ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА УКРАЇНИ-РУСІ НА ТЕРЕНАХ МОСКОВІЇ ЯК НАГАДУВАННЯ ПРО CПРАВЖНІ ВИТОКИ ІМПЕРІЇ // Міра Києвець, Дана Либуше

Лебедина топоніміка України-Русі на теренах Московії 

Уперше назва "Москва" згадується в запису від 4 - 5 квітня 1147 року з нагоди приїзду Святослава Ольговича (батька князя Ігоря) до Юрія Довгорукого, який дав гостям "багатий обід". "Багатий обід" відбувся в суботу, на наступний день після дня Похвали Богородиці. У таких записах можуть залишатися уявлення про назву Москва: "Москва – Хлібосольна", "Москва – Годувальниця", але й "Остоженка", "Якиманка", "Зачатьєвська", "Кунцево-Родимцево", які мають на увазі посвяту першопрестольному Києву (Родень), Роді – Ранковій зорі й Богині врожаю Пирогощій (Житниці). 

Освячення земель України-Русі Ладою Небесною, що згодом розповсюдилось і на терени Московії

Як ми вже писали в статті «ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА В САКРАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ-РУСІ», найпоширеніший серед сакральних топонімів на священному просторі України-Русі є топонім, присвячений Ладі Богородиці, Матері Слави, Праматері Либеді,  Великій Богині, Триглаві-Софії. Саме за основу топонімів узято найсакральніші корені-слова, які й посприяли формуванню етнічно-релігійного генезису наших прапредків. Основні значення цих священих образів: Зачаття, Родюча, Плодноносна, Богиня блискавки й родючості, Вражаюча блискавкою або Пирогоща (“Хлібна", "Годувальниця"),  Либідь–Воля, Свобода–Слобода, Барвиха–Веселка та інші.  

Щоб краще роздивитися присутність Лебединої топоніміки й гідроніміки України-Русі, а саме Божого Образу Цариці Небесної, на сучасному ландшафті Московії, нам слід знову звернутися до міфологічної розвідки Оксентія Онопенка «Образи української міфології в історії і географії»,  яка підтверджує роль та масштабність поширення Образу Праматері – Великої Богині через назви поселень, річок та інших об’єктів ландшафту.

Відтак побачимо, що Дороговказна зоря (грецька назва – Одигітрія) як знак вказівної, спрямовуючої ролі Вищої Сили розповсюдилась не тільки на теренах нашої священної землі України–Русі (як-от гідроніми "Прип’ять", "Стугна", «Казанка», топоніми "Трипіль", «Казанів», "Козятин», або “Славута”; українські "казати" і "словити" є синонімами), але й  далеко за її межами – Казань на Волзі чи Арбат – у Москві. На честь Дороговказної зорі названо вулицю Арбат.  Назва Дороговказної зорі "Одигитрія" має в своїй основі грецьке "οδος" або "ουδος" – "путь". "Одигитрія" – "Казанська Богоматір".

Ось так світлий Образ Дороговказної зорі Одигитрії розтікається землями прадавніми. У слов’янській міфології Одигитрію називають Путивль, Дорогобог, Дорогочин, Комонь, Казань, Корзятин (у "Слові о полку Ігоревім" – "Бог путь каже", "Комонь в полуночі"). Староруське "комонь" – кінь, а англійською кінь – «horse», звідси й назва "Хорс" або "Хорс Коловертящий".

Так само і Оранта, Матір Божа – Покрова, що з латинської „oranta“ – „моляща“  і "ora", має ряд значень: край, схід, країна, держава та ін. Грецька основа ("Ωρα", "ωρη" – час року, в основному квітуча пора) має значення "Ωραι" – богиня пори року і погоди. Латинське „oranta“ – Оранта – "Моляща" (Просяща). До того ж "ora" – "os" – рот, уста, мова, говорити, словити. Індоєвропейська основа "or" – має значення "пустинь", "волинь" або "цнотливість". Це значення має гідронім "Орель" в Україні ("Пуща", "Пустинь", "Волинь", “Нов”). Від індоєвропейського "or", як "пустинь", "волинь" походить назва птиці "орел" – "вільний", "буйний", "шизий". Враховуючи, що на захід від міста Орла розташований Дубовий Гай, можна вважати, що назва міста, як і ріки, присвячена Птиці Сонцевісниці й Аврорі. 1638 року для посилення гарнізону в Орлі поселилися 100 черкас (українських козаків). Від 1708 року місто Орел перебувало у складі Київської землі як провінція. 1778 року утворена окрема Орловська губернія. Перебування міста у складі Київської землі сприяло развиткові торгівлі, промислів. Так, уже від 1654 до 1679 року торгівля зерном у місті збільшилася в 10 разів, а до 1812 року місто Орел стало наважливішим центром торгівлі зерном для Петербурга й інших північних міст. 1741 року з Орла в Петербург було відправлено 7073 підводи з зерном, борошном, крупами. Від 1724 року в Орлі відома Черкаська слобода (раніше – Холодна слобода),  в якій жили служилі люди (українські козаки). У вересні 1812 року для відбиття нашестя військ Наполеона через Орел пройшли 5 полків сформованих в Україні.

Як бачимо, російський обласний центр Росії Орел, пов’язаний з Україною ще з часів  Київської Русі і напевно був заснований як один із східних форпостів України–Русі. І таких прикладів безліч щодо утворення рубежів Київської Русі, які пізніше стали зватися Московією.

Однак, поскільки це невичерпана тема дослідження, ми зосередимо свою увагу перш за все на топоніміці Москви, яка увібрала майже усі  автохтонні топонімічні назви Київської Русі.

Стародавня топоніміка Москви здебільшого принесена з прадавніх земель України–Русі

Якщо простежити розповсюдження прадавньої української топоніміки разом з переселенням вихідців із сакрального простору України–Русі на землі Московії, то можна побачити багато прикладів нашої праукраїнської топоніміки у назвах стародавньої Москви, що збереглися й донині. Насамперед, у Москві є багато місць, пов’язаних з назвою Київ.

Значення топоніма Київ

Для початку розглянемо значення  назви Київ:

1. Грецьке написання "Κυεω" означає "нести зачаття" або "бути родючим", "давати життя". Таке ж значение має й румунське “rod” – плід, “rodi” – плідний. Німецьке “roden” – корчувати, викопувати (пор.: плуг як золотий предмет, що упав скіфам з небес, і етнонім “скіфи-орачі” і грецька назва орачів – “родимичі"). Тому Київ може бути названий “Родень”, як і старовинне місто Родень (Родня). Недарма ж Олег Віщий назвав місто "Матір'ю городів руських".

Київ - столиця Київської (Роденської) Русі, Скіфії й України. Цьому образові в Москві присвячені Зачатьєвський монастир, Києвець (Зачатьєво), Кийово (Хімки), Кунцево (Родимцево, Солнцево) та інші назви. Те, що у фінно-угорській міфології "Киу" – бог або богиня грому, який (яка) шанувались також як Бог (Богиня) родючості, підтверджує ці значення топоніма "Київ".

Для мешканців крайньої півночі, не хліборобів, така сутність Бога не мала такого значення, як для скіфів-хліборобів. Можна припустити, що угро-фінни перейняли ім'я Бога грому й родючості від своїх південних сусідів або скіфи, мігруючи на північ, зберегли свою міфологію в середовищі периферійних північних народів і старовірів.

2.  Київ, як „Родень“ може бути названий „Троя“. Як назва  „Троя“ (народжуюча день і та, що родить урожай, вражаюча), так і назва „Київ“ має аналогічні значення: вражати (блискавкою), народжувати (день, світло), родити (врожай) – Зачатіївська (Січ).

3. Греки й Геродот у назві Києва бачили "булаву", "палку", як „жезл“, атрибут  Вказівної Дороговказної зорі – Одигитрії.

4.  Але „кий“ – це також молот (токмак). Кия – Перуниця (Кияниця). „Кий“ як „молот“ і „Луна/Місяць“ як небесний „серп“, стали атрибутами герба СРСР – „Серп і Молот“.

5. У перській мові „kyj“ – „правитель“, але в грецькій мові „κυεω“ - „родити/народжувати“, тобто „Кий“ - „Родень“ (Рюрик).

6.  Кия – це також птиця, досить яйценосна, яка дістала назву від слова "κυεω" - "нести плід". В іранських мовах „kiya“ – правитель, владика (Патерик).

Значення топоніма Москва

Перш ніж показати поширення Лебединої топоніміки з сакрального простору України  разом з переселенням вихідців з Київської Русі на землі Московії, чому є безліч  красномовних прикладів у сучасній  Москві, спочатку  розглянемо значення самої назви «Москва»:

1. Топонім «Москва» може бути пояснений латинським "mosque" - "звичаї і обряди",  "порядок", "лад", "ряд". Смисл топоніма – в обрядовір’ї та обрядошануванні. Але попередня назва Москви-ріки (Рядна – про Луну–Ординку–Ладинку) могла відображати й форму її річища, яке нагадує серповидний Місяць (Рядну, Серпуху, Ординку, Софію).

Латинський синонім до "mosque" (звичаї й обряди або лад, порядок)  - „ordo” (рядити, порядок, лад, стрій, застаріле ряд – система організації влади на підпорядкуванні). Тому московитів можна назвати "ординці" або "москалі" (лад, як послушання, на відміну від західноукраїнського від латинського "морес" - "право", "лад" - злагода).

2. Разом з тим, треба взяти до уваги значення древньоанглійського "mos" – "їда", "харчування", «годування". Виходячи з давньоанглійського "mos", назва "Москва" (Moschovia) може нести значення "Годувальниця". В цьому другорядному значенні "Москва" – "мати-годувальниця".

При цьому треба урахувати, що за міфологією міста знаходилися під захистом божества, іменем дочки якого вони названі. Наприклад, Київ названо від імені дочки Зевса (Рода), потім – Посейдона (Січ, Перуниця), тому місто перебуває під покровительством цих богів. Що стосується визначення "звичаї та обряди", то хранителькою засад вважалася старша дочка Зевса, богиня Місяця (Ординка, Ладинка, Рядна). Головна богиня Табіті – Гестія або Дороговказна, яку пізніше називали Табенська. В Україні їй присвячено назву Десна. "Годувальницею", крім Святої Пирогощої, називали Венеру-Богородицю (Прародительку). Венера – мати "славів" і "родимичів".

Московія це – земля  "звичаїв і обрядів", "ряду", "порядку"  або  "обряду" (“vyathi” – старого обряду) – Охотного (вольового) Ряду (правління). Передача значення "ряд", "звичаї і обряди" через латинське "ordo" у назві "Ординка" точніша і служить історикам посібником для розуміння суті назви Москви.

Тотожність назв «Москва» і «Охотний ряд»

Ще раз перелічимо всі значення латинського "mos" і "mosque": норов – звичай – звичність, спосіб життя – поведінка,  ряд – рада – рядіння, властивість – внутрішня природа, правило – закон – припис – лад,  мода – покрій, свавілля – воля людини, толк (як община).

При цьому треба пам’ятати, що "звичаї і обряди" в старовину називалися не латинським "mosque", а старовинним словом "ряд", "лад", або "устрій", "побут", "уряд". В часи написання "Слова о полку Ігоревім" автор має на увазі не Москву (mosque), а віру. Необхідно врахувати, що слов’янське "ряд" (лад) на латині "ordo". Пізніше значення "ряд" збереглося в назві Охотний Ряд, Заряддя (за рікою Рядною, нині – Москва).

Назва вулиці "Охотний Ряд" відображає древнє значення "благоувітливе рядіння", і її (назву) можна пояснити як "сходка", "віче", "рада" для ухвалення рішення з доброї волі. "Воля людини" у грецькій мові "λημα" (λω), англійське "law" (lo:) – закон. Ці значення назви "Москва" можна порівняти з латинським "ordo" у назві „Ординка“: ряд, вереница, пласт, стрій, шеренга, фронт, загін, натовп, хід – перебіг, тримати стрій, будувати, порядок, хід (в силу встановленого порядку, толку або ряду). Антонім до рядіння – латинське “negligo” у назві притоки Москви “Неглинка”.

Таким чином, назву "Москва" треба розуміти як "звичаї і обряди", “ряд-рядення”, „толк“ або "Mosque" в силу встановленого "порядку", "обряду" або закону, "охотного ряда" – благовільної волі-рядіння, толку.

Праукраїнське походження назв центральних вулиць сучасної Москви – столиці Росії

Куди не кинь оком, майже усі старовинні вулиці та провулки столиці Росії Москви мають прадавнє українське походження.

І якщо московити так зневажають «хохловщину» і так званих «укрів», чому й досі користуються українськими сакральними топонімами у назвах адміністративно-теріторіальної інфраструктури своєї столиці?

Чому й досі уся Москва вкрита прадавньою семантикою України-Русі?

Чи не настав час позбавити улюблені вулиці, парки, сквери, проспекти та провулки їх первинних назв, щоб змити з карти Москви та Московії дух українства, дух свободи та незалежності, дух козацьких вольностей?

Тільки викорчувавши українські автохтонні назви з ландшафтів Московії, Москва, можливо, буде в силахі позбавитися Духу України-Русі, але й по тому кремлівським «намісникам» і російському людові про силу цього Духу нагадуватиме і вкрадена історія Київської Русі (Ярослав Дашкевич. ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ) , і сакральна семіотика Землі Оріянської, і могутня культурна спадщина  України-Русі. І найстрашніше – не дай Боже ще підхопить «вірус бандеризації та фашизму» імперська держава «на глиняних ногах»!

Настав час розкрити очі московитам та нащадкам обрусілих хохлів, яке сакральне значення мають місця, де вони проживають  із своїми родинами.

То ж чи мають вони право нищити народ, який є прадавнім предком їх самих? Чи може вони є потенційними самогубцями, і хочуть рубати родовий «сучок», на якому сидять, щоб більше ніколи не прорости своїм зрадницьким коріннями до родового джерела, до Неньки, яку згубили?

Отож вивчайте й усвідомлюйте, любі сусіди, ЩО є ЩО,  і Хто є Хто.

І чи маєте ви право перед Небом знущатися з прадавнього народу, який вас породив?!

Українські прадавні назви на сучасній московській карті:

1. "Москва" перекликається частково з латинською основою назви "Луб’янка". Латинська основа "lube" у назві "луб’янка" рівнозначна латинській основі "libe" (libens) – охоче, радо, з благоувітливістю (з своєї волі), з волі людини (наприклад, рішення на вічі, сходці). Але Луб’янка є підвищеним місцем між Неглинною й Подолом (Вишгород). Індоєвропейське "lub" – верх, поверхня (луб), вишина – "Хохловка" (hoch), як і Перово – Хохлово (від грецького "περας" – вище). Ці назви дано українцями.

"Луб’янка" – "Хохловка" (індоєвропейське "lub-" і пор. па-луба - верхня, "hoch"). При використанні латинської основи "lube" або ще архаїчнішої "libe" – "охоче", "радо", "славно" або "красно" (Красна площа). Це ж значення можна передати діалектним "ліпо" (славно, красно) або “bella” (славна) у назві “Беларусь”.

2. Ординка. Розуміння лексеми "орда" як "маса", "множинність", "натовп" недостатньо для пояснення її значення в топонімі "Ординка" в Москві або в назві "Золота Орда". Латинське "ordo" має значення "ряд", "верениця", "стрій", "шеренга", "фронт", "группа", "натовп" або "загін", "стан", "порядок", "розташування", "план". Старовинне – "ряд", "лад", "правда" у значенні "правління". Ця ж назва може мати за основу латинське "ora" – межа, край, кайма, берег, узбережжя, прибережна область (Поморря або Моравія), край світу, тобто мир, земля и др.; древньоанглійське "ord" – "спис". Вислів автора "Слова о полку Ігоревім" – "сіримъ вовком по землі" може мати за образ "Ординки" (латинське "ordo" - "ordinis") і мати на увазі богиню, яка править "валкою" – вереницею, строєм. Ординка – “правляча”, “рядяща”, “радяща”. В церковнослов’янському словнику протоієрея Г. Дяченка "орда" тлумачиться як "земля", "сторона", "стан" (татарський), а індоєвропейське "ordhos" – сторона, половина. Назва „Ординка“ – про місяць, який "відмічав часи через облаки". "Рядити" – наводити порядок, лад, ряд, і тому "Заряддя" й "Ординка" – синонімічні. У цьому значенні "Охотний Ряд" –  „Рада“ або "Благоувітливе Рядіння". Так само – "Суди рядя до Дунаю" або "владу верша до Дунаю" - говориться про Ярослава Осьмомисла Галицького в "Слові о полку Ігоревім". "Серпуха" (форма русла) – про серповидний Місяць.

3. "Китай-город" – це Поділля або Поділ біля Москви-ріки (як і в Києві біля Дніпра). В основі цієї назви – грецьке "κυθω" – поділля, міжгір’я (вулиця Солянка і площа називають тепер Слов’янська).

4. Маросєйка. Вулиця в Москві, продовження Ільїнки. В основі назви Маросєйки можливі: грецьке "μορος" – судьба, жереб, рок, доля. Названа на честь Богині судьби, долі Немесіди, яка "карає і сумує" – богині грому (Ільїнка, Троя, Пирогоща, Державна, Денниця – Покрова).

5. Новокосино – район Москви. Основою назви служить українське "косина" (кривина) - "кривизна" або "косина" ("кут"; див. також "Новогирєєво" й "кривичі"). Назва "Новокосино"  має своїми синонімами й попередниками в Україні назви міст Косів або Кути ("косинець") в Івано-Франківській області й топоніми Косини (поряд – "Углове" й "Страбичеве" від грецького й латинського "στραβος" – "косий") в Закарпатській області, а також "Кривин" на Волині. Переселенці з Косівщини (інакше – "Покуття") селилися на верхньому Поволжжі (Углич, Галич), біля Москви (наприклад, Новокосино) і на інших землях. Значну міграцію помічено в період католизації Галицької й Волинської земель, коли на схід переселилося дуже багато відомих родин (родів).

6. Немало назв пов’язані і з українським коренем "бута": Бутово, Бутинь, Вихіно–Вєтрєно або Пустинь, Грайворон, Хохловка, Таганка і багато інших були засновані й заселені вихідцями з Києва та інших земель України

7. Києву присвячено також назву "Кунцево" (готське "kuni" – "рід", Родимцево). Можливо, ці назви свідчать про переселення сюди киян.

Києвець –  Ксилон

8. Києвець – це поселення в старовинній Москві (від ХII ст.), яке розташовувалося в районі сучасного Остожжя (вул. Остоженка, Зачатьєвські провулки). Тут же знаходився Зачатьєвський жіночий монастир, нібито відтворений на місці ще давнішого (Чертолля, де нині відновлено храм Христа Спасителя) царем Федором Івановичем і царицею Іриною, яка була неплідною. Насправді в селі Києвець існувала церква Зачаття, названа на честь "Києва" (грецьке "κυεω" – нести зачаття, нести плід, родити, являти на світ, давати життя), на честь богині (бога), що запліднює землю (Київ – "Родень" і "Даждь Бог"), пізніше монотеїзованого з Вранішньою Красною зорею (Венерою, або Авророю). Вранішня роса символізує зачаття, і тому жінки вранці до схід сонця "купались" у нічній росі, щоб "понести", "зачати". Поселення, можливо, засноване Родіоном Нестеровичем, який прийшов з малою дружиною на службу до Івана Калити.

Набагато раніше було засноване біля Дунаю містечко Києвець київським князем Святославом, який вважав, що тут знаходиться середина його землі. Сприйняття назви Києва як "кий", "masse" – „булава гетьмана“ або "прут–жезл" може вказувати на знаходження міста в гирлі ріки Прут. Разом з тим, "Київ" – „Родень“, "несучий плід" і тому Києвець міг мати назву, яка несе смисл "родити".

Ксилон – грецьке "ξυλον" – "палиця", "дубина", "палка", “кий” і дерево взагалі (у Новому Заповіті "ξυλον της Ζωης" – "древо життя"). Слов’янська назва – "Києвець". У Києві – це район Подолу (Фролівський монастир і церква Пирогощої), у старій Москві за Івана Калити (“cali(e)tus” – гордий) район Зачатьєвських провулків (колишній Києвець, Зачатьєво) з церквою Зачаття нині.

Чи то не «штуче» запліднення намагалися створити на землях Московії  ординські поселенці за Допомогою Родючою Киї–Пирогощої, Великої Богині України–Русі, Праматері Либеді? Недарма ж  Андрій Боголюбський спокусився на ікону Богородиці Пирогощої – святиню, Освячену самою Царицею Небесною, і таємно, з наглою зухвалістю вивіз Їі з Вишгороду (Києва), України–Русі. Отак і  «запліднилась» московитська земля.  Але те, що силою та брехнею відбирається, рано чи пізно наказує самого злочинця. Як на небі, так і  на землі. Найяскравішим прикладом цього є Києвець-Остоженка, район сучасної Москви з найдорожчою нерухомістю біля Зачатєвського монастиря, де майже не побачиш дитячих майданчиків. Чи не ознака то безпліддя нації?

Тож бачимо, як багато центральних місць і вулиць у Москві (Зачатьєво, Чертольє, Кунцево, Пречистенка, Китай-город, Маросєйка, Черкаський провулок, Варварка, Білий город, як і Зачатьєвський монастир з церквою Зачаття й Києвець, Остоженка, Якиманка) мають назви, пов’язані з топонімом "Київ" – «несучий плід»  - РОДЕНЬ.

Центр столиці Росії – серцевина Москви, присвячені Богині грому, блискавки і родючості – Киї-Пирогощої

Храми Богині грому і блискавки (Судьби – Долі) зводилися  на подолах, біля джерел. В епоху "матріархату" Зевсу і Юпітеру передувала Венера. За пізніших часів Венера–Сонце сприймались як "причина" грому, блискавки, грози. Богиня грому Кия або Кія, маючи у своєму імені значення "нести зачаття", "нести плід", „животворити“ (грецьке "Κυεω"), була для антів і склавинів Державною і Престольною. 

У Москві на південному (денному) боці від Кремля назви вулиць присвячені Денниці-Астраї: Ільїнка (пор.: Ілля Громовержець, Іліон), Солянка (Sole – сонце), а також Таганський пагорб (німецьке "der Tag" у назві "Таганка" – день, як і латинське „tago“ – сіяння, небесне світло). Раніше – Красний Холм.

"Остоженка" – та, що приносить тучні стоги (Кия, Богиня блискавки, дощова). Хоча лексема “ost” дозволяє бачити в Остоженці смисл „Східня“ (зачинає день) або „Воздвиженка“, що переходить у Мохову (таджицьке "мох" – "Луна" – Місяць) і в Охотний Ряд. Але "Остожжя" названо на честь урожайної Богині грому й блискавки, грози "дощової" богині, що дає тучні стоги. Раніше район Остоженки називався "Києвець" (Зачатіївська).

Кремль, як символ праукраїнської слов’янської Богині Блискавки та Грому–Пирогощої

Москва, як місто "звичаїв і обрядів" („urbis morum veterum” – місто старих звичаїв), зберегла у своїх назвах попередню міфологію слав’ян – українську. Серцевиною міста є Кремль. У перекладі з латини "Cremona" на слов’янізовану грецьку – Пирогоща, про богиню блискавки, грому (Житна й Вогнетворяща).

Кремль – фортеця, замок. Внутрішня частина (крома, засіки). Однак, образне значення несе не давньослов'янське “кром” (нутро), а слов'янізовану назву „Кремони"  („Cremona” – про блискавку) або Пирогощі, Богині блискавки й родючості (“Хлібна", "Годувальниця").

Від Кремля променями розходяться назви, присвячені покровительці  України– Русі:

На схід від Кремля – Луб’янка, Красна Пресня (Красна Зоря, Аврора або Рось). На південь – Ільїнка або раніше – Дмитрівка (грецька назва „Геметра“, „Деметра“ – про богиню грому й родючості, у Геродота – „Апи“, „Кия“, „Перуниця“), Варварка (воєводна, про грім), Солянка (“solo” – сонячна, південна), Таганка (Денниця, південна). На північ – Арбат–Дорогомилово (про Дороговказну зорю, причому "арба" – назва Дороговказної зорі у просторіччі, як у греків "амакса" – віз, гарба), Ходинка, Медведково (про сузір’я Медведиці).

ВИСНОВОК: Як бачимо, більшість сучасних топонімів Москви має стародавнє українське походження і присвячені Цариці Небесній, Ладі Богородиці, яка встановлює ЛАД як на Небі, так і на Землі. І принесені вони на землі Московії переселенцями з Київської Русі. Тож логічно, що й нащадки сучасної Москви у своїй більшості належать до родів, які вийшли з України-Русі. Так чому ж тоді мешканці мегаполіса Москва, життя якого підпорядковано Вищій Володарці Неба і Землі, Її Ладу–Порядку, Їі Звичаям і Обрядам, яка має за свою Прадавню Обитель Україну-Русь, вже декілька місяців байдуже спостерігають як знищують разом з химерним сепаратизмом і їхнє родове коріння на їхній Прабатьківщині – Україні-Русі, чому відправляють своїх синів на братовбивчу неоголошену війну, де не може бути переможців, – це як син вбиває батька?

ЧОМУ Ж, МОСКВА, ТИ НИЩИШ УКРАЇНУ–РУСЬ?

ЧОМУ ВБИВАЄШ ТУ, ЯКА ТЕБЕ ПОРОДИЛА?

Невже не зрозуміло, що родоводу без коріння, якщо його викорчовувати, вже НІКОЛИ не буде? А буде «перекоти-поле», без роду та племені. І що найгірше – виродження роду й народу.
Не дарма ж уже було застереження-попередження Небесної Правительки для жителів Москви улітку 2010 року, коли столиця накрилася безпроглядним туманом і горілою задухою, яку спричинила пожежа на торфяних болотах. Незабаром може так статися, що покотиться столиця Росії Москва як «перекоти-поле» у непроглядну пітьму.

Очільникові Росії добре: він може втекти до причорноморської резиденції у Сочі, хоча це також землі прадавньої Русколані–Скифії, України–Русі. А куди побіжать сотні тисяч москвичів, які з холодною байдужістю спостерігають, як цинічно і підступно вбивають їхніх далеких пращурів на рідній землі російські найманці-терористи та кадрові військовослужбовці без розпізнавальних ознак?

На яку долю можуть розраховувати бізнес-еліти, носії культури та науки і звичайні мешканці російської столиці та й усієї Росії, які своєю мовчазною згодою „благословляють” на вбивство Дітей Русичів, Хранителів і Носіїв Волелюбної Праматері–Либеді, Лади–Богородиці Небесної, Богині Киї–Пирогощої?

Чи не застує їм очі, чи не запаморочило їм свідомість, що не бачуть, як знищується  одвічне цивілізаційне коріння, яке дало розвиток багатьом етносам, культурам і народам? 

Якщо сьогодні погано Україні–Русі, завтра буде погано усім, кого Вона породила. Тож не марнуйте свій час, панове, на те, щоб відстоювати хворобливі посягання на прадавні землі України–Русі свого навіженого карлика–«цахеса», очільника країни, який уже не здатен тверезо оцінювати стан речей. Не дайте розповзтися цій раковій пухлині по священних просторах Лади Богородиці, Одигітрії-Пирогощої, Софії-Трояні. Звертається до вас Мати Небесна, закликає вас схаменутися, бо зайшли вже надто далеко й порушили Її рубіжні кордони – Обереги Сіверські!

Час згадати своє походження, свій родовід, сакральні назви своїх міст і річок, топоніми й гідроніми, які належать Небесній Картографії Лади Богородиці, бо ж Вона Дає життя, Закорінює на рідній землі, Плодоносить і Годує нас. Невже ви хочете знищити Її Небесні Обителі, Її святі, поціловані Небом  землі  України–Русі і тих, хто тисячоліттями славив Її на рідній землі самовідданною працею і ратними подвигами?

Поспішаймо, росіяни! Інакше не буде вороття, не буде вам спокійного життя ні на Небі, ні на Землі! Бо ж кожна вулиця, кожний провулочок, кожний район на вашій рідній землі, у вашій любій столиці і навіть Москва-ріка, Серпуха-Рядна-Ординка завжди нагадуватимуть вам про безмежне горе невтішних українських матерів за загиблими дітьми – нащадками слов’ян-аріїв, русичів-лебединців, спасичів України-Русі.

Не губіть наш прадавній народ, який випестив Московію, подарувавши свої назви вашим рідним вулицям, річкам і містечкам і заселив їх великими нащадками  Київської Метрополії – Русі. Не вбивайте дітей ваших пращурів, українців-вишатичів, щоб, не дай Боже, не зробити безплідною свою націю, не обірвати родовід свого народу, що може привести Росію до демографічного колапсу. Бо дарма вже буде просити Матір Божу про запліднення в місці Києвець (Зачатьєво), якщо буде загублено Її Материнське Лоно – Київ і Її Обитель – Україну-Русь. Як убивця-виродок знищує рідну Матір, так і Московія зараз намагається вбити Україну – Русь з Матірю міст руських –  Києвом.

Чи є тому прощення?

Чи буде вбивцям і мовчазним споглядачам щастя?  

Про що плаче Птиця Віща? 

Віщує біду, Віщує Небесну Кару. Поспішаймо, щоб попередити лихо, щоб зупинити Гаспида Пітьми. Заради Життя, заради Волі, заради Майбутнього! Як на небі, так і на землі.

Зупинить, росіяни, знищення своїх прадавніх предків-русичів! Про це благає посивіла від горя Україна-Русь, Русколань-Оріяна, Скіфія-Артанія.

Будьмо благословенні Царицею Небесною! Будьмо окрилені Її Вірою, Надією та Любов’ю! Відкриймо в собі Її Мудрість-Софію! І зрозуміймо, що Людина Людині – не Друг і не Ворог, а Вчитель і Бог. Згадаймо своє Богоносне коріння. Славімо Царицю Небесну, Матір Славу!

Велика Правителька Небесних і Земних Світів знає, як об’єднати колись братерські народи України, Росії та Білорусі. Ось тільки порушників Її Ладу і Її пЛанів, Небо жорстоко каратиме. Тому і збирає до міста СОЧІ-СОЧА-СІЧА усіх тих, хто осмілився посварити Її улюблених дітей, та ще й посіяти між ними смертельну ворожнечу. За прадавньої традиції у Сочі купувалися і «ПРОДАВАЛИСЯ ГОЛОВИ». Тож маємо спостерігати Містерію, Яка розгортається як на небі так і на землі.

МОСКВА! ПАМ'ЯТАЙ  ПРО СВОЄ РОДОВЕ ЦИВІЛІЗАЦІЙНЕ КОРІННЯ. Воно походить  з УКРАЇНИ-РУСІ! А хто губить своїх далеких пращурів і відсікає корінь, з якого народився та зріс, має загубитися сам. Як на Небі, так і на Землі!

*     *     *

ІНШІ СТАТТІ МІРИ КИЄВЕЦЬ ТА ДАНИ ЛИБУШЕ:

ПРОРОЦТВО ЛИБЕДІ: СИМВОЛІЧНИЙ ЗНАК ОЧИЩЕННЯ УКРАЇНИ

ОБЕРЕЖНЕ КОЛО ЛИБЕДІ

ТАВРИДА–ЛИБІДЬ: ЛЕБЕДИНИЙ ФОРПОСТ СВІТЛИХ СИЛ

ЛЕБЕДИНА ВДЯЧНІСТЬ І ДОКІР УКРАЇНИ-РУСІ

ТРИВОЖНЕ НЕБО НАД ЛЕБЕДИНИМ ЦАРСТВОМ – УКРАЇНОЮ

ЛЕБЕДИНА ТОПОНІМІКА В САКРАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ–РУСІ