Якщо президент Трамп завершить російсько-українську війну зі стійким миром, то він, безумовно, заслужить Нобелівську премію миру. Але ключове слово – "стійкий". Щоб угода тривала довше, ніж потрібно, щоб висохло чорнило на документі, вона повинна бути прийнятною для обох сторін і прийнята ними.
Взаємна прийнятність передбачає певний ступінь рівномірно розподілених вигод і втрат. Все інше буде сприйнято однією зі сторін як нечесне і несправедливе, що, ймовірно, буде провалом для угоди, пише у своїй статті на The Hill Александер Мотиль, американський історик та політолог, фахівець з Радянського Союзу, України та Росії.
Рівний розподіл вигод і втрат сприяє агресору. В принципі, агресія не повинна винагороджуватися жодними вигодами. Вона повинна каратися втратами, чи то у вигляді репарацій, чи то у вигляді втрати завойованих територій.
На цьому етапі реальність сили суперечить принципам, і може виявитися неможливим покарати агресора в міру його провини. Компроміс може бути неминучим, навіть якщо він є неприйнятним для жертви.
Отже, існує два легітимні й довготривалі способи завершення російсько-української війни. Росія та Україна можуть домовитися про угоду, яка не задовольняє бажаних цілей кожної зі сторін, або Росія може прозріти й добровільно відмовитися від своєї імперіалістичної війни.
У першому випадку обидві сторони будуть незадоволені, але однаково. Це може стримати їх від прагнення помститися або погіршити відносини. З огляду на те, що Росія наразі відкидає будь-який компроміс, який не відповідає її максималістським вимогам щодо знищення України, вона може погодитися на таку угоду лише під тиском спільних примусових зусиль України, США та Європи.
У другому випадку Трамп заохочуватиме Путіна втекти до Пхеньяну, а потім підтримуватиме того російського лідера, який буде більш-менш раціональним і стане наступником Путіна. Очевидно, що Путін не підкориться Трампу, а це означає, що Трамп не матиме іншого вибору, як змусити Путіна прозріти, озброївши українців і давши їм можливість зупинити російське територіальне вторгнення.
В обох сценаріях Росію можна привести до переговорного столу лише силою. Сам по собі Путін не вибере мир і не може цього зробити – факт, який, здається, не розуміють ані Трамп, ані його головний радник Стів Віткофф. Але розуміння того, що Путін не зацікавлений у тривалому мирі, є першим і найважливішим кроком на шляху до миру.
Як висловився Томас Фрідман з New York Times, «Путін – поганий хлопець, холоднокровний вбивця. Він не є другом президента. Це – фантазія, в яку Трамп вирішив повірити».
Але бути холоднокровним вбивцею – це лише половина проблеми, це – не причина, чому Путін не хоче миру. Причин для цього багато.
По-перше, Путін щиро вірить, що українська держава має бути знищена, щоб Росія вижила. Звичайно, це абсурд, але це також нерозв'язна реальність. Винищення українців як окремого народу є для Путіна імперативом. Жодних компромісів не може бути.
По-друге, Путін повністю ототожнив себе з війною. Це його війна. Як результат, його політичне – і, можливо, фізичне – виживання залежить від її результату. А з огляду на те, що війна забрала життя або поранила понад 1 мільйон росіян і зруйнувала економіку, яка колись мала великий потенціал, лише нищівна перемога буде прийнятною.
По-третє, Путін знає, що коли війна закінчиться, кілька сотень тисяч демобілізованих солдатів – розлючених, агресивних і озброєних – обрушаться на російське суспільство, як сарана, і підвищать і без того високий рівень злочинності. Путін знає з російської історії, що голодні солдати, які повертаються додому, можуть повалити режим.
По-четверте, Путін створив воєнну економіку, яка приносить користь великій частині населення та різним елітам. Закінчення війни означає перехід від такого типу економіки до споживчої економіки та виникнення труднощів з адаптацією і потенційно великий спад.
Нарешті, війна дозволяє Путіну вдавати, що Росія все ще є великою державою. Коли війна закінчиться, росіяни, а особливо їхні еліти, побачать, що їхній блискучий лідер перетворив їхню країну на придаток Китаю та Північної Кореї. Недорогі туристичні пакети до «королівства-відлюдника» будуть невеликою втіхою за втрату престижу.
Мораль цієї історії очевидна.
Якщо Трамп дійсно хоче отримати Нобелівську премію за досягнення миру між Україною та Росією, він повинен буде вирішити основну причину війни, а саме – Путіна. Все інше – це фальшиві переговори, які можуть привести лише до фальшивого миру.
Наші інтереси:
Було б добре, щоб Трампу хтось переказав цю статтю.
Центром усієї традиційної доктрини безсмертя є спроможність керуватися виключно волею власного духу, без огляду на зовнішні обставини. Встановлення надійного зв’язку зі своїм духовним Я відкриває...
5 причин, чому Путін ніколи не закінчить війну в Україні – Александер Мотиль (США)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Якщо президент Трамп завершить російсько-українську війну зі стійким миром, то він, безумовно, заслужить Нобелівську премію миру. Але ключове слово – "стійкий". Щоб угода тривала довше, ніж потрібно, щоб висохло чорнило на документі, вона повинна бути прийнятною для обох сторін і прийнята ними.
25082702.jpg
Взаємна прийнятність передбачає певний ступінь рівномірно розподілених вигод і втрат. Все інше буде сприйнято однією зі сторін як нечесне і несправедливе, що, ймовірно, буде провалом для угоди, пише у своїй статті на The Hill Александер Мотиль, американський історик та політолог, фахівець з Радянського Союзу, України та Росії.
Рівний розподіл вигод і втрат сприяє агресору. В принципі, агресія не повинна винагороджуватися жодними вигодами. Вона повинна каратися втратами, чи то у вигляді репарацій, чи то у вигляді втрати завойованих територій.
На цьому етапі реальність сили суперечить принципам, і може виявитися неможливим покарати агресора в міру його провини. Компроміс може бути неминучим, навіть якщо він є неприйнятним для жертви.
Отже, існує два легітимні й довготривалі способи завершення російсько-української війни. Росія та Україна можуть домовитися про угоду, яка не задовольняє бажаних цілей кожної зі сторін, або Росія може прозріти й добровільно відмовитися від своєї імперіалістичної війни.
У першому випадку обидві сторони будуть незадоволені, але однаково. Це може стримати їх від прагнення помститися або погіршити відносини. З огляду на те, що Росія наразі відкидає будь-який компроміс, який не відповідає її максималістським вимогам щодо знищення України, вона може погодитися на таку угоду лише під тиском спільних примусових зусиль України, США та Європи.
У другому випадку Трамп заохочуватиме Путіна втекти до Пхеньяну, а потім підтримуватиме того російського лідера, який буде більш-менш раціональним і стане наступником Путіна. Очевидно, що Путін не підкориться Трампу, а це означає, що Трамп не матиме іншого вибору, як змусити Путіна прозріти, озброївши українців і давши їм можливість зупинити російське територіальне вторгнення.
В обох сценаріях Росію можна привести до переговорного столу лише силою. Сам по собі Путін не вибере мир і не може цього зробити – факт, який, здається, не розуміють ані Трамп, ані його головний радник Стів Віткофф. Але розуміння того, що Путін не зацікавлений у тривалому мирі, є першим і найважливішим кроком на шляху до миру.
Як висловився Томас Фрідман з New York Times, «Путін – поганий хлопець, холоднокровний вбивця. Він не є другом президента. Це – фантазія, в яку Трамп вирішив повірити».
Але бути холоднокровним вбивцею – це лише половина проблеми, це – не причина, чому Путін не хоче миру. Причин для цього багато.
По-перше, Путін щиро вірить, що українська держава має бути знищена, щоб Росія вижила. Звичайно, це абсурд, але це також нерозв'язна реальність. Винищення українців як окремого народу є для Путіна імперативом. Жодних компромісів не може бути.
По-друге, Путін повністю ототожнив себе з війною. Це його війна. Як результат, його політичне – і, можливо, фізичне – виживання залежить від її результату. А з огляду на те, що війна забрала життя або поранила понад 1 мільйон росіян і зруйнувала економіку, яка колись мала великий потенціал, лише нищівна перемога буде прийнятною.
По-третє, Путін знає, що коли війна закінчиться, кілька сотень тисяч демобілізованих солдатів – розлючених, агресивних і озброєних – обрушаться на російське суспільство, як сарана, і підвищать і без того високий рівень злочинності. Путін знає з російської історії, що голодні солдати, які повертаються додому, можуть повалити режим.
По-четверте, Путін створив воєнну економіку, яка приносить користь великій частині населення та різним елітам. Закінчення війни означає перехід від такого типу економіки до споживчої економіки та виникнення труднощів з адаптацією і потенційно великий спад.
Нарешті, війна дозволяє Путіну вдавати, що Росія все ще є великою державою. Коли війна закінчиться, росіяни, а особливо їхні еліти, побачать, що їхній блискучий лідер перетворив їхню країну на придаток Китаю та Північної Кореї. Недорогі туристичні пакети до «королівства-відлюдника» будуть невеликою втіхою за втрату престижу.
Мораль цієї історії очевидна.
Якщо Трамп дійсно хоче отримати Нобелівську премію за досягнення миру між Україною та Росією, він повинен буде вирішити основну причину війни, а саме – Путіна. Все інше – це фальшиві переговори, які можуть привести лише до фальшивого миру.
Було б добре, щоб Трампу хтось переказав цю статтю.
Зверніть увагу
Шлях Одіна, людина-армія та скандинавський оптимізм: як перемагати перед кінцем світу (+аудіо)