Києво-Печерська Лавра залишається оплотом "русского міра"

Про це у своїй статті на Радіо Свобода пишуть журналісти Ірина Костенко, Марина Остапенко.

Одразу після пожежі московські борзописці взялися переписувати літопис древнього монастиря у повну відповідність до інтересів новопроголошеної Російської імперії. Саме тоді Петро І вирішив перейменувати Московське царство на Російську імперію.

Результатом їхніх трудів постало вірнопіддане писаніє, з якого вилучили найважливіші факти української сутності історії обителі.

Інформаційний покруч, який постав на місці згорілих документів живе і донині. Бо до сьогодні – окрім імперських глашатаїв – роботу з його популяризації тягнуть на свої плечах (і совісті) лаврські екскурсоводи.

Доктор історичних наук Ігор Гирич пише: «За свідченням очевидців, які зберігалися у відомого києвознавця, протоієрея Петра Лебединцева, Лавру підпалили посланці з Москви, які були одягнені як ченці. Згоріли величезний архів і бібліотека, загинули грамоти і пожалування… князів, феодалів і гетьманів».

Втрачені у вогні документи свідчили, що Печерський монастир і Київська митрополія від початку і впродовж багатьох століть були незалежні від Московського патріархату.

Сьогодні у музейній експозиції зображення митрополита Київського, Галицького і Всієї Русі Петра Могили подається з підписом лише «Митрополит Київський».

Екскурсоводи замовчують, що передача Москві Київської митрополії відбулася за допомогою хабара.

Історія така: Москва довго і нудно домагалася від Костантинопольської патріархії отримати духовну владу над Україною. Тривалі сумніви вселенського патріарха вирішили традиційно. Московський посол дав патріарху Діонісію хабар – «200 золотих і три сорока (120 штук – ред.) соболів». Коли Діонісій повідомив, що треба підкупити і найвищих сановників, Москва без вагань покрила усі додаткові витрати.

1686 року Москва врешті отримала згоду Константинополя і прилучила до себе Київську митрополію.

«Дуже було обурене все духовенство українське тим, що його віддано під зверхність Московського патріарха», – пише історик Микола Аркас.

Михайло Грушевський: «Ось так зломлено церковну автономію України і взято під московську церковну власть, а з нею разом тодішнє освітнє і культурне життя українське».

Під час пожежі згоріли «пожалування» тобто дарчі грамоти. Вони підтверджували право власності Печерського монастиря на численні землі і маєтності. Це майно працювало на економічну могутність і незалежність монастиря. Воно уможливило культурно-освітню діяльність, успіхи в архітектурі і монументальному малярстві. Традиційно ці «пожалування» обитель отримувала від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ. І споконвіку остання воля померлих не підлягала жодним змінам.

Але 1786 року наказом цариці Катерини ІІ монастирські маєтки і землі відібрали і передали у царську казну. А в подальшому велелюбна імператриця, як записав її особистий секретар Храповницький, щедрою рукою обдаровувала монастирським майном коханців за ратні подвиги у своїй спальні.

 І насамкінець – про українську мову. Адже сьогодні саме мова незаперечно свідчить про тисячолітні національні (себто українські) основи Печерської лаври.

До речі, до самої пожежі 1718 року лаврські книги друкували староукраїнською мовою. Екскурсоводи з істинною імперською впертістю про це мовчать. Але мова дотепер свідчить сама про себе:

– у назві «Печерський», що походить від українського (а не церковнослов’янського, панове екскурсоводи) слова «печера».

– в іменах святих, наприклад, «преподобний Марко». Ця форма імен живе і до сьогодні – Сашко, Левко, Юрко…

– у цілому потоці українських імен та слів у знаменитій «Повісті врем’яних літ» Нестора Літописця: князь Володимир (а не Владимир), княгиня Олена (а не Єлена), колодязь, стріха, сором, посаг, свита, сварити, туга, рілля, подружжя…

Популяризація цієї інформації вщент руйнує головні засади «русского мира» – так звані «общие православие, язык, историческая память».

До речі, з бюджету якої держави відбувається фінансування роботи історико-культурного заповідника, включно з вашою зарплатнею? - риторично питають авторки статті.