Агітаційні матеріали нової правої організації – Український Спротив – активно роздавалися киянам перед початком Маршу Героїв Крут 29 січня в районі метро Арсенальна. На запитання Народного Оглядача відповідає один з керівників структури.
Л: Ідея створення виникла давно, в стані формування перебуваємо пів-року, активно діємо останній місяць. До створення УС нас підштовхнула ситуація в країні, коли українські сили вимушені чинити спротив зовнішнім та внутрішнім чинникам (лібералізм, тероризм, наплив мігрантів, кволе суспільство). Насправді спротив не є захисною реакцією. Ми не маємо ставити себе в становище постійної оборони. Спротив передбачає напад.
Ситуація в країні дає право констатувати: ми піддаємося впливу моди. Ось зараз нам активно нав’язують ліберальні цінності, які вже проявили свою неспроможність і беззахисність під впливом мігрантів. Європейська цивілізація від лібералізму фактично розвалюється, а нам нав’язують вступ в НАТО і Євросоюз. Адже немає тієї потужної європейської спільноти, яка може усунути ці загрози. З іншого боку – ліві, які тягнуть нас до РФ. Але на сході, в РФ, ліберальні цінності проявляють себе не в меншій мірі, аніж на заході. Насправді ніякої „потужної імперії”, яка спроможна на агресію, немає. РФ – оплот ліберального імперіалізму.
Не варто покладатися на чийсь захист - треба покладатися виключно на власні сили.
НО: По телевізору кажуть, що нічого кращого за ліберальний парламентаризм ніхто досі не придумав.
Л: Багато хто з політиків каже, що треба змінювати систему влади. Це неправильно. Систему влади треба руйнувати, бо на цьому підґрунті нічого здорового вже не збудуєш, оскільки закладений неправильний фундамент. Саме праві сили переконливо демонструють населенню, що ідеї лібералізму в наших умовах не спрацьовують.
Народ стомився від виборів та референдумів. Народ не хоче ходити на вибори – народ хоче бачити сильних людей, які знають, що треба робити. Натомість політичні партії лише маніпулюють свідомістю громадян, не розуміючи того, що рано чи пізно наступить повна зневіра, після якої люди стануть здатними робити рішучі кроки.
Цьому світу потрібне нове дихання. Не треба замикатися у внутрішній ситуації – треба виходити із світового контексту. Нас не цікавить зміна влади – нас цікавить зміна існуючої системи, яка є для нас чужою і не викликає жодних приємних асоціацій.
НО: Твоє ставлення до „Помаранчевої революції”. Є така теза, що Майдан зруйнував міф про лібералізм…
Л: Це була вдала маніпуляція. Лідери Майдану орієнтувалися на „європейську спільноту”, на закордонних миротворців, які приїжджали на переговори, на компроміси, завдяки яким ми й досі все втрачаємо. На компроміси йти не потрібно – вони зайві. А проблеми „Помаранчевої революції” як раз і почалися з компромісів. Від „Помаранчевої революції” було більше негативу, ніж позитиву. Хоча були і деякі яскраві моменти.
НО: Прокоментуй ситуацію на правому фланзі.
Л: Немає потужної сили, яка б змусила приєднатися решту до себе. Водночас навіть це кволе суспільство реагує на виступи правих, і це добре. Адже акції правих примушують суспільство задуматися.
Ті ж, хто в гонитві за модою презентують себе в якості „українських правих сил”, досягнувши дрібних результатів, зупиняються, обмежившись посадами в Кабміні. Вони вважають, що впливають на хід історії. Але це не так. Вони кажуть, що відстоюють національні інтереси, але насправді це боротьба за місце для лотка на ринку. Не більше.
Лише 100%-ва влада в руках тих, хто знає, що з нею робити, хто розуміє владу як мету і засіб, а не як інструмент власного збагачення, здатна змінити ситуацію.
НО: Нова ера правого руху розпочалася з 15 жовтня 2005 року, з київського Маршу УПА. Торік – Марш проти нелегальної міграції, блокування Демонстрації наркоманів, Марш УПА. 1 січня цього року – Марш Степана Бандери. У столиці праві збирають на акції по 500 осіб, причому без прайсів. І це в Києві, де політичні партії набирають собі масовки за гроші. В чому тут основний повчальний момент, від якого варто відштовхуватися?
Л: Це молодь з її величезним потенціалом, значна частина якої реалізує себе в певних субкультурах. Молодь побачила перспективу саме в правому русі. Коли ми стикаємося з проблемами засилля мігрантів, з приниженням нашої національної гідності, коли зачіпають найсвятіше, то кожна нормальна людина відчуває потребу діяти, шукаючи однодумців в організованих структурах. Нас не цікавить політика – нас цікавить історія.
НО: А чому немає аналогів серед ліваків?
Л: Значна частина представників правої субкультури від початку була політизована. Лівацької субкультури не існувало. Історія розвивається циклічно. Ми знаємо, до чого призвели ліві ідеї. Тому лєвізна і не спрацьовує. Зараз такі часи, коли вони розуміють – махання червоними прапорами викличе неминучу зворотну реакцію опонентів. Загроза з боку ліваків виглядає фантастичною.
,b>НО: Продовжимо праву тему.
Л: Права ідея актуальна не тільки в Україні, а і в решті Європи. Проте наскільки права справа є там ефективною, казати складно. Можливо, що вже запізно.
Небезпека для правого руху в тому, що раптом можуть з’явитися ті, хто з огляду на його потенційні можливості та мобілізаційну спроможність захочуть ним керувати. Тоді буде поразка.
НО: Починаючи від Маршу УПА/2005 відбулося розмежування між Справжніми націоналістами та Новими правими. Це виклик часу?
Л: Конфлікти реальні. Більш сильний завжди нав’язуватиме свою волю більш слабкому. Якщо Справжні націоналісти вже займаються з кимось перемовинами, якщо вони тільки те і роблять, що спекулюють ідеями, прикриваючись героями, які загинули за Україну, то треба їм сказати – „Ваше місце не тут”. Київ має належати впевненим, які знають як діяти у складних ситуаціях всупереч обставинам, які склалися.
Якщо говорити про Марш УПА, який має відбутися в цьому році, то треба врахувати помилки 2005 та 2006 р.р. Минулого року ми мети не досягли, адже українофобів вільно пускали на Хрещатик. Неприємно, коли нас від чогось загороджують, коли нам виділяють певну територію. Ми не повинні йти на поступки. Не „трошки в стороні”, а по центру Хрещатика. Марш УПА/2007 має відбутися по центру міста. В цьому треба переконати ветеранів. Вони не повинні нічого боятися.
НО: А як щодо звинувачень у провокації?
Л: В провокаціях треба звинувачувати тих, хто звинувачує в них нас :).
НО: Ставлення УС до Народної Самооборони Юрія Луценка.
Л: Політика – це насправді велика панель. Тут купують і продають. Деяким вдається вдало продаватися і купуватися. Ті, хто вже був при владі, хто знає, що і як там відбувається, і які зараз хочуть там щось змінити, - чи можна їм довіряти?
Напевне, це є проект деяких бізнесових структур, яким перейшли дорогу. Напевне, непотрібно в це втручатися, але непотрібно і забувати про участь в цьому простих громадян. Коли будуть якісь успіхи (поразки), можна буде говорити про щось конкретне.
НО: Які з правих організацій для УС є найближчими?
Л: Передусім такі, які створені не для відробляння грантів, не для того, щоб прибитися до того лайна, яке при владі. Є такі організації як Патріот України, УНТП, УНСО, які разом проводять масові акції, але цього ще замало. Кінцевий результат – 100%-ва влада. Якщо вони її прагнуть, то заслуговують на повагу.
НО: Тема взаємопроникнення субкультур і правого політичного руху.
Л: Еволюційне вливання представників субкультур в політику – це добре. Небезпека в „картинках”, що їх творять по ЗМІ недоброзичливці правих. З боку субкультури потрібні кроки, щоб у аудиторії змінилося сформоване ЗМІ негативне уявлення.
НО: Щодо „картинки”. Все, що і як показується в наших ЗМІ – мітинг, сапання буряків, астронавтика – стабільно не цікаве. Існує потреба в діаметрально протилежному. Зомбування – факт. Багато хто взагалі перестає дивитися ящик, багато хто обмежується каналами Discovery та Animal planet. Тому якщо приміром 80% глядачів сприймає певну інформацію так, як її подають, то 20% сприймають її навпаки.
Л: Ми не повинні звертати увагу на громадян і не повинні домагатися, щоб наш образ відповідав їхнім смакам. Як би ми себе не показували, нас завжди подадуть в ракурсі, необхідному певним колам. Але не потрібно цим колам допомагати.
Ми не повинні зважати не елементи, які вставляють нам палки в колеса. Нас не цікавить електорат – нас цікавлять дієві особи. Так сталося, що це передусім молодь.
НО: Як з реєстрацією?
Л: Плануємо зареєструватися.
НО: Дякуємо за інтерв'ю.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Любомир (Український Спротив): "Народ не хоче ходити на вибори – народ хоче бачити сильних людей".
Світ:
vtr.jpg
НО: Розкажи про організацію.
Л: Ідея створення виникла давно, в стані формування перебуваємо пів-року, активно діємо останній місяць. До створення УС нас підштовхнула ситуація в країні, коли українські сили вимушені чинити спротив зовнішнім та внутрішнім чинникам (лібералізм, тероризм, наплив мігрантів, кволе суспільство). Насправді спротив не є захисною реакцією. Ми не маємо ставити себе в становище постійної оборони. Спротив передбачає напад.
Ситуація в країні дає право констатувати: ми піддаємося впливу моди. Ось зараз нам активно нав’язують ліберальні цінності, які вже проявили свою неспроможність і беззахисність під впливом мігрантів. Європейська цивілізація від лібералізму фактично розвалюється, а нам нав’язують вступ в НАТО і Євросоюз. Адже немає тієї потужної європейської спільноти, яка може усунути ці загрози. З іншого боку – ліві, які тягнуть нас до РФ. Але на сході, в РФ, ліберальні цінності проявляють себе не в меншій мірі, аніж на заході. Насправді ніякої „потужної імперії”, яка спроможна на агресію, немає. РФ – оплот ліберального імперіалізму.
Не варто покладатися на чийсь захист - треба покладатися виключно на власні сили.
НО: По телевізору кажуть, що нічого кращого за ліберальний парламентаризм ніхто досі не придумав.
Л: Багато хто з політиків каже, що треба змінювати систему влади. Це неправильно. Систему влади треба руйнувати, бо на цьому підґрунті нічого здорового вже не збудуєш, оскільки закладений неправильний фундамент. Саме праві сили переконливо демонструють населенню, що ідеї лібералізму в наших умовах не спрацьовують.
Народ стомився від виборів та референдумів. Народ не хоче ходити на вибори – народ хоче бачити сильних людей, які знають, що треба робити. Натомість політичні партії лише маніпулюють свідомістю громадян, не розуміючи того, що рано чи пізно наступить повна зневіра, після якої люди стануть здатними робити рішучі кроки.
Цьому світу потрібне нове дихання. Не треба замикатися у внутрішній ситуації – треба виходити із світового контексту. Нас не цікавить зміна влади – нас цікавить зміна існуючої системи, яка є для нас чужою і не викликає жодних приємних асоціацій.
НО: Твоє ставлення до „Помаранчевої революції”. Є така теза, що Майдан зруйнував міф про лібералізм…
Л: Це була вдала маніпуляція. Лідери Майдану орієнтувалися на „європейську спільноту”, на закордонних миротворців, які приїжджали на переговори, на компроміси, завдяки яким ми й досі все втрачаємо. На компроміси йти не потрібно – вони зайві. А проблеми „Помаранчевої революції” як раз і почалися з компромісів. Від „Помаранчевої революції” було більше негативу, ніж позитиву. Хоча були і деякі яскраві моменти.
НО: Прокоментуй ситуацію на правому фланзі.
Л: Немає потужної сили, яка б змусила приєднатися решту до себе. Водночас навіть це кволе суспільство реагує на виступи правих, і це добре. Адже акції правих примушують суспільство задуматися.
Ті ж, хто в гонитві за модою презентують себе в якості „українських правих сил”, досягнувши дрібних результатів, зупиняються, обмежившись посадами в Кабміні. Вони вважають, що впливають на хід історії. Але це не так. Вони кажуть, що відстоюють національні інтереси, але насправді це боротьба за місце для лотка на ринку. Не більше.
Лише 100%-ва влада в руках тих, хто знає, що з нею робити, хто розуміє владу як мету і засіб, а не як інструмент власного збагачення, здатна змінити ситуацію.
НО: Нова ера правого руху розпочалася з 15 жовтня 2005 року, з київського Маршу УПА. Торік – Марш проти нелегальної міграції, блокування Демонстрації наркоманів, Марш УПА. 1 січня цього року – Марш Степана Бандери. У столиці праві збирають на акції по 500 осіб, причому без прайсів. І це в Києві, де політичні партії набирають собі масовки за гроші. В чому тут основний повчальний момент, від якого варто відштовхуватися?
Л: Це молодь з її величезним потенціалом, значна частина якої реалізує себе в певних субкультурах. Молодь побачила перспективу саме в правому русі. Коли ми стикаємося з проблемами засилля мігрантів, з приниженням нашої національної гідності, коли зачіпають найсвятіше, то кожна нормальна людина відчуває потребу діяти, шукаючи однодумців в організованих структурах. Нас не цікавить політика – нас цікавить історія.
НО: А чому немає аналогів серед ліваків?
Л: Значна частина представників правої субкультури від початку була політизована. Лівацької субкультури не існувало. Історія розвивається циклічно. Ми знаємо, до чого призвели ліві ідеї. Тому лєвізна і не спрацьовує. Зараз такі часи, коли вони розуміють – махання червоними прапорами викличе неминучу зворотну реакцію опонентів. Загроза з боку ліваків виглядає фантастичною.
,b>НО: Продовжимо праву тему.
Л: Права ідея актуальна не тільки в Україні, а і в решті Європи. Проте наскільки права справа є там ефективною, казати складно. Можливо, що вже запізно.
Небезпека для правого руху в тому, що раптом можуть з’явитися ті, хто з огляду на його потенційні можливості та мобілізаційну спроможність захочуть ним керувати. Тоді буде поразка.
НО: Починаючи від Маршу УПА/2005 відбулося розмежування між Справжніми націоналістами та Новими правими. Це виклик часу?
Л: Конфлікти реальні. Більш сильний завжди нав’язуватиме свою волю більш слабкому. Якщо Справжні націоналісти вже займаються з кимось перемовинами, якщо вони тільки те і роблять, що спекулюють ідеями, прикриваючись героями, які загинули за Україну, то треба їм сказати – „Ваше місце не тут”. Київ має належати впевненим, які знають як діяти у складних ситуаціях всупереч обставинам, які склалися.
Якщо говорити про Марш УПА, який має відбутися в цьому році, то треба врахувати помилки 2005 та 2006 р.р. Минулого року ми мети не досягли, адже українофобів вільно пускали на Хрещатик. Неприємно, коли нас від чогось загороджують, коли нам виділяють певну територію. Ми не повинні йти на поступки. Не „трошки в стороні”, а по центру Хрещатика. Марш УПА/2007 має відбутися по центру міста. В цьому треба переконати ветеранів. Вони не повинні нічого боятися.
НО: А як щодо звинувачень у провокації?
Л: В провокаціях треба звинувачувати тих, хто звинувачує в них нас :).
НО: Ставлення УС до Народної Самооборони Юрія Луценка.
Л: Політика – це насправді велика панель. Тут купують і продають. Деяким вдається вдало продаватися і купуватися. Ті, хто вже був при владі, хто знає, що і як там відбувається, і які зараз хочуть там щось змінити, - чи можна їм довіряти?
Напевне, це є проект деяких бізнесових структур, яким перейшли дорогу. Напевне, непотрібно в це втручатися, але непотрібно і забувати про участь в цьому простих громадян. Коли будуть якісь успіхи (поразки), можна буде говорити про щось конкретне.
НО: Які з правих організацій для УС є найближчими?
Л: Передусім такі, які створені не для відробляння грантів, не для того, щоб прибитися до того лайна, яке при владі. Є такі організації як Патріот України, УНТП, УНСО, які разом проводять масові акції, але цього ще замало. Кінцевий результат – 100%-ва влада. Якщо вони її прагнуть, то заслуговують на повагу.
НО: Тема взаємопроникнення субкультур і правого політичного руху.
Л: Еволюційне вливання представників субкультур в політику – це добре. Небезпека в „картинках”, що їх творять по ЗМІ недоброзичливці правих. З боку субкультури потрібні кроки, щоб у аудиторії змінилося сформоване ЗМІ негативне уявлення.
НО: Щодо „картинки”. Все, що і як показується в наших ЗМІ – мітинг, сапання буряків, астронавтика – стабільно не цікаве. Існує потреба в діаметрально протилежному. Зомбування – факт. Багато хто взагалі перестає дивитися ящик, багато хто обмежується каналами Discovery та Animal planet. Тому якщо приміром 80% глядачів сприймає певну інформацію так, як її подають, то 20% сприймають її навпаки.
Л: Ми не повинні звертати увагу на громадян і не повинні домагатися, щоб наш образ відповідав їхнім смакам. Як би ми себе не показували, нас завжди подадуть в ракурсі, необхідному певним колам. Але не потрібно цим колам допомагати.
Ми не повинні зважати не елементи, які вставляють нам палки в колеса. Нас не цікавить електорат – нас цікавлять дієві особи. Так сталося, що це передусім молодь.
НО: Як з реєстрацією?
Л: Плануємо зареєструватися.
НО: Дякуємо за інтерв'ю.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд