Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець

Куди подівся Іуда Іскаріот?

Спецтема:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
5 - Наша стратегія

Перший учасник єрусалимської програми захисту зрадників.

190719dzhotto-pocilunokiudy-2.jpg

Джотто. Поцілунок Іуди (фрагмент)
Джотто. Поцілунок Іуди (фрагмент)

Всі знають, що Ісус вибрав 12 апостолів. Згідно з Євангелієм, «призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі — Сини грому; Андрія, брата Петра; Филипа, Вартоломея, Матвія, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія та Іуду Іскаріота, що його зрадив». Всі вони були молодими людьми, мали по 20—25 років.

Апостол Іуда Іскаріот був етнічним іудеєм і походив з іудейського поселення Каріот. Всі інші апостоли були етнічними галілеянами (галлами) і походили з міст Галілеї.

Першопричиною Іудиної зради була його об’єктивна неспроможність сприймати поняття, складність яких перевищувала його індивідуальну розумову «планку». Це той випадок, коли генетика, закріплена відповідним вихованням, доволі жорстко обмежує пізнавальні можливості людини (докладніше у статті Чому Іуда зрадив Ісуса?).

Згідно з Євангелієм, в ніч з середи на четвер «один із дванадцятьох, що звався Іуда Іскаріот, пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати, і каже: Що хочете мені дати, я вам його видам? Почувши це, вони зраділи й згодились дати йому гроші, і відважили йому тридцять срібняків. Він пристав на те і з того часу шукав сприятливої нагоди, щоб видати його тайкома».

Останній раз Євангеліє описує Іуду в момент, коли він видає Ісуса слугам єрусалимського Синедріону — тодішнього іудейського парламенту. «Тож Іуда, один з дванадцяти, узявши велику юрбу слуг первосвящеників, фарисеїв та старших народу, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами, мечами та кілками. Зрадник дав їм знак, кажучи: Кого поцілую, то він: візьміть його й ведіть під доброю сторожею».

Подія відбувається в темряві, тому для безпомилкової ідентифікації Ісуса найкраще підходив фізичний контакт. До того ж, зробивши поцілунок, Іуда розраховував вдати з себе невинного і «вийти сухим з води». Проте Ісус рішуче ламає його плани: «Та Ісус, знаючи все, що мало з ним статися, сам вийшов і мовив до юрби: Кого шукаєте? Ті відповіли: Ісуса Назарянина. Каже їм Ісус: Це я. Стояв же з ними Іуда, що його зрадив. Коли він їм сказав: «Це я», вони подалися назад і впали на землю. Тоді він спитав їх удруге: Кого шукаєте? Вони сказали: Ісуса Назарянина. Озвався Ісус: Я вам сказав, що це я. Коли, отже, шукаєте мене, пустіть цих, хай ідуть».

Ісус, випереджаючи зрадника, сам виявляє себе. Але в слуг Синедріону був твердий наказ — брати лише того, кого поцілує Іуда. Німа сцена — всі з очікуванням дивляться на зрадника. «Іуда ж відразу підійшов до Ісуса, щоб його поцілувати, й каже: Радуйся, учителю! І поцілував його. Ісус його питає: Чого прийшов єси, друже? Іудо, поцілунком видаєш Сина людського?» Ісус демонстративно виявив зрадника, тож Іуді не вдалося «видати його тайкома». Тепер про його вчинок знатимуть усі: він зробив вільний вибір, прийняв свідоме рішення і здійснив фатальний крок.

Більше в Євангелії про Іуду не згадується жодним словом. Фрагмент про «розкаяння Іуди» (Матвій 27.3-10) є пізнішою фарисейською вставкою (про цю та інші вставки див. у книзі «Пшениця без куколю»). Ця вставка дуже дивна: «Тоді Іуда, що зрадив його, побачивши, що його засудили, розкаявся й вернув назад тридцять срібняків первосвященикам і старшим. Згрішив я, — сказав, — видавши кров невинну. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш! Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть і повісився».

По-перше, наведена у вставці поведінка Іуди не надається для жодного пояснення. Він же з самого початку знав, що Синедріон рішуче налаштований вбити Ісуса (про це знали всі апостоли). Іуда підкреслив свою зневагу до Вчителя тим, що продав його за 30 срібних шекелів — символічну ціну раба. Все логічно. Аж тут він раптом вішається, не чекаючи, поки Пилат виголосить вирок. А якби Пилат виправдав Ісуса? Також би повісився — від безсилля вбити Вчителя?

По-друге, це єдина антиіудейська вставка. З неї випливає, неначе Іуда усвідомив злочинність свого вчинку і, відповідно, злочинність Синедріону. Але ж фальсифікація була організована і спонсорована Синедріоном. Тож не зрозуміло, навіщо автор вставки здійснив це самозвинувачення.

Якби цієї вставки не було, то ми б справді подумали, що Іуда зрадив і кудись собі подався. Так би мовити, «вибув з гри» і вже немає жодного значення, що з ним сталося. Але відверте бажання фальсифікатора переконати нас в тому, що Іуда вмер, вимагає ретельніше приглянутись до цього моменту.

Почнемо наше сакральне розслідування з питання: «В чому полягала зрада Іуди?». Для початку він видав Ісуса в руки Синедріону. Але в того не було формальних підстав засудити його на смерть: «Первосвященики ж та весь Синедріон шукали ложного свідчення на Ісуса, щоб Його вбити, і не знайшли, дарма що було з’явилось багато ложних свідків, та свідчення їхні не були згідні». І ось тут, коли вже були вичерпані всі звинувачення, первосвященик висуває останній, «убойний» аргумент: «Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти хрестос — син Божий. Ісус відповів: Ви кажете, що це Я. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається? Ті відповіли: Він винен смерті».

Ісус нічого їм не відповів, але Його звинуватили в богохульстві і засудили на смерть. На основі чого?

Треба розуміти, що основою іудейського світогляду є положення про неможливість набуття їхнім богом жодної матеріальної форми. Він потойбічний – відмежований від свого творіння нездоланною прірвою. Зокрема, про це прямо сказано в «13-ти принципах іудаїзму». Іудеям суворо заборонено зображати свого бога і вимовляти його ім’я. Навіть саме слово «бог» вони пишуть як «б-г». Ототожнення з Ієговою будь-якого чоловіка вважалося для іудеїв найбільшим блюзнірством і заслуговувало найвищої міри покарання. Фраза «хрестос — син Божий» якраз і означала втіленого Бога — боголюдину.

Але ж Ісус нічого не сказав, тому не міг здійснити жодного богохульства. За що тоді його засудили на смерть?

Річ у тім, що це був не суд, а пародія на нього. З одного боку, це судилище відбувалося вночі, а в ті часи вважалося, що нічні рішення апріорі є незаконними. А все тому, що вночі у людини загальмоване мислення і затьмарена свідомість, бо ніч призначена для сну, а не для вироблення рішень.

З другого боку, метою судилища було не встановлення істини, а засудження Ісуса на підставі будь-якого формального приводу. Але Ісус не дав їм такого приводу.

Що тоді робить первосвященик: як це буває серед кримінальників, він розігрує істерику з розриванням сорочки на грудях. При цьому запитує присутніх «Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається?»

 

 

Це була відверта, нахабна, очевидна брехня, адже всі бачили, що Ісус нічого не сказав. Проте всі члени Синедріону «підіграли» первосвященику і одноголосно виголосили: «Він винен смерті». Це вже була колективна супернахабна брехня. Для позначення такої брехні в іудейській культурі застосовується слово «хуцпа». В Євангелії для позначення хуцпи використовується термін «Хула проти Святого Духа».

Але нас цікавить інше питання: звідки первосвященик довідався, що Ісус є боголюдиною? Адже Ісус про це сам нікому не говорив і категорично заборонив апостолам про це розповідати: «Озвався Симон Петро й каже до Нього: Ти — хрестос, Син Божий. І Він наказав їм гостро, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Матвій 16.16-20, Марко 8.29-30). Відповідь очевидна: первосвященик міг про це дізнатися лише від Іуди. Апостол-зрадник виявився дуже корисним інформатором.

За кілька днів — після воскресіння Ісуса — стало зрозумілим, що справжня боротьба між іудейським і арійським світоглядом лише починається. В цій духовній війні Іуда, що знав Ісусову громаду зсередини, для Синедріону був надзвичайно важливим «штиком». Тому виникла потреба забезпечити його недоторканість. Бо після того, як Ісус демонстративно викрив зрадника, з’явилося немало щиро бажаючих відправити Іуду «на лоно Авраама, Ісаака та Яакова». Тому найкращим захистом могло стати переконання потенційних месників, що Іуди вже нема. Що він сам себе покарав, тож «справу про зраду боголюдини» закрито. А для того, щоб народ гарантовано повірив у правдивість вставки, вона написана в антиіудейському дусі. Для більшої переконливості зроблена ще одна вставка про те, що Іуда був банальним злодієм (Іван 12.6). Мовляв, жодної ідеології — просто був простакуватим і трохи жадібним.

По-суті, для захисту Іуди як надзвичайно важливого інформатора була здійснена спецоперація прикриття. Іуда став першим учасником «програми захисту зрадників», документально зафіксованій у формі згаданої безпрецедентної вставки в Євангеліє.

Наявність цієї вставки з метою захисту Іуди-зрадника є ще одним доказом того, що Євангеліє фальсифікувалося «по гарячим слідам», коли ще були живими описані в ньому діючі особи. Судячи з характеру вставок, вони були впроваджені в «Добру Новину» до руйнування Єрусалима, тобто до 70 року н. е. Якщо ж врахувати стрімкість євангельських подій і поспішність, з якою робилася фальсифікація, то, найвірогідніше, все було завершено в 30-х роках.

З цього часу пружина людської історії почала розгортатися з небаченою силою, бо в одній точці — на клаптику землі Палестини — зійшлися два протилежні полюси, теза й антитеза, добро та зло, світло й пітьма. Це глобальне протистояння закодоване в двох іменах: Ісус Хрестос та Іуда Іскаріот.

Ім’я Ісус (Іс, Єс, Ясь) означає світлий, ясний, сонячний.

Прізвисько Іскаріот (арамейською «іс Каріот», тобто людина із Каріота) має символічний сенс «з пітьми», адже «каріот» — це щось темне, від кореня *кар — темний, карий, темно-коричневий. Від цього кореня також походить назва потоку поблизу Єрусалима — Кедрон-Кардон («мутний потік»), оскільки він наповнювався водою лише під час дощів. 

Прізвисько Хрестос (Хрест) походить від гелленського слова «хрестос», яке позначає такі якості, як «хороший, найкращий, добрий, доброзичливий, щасливий, успішний, сприятливий, порядний, чесний, впорядкований, облаштований, корисний, благотворний, шляхетний, благородний». В первинному, сакральному сенсі воно означає «носій вищого посвячення», «поєднувач божественного і земного», «боголюдина». Слово «хрестос» вживалося ще в 5 столітті до н. е. Есхілом, Геродотом та іншими відомими популяризаторами езотеричних знань для позначення вищого ступеня присвяти в божественну мудрість.

Ім’я Іуда (Ієгуда) вказує на носія іудейського світогляду, згідно з яким людина не має божественного початку, між Богом-Творцем і його творінням безмежна прірва, тому боголюдська еволюція людини принципово неможлива. Більше того, сама думка про можливість еволюції людини до боголюдського стану є богохульством, що заслуговує найбільшого покарання. На тих самих позиціях стоїть іслам, тобто заперечення ідеї боголюдини (хреста) є світоглядним фундаментом всієї семітської раси. Прикладом може бути категорична заборона символу хреста в Саудівській Аравії (див. Расова війна: саудити забороняють букву Х). Іудейська традиція забороняє вживання самого слова «хрест», тому в «Законах про ідолопоклонство» говориться, що «фігура із двох перехрещених палок, якій поклоняються, заборонена до використання» (книга «Кицур Шульхан Арух», Москва: Конгрес Єврейських Релігійних Організацій й Об’єднань у Росії. — 2001, с. 389).

У своїй основі зазначений антагонізм між арійським і семітським світоглядом зводиться до цілком протилежного розуміння еволюційної мети людини.

Згідно з арійським світобаченням метою людини є розвиток до боголюдського стану: «один бо ваш Наставник — хрестос» (Матвій 23.10). На цій фундаментальній тезі основується практика хрестиянства і весь арійський спосіб життя: «Господь наш Ісус Хрестос став сином людським для того, щоб людина зробилася сином Божим» (Іриней Ліонський, 2 ст. н. е.), «Станьмо подібними до Хреста, бо він став подібний до нас. Зробімося богами задля нього, бо він став людиною задля нас» (Григорій Богослов, 4 ст. н. е.)

Семітський, в т. ч. іудейський світогляд радикально заперечує цю тезу, тобто виступає в ролі системної антитези — противника божественного розгортання соборної особистості Творця в нашому грубоматеріальному світі. Арамейською мовою противник («той, хто протидіє») позначається словом «сатана». На цей фундаментальний аспект іудаїзму вказав Ісус Хрестос, звертаючись до іудеїв в Єрусалимському храмі: «Диявол — ваш батько, і ви прагнете чинити волю батька вашого. Він був душогубець від початку і не тримався правди, бо правди нема в ньому: коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і брехні батько» (Іван 8.44). Виконання функції еволюційної антитези зафіксовано в іудейських канонічних текстах, згідно з якими іудейський рід походить від кульгавого Яакова-богоборця (Буття 32.28) — «хитрого брехуна» (так в церковній літературі перекладається ім’я Яаков).

Протистояння арійської тези та семітської антитези триває донині. Ісус Хрестос воскрес, справу боголюдської еволюції продовжують його духовні нащадки. А духовні нащадки Іуди Іскаріота намагаються зупинити розгортання Божественної присутності в нашому світі.

У цьому протистоянні закладено великий сенс. Завдання антитези — чинити опір і в такий спосіб сприяти глибшому розкриттю потенційних можливостей божественної тези. Завдання тези — подолати опір антитези і досягти поставленої мети — якомога повнішої боголюдської реалізації людини.

Це нагадує штангіста. Завдяки штанзі-антитезі він розвиває свої фізичні та вольові якості. Його завдання — рішуче подолати опір штанги і стати її повним володарем.

Зрозуміло, що в житті все значно серйозніше і складніше. Тут уже не скажеш: «ну, програв, до побачення!». Тут або ти долаєш антитезу і осягаєш щастя царства Божого (боголюдського стану поєднання божественного і земного), або антитеза калічить тебе, перетворює на страждаючого раба, біомасу, сукупність органів для трансплантації.

Тому в реальності протистояння тези й антитези більше нагадує війну. Головна перевага арійської тези — в здатності до творчості. І в цьому гарантія її перемоги. Бо творчість — це головний атрибут непереможного Творця, Бога небес і землі, Вишнього і Святого.


В тему:

Наші інтереси: 

Досліджуємо Добру Новину.

Підписуюсь на новини

Коментарі

Зображення користувача Гендельф Білий.

Хтозна. Можливо з Іуди пізніше зробили Савла з Тарсу.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Миро Продум.

Маю підозру, що пізніше він втілився у Мартіна Бормана - суперагента Сталіна.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Сергій Остапенко.

Цілком можливо. Придивившись уважно, знайдемо і зараз.

Хай Буде!

Зображення користувача Гендельф Білий.

?Ви це серйозно чи жартома?

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Гендельф Білий.

Як на мене зІуди могли зробитит, Савла з Тарсу, вигадавший йому біографію. Тим більше він був знайомий з ученням Хреста, і можливо сприймав його, з точки зору юдеїв. Головне, щоб під час проповіді не стикнутись із апостолами, чи з іншими послідовниками Хреста, які знали Іуду.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Миро Продум.

Савло, скоріше всього, навіть не був знайомий з Іудою, інакше б краще орієнтувався у вченні Ісуса Хреста.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Гендельф Білий.

Дякую за змістовну відповідь.

Ми не фантазуємо: ми розраховуємо! Але для того, щоб розраховувати, ми спочатку фантазували.

Зображення користувача Аватар Арій.

«Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти хрестос — син Божий».

Мені от цікаво, кого мав на увазі той, хто запитував, під словами «живим Богом»? Єгову чи якогось іншого бога? Якщо єгову, то навряд чи Ісус погодився би бути його сином, а якщо якогось іншого бога, то яке до нього діло фарисеям. Тобто, який зміст вкладав запитувач у слова «хрестос — син Божий»?

За добро заплатимо добром,
а за зло — по-справедливості.

Зображення користувача Миро Продум.

Важко сказати, що він у той момент мав на увазі. Люди, опановані дияволом, не піддаються раціональному аналізу. У безумстві мало логіки.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Діана Галицька.

читала десь, що насправді Іуда був дуже близьким Ісусу і саме тому Ісус відвів йому таку важку та відповідальну роль- прискорити те, що мало статись, для "сповнення закону". адже по пророцтву Ісуса мали розп"яти до Пасхи- найбільшого свята іудеїв. в евангелії часто йдеться про здійснення пророцтва і розіпнутитй Ісус сказав: здійснилолсь!??!

Зображення користувача Зір Чіткий.

Осмілюсь спитати: "Ви читали "Пшеницю без куколю""?

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)

 

Зображення користувача Анатолій Висота.

Аватар пише: «Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти хрестос — син Божий». Слово Єгова перекладається, як "Той, що є. Сущий". А це не що інше, як ЖИВИЙ. А може Путлер і є черговим втіленням Юди?

Зображення користувача Ігор Каганець.

Доповнив статтю описом колективної хуцпи синедріону і додав відео, яке показує властиву кримінальникам і гопникам істерику з розриванням сорочки.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Іуда зрадив Ісуса з власної волі, без фатального примусу обставин чи внаслідок змови з Ісусом, як дехто вважає.

Цей його вчинок можна було передбачити з високою ймовірністю, проте до останнього моменту Іуда міг відмовитися від зради. Якби він не видав Ісуса, то спрацював би план "Б" ("С", "Д"...), але все одно відбулось би судилище, розіп’яття і воскресіння.

Про мотивацію Іуди розповідає стаття Чому Іуда зрадив Ісуса?.

Все, що робиться з власної волі, – добро!