Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 4
  • Переглядів: 4

Історія одного українського господаря. Як заганяли в радянські колгоспи

Спецтема:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
3 - Схоже, що реально працює.

Вчергове згадуючи Голодомор 1932-1933 років, відкриваєш для себе нові невідомі сторінки історії тих років, коли Україна остаточно потрапила до кліщів СРСР.  Комуністична партія та керівництво СРСР не хотіли миритися з українським заможним селянином. У лютому 1930 ЦК КП (б) почала кампанію ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації.

Ось витяг з документа: «Провести найорганізованішим способом розпочатий… процес ліквідації глитайських господарств і рішуче придушити спроби контрреволюційного опору глитайства колгоспному рухові». Слідом готується ще один документ – наказ ГПУ від 11 лютого 1930 про залучення до операції з масового розкуркулення озброєних загонів із мобілізованих партійців та комсомольців, сільських активістів, батраків, резерву з чекістів і військових. Цілком очевидно, що влада очікувала виникнення заворушень у місцях масового розкуркулення.

Про це у своїй великій статті "Куркулі. За що радянська влада не любила працьовитих українських господарів" в журналі Тиждень ще у 2015 році написав Микола Тимошик.

Подаю лише деякі уривки цієї статті, що стосуються так званого розкуркулення. Автор пояснив, що стояло за поняттями «глитайські господарства» та «масове розкуркулення».

Куркульські сім’ї, які підлягали ліквідації, поділялися на три категорії, для кожної з яких уже була визначена своя міра покарання:

а) розстріл або відправка до в’язниць чи таборів  поза межами України – для тих, хто чинив опір і принципово не хотів записуватися до колгоспів;

б) заслання родин у північні райони Росії – для тих, хто не записувався в колгосп, але не чинив явного опору хлібозаготівлі;

в) переселення на гірші землі в межах області чи району – для тих, хто опирався мовчазно.

Останнім ударом комуно-більшовицької партії по куркулях можна вважати кампанію показових чисток у колгоспах. Її організувала центральна влада від початку 1933 року, незабаром після пленуму ЦК ВКП(б), який відбувся 7 січня.

Лейтмотивом цього пленуму була заява, зроблена у виступі  Сталіна: «Партія домоглася того, що куркульство як клас розгромлено, хоч і недобито ще. Трудяще селянство звільнене від куркульської кабали й експлуатації й під радянську владу підведено міцну економічну базу на селі, базу колективного господарства».

Ця цинічна заява першої особи держави про підведену в селі «міцну економічну базу» була зроблена в той час, коли від штучного голоду, свідомо інспірованого Москвою, вже померли мільйони українських селян.

У пору розгортання голоду в Україні на сторінках районної преси (йдеться про Чернігівщину - ред.) не віднаходимо жодної інформації про це страшне лихо. Натомість – усе більше цинічної інформації про перемоги партії на фронті боротьби з куркульством як головним ворогом радянської влади.

Ось всього лиш одна історія українського господаря (куркуля)

Якщо брати за основу постанову Ніжинського окружного виконавчого комітету від 8 березня 1930 року, за якою у віддалені місця російської півночі висилали лиш тих, хто відносився до дідичів (це ті, хто мав до революції у власності більше ста десятин землі), то цей молодий господар від такого показника був дуже далеко. Згідно з офіційним переписом домашнього майна 1920 року, на вісім душ своєї родини (до речі – усі жіночої статі), яких утримував самотужки, мав усього трохи більше дев’яти десятин. А з іншого «багатства» – дві борони, три серпи, віялка та соломорізка. 

Тоді за що ж називали куркулем? За працьовитість, результативність, природну мудрість, доброту, самодостатність, гідність, не здатність принижуватися, не бажання коритися абсурдним вказівкам. Господарів, подібних Івану Петровичу Мозговому, влада за всіх часів не любила. Таких система цілеспрямовано знищувала.

Його забрали весняної пори 1933 року. Ще за два дні  до отримання через сільрадівського посильного суворого наказу з’явитися з подорожніми речами на церковний майдан, до хати Івана Мозгового на Шинковій приходили сільські активісти. «Іване, – казали, – не будь упертим. Підписуєш заяву до колгоспу – і тебе тут же викреслюють зі списку куркулів».

У громаді віддавна поважали цього господаря, тому бодай у такий спосіб хотіли ніби згладити й свою провину перед ним і його родиною. 

Не погоджувався. Твердо то явна своєму: «Хочу мати своє поле й обробляти його сам, зі своїми синами».

Пробували зачепити за живе, раниме: «У тебе ж малі діти, сестри неповнолітні. Мирися зі своєю гордістю, здайся».

Тоді, у квітні 1933-го, в умовах страшного голоду, який на очах косив залякане село, цей гордий данинський господар лиш розпочинав четвертий десяток свого життя.

Тим часом кілька сільських активістів у супроводі двох озброєних енкаведистів прийшли здійснювати другий акт розкуркулення. Він тривав кілька днів. За цей час тут розібрали й вивезли до колгоспу, що формувався навпроти, практично все: сарай, клуню, повітку, віялу, соломорізку, двоє коней, корову, віз і весь реманент для обробітку землі. Відірвали й сіни від хати.

Без жодних засобів для існування в хаті залишалися дружина господаря з трьома малолітніми дітьми та дві його молодші сестри – Христя і Явдоха.

Через кілька тижнів у село, за рознарядкою з району, привезли  кілька підвід сімей-переселенців із «голодуючого Поволожжя». Рішення влади було таким: розміщувати прибульців на розкуркулених обійстях. Одну з таких сімей енкаведист у супроводі голови сільради привів до обідраної хати Устини Мозгової. Від того, хто був у шкірянці, Устина почула відповідь на її мовчазні сльози: «Ти, куркульская сволочь. Ілі запісиваєшся в калхоз сегодня же, ілі вимєтаєшся із дома вмєстє со своїм ікуркульскімі щенками».

Того дня на цьому дворищі розігралися дві трагедії: ще неповноліття, найменша, сестра Івана Мозгового Явдоха, не витримавши нервового потрясіння й приниження, на очах всієї родини, повісилася на старій шовковиці, а Устина із зовицею Христею стали писати ті дві зловісні заяви.

У подвірній книзі першого колгоспу в Данині – імені Шевченка – під номером 97 зафіксовані ті з двору Івана Петровича Мозгового, хто став числитися в колгоспі 20 травня 1933 року:

Мозгова Христя Петрівна, сестра господаря двору, 1911 р. н.

Мозгова Устина Зіньківна, дружина господаря, 1899 р. н.

Мозговий Андрій Іванович, син господаря двору, 1919 р. н.

Мозговий Іван  Іванович, син господаря двору, 1921 р. н.

Мозгова Галина Іванівна, донька господаря двору, 1925 р. н.

 

Наші інтереси: 

Ще один приклад, як СРСР будував "щасливе" соціалістичне життя. Комуністичними керівниками ставала сільська біднота, батраки або взагалі прислані з центр" "фахові" комуністи й комсомольці. 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

«Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «ПІРАМІДА», 2017 - 596 с. Зладив Ігор Каганець)

Яскравий подарунок для тих, кого любимо – «Євангеліє Ісуса Хреста» (Ігор Каганець, 2017)

Даруючи книги, ми розширюємо коло однодумців. Для придбання цієї книги насамперед треба визначитися з варіантом палітурки книжки (тверда чи м’яка) і кількістю примірників, порахувати загальну...

Останні записи

Коментарі

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Коли я була ще маленькою, мені бабуся вес час повторювала: "Не висовуйся. Нікому нічого не розказуй". Люди боялися бути краще за інших. Люди боялися привертати до себе увагу, не проявляли ініціативи. Думаю, що в їхніх генах був той страх, який заклали їхнім предкам комуністи ще у 1930-х роках.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Мені це нагадує сьогоднішній вакцинаційний пресинг. «Іване, – казали, – не будь упертим. Вакцинуєшся – і тут же стаєш вільним».

Все, що робиться з власної волі, – добро!