Одна частина української делегації, очолювана Будановим, вважає, що інтересам України найкраще служить швидке укладення угоди під егідою США, і побоюється, що вікно для дій може незабаром закритися.
Українська делегація в Женеві. Фото: Telegram/@umerov_rustem
В Женеві 17 лютого почалися так звані мирні переговори між Україною та Росією за участі представників США. Вони стали ще більш заплутаним, пише Олівер Керролл (Oliver Carroll) у своїй статті в The Economist. Він зазначає, що Росія і Україна обрали більш прагматичних представників, серед яких особливе враження справив колишній глава спецслужб України Кирило Буданов, який фактично став новим главою делегації.
Тим часом у Москві Кремль несподівано поновив на посаді глави своєї переговорної команди Володимира Мединського, демагога зі схильністю до історичної фантастики.
Особливістю американських зусиль, зазначає автор статті, – не одна переговорна лінія, а кілька паралельних. І це дає Росії свободу контролювати темп і напрямок переговорів. Путін зберігає право вето щодо угоди про гарантії безпеки між США та Україною, просто відмовляючись від припинення вогню.
Інше питання, яке все ще далеке від вирішення, – це територія. Війна Росії ніколи не була пов'язана з землею, а скоріше з намаганням підпорядкувати собі міжнародні відносини та суверенітет України. Ось чому гарантії безпеки та обіцянки членства в Європейському Союзі є такими важливими для України. Проте вимога Росії, щоб Україна покинула свої укріплені позиції на Донбасі, стала символічним моментом переговорів.
Розбіжності виникають і всередині української делегації, зауважує Олівер Керролл. Одна частина, очолювана паном Будановим, вважає, що інтересам України найкраще служить швидке укладення угоди під егідою США, і побоюється, що вікно для дій може незабаром закритися. Але інша частина, яка, судячи з усього, все ще перебуває під впливом колишнього глави Офісу Президента України Андрія Єрмака, який пішов у відставку через корупційний скандал, налаштована набагато менш оптимістично. Пан Зеленський, здається, балансує між ними, маючи при цьому власні ідеї.
Чи дійсно швидка угода найкраще відповідає інтересам України, чи вона може отримати більше, якщо почекає, – це питання, яке вимагає ретельного зважування. Обидва варіанти мають очевидні ризики. Путін, очевидно, не є людиною, яка дотримується свого слова.
Дехто вважає, що стратегічне становище України з часом може покращитися – завдяки новим оборонним реформам в Україні та економічному і військовому тиску в Росії. Це, по суті, позиція Європи, яка в першу чергу керується власними інтересами, щоб виграти час для розвитку своєї оборонної промисловості.
Але маржа помилки України також надзвичайно мала. Ми говоримо про потенційні проблеми в Росії в якийсь невизначений момент у майбутньому. Україна вже перебуває в кризі, намагаючись заповнити прогалини на передовій, а підприємства та домогосподарства борються з відключеннями електроенергії, зазначає автор статті.
В ідеалі Україні потрібна довготривала угода, включаючи надійний договір про безпеку з Америкою. Але для цього потрібно змусити поступитися не тільки Україну, а й Росію. А це означає реальний тиск США на Росію, застосований з усією суворістю. Непослідовні докази, які ми бачили досі, дають мало підстав сподіватися на це.
Автор статті відповідає на питання, чи знали Starlink та Ілон Маск, що росіяни використовують Starlink, перш ніж вони вирішили заблокувати їх використання. Так, вони знали. Україна кілька разів зверталася до компанії з проханням вимкнути термінали, які використовували росіяни. Starlink не вважав за потрібне вживати заходів на той момент. Схоже, що причиною зміни розрахунків у Техасі стало те, що Росія почала використовувати цю технологію для безпілотників дальнього радіусу дії (навіть вбудувавши антени Starlink у конструкцію безпілотників). Це стало прямою загрозою не тільки для України, але й для Європи.
Чи зможуть Росія або Україна прорвати ворожі лінії в 2026 році і провести маневрену війну. Наразі все вказує на те, що це буде складно, зважаючи на постійне спостереження на полі бою, яке є практично прозорим. Як буде виглядати ситуація через рік-два – це інше питання. Все залежить від того, наскільки Україна зможе зберегти свої сили на першому етапі.
Людські ресурси – це очевидний слабкий пункт країни. Одним із непередбачуваних факторів є раптовий технологічний прорив. Наприклад, Україна продемонструвала під час нещодавньої контрнаступальної операції поблизу Куп'янська, що вона вміє проводити тактичні наступальні операції навіть за умов тотального спостереження. Не дивно, що вона не розповідає, як їй це вдалося, йдеться у статті The Economist.
Метафізичне ядро Скандинавської міфології є найактуальнішим компонентом Гіперборійської традиції – системи знань про заснування нового світу та перехід людини до стану надлюдини. У новому епізоді...
Чи потрібна зараз Україні швидка угода – всередині української делегації виникають розбіжності
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Одна частина української делегації, очолювана Будановим, вважає, що інтересам України найкраще служить швидке укладення угоди під егідою США, і побоюється, що вікно для дій може незабаром закритися.
26021703.jpg
В Женеві 17 лютого почалися так звані мирні переговори між Україною та Росією за участі представників США. Вони стали ще більш заплутаним, пише Олівер Керролл (Oliver Carroll) у своїй статті в The Economist. Він зазначає, що Росія і Україна обрали більш прагматичних представників, серед яких особливе враження справив колишній глава спецслужб України Кирило Буданов, який фактично став новим главою делегації.
Тим часом у Москві Кремль несподівано поновив на посаді глави своєї переговорної команди Володимира Мединського, демагога зі схильністю до історичної фантастики.
Особливістю американських зусиль, зазначає автор статті, – не одна переговорна лінія, а кілька паралельних. І це дає Росії свободу контролювати темп і напрямок переговорів. Путін зберігає право вето щодо угоди про гарантії безпеки між США та Україною, просто відмовляючись від припинення вогню.
Інше питання, яке все ще далеке від вирішення, – це територія. Війна Росії ніколи не була пов'язана з землею, а скоріше з намаганням підпорядкувати собі міжнародні відносини та суверенітет України. Ось чому гарантії безпеки та обіцянки членства в Європейському Союзі є такими важливими для України. Проте вимога Росії, щоб Україна покинула свої укріплені позиції на Донбасі, стала символічним моментом переговорів.
Розбіжності виникають і всередині української делегації, зауважує Олівер Керролл. Одна частина, очолювана паном Будановим, вважає, що інтересам України найкраще служить швидке укладення угоди під егідою США, і побоюється, що вікно для дій може незабаром закритися. Але інша частина, яка, судячи з усього, все ще перебуває під впливом колишнього глави Офісу Президента України Андрія Єрмака, який пішов у відставку через корупційний скандал, налаштована набагато менш оптимістично. Пан Зеленський, здається, балансує між ними, маючи при цьому власні ідеї.
Чи дійсно швидка угода найкраще відповідає інтересам України, чи вона може отримати більше, якщо почекає, – це питання, яке вимагає ретельного зважування. Обидва варіанти мають очевидні ризики. Путін, очевидно, не є людиною, яка дотримується свого слова.
Дехто вважає, що стратегічне становище України з часом може покращитися – завдяки новим оборонним реформам в Україні та економічному і військовому тиску в Росії. Це, по суті, позиція Європи, яка в першу чергу керується власними інтересами, щоб виграти час для розвитку своєї оборонної промисловості.
Але маржа помилки України також надзвичайно мала. Ми говоримо про потенційні проблеми в Росії в якийсь невизначений момент у майбутньому. Україна вже перебуває в кризі, намагаючись заповнити прогалини на передовій, а підприємства та домогосподарства борються з відключеннями електроенергії, зазначає автор статті.
В ідеалі Україні потрібна довготривала угода, включаючи надійний договір про безпеку з Америкою. Але для цього потрібно змусити поступитися не тільки Україну, а й Росію. А це означає реальний тиск США на Росію, застосований з усією суворістю. Непослідовні докази, які ми бачили досі, дають мало підстав сподіватися на це.
Автор статті відповідає на питання, чи знали Starlink та Ілон Маск, що росіяни використовують Starlink, перш ніж вони вирішили заблокувати їх використання. Так, вони знали. Україна кілька разів зверталася до компанії з проханням вимкнути термінали, які використовували росіяни. Starlink не вважав за потрібне вживати заходів на той момент. Схоже, що причиною зміни розрахунків у Техасі стало те, що Росія почала використовувати цю технологію для безпілотників дальнього радіусу дії (навіть вбудувавши антени Starlink у конструкцію безпілотників). Це стало прямою загрозою не тільки для України, але й для Європи.
Чи зможуть Росія або Україна прорвати ворожі лінії в 2026 році і провести маневрену війну. Наразі все вказує на те, що це буде складно, зважаючи на постійне спостереження на полі бою, яке є практично прозорим. Як буде виглядати ситуація через рік-два – це інше питання. Все залежить від того, наскільки Україна зможе зберегти свої сили на першому етапі.
Людські ресурси – це очевидний слабкий пункт країни. Одним із непередбачуваних факторів є раптовий технологічний прорив. Наприклад, Україна продемонструвала під час нещодавньої контрнаступальної операції поблизу Куп'янська, що вона вміє проводити тактичні наступальні операції навіть за умов тотального спостереження. Не дивно, що вона не розповідає, як їй це вдалося, йдеться у статті The Economist.
Стежимо за переговорним процесом.
Зверніть увагу
Куди спрямовано спис Одіна? Езотерика для героїв (подкаст)