'Кажете, на українську в Росії немає попиту? Мушу вас розчарувати!'

Але про все по порядку.

Ми влаштовуємо курси української мови вже шостий рік поспіль, починаючи від 2008 року. В 2008-2009 навчальному році у нас було 5 учнів, в 2009-2010 - сім, в 2010-2011 - шість, в 2011-2012 - шість, в 2012-2013 - 0. Так, це нуль.

Сам курс розрахований до кінця травня, але, як правило, він вже закінчувався у березні, бо всі «розбігалися». Хтось ще від початку розуміє, що це «не його», у когось з'являються інші заняття або просто «набридає», але, принаймні, ми таким чином «волочилися» цілих п'ять років. Минулого року ми не знайшли жодного бажаючого. А цього року у нас аншлаг.

Трішки статистики про цей рік:

Загалом на курси записалося 83 особи, з яких 8 ще не визначилися, ходитимуть вони чи ні, і 19 тих, хто не зміг за особистих обставин відвідати перший урок, але наполегливо попросив попередити про другий, бо «хочуть вчити». З 83 на перше заняття прийшло 56 осіб. 83-56=27. 19+8 якраз дорівнює 27. Тобто прийшли всі, хто справді бажав.

Рекламна кампанія про курси розпочалася наприкінці вересня. Було створено сторінку в соціальній мережі «Вконтакті» (http://vk.com/event59047829), куди було запрошено всіх учасників групи «Іркутські українці» (http://vk.com/club5678799). Також я запросив туди всіх своїх «друзів» з соцмережі. Але на цьому я вирішив не зупинятися. Я почав підключати всі можливі та неможливі зв'язки, які я тільки маю. Завдяки моїм друзям та добрим знайомим з Іркутського наукового клубу «Пантеон» було розміщено безліч оголошень на різноманітних іркутських сайтах (ось лише три з них: http://afirk.ru/?doc=609, http://newsbabr.com/?IDE=119200, http://www.yourplus.ru/news/2007-kursi-of-the-ukrainian-movi.html - тут є помилки, бо редактор сам забажав розписати все ще й українською, що було для нас дуже приємною несподіванкою). Сам я розмістив оголошення у близько ста групах «Вконтакті», що мають відношення до Іркутська, а також дав кілька оголошень на сайтах «Однокласники» в групі іркутських українців, та на сайті наших партнерів «Прибайкалля» (http://pribaikal.ru/ukrainian-item/article/19354.html).

І тут почалося. Я отримав купу електронних повідомлень та sms-ок від бажаючих відвідувати курси. Розуміючи, що всі просто не помістяться в офісі в 25 кв.м., було вирішено розбити цілу групу на дві поменше. В підсумку 2 листопада на 13 годину прийшло 23 особи, на 16-ту - 33. А посадкових місць ми мали лише 23, тому на 16 годину довелося просити стільці у наших сусідів-білорусів.

Перший урок у поточному навчальному році було присвячено вивченню абетки, слів знайомства, написанню ПІБ учнів українською мовою. Звичайно, я опитав, чому вони вирішили йти вивчати українську. Серед стандартних «я маю родичів в Україні» та «хочу подорожувати» також були відповіді «хочу поїхати вчитися в Україну», «хочу повернутися на Батьківщину» та найнесподіваніша відповідь «бо Україна йде в Європу».

Треба відзначити, що люди в цих двох групах на диво небайдужі. Вони здебільш справді налаштовані вчити українську. І на заняття прийшли не тільки українці та ті, хто має українське походження. Було багато росіян, були люди з польським корінням, дві дівчини-бурятки, татарка та в'єтнамка. На першому занятті ми одразу ж вирішили, що наступної суботи, 9 листопада, у нас буде вже три групи: о 12, 14 та 16 годині. Також 9 листопада буде сформовано групу тих, хто бажає вчити українську не раз на тиждень, як було раніше, а два рази. І поки що за моїми міркуваннями планується три групи: дві − по разу на тиждень та одна − двічі на тиждень. Хоча скажу чесно: я розумію, що поступово нас ставатиме все менше і менше, бо хтось знову зрозуміє, що це не його, що часу нема і т.д. Минулих років ми мали такі самі тенденції, і це абсолютно нормальне явище. Оскільки ми проводимо курси на безоплатній основі (хіба що за копії беремо гроші, але час покаже, як буде далі), то наша основна задача - сформувати якісну групу людей, дійсно бажаючих вчити українську. В подальшому ми плануємо їх долучати до заходів, які ми будемо продовжувати влаштовувати.

В цей же час в сусідніх офісах білоруси проводили осіннє обрядове свято «Дзяды», а татари - курси татарської. Після занять вони мене буквально обступили і питали, як же так? Як вдалося зібрати таку купу людей? Бо у білорусів бажаючих вчити білоруську немає, а в татарів набралося лише 10 осіб. Я їм розповів все, що розписав у цій статті.

Я мушу сказати вам наступне: будь ласка, займіться рекламою. Безкоштовною рекламою. Я не сплатив за рекламу ані рубля, тільки трохи більше, ніж попередніх років, витратив часу. Витратьте і ви побільше часу, аби мати такий самий результат. Бажаючих вдосталь! Просто вони про нас не знають. Одна дівчина мені сказала: «Я вас шукала вже кілька років, і нарешті знайшла! Це була моя мрія - почати вчити українську!».

Долучайте всі можливі ресурси, долучайте молодь, долучайте зв'язки, давайте оголошення де тільки можна - і буде добрий результат. Я для себе зрозумів, що попередніх років я не дуже добре працював по рекламній частині, тому і вирішив підключити все, що маю. Сподіваюся, що наш результат дасть вам натхнення, бо не все так погано, як здається. Українці в Росії є, але вони сплять. Поштурхайте їх трішки. Успіхів вам! Триматиму в курсі подальших подій на наших курсах.

Андрій ЗАВ'ЯЛОВ

заступник голови ради

Іркутської міської громадської організації

Український культурний центр «Дніпро»

з молодіжних питань.

Фото Анастасії ГУСАК