В такому разі можливі проявлення одного світу в іншому і повинні існувати і носії цих взаємодій. Ними можуть бути якісь частинки, які мають особливі властивості. З однієї сторони, вони будуть належати до чужого нам світу, але їх можна зафіксувати в нашому світі. Ці елементарні частинки, які називаються нейтрино, були найдені в 1953 році.
Передбачається, що існує чотири різновидності взаємодій: гравітаційне, електромагнітне, слабке і сильне. Останні види проявляються тільки на внутріншньоядерному рівні і тільки на дуже малих відстанях, але на декілька порядків по інтенсивності перевершують гравітаційні і електромагнітні. Передбачається, що існують якісь невідомі сили, що діють на відстані між фізичними тілами, які ми можемо не тільки спостерігати, але і математично описувати та розраховувати. Така концепція дозволяє дати відповіді на багато неясних запитань. Поля набувають якусь конкретність, яка сприймається як деяка фізична сутність. З"являються похідні поняття: полеві структури, полеві утворення, полеві форми життя і т.д.
При цьому зовсім не враховується те, що саме визначення "поле" є всього-навсього умовним визначенням чогось, невідомого нам. Ось вона, суб"єктивність наших уявлень, які формуються, в основному, за рахунок зорового сприйняття, коли ми уявляєм собі світ таким, яким його бачимо. Практично ми зводимо поняття "простір" до умовностей, які зв"язані з закономірностями розповсюдження і сприйняття електромагнітних взаємодій. Сприйнятий нами простір умовно можна назвати "світловим" або "оптичним", допускаючи, що можуть існувати і інші простори, які базуються, на інших видах взаємодій, наприклад, гравітаційних.
Коли світловий промінь проходить біля сильних гравітаційних утворень відбувається його викривлення, чи, як прийнято казати, відбувається "викривлення простору". В формулах Фрідмана, де відзеркалюються ці закономірності, є навіть коефіцієт "К", що відображає кривизну простору. Тому, якщо уважно дивитися за якоюсь зіркою, яка рухається до сонячного диску, бачимо, що вона якби скаче. Це відбувається через зміну викривлення світлових променів поблизу маси Сонця, хоч його густина невелика (1,41г/см3). При збільшенні густоти тіла дія на світловий промінь буде ще більшою, а у всесвіті є планети з гігантською густиною. Поблизу таких планет, промінь не тільки викривляється, але і, зробивши повний оберт навколо планети замикається сам на собі, це як дивитися самому собі в потилицю.
Коли ми ранком спостерігаємо появу сонячного диску, його ще не видно, але світові промені огинають Землю через неоднорідність густоти. Таким чином зорове сприйняття не завжди відображає дійсність. Знаючи це, ми підсвідомо допускаємо існування деякого " ідеального" чи " істинного" простору і пробуємо скорегувати наші спостереження в відповідності з цими уявами. Однак уяву про оточуючий світ можна отримати не тільки на основі електромагнітних взаємозв"язків, наслідком якого є світло, але і на базі інших, наприклад, гравітаційних. Саме розуміння "простір" не можна розглядати поза характеристиками і можливостями конкретного суб"єкту, яке хоче його пояснити, тобто, "простір," це не об"єктивне, а суб"єктивне розуміння.
Всяке фізичне тіло або середовище складаються з молекул, а ті, в свою чергу,- з атомів. В центрі атома міститься ядро, навколо якого по орбітах переміщаються електрони з масою, яка не перевищує 0,1% відсотка маси атома. Геометричні параметри атомів всім добре відомі, так, наприклад, діаметр атома в 10 000 -100 000 раз більше діаметра ядра.
Через що, якщо уявно збільшити ядро до розміру тенісного м"яча, то відстань між сусідніми ядрами в кристальній решітці металу виявиться більше кілометра.
Таким чином, всяке фізичне тіло, яке володіє визначеною формою і твердістю, в кінцевому рахунку являє собою дільницю порожнини, в якій, на відносно безкінцево великих відстанях, містяться деякі матеріальні тіла. Але, до речі, їх так можна назвати умовно, так як вони також складаються з нейтронів і протонів, все ж решта- порожнина. І так, створюється парадоксальна ситуація. Світ складається з багатьох твердих тіл, які володіють конкретною формою, твердістю, непроникливістю і які, одночасно, є порожниною.
Така невідповідність являється можливою за рахунок прояви електромагнітних взаємодій між ядрами, гігантські сили яких утримують ядра в деякому дуже жорсткому взаємозв"язку. Вони позволяють ядрам атомів наближатись і віддалятись один від одного чи проникати в тіло, порушуючи цілістність його структури. І так, всяке фізичне тіло чи середовище, що складається з атомів, являє собою комплекс визначених взаємодій, які проявляються в деякій дільниці порожнини. Структура такого тіла (середовища), характер його взаємозв"язків з іншими тілами (середовищами) будуть визначатися видом діючих взаємодій і їх інтенсивністю. Не без основ є припущення, що всі різновиди взаємодій мають деяку спільну природу і не випадково людство пробує розробити теорію єдиного поля.
Припускається, що тіла можуть співіснувати в одному і тому ж просторі, ніяк не виявляючи своєї присутності. Можна допустити, що в окремих випадках паралельні світи можуть взаємодіяти визначеним шляхом. В такому разі можливі проявлення одного світу в іншому і повинні існувати і носії цих взаємодій. Ними можуть бути якісь частинки, які мають особливі властивості. З однієї сторони, вони будуть належати до чужого нам світу, але їх можна зафіксувати в нашому світі.
Ці елементарні частинки, які називаються нейтрино, були найдені в 1953 році. Відомі три різновидності їх, які визначаються великою стабільністю. Майже не взаємодіючи з речовиною, вони вільно долають всякі перепони і відстані, і для них не існує екранів. При проникненні нейтрино через речовину звичайної густоти довжина шляху до безпосереднього зіткнення з частками речовини являє 100 000 000 млрд.км.
Війна з Мордором – це наш Великий Потоп. Порятунком буде новий світогляд, народна держава-мережа та передові технології. Штучний інтелект став небезпечним конем без кучера, який виходить з-під...
Про простір, паралельний світ, тіло
В такому разі можливі проявлення одного світу в іншому і повинні існувати і носії цих взаємодій. Ними можуть бути якісь частинки, які мають особливі властивості. З однієї сторони, вони будуть належати до чужого нам світу, але їх можна зафіксувати в нашому світі. Ці елементарні частинки, які називаються нейтрино, були найдені в 1953 році.
big-preview-1317792677_neitrino.png
Передбачається, що існує чотири різновидності взаємодій: гравітаційне, електромагнітне, слабке і сильне. Останні види проявляються тільки на внутріншньоядерному рівні і тільки на дуже малих відстанях, але на декілька порядків по інтенсивності перевершують гравітаційні і електромагнітні. Передбачається, що існують якісь невідомі сили, що діють на відстані між фізичними тілами, які ми можемо не тільки спостерігати, але і математично описувати та розраховувати. Така концепція дозволяє дати відповіді на багато неясних запитань. Поля набувають якусь конкретність, яка сприймається як деяка фізична сутність. З"являються похідні поняття: полеві структури, полеві утворення, полеві форми життя і т.д.
При цьому зовсім не враховується те, що саме визначення "поле" є всього-навсього умовним визначенням чогось, невідомого нам. Ось вона, суб"єктивність наших уявлень, які формуються, в основному, за рахунок зорового сприйняття, коли ми уявляєм собі світ таким, яким його бачимо. Практично ми зводимо поняття "простір" до умовностей, які зв"язані з закономірностями розповсюдження і сприйняття електромагнітних взаємодій. Сприйнятий нами простір умовно можна назвати "світловим" або "оптичним", допускаючи, що можуть існувати і інші простори, які базуються, на інших видах взаємодій, наприклад, гравітаційних.
Коли світловий промінь проходить біля сильних гравітаційних утворень відбувається його викривлення, чи, як прийнято казати, відбувається "викривлення простору". В формулах Фрідмана, де відзеркалюються ці закономірності, є навіть коефіцієт "К", що відображає кривизну простору. Тому, якщо уважно дивитися за якоюсь зіркою, яка рухається до сонячного диску, бачимо, що вона якби скаче. Це відбувається через зміну викривлення світлових променів поблизу маси Сонця, хоч його густина невелика (1,41г/см3). При збільшенні густоти тіла дія на світловий промінь буде ще більшою, а у всесвіті є планети з гігантською густиною. Поблизу таких планет, промінь не тільки викривляється, але і, зробивши повний оберт навколо планети замикається сам на собі, це як дивитися самому собі в потилицю.
Коли ми ранком спостерігаємо появу сонячного диску, його ще не видно, але світові промені огинають Землю через неоднорідність густоти. Таким чином зорове сприйняття не завжди відображає дійсність. Знаючи це, ми підсвідомо допускаємо існування деякого " ідеального" чи " істинного" простору і пробуємо скорегувати наші спостереження в відповідності з цими уявами. Однак уяву про оточуючий світ можна отримати не тільки на основі електромагнітних взаємозв"язків, наслідком якого є світло, але і на базі інших, наприклад, гравітаційних. Саме розуміння "простір" не можна розглядати поза характеристиками і можливостями конкретного суб"єкту, яке хоче його пояснити, тобто, "простір," це не об"єктивне, а суб"єктивне розуміння.
Всяке фізичне тіло або середовище складаються з молекул, а ті, в свою чергу,- з атомів. В центрі атома міститься ядро, навколо якого по орбітах переміщаються електрони з масою, яка не перевищує 0,1% відсотка маси атома. Геометричні параметри атомів всім добре відомі, так, наприклад, діаметр атома в 10 000 -100 000 раз більше діаметра ядра.
Через що, якщо уявно збільшити ядро до розміру тенісного м"яча, то відстань між сусідніми ядрами в кристальній решітці металу виявиться більше кілометра.
Таким чином, всяке фізичне тіло, яке володіє визначеною формою і твердістю, в кінцевому рахунку являє собою дільницю порожнини, в якій, на відносно безкінцево великих відстанях, містяться деякі матеріальні тіла. Але, до речі, їх так можна назвати умовно, так як вони також складаються з нейтронів і протонів, все ж решта- порожнина. І так, створюється парадоксальна ситуація. Світ складається з багатьох твердих тіл, які володіють конкретною формою, твердістю, непроникливістю і які, одночасно, є порожниною.
Така невідповідність являється можливою за рахунок прояви електромагнітних взаємодій між ядрами, гігантські сили яких утримують ядра в деякому дуже жорсткому взаємозв"язку. Вони позволяють ядрам атомів наближатись і віддалятись один від одного чи проникати в тіло, порушуючи цілістність його структури. І так, всяке фізичне тіло чи середовище, що складається з атомів, являє собою комплекс визначених взаємодій, які проявляються в деякій дільниці порожнини. Структура такого тіла (середовища), характер його взаємозв"язків з іншими тілами (середовищами) будуть визначатися видом діючих взаємодій і їх інтенсивністю. Не без основ є припущення, що всі різновиди взаємодій мають деяку спільну природу і не випадково людство пробує розробити теорію єдиного поля.
Припускається, що тіла можуть співіснувати в одному і тому ж просторі, ніяк не виявляючи своєї присутності. Можна допустити, що в окремих випадках паралельні світи можуть взаємодіяти визначеним шляхом. В такому разі можливі проявлення одного світу в іншому і повинні існувати і носії цих взаємодій. Ними можуть бути якісь частинки, які мають особливі властивості. З однієї сторони, вони будуть належати до чужого нам світу, але їх можна зафіксувати в нашому світі.
Ці елементарні частинки, які називаються нейтрино, були найдені в 1953 році. Відомі три різновидності їх, які визначаються великою стабільністю. Майже не взаємодіючи з речовиною, вони вільно долають всякі перепони і відстані, і для них не існує екранів. При проникненні нейтрино через речовину звичайної густоти довжина шляху до безпосереднього зіткнення з частками речовини являє 100 000 000 млрд.км.
Світ починається з крапки
Золотий гомін-пророцтво П.Тичини
Зверніть увагу
Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту (подкаст)