Долаючи відстані й кордони

Український учбовий комплекс у столиці Республіки Казахстан Астані засновано у 1994 році. Тут займаються 168 дітей – 148 учнів загальноосвітньої школи та 20 дітей дошкільної групи “Надія”. Навчаються не лише українці, є учні різних національностей, але всі вони вивчають українську мову та знайомляться з українською культурою.

“Українську гімназію утримуємо за державний кошт, – розповідає директор Українського учбового комплексу Оксана Біба. – Предмети викладаємо типові, призначені для загальноосвітньої казахстанської школи. Але додатково учні опановують українську мову та літературу, народознавство та інші спеціальні предмети. Появі нашого освітнього осередку передувала недільна школа. Завдяки подвижництву Зиновія Грицуляка ми здобули підтримку на найвищому державному рівні і Казахстану, й України, отримали приміщення”. Особняк, у якому розташовано школу, хоч невеликий, але зручний. Заняття проводять у дві зміни.

“Так, нам допомагають, – продовжує пані Оксана. – Суттєвою допомогою в створенні умов для адаптації, розвитку та саморозвитку педагогічних працівників є постійні поїздки в Україну. У червні минулого року десять наших учителів відвідали Київ, знайомилися з роботою столичних українських шкіл та дитячих садків. Приїздять і до нас. Постійно допомагає посольство України в Астані. Через нього отримуємо книжки з України. У нас є друзі і в Києві, і в Дніпродзержинську, і особливо у Львові. Насамперед 80-та школа”.

Посольство й українські дипломати постійно допомагають в оновленні навчально-методичної бази. Комп’ютерний клас на 25 місць подарували президент України Л.Кучма та мер Києва О.Омельченко. Український книжковий фонд бібліотеки нараховує понад 11 тисяч примірників. Суттєвий внесок до нього зробили Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир Кардинал Гузар та почесний консул Республіки Казахстан у Львові Володимир Кожан, які відвідали освітній центр та привезли книжки, музичний центр. А тепер Володимир Дмитрович періодично надсилає книги з України. “Звичайно, проблем вистачає. Особливо бракує сучасних українських підручників. Важко викладати урок, коли у класі на 20 дітей є лише 13 підручників”, – зазначає пані Оксана.

Педагогічний колектив школи багатонаціональний. “У нас працюють казахи, українці, татари, німці, росіяни, – розповідає директор Українського навчального комплексу. – Різні шляхи привели нас до цього міста. Мені, наприклад, 33. Народилась я у Казахстані, у Целєнограді (тепер – Астана). Мої батьки-українці приїхали сюди працювати, а згодом повернулися в Україну, де й пройшло моє дитинство. А в 1997 році я повернулася сюди, в Астану. Того ж року прийшла працювати в гімназію. Мені є чому повчитися у старших колег, наприклад, у заслуженого вчителя України Таміли Дубенко, яка працює в школі з часу її заснування. Тут чудовий колектив, який намагається зробити з нашої школи справжній куточок України”.