Ісус Хрестос і термін «месія»: нічого спільного

"І як настав вечір, принесли до Нього багато біснуватих, і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих, щоб збулося сказане пророком Ісаєю: він узяв наші недуги й поніс наші хвороби" (Мт 8.16-17).

Звертаючись до коментаря, читаємо: "Цілком безглузда вставка: Ісус лікував хвороби, а не брав їх на себе. Це спроба прив’язати особистість Хреста до «раба Єгови», пророкованого в «Книзі Ісаї» (53) – чоловіка, який має врятувати свій народ, добровільно взявши на себе його хвороби, гріхи і страждання. Якщо він це зробить, то матиме велику винагороду: «Тому то дам уділ йому між великими і з потужними буде ділити здобич» (Іс 53.12). Очевидно, що йдеться про політичного лідера, до того ж з недалекого майбутнього, а то й тодішньої сучасності, адже Ісая брав активну участь в політичному житті Юдеї 8 ст. до н. е.

Прагнення якось раціонально пояснити цю вставку викликало серед дослідників багато суперечок і найрізноманітніших тлумачень. Як подає ТБ, сучасні дослідники бачать у пророцтві Ісаї чоловіка, «який відповідає за народ перед месниками, що за вчинену образу вимагають видачі однієї особи – в якості відповідача за спільну провину, з погрозою, у випадку невиконання цієї вимоги, знищити всіх, як це вимагалось у відповідності до древніх понять про помсту» (ТБ, с. 614). Тобто візії пророка збігаються з традиційними юдейськими уявленнями про те, що хтось може взяти на себе гріхи інших. Практичним проявом цих уявлень є юдейський звичай на свято очищення приносити в жертву «козла для відпущення» («цапа-відбувайла»), на якого первосвященик урочисто покладає гріхи всього народу згідно із законом Мойсея: «І понесе той козел всі їхні гріхи» (Левіт 16.22). Звідси походить юдохрістиянське уявлення про те, що Ісус Хрестос є месією («помазаником», рабом Єгови), який прийшов у фізичний світ для того, щоб взяти на себе гріхи світу. Наприклад, у статті «Козел для відпущення» після опису згаданого юдейського звичаю стверджується: «Значення цього величного звичаю очевидне: він був прообразом добровільної смерті Богочоловіка за гріхи всього роду людського».

Додамо, що справжньою метою Ісуса Хреста було навчання людей Царству Божому – стану поєднання божественного і земного в окремій людині і цілому суспільстві.

Богочоловік приніс нам «не рибу, а вудку» – тобто здійснив не одноразовий акт очищення від гріхів, а навчив, як досягати стану безгрішності і постійно перебувати у ньому" ("Пшениця без куколю", 2012, с. 141-142).

Ще одним прикладом штучного об'єднання юдейських пророцтв і життя Ісуса є наступна вставка із Ісаї 42.1-4:

"Довідавшись про це, Ісус пішов геть звідти. Слідом за Ним пішла сила народу: він оздоровив їх усіх, але суворо наказав їм Його не виявляти, щоб збулося сказане Ісаєю пророком: Ось мій слуга, якого я вибрав, улюблений мій, якого моя душа вподобала собі. Я покладу на нього духа мого, і він звіщатиме поганам правосуддя. Він не буде ні змагатися, ні кричати, і голосу його ніхто не буде чути на майданах. Він надломаної очеретини не доломить, і тліючого ґнота не загасить, аж поки доведе право до перемоги. На його ім’я будуть надіятись погани" (Мт 12.15-17).

Коментар: Очевидна вставка з Ісаї (42.1-4): «Ось раб мій, якого я тримаю за руку...», яка до Хреста не має жодного відношення... Справді, як фразу «голосу його ніхто не буде чути на майданах» можна чіпляти до того, хто протягом тривалого часу навчав багатотисячні натовпи (див. розділ 1.2 і цієї статті)? Або фразу «він надломаної очеретини не доломить і тліючого ґнота не загасить» до того, хто демонстративно і жорстко вигнав з Єрусалимського храму юдейських торговців та мінял, замахнувшись на «найсвятіше» – юдейський бізнес?

1. Книга Ісаї 53 - пророцтво про месію

1 Хто нашій спасенній тій звістці повірив, і над ким відкривалось рамено Господнє?

2 Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!

3 Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його...

4 Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив...

5 А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!

6 Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!

7 Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст...

8 Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини Мого народу на смерть Його дано...

9 І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани...

10 Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому. Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження!

11 Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе.

12 Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців!

Що спільного із цим має Ісус Хрестос?

"...не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати" - зважаючи на описи Ісуса в історичній літературі, а також його зображення на картинах та іконах, які основані на Туринській Плащаниці, Хрестос був красивим чоловіком атлетичної статури.

"Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами, і від Якого обличчя ховали" - всім своїм життям і вчинками Ісус заперечує це визначення.

"...ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив" - Ісус не мав ніяких пораз і його ніхто не мучив.

"Від утиску й суду Він забраний був..." - Ісус був на суді, його ніхто звідти не забирав.

"І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого..." - Ісус поховали в пустому гробі одного.

"...і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців" - як уже було досліджено, фрагменти із зазначенням злочинців у Євангелії є вставками. Ісус не носив нічиїх гріхів, тому що це не яблука чи груші, які можна носити в сумці чи кишені. Також Ісус не заступався за злочинців, він спілкувався в переважній більшості із шляхетними людьми.

2. Коментарі на основі сучасних досліджень данного питання

"Юдохрістияни представляли Ісуса Хреста як пророкованого юдейського месію, який начебто прийшов до свого обраного народу, але юдеї, мовляв, Його не впізнали і не прийняли, натомість прийняли «язичники», тобто неєвреї" ("Пшениця без куколю", 2012, с. 19).

Але насправді причина, чому юдеї не сприйняли Хреста, була в іншому:

"Належність Хреста до народу галілеян була однією з важливих причин того, що юдеї не прийняли Його, зате з легкістю засудили на смерть через розп’яття" ("Пшениця без куколю", 2012, с. 60)

Слово χρηστὸς (хрестос) є дуже давнім, адже часто трапляється в творах античних авторів. У різних контекстах воно, згідно зі словниками, позначає такі якості, як «хороший, найкращий, добрий, доброзичливий, щасливий, успішний, сприятливий, порядний, чесний, впорядкований, облаштований, корисний, благотворний, шляхетний, благородний». Згідно з наукою етимологією (від «етимон» – істина), серед багатозначності слів лише одне, а саме первісне, значення є істинним. Яке ж первинне поняття може об’єднати такі всебічно позитивні характеристики людини? Лише одне – БОГОЛЮДИНА. Тому в Євангелії стосовно Ісуса слово Χρηστὸς (Хрестос) означає не що інше, як Боголюдину.

Символом Боголюдини є хрест (рама), горизонтальна лінія якого означає розділення на божественне і людське, а вертикальна – поєднання божественного з людським і народження боголюдського. Якщо зануритися в етимологію, то давньоарійське слово «хрест» складається з двох коренів: 1) *хр-*кр (хороший, красивий) і 2) *ст (сталий, стабільний, непорушний, незнищенний, міцний, сталевий). Таким чином, первинним, а отже, істинним значенням слова «хрест» є «сталий прояв добра і краси», а це є боголюдською ознакою, оскільки у звичайної людини ці якості мають випадкові та нестійкі прояви.

Синонімом слова «хрест» є давньоарійське «рама», що означає поєднання божественного (ра) і матеріального, земного (ма). У зв’язку з цим існує гіпотеза про попереднє пришестя Сина Божого, який народився у 5508 році до н. е. (від цієї дати ведеться традиційне українське літочислення) і започаткував Перехід до нової цивілізації, всесвітньо відомої як Арійська, Гіперборійська або Трипільська, часом народження якої є 55 ст. до н. е.

Слово χριστὸς (хрістос) використовується лише в новозавітніх текстах і означає «помазаник, месія». Це слово є новотвором: у новозавітній літературі його почали використовувати як гелленський еквівалент арамейського «мешиха» та івритського «машиах», які означають «помазаник, месія» . Вони походять від арійського *мас-*маз (мазати), звідки наші слова «мазь», «масло», «мастило», «маститий» (шано¬ваний, знаменитий, помазаний) : «Цілком очевидно, що саме євреї слово машиах, як і інші поняття древніших вавилонської та халдейської культур, включили у свій лексикон, будучи у Вавилоні, але не навпаки» . У післяєвангельські часи з’явилося ще одне нове слово – μεσσίας (месія), яке є фонетичним відтворенням івритського «машиах» і смисловим еквівалентом гелленського «хрістос» . Варто згадати ще одне давнє слово – χριστὸν, яке означало «мазь», «засіб для натирання», наприклад: χριστὸν φάρμακον – «цілюща мазь» .

Первинно в Євангелії вживалося слово «хрестос» для позначення боголюдини. У перших століттях послідовники Ісуса Хреста називали себе «хрестиянами». Саме такі слова – Chrestus (Хрестос) і chrestianos (хрестияни) – вживають авторитетні римські історики Корнелій Таціт (55–120) і Светоній Транквіл (70–140).

Але юдохрістиянським редакторам потрібно було показати, що Ісус був юдейським месією, помазаником, «рабом Єгови». Юдейський світогляд категорично не допускав навіть думки про можливість поєднання божественного і людського..., тому фальсифікатори Євангелія по всьому тексту слово Χρηστὸς замінили на слово Χριστὸς, навіть у тих епізодах, де виразно йшлося саме про Боголюдину.

Для прикладу візьмемо відому фразу апостола Петра: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти – хрестос, Син Бога живого. Тоді Він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що Він хрестос» (Мт 16.16–20). По-перше, Петро розшифрував, що слово «хрестос» означає Син Бога, боголюдина. По-друге, Ісус підтвердив цю істину. По-третє, якби Петро вжив слово «хрістос-месія», то фраза «месія, Син Бога» була б нісенітницею, оскільки месія не може бути сином Бога, бо він за визначенням є «рабом Єгови» ("Пшениця без куколю", 2012, с. 30-32).

А ось фрагмент, де в Євангелії вживається слово Хрістос-Месія: "Первосвященик каже до нього: Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Месія, Син Божий. Тоді Ісус сказав до нього: ти мовив. Тоді первосвященик роздер свою одежу, кажучи: Він сказав богохульство! Нащо нам іще свідків? Ось ви тепер чули богохульство! Як вам здається? Ті відповіли: Він винен смерті". (Мт 26.63-66). Тут абсолютно ясно сказано, що поєднання понять "Месія" і "Син Божий" для юдейської свідомості було найбільшим богохульством, тому воно заслуговувало вищої кари - смерті" ("Пшениця без куколю", 2006, с. 31).

Дуже важливо розуміти:

Насправді нема «старого» і «нового» заповітів, а є окремо юдейські тексти і окремо арійське Євангеліє (Добра Новина). Вони відрізняються один від одного як ніч і день ("Пшениця без куколю", 2012, с.35).

2.1. Фарисейське вчення про месію

"Фарисеї вчили про «воскресіння мертвих»: наче після смерті душа-психіка кожної людини потрапляє в «шеол» – своєрідний «накопичувач душ», «царство тіней», «ад». Там вони перебувають в якомусь напівсонному стані очікування воскресіння, яке відбудеться тоді, коли прийде месія – раб Єгови – і відновить земне юдейське царство – «Царство небесне» (оскільки воно матиме небесну підтримку). Тоді будуть створені копії тіл всіх померлих, в які повернуться їхні колишні душі-психіки, тобто будуть відновлені їхні земні особистості з усією пам’яттю, рисами характеру, здібностями тощо. Тут же відбудеться Страшний суд, після якого праведники будуть вічно блаженствувати в юдейському царстві месії, а грішники будуть зі своїми тілами вічно горіти в пеклі" ("Пшениця без куколю", 2012, с. 53).

І тут виникає запитання: якщо Ісус Хрестос вважається іудохристиянами "месією", чому ж тоді не відбулося відновлення "Царства небесного" і не були створені копії всіх тіл померлих. Не відбувся Страшний суд?

Відповідь очевидна: Ісус не був месією.

3. Свідчення із Євангелія