У моря не Синього, а Балтійського, у місті Клайпеда живе чудова людина Сігітас Пошкус. Його знають майже всі діти Литви, вивчають творчість в школах, а, як заявив сам поет, він не знає нічого кращого як писати для дітей. Бо діти – то правда, щирість, радість і все, що є найкраще на Землі.
Піднятись до дитячого сприйняття світу – то є справжній талант літератора. Ми мали з Автором кілька зустрічей, говорили про українських дітей, які так чекають радості і щирої посмішки після прочитаного. Ці невеличкі літературні тексти можна назвати поетичними казками, які сьогодні вперше на Україні будуть прочитані дітьми та їх дорослими друзями – батьками.
Світ наш добрий, а радість в ньому сіють словом такі поети як Сігітас Пошкус. Він прийшов і до вас своїм творчим доробком у нашому перекладі з литовської мови...
Анна Олар (Литва)
Сігітас Пошкус КАЗКИ ПРО ХОМ'ЯЧКА ВІДАСА
Неслухняний хом’ячок
В кімнаті, де було багато книжок, жив молодий розбишака хом’ячок на ім’я Відас. Мама йому часто говорила:
– Відас, їж тільки казкові книжки, а від інших можеш захворіти.
Хіба неслухняний гризун буде слухати?
Одного разу йому потрапила велика, товста книга і, коли мама не бачила, він нагризся всяких незрозумілих слів – ТОРС, ПАМПАСИ, КОНВЕНЦІЯ, ЕЛОКВЕНЦІЯ...
Це була дуже важка їжа для молодого хом’ячка. Три дні Відас плакав, три дні його болів живіт.
Коли в минулий четвер Тіндіс Ріндіс зайшов навістити Відаса, той листав книжечку коротких казочок.
– Тепер я знаю, - сказав він, – казки – найсмашніші...
Відас і горошина
Граючись з горобчихою Монікою, хом’ячок Відас зголоднів. Озирнувшись, чи не бачить Моніка, він підкрався до Дуже Велікої Схованки, де у нього була захована одна дуже солодка, смачна горошина.
“Не буду ділитись... – подумав Відас, – краще сам з’їм.”
Він засунув праву лапку в Схованку, пошукав, пошарив – і нічого не знайшов.
Засунув ліву – теж нічого.
Подумав і обережно засунув задню праву лапку – знову нічого.
Потім ще обережніше – задню ліву.
І навіть тепер не знайшов горошину!
В Дуже Гарній Схованці нічого не було. Навіть менше ніж нічого – таке враження, що в неї ніколи нічого не було!
– Який жадний той, хто узяв горошину, – сердився Відас. – Міг би й мені хоч половинку залишити...
Не зірви раніш...
В суботу після обіду горобчиха Моніка в квітнику викопала ямку, щось пошептала і закопала.
Побачивши Моніку, підійшов хом’ячок Відас:
– Що ти тут робиш ? – запитав.
– Пісеньку сію, - відповіла Моніка. – Коли виросте, у нас буде своя, не треба буде позичати у жучків.
– Тільки раніше часу не зірви, - порадив їй Відас і розповів свою історію про сир.
На минулому дні народження йому подарували сир. Сир був великий і смачний, саме тому Відас вирішив його посадити; один сир – добре, а багато сирів – набагато краще.
Посадив. Щодня землю розпушував, молоком поливав.
І виросло велике дерево, все покрите маленькими сирочками.
Ходив Відас довкола дерева день, ходив другий день... Не витримав. Узяв та зірвав сирки.
– Поспішив, – закінчив розповідь Відас, – ще не поспіли, сирі були.
А що далі?
Вчора Тіндіс Ріндіс зайшов в гості до Олівця. Олівець якраз тоді писав нову казку: “Був колись дванадцятиповерховий дім. Вечорами в його вікнах запалювали світло. Маленькі жучки, що жили в квіточці Кульбаби, думали що це – зірки ...”
– А що ж далі? – запитав Тіндіс Ріндіс.
“Вдень люди, що жили в цьому будинку, виходили на прогулянку, але навечір завжди повертались додому...”
– А що ж далі? – знову запитав Тіндіс Ріндіс.
“Щовечора вікна будинку яскраво світились, і маленькі жучки, які жили в квіточці Кульбаби, думали що це – зірки...”
– А що ж далі? – ще раз запитав Тіндіс Ріндіс.
“Маленькі жучки обіймались, дивились у сяючі вікна і говорили: “Які гарні ці зірочки, як вони близько”. Потім спокійно засинали... “
– А що ж далі, що далі? – не міг заспокоїтись Тіндіс Ріндіс.
– А що може бути далі, - сказав хом’ячок Відас, - якщо всі дома і все добре...
Страх жучків
В суботній вечір, коли жучки сиділи в квіточці Кульбаби і дивились на сяючі вікна будинків, один Жучок Найменший розповів дуже страшну історію про Буку-Бяку:
“Є така Бука-Бяка,
товста-товстезна, зла-злюща,
не стільки товста, скільки злюща,
не стільки зла, скільки страшна,
не стільки страшна, скільки голодна,
не стільки голодна, скільки кошлата,
не стільки кошлата, скільки немита.
Побачить – жучка в мішок засуне.
В мішок кладе, додому несе,
додому несе – у куток ставе,
в куток ставе і лякає, лякає...
Ой, як страшно!..”
Почули жучки цю розповідь і почали дуже боятись.
Більш за все боялись Великі Жуки.
Чуточку менше боялись Жучки Менші.
А ще менше боялись Жуки Найменші.
Менше всіх боявся Зовсім Маленкий Жучок, майже зовсім не боявся. Тільки він ніяк не міг відрізнити лівої ніжечки від правої.
Що з ними робити, з цими жучками? Вигадують страшні історії, а потім бояться.
Наші інтереси:
Знайомимось з литовськими Авторами
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Для заснування нової цивілізації необхідне поєднання трьох обов’язкових компонентів – керованої молодості, інноваційності та удачі. Щоб стати ельфом (елбедем, лебедем), треба піднестися в ельфійський...
Для українських дітей - світло радості з Литви
У моря не Синього, а Балтійського, у місті Клайпеда живе чудова людина Сігітас Пошкус. Його знають майже всі діти Литви, вивчають творчість в школах, а, як заявив сам поет, він не знає нічого кращого як писати для дітей. Бо діти – то правда, щирість, радість і все, що є найкраще на Землі.
poskis1.jpg
Піднятись до дитячого сприйняття світу – то є справжній талант літератора. Ми мали з Автором кілька зустрічей, говорили про українських дітей, які так чекають радості і щирої посмішки після прочитаного. Ці невеличкі літературні тексти можна назвати поетичними казками, які сьогодні вперше на Україні будуть прочитані дітьми та їх дорослими друзями – батьками.
Світ наш добрий, а радість в ньому сіють словом такі поети як Сігітас Пошкус. Він прийшов і до вас своїм творчим доробком у нашому перекладі з литовської мови...
Анна Олар (Литва)
Сігітас Пошкус КАЗКИ ПРО ХОМ'ЯЧКА ВІДАСА
Неслухняний хом’ячок
В кімнаті, де було багато книжок, жив молодий розбишака хом’ячок на ім’я Відас. Мама йому часто говорила:
– Відас, їж тільки казкові книжки, а від інших можеш захворіти.
Хіба неслухняний гризун буде слухати?
Одного разу йому потрапила велика, товста книга і, коли мама не бачила, він нагризся всяких незрозумілих слів – ТОРС, ПАМПАСИ, КОНВЕНЦІЯ, ЕЛОКВЕНЦІЯ...
Це була дуже важка їжа для молодого хом’ячка. Три дні Відас плакав, три дні його болів живіт.
Коли в минулий четвер Тіндіс Ріндіс зайшов навістити Відаса, той листав книжечку коротких казочок.
– Тепер я знаю, - сказав він, – казки – найсмашніші...
Відас і горошина
Граючись з горобчихою Монікою, хом’ячок Відас зголоднів. Озирнувшись, чи не бачить Моніка, він підкрався до Дуже Велікої Схованки, де у нього була захована одна дуже солодка, смачна горошина.
“Не буду ділитись... – подумав Відас, – краще сам з’їм.”
Він засунув праву лапку в Схованку, пошукав, пошарив – і нічого не знайшов.
Засунув ліву – теж нічого.
Подумав і обережно засунув задню праву лапку – знову нічого.
Потім ще обережніше – задню ліву.
І навіть тепер не знайшов горошину!
В Дуже Гарній Схованці нічого не було. Навіть менше ніж нічого – таке враження, що в неї ніколи нічого не було!
– Який жадний той, хто узяв горошину, – сердився Відас. – Міг би й мені хоч половинку залишити...
Не зірви раніш...
В суботу після обіду горобчиха Моніка в квітнику викопала ямку, щось пошептала і закопала.
Побачивши Моніку, підійшов хом’ячок Відас:
– Що ти тут робиш ? – запитав.
– Пісеньку сію, - відповіла Моніка. – Коли виросте, у нас буде своя, не треба буде позичати у жучків.
– Тільки раніше часу не зірви, - порадив їй Відас і розповів свою історію про сир.
На минулому дні народження йому подарували сир. Сир був великий і смачний, саме тому Відас вирішив його посадити; один сир – добре, а багато сирів – набагато краще.
Посадив. Щодня землю розпушував, молоком поливав.
І виросло велике дерево, все покрите маленькими сирочками.
Ходив Відас довкола дерева день, ходив другий день... Не витримав. Узяв та зірвав сирки.
– Поспішив, – закінчив розповідь Відас, – ще не поспіли, сирі були.
А що далі?
Вчора Тіндіс Ріндіс зайшов в гості до Олівця. Олівець якраз тоді писав нову казку: “Був колись дванадцятиповерховий дім. Вечорами в його вікнах запалювали світло. Маленькі жучки, що жили в квіточці Кульбаби, думали що це – зірки ...”
– А що ж далі? – запитав Тіндіс Ріндіс.
“Вдень люди, що жили в цьому будинку, виходили на прогулянку, але навечір завжди повертались додому...”
– А що ж далі? – знову запитав Тіндіс Ріндіс.
“Щовечора вікна будинку яскраво світились, і маленькі жучки, які жили в квіточці Кульбаби, думали що це – зірки...”
– А що ж далі? – ще раз запитав Тіндіс Ріндіс.
“Маленькі жучки обіймались, дивились у сяючі вікна і говорили: “Які гарні ці зірочки, як вони близько”. Потім спокійно засинали... “
– А що ж далі, що далі? – не міг заспокоїтись Тіндіс Ріндіс.
– А що може бути далі, - сказав хом’ячок Відас, - якщо всі дома і все добре...
Страх жучків
В суботній вечір, коли жучки сиділи в квіточці Кульбаби і дивились на сяючі вікна будинків, один Жучок Найменший розповів дуже страшну історію про Буку-Бяку:
“Є така Бука-Бяка,
товста-товстезна, зла-злюща,
не стільки товста, скільки злюща,
не стільки зла, скільки страшна,
не стільки страшна, скільки голодна,
не стільки голодна, скільки кошлата,
не стільки кошлата, скільки немита.
Побачить – жучка в мішок засуне.
В мішок кладе, додому несе,
додому несе – у куток ставе,
в куток ставе і лякає, лякає...
Ой, як страшно!..”
Почули жучки цю розповідь і почали дуже боятись.
Більш за все боялись Великі Жуки.
Чуточку менше боялись Жучки Менші.
А ще менше боялись Жуки Найменші.
Менше всіх боявся Зовсім Маленкий Жучок, майже зовсім не боявся. Тільки він ніяк не міг відрізнити лівої ніжечки від правої.
Що з ними робити, з цими жучками? Вигадують страшні історії, а потім бояться.
Знайомимось з литовськими Авторами
Зверніть увагу
Шлях Лебедів, або Як увійти в ельфійський простір волі. Світотворча тріада: омолодження, інновації, удача