На католицьке Різдво якраз навпроти мого будинку припаркувалось авто з українськими номерами. Я не пройшла мимо, а залишила під двірником лобового скла запрошення ймовірним українцям завітати до мене на гостини. І земляки відгукнулись.
Чекалось на різних гостей: запитувала себе, чи україномовні виявляться чи російськомовні, чи туристи, чи бізнесмени, чи просто заїжджі покупці в пошуках різдвяних європейських подарунків зі скидками. А виявились – співаками і до того ж неординарними, а відомими майстрами-виконавцями. Сприйняла ці відвідини як різдвяний подарунок Долі.
Розмова розпочалась з вияснення, хто звідки родом. Виявилось, що ми всі з Центральної України: тенор Сергій Безруков народився в Білій Церкві, тепер гастролює в Німеччині, сопрано Валентина Іваненко з с.Шевченково, що на Черкащині, а зараз киянка, організатор концертів для українських артистів перекладачка Людмила Васил'єва з Вінниці, живе тепер в Німеччині.
Далі було цікавіше. Пані Людмила видала «таємницю» Валентини Іваненко, що та походить з роду Тараса Григоровича Шевченка, а саме, по лінії його наймолодшого брата Йосипа, - тобто великий поет для пані Валентини доводиться їй прапрадядьком. Її дитинство проходило в с.Шевченково, де її часто перед люди «виставляли» маленьким живим «експонатом» Тарасового роду, адже вся її родина так чи інакше мала відношення до створення та функціонування музею Т.Шевченка. Потім була музична школа, музичний педагогічний університет ім. Драгоманова в м.Києві, вокальний відділ Київської консерваторії. Тепер пані Валентина лауреат і дипломант багаточисельних міжнародних конкурсів, заслужена артистка України, солістка Державної академічної чоловічої хорової капели України ім. Л.Ревуцького.
Цікавим було дитинство і у Сергія Безрукова. Студіюючи клас баяна в музичній школі, виступав солістом при хорі хлопчиків м. Білої Церкви; навіть трапилось співати з самим Іваном Козловським, який був родом з сусіднього с.Мар'янівка, після чого юного Сергійка почали прозивати Козловським, на що хлопчик дуже ображався, адже для нього прізвище відомого тенора в дитинстві більше асоціювалось з козлом й меканням аніж зі славою Маестро.
Після закінчення музичного училища ім. Косенка м. Житомира та університету Культури й Мистецтв м.Києва творчі шляхи пана Сергія та пані Валентини перетинаються в Державній академічній чоловічій хоровій капелі України ім. Л.Ревуцького, яку очолює відомий український хормейстр Богдан Антків, випускник Львівської консерваторії, учень Миколи Колесси.
В 1990 році зі співаків Державної чоловічої хорової капели ім.Ревуцького був створений ансамбль «Боян». У репертуарі ансамблю українська та західно-європейська духовна, класична музика, старовинні канти, розспіви Києво-Печерської Лаври, українські народні твори. Для Валентини Іваненко співпраця з чоловічою капелою – це можливість незвичного поєднання двох голосових інструментів в своєрідний «дует»: чоловічого капельного та жіночого сольного.
Світ широкий. Ансамбль «Боян» мав велике гастрольне турне в листопаді по Англії, Бельгії та Німеччині. На перехресті закордонних шляхів стрілись бувший співак капели Сергій Безруков, який вже два роки виступає окремо з концертами в Німеччині, в тому числі в Гамбурзькому музеї «Volkerkundermuseum», та нинішня її солістка «Український соловейко», як вітають співачку в закордонні, Валентина Іваненко. Стрілись і вирішили подарувати в різдвяні дні слухачам бельгійського міста Брюгге на виставках, в церквах, в концертних залах духовні твори, різдвяну музику, німецькі та фламандські різдвяні пісні. А тим більше коли зустрічаються професіонали, бувші колеги зі спільними наробками, то зовсім не складно злагодженим дуетом створити для слухачів своєрідний професійний експромт.
Обов'язковою умовою виступів співачки є поєднання української класики, якою репрезентується українське академічне мистецтво та українська держава, та української народної пісні в обробці українських авторів. Кожний вокальний номер супроводжується в перекладі інформацією про твір та його автора, про його характер та зміст. «Таким чином я доношу до свого слухача не просто український «шароварний» фольклор, а академічне професійне мистецтво нашої держави, певний спосіб життя, духовне сприйняття світу»,- пояснює пані Валентина. «Часто після концертів, де звучать мої співи-молитви, до мене підходять люди, які не розуміють українських текстів, але реагують на духовний стан твору. Буває, що після останніх звуків в залі ще певний час «звучить» тиша. Вона мені дорожча за бурі аплодисментів, бо люди в мовчанні продовжують «слухати» умиротворений стан своєї душі, до якої у співі торкнулась моя душа. Спокій і мир в серці людини приносять спокій і мир у власну домівку та державу.»
Після виступу я запитала пані Валентину, чи знає вона, що означає приспів з давньої народної пісні, що звучала у її виконанні, а саме: «Сіді, ріді,Сіді, ріді,Сіді, ріді – Дана!» Або: «Шіді, ріді, Шіді, ріді, Шіді, ріді, Дана!». Виявилось, що не знає, хоча вона постійно включає її до свого репертуару. Я їй залюбки розповіла одну з гіпотез щодо цих приспівів. По-перше слова сіді або шіді є подвійними: сі і ді. Так сам й ріді складається з двох слів: рі й ді. Сі – це давнє «вона» («вони»), що й нині залишилось в європейських мовах : німецьке Sie, англійське She, закарпатське си. Ді – «діяти», «творити»: індійське dhe – «дію». Рі - «річка»: індійське ri, rei – «ринути». Таким чином, приспів «Дана, шіді, ріді, Дана» означає «Дана, вона діє (творить), річку творить Дана. Саме ж ім’я Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське «вода») і на – «неня», «мати», тобто «Вода-Мати». Від слів Дана, Дна виводять також назви рік Двіна (Дуна), Дунай, Дніпро, Дністер, Дон (Дін), Дінець. Дана - це богиня передісторичного культу природи і загальних законів астрономії і космогонії (IV-II тис. до н.е.) Київської Русі. Вона – втілена вода. Культ Дани, непорочної Діви датується доінодоєвропейською добою.
Пані Валентина була подивована таким незвичайним поясненням про приспів цієї архаїчної української пісні і відтепер вирішила включати його в інформаційний супровід до виконуваних творів.
Я слухала дует Сергія та Валентини в центральній церкві Onze Lieve Vrouw м. Брюгге. Чудова акустика не давала загубитись лірико-колоратурним сопрановим трелям «Соловейка» М. Кропивницького, вбирала проникливі тенорові переливи радісної привітальної «Добрий вечір тобі», розливала по широким залам дуетний «Місяць на небі». В храмі було мерзло, на душі – тепло. Я вдихала Різдво.
Брюгге, Бельгія, Різдво 2002.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Різдвяні зустрічі
Світ:
Art2m.jpg
Розмова розпочалась з вияснення, хто звідки родом. Виявилось, що ми всі з Центральної України: тенор Сергій Безруков народився в Білій Церкві, тепер гастролює в Німеччині, сопрано Валентина Іваненко з с.Шевченково, що на Черкащині, а зараз киянка, організатор концертів для українських артистів перекладачка Людмила Васил'єва з Вінниці, живе тепер в Німеччині.
Далі було цікавіше. Пані Людмила видала «таємницю» Валентини Іваненко, що та походить з роду Тараса Григоровича Шевченка, а саме, по лінії його наймолодшого брата Йосипа, - тобто великий поет для пані Валентини доводиться їй прапрадядьком. Її дитинство проходило в с.Шевченково, де її часто перед люди «виставляли» маленьким живим «експонатом» Тарасового роду, адже вся її родина так чи інакше мала відношення до створення та функціонування музею Т.Шевченка. Потім була музична школа, музичний педагогічний університет ім. Драгоманова в м.Києві, вокальний відділ Київської консерваторії. Тепер пані Валентина лауреат і дипломант багаточисельних міжнародних конкурсів, заслужена артистка України, солістка Державної академічної чоловічої хорової капели України ім. Л.Ревуцького.
Цікавим було дитинство і у Сергія Безрукова. Студіюючи клас баяна в музичній школі, виступав солістом при хорі хлопчиків м. Білої Церкви; навіть трапилось співати з самим Іваном Козловським, який був родом з сусіднього с.Мар'янівка, після чого юного Сергійка почали прозивати Козловським, на що хлопчик дуже ображався, адже для нього прізвище відомого тенора в дитинстві більше асоціювалось з козлом й меканням аніж зі славою Маестро.
Після закінчення музичного училища ім. Косенка м. Житомира та університету Культури й Мистецтв м.Києва творчі шляхи пана Сергія та пані Валентини перетинаються в Державній академічній чоловічій хоровій капелі України ім. Л.Ревуцького, яку очолює відомий український хормейстр Богдан Антків, випускник Львівської консерваторії, учень Миколи Колесси.
В 1990 році зі співаків Державної чоловічої хорової капели ім.Ревуцького був створений ансамбль «Боян». У репертуарі ансамблю українська та західно-європейська духовна, класична музика, старовинні канти, розспіви Києво-Печерської Лаври, українські народні твори. Для Валентини Іваненко співпраця з чоловічою капелою – це можливість незвичного поєднання двох голосових інструментів в своєрідний «дует»: чоловічого капельного та жіночого сольного.
Світ широкий. Ансамбль «Боян» мав велике гастрольне турне в листопаді по Англії, Бельгії та Німеччині. На перехресті закордонних шляхів стрілись бувший співак капели Сергій Безруков, який вже два роки виступає окремо з концертами в Німеччині, в тому числі в Гамбурзькому музеї «Volkerkundermuseum», та нинішня її солістка «Український соловейко», як вітають співачку в закордонні, Валентина Іваненко. Стрілись і вирішили подарувати в різдвяні дні слухачам бельгійського міста Брюгге на виставках, в церквах, в концертних залах духовні твори, різдвяну музику, німецькі та фламандські різдвяні пісні. А тим більше коли зустрічаються професіонали, бувші колеги зі спільними наробками, то зовсім не складно злагодженим дуетом створити для слухачів своєрідний професійний експромт.
Обов'язковою умовою виступів співачки є поєднання української класики, якою репрезентується українське академічне мистецтво та українська держава, та української народної пісні в обробці українських авторів. Кожний вокальний номер супроводжується в перекладі інформацією про твір та його автора, про його характер та зміст. «Таким чином я доношу до свого слухача не просто український «шароварний» фольклор, а академічне професійне мистецтво нашої держави, певний спосіб життя, духовне сприйняття світу»,- пояснює пані Валентина. «Часто після концертів, де звучать мої співи-молитви, до мене підходять люди, які не розуміють українських текстів, але реагують на духовний стан твору. Буває, що після останніх звуків в залі ще певний час «звучить» тиша. Вона мені дорожча за бурі аплодисментів, бо люди в мовчанні продовжують «слухати» умиротворений стан своєї душі, до якої у співі торкнулась моя душа. Спокій і мир в серці людини приносять спокій і мир у власну домівку та державу.»
Після виступу я запитала пані Валентину, чи знає вона, що означає приспів з давньої народної пісні, що звучала у її виконанні, а саме: «Сіді, ріді,Сіді, ріді,Сіді, ріді – Дана!» Або: «Шіді, ріді, Шіді, ріді, Шіді, ріді, Дана!». Виявилось, що не знає, хоча вона постійно включає її до свого репертуару. Я їй залюбки розповіла одну з гіпотез щодо цих приспівів. По-перше слова сіді або шіді є подвійними: сі і ді. Так сам й ріді складається з двох слів: рі й ді. Сі – це давнє «вона» («вони»), що й нині залишилось в європейських мовах : німецьке Sie, англійське She, закарпатське си. Ді – «діяти», «творити»: індійське dhe – «дію». Рі - «річка»: індійське ri, rei – «ринути». Таким чином, приспів «Дана, шіді, ріді, Дана» означає «Дана, вона діє (творить), річку творить Дана. Саме ж ім’я Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське «вода») і на – «неня», «мати», тобто «Вода-Мати». Від слів Дана, Дна виводять також назви рік Двіна (Дуна), Дунай, Дніпро, Дністер, Дон (Дін), Дінець. Дана - це богиня передісторичного культу природи і загальних законів астрономії і космогонії (IV-II тис. до н.е.) Київської Русі. Вона – втілена вода. Культ Дани, непорочної Діви датується доінодоєвропейською добою.
Пані Валентина була подивована таким незвичайним поясненням про приспів цієї архаїчної української пісні і відтепер вирішила включати його в інформаційний супровід до виконуваних творів.
Я слухала дует Сергія та Валентини в центральній церкві Onze Lieve Vrouw м. Брюгге. Чудова акустика не давала загубитись лірико-колоратурним сопрановим трелям «Соловейка» М. Кропивницького, вбирала проникливі тенорові переливи радісної привітальної «Добрий вечір тобі», розливала по широким залам дуетний «Місяць на небі». В храмі було мерзло, на душі – тепло. Я вдихала Різдво.
Брюгге, Бельгія, Різдво 2002.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд