Саме Беніто Муссоліні є основоположником фашизму – ідеології національного солідаризму, корпоративізму, творчої співпраці всіх класів і верств суспільства. Слово «фашизм» походить від італійського “fascio” (читається: «фáшо») – «зв’язка», «пучок», що й означає загальну єдність. Невдовзі після приходу фашистів до влади в Італії цим словом стали називати ідейно близьких їм правих радикалів в інших країнах. При цьому специфічного характеру застосування терміну «фашизм» набуло в комуністичному СРСР, де фашистом могли назвати будь-кого неугодного владі більшовиків. Таки ж із «легкої» руки Сталіна фашистами оголосили й німецьких націонал-соціалістів, які мали з ними дещо спільне, проте, в цілому ідеологія була засадничо іншою.

Як слово «фашист» стало лайкою у Сталіна та лібералів

Фашизм і близькі до нього ідеології виникли практично одразу після Першої світової війни, результатами якої лишилися незадоволені багато європейських націй – одні не змогли здобути власну державність, іншим не вдалося скористатися плодами перемоги. Зокрема, до останніх належали італійці, для яких нерозв’язані соціальні питання та реальна загроза «імпорту» російського більшовизму з його «експропріацією експропріаторів» і масовими розстрілами визначили необхідність національної диктатури як жорсткого інструменту рішучого подолання цих проблем.

Відтак Муссоліні, який починав свою політичну й журналістську діяльність як соціаліст, згодом зрозумів потребу нації в єднанні як просторовому (згладженні диспропорцій розвитку окремих реґіонів країни), так і соціальному (встановленні класового миру замість пропагованої марксистами класової боротьби). Вже 1919 року він створив «Союз боротьби», з якого невдовзі постала Національна фашистська партія. А року 1922-го Муссоліні здійснив «похід на Рим», внаслідок якого майже безкровно прийшов до влади, переконавши короля Віктора Еммануїла ІІІ призначити його на посаду прем’єр-міністра.

У перші роки свого правління Муссоліні вдалося подолати соціальні протиріччя та вигнати з країни мафію – справжній бич італійського суспільства як до, так і після доби «дуче». Цим політичним лідером захоплювалися чимало найсвітліших людей Європи, в тому числі лідер Британії в часах Першої світової війни Девід Ллойд-Джордж, англійський письменник Бернард Шоу, батько ідеї європейської інтеграції граф Ріхард Куденгофе-Калерґі та інші. Постать «дуче» хвилювала й американців, саме на замовлення посла США в Італії тих часів Д. Чайлда Муссоліні у 1928 р. написав автобіографічну книгу «Моє життя».

Важливо наголосити на ставленні Беніто Муссоліні до українського питання. Ще до свого приходу до влади, працюючи як журналіст, у 1919 р. він так описував подію звільнення Києва Українською Галицькою Армією від більшовиків: «…Це епохальна подія. Ще ніколи ніякий народ не боровся за свою свободу з більшою вірою. Ще ніколи жоден народ не боронив свого права на незалежність у складніших умовах… поборюваний прихильниками «єдиної і неподільної», без зброї, сам один, під байдужими поглядами всієї Європи, український народ звільняє свою територію від більшовицької чуми і знову здобуває свою столицю… Київ… нарешті вільний від азійської орди». Такий відгук про українців не був актом одноразового захоплення, що й проявилося надалі, коли в Італії знайшло притулок чимало українських політеміґрантів, у тому числі член Проводу Українських Націоналістів Євген Онацький, який ретельно вивчав фашизм і добре розумів його сильні та слабкі сторони. Сильні ми вже відзначили вище, головною слабкою рисою фашизму, за Онацьким, є його сформованість народом зі сталою державністю, що й робить неможливим його некритичне копіювання бездержавними націями, однією з яких були на той час українці.

Євген Онацький: Фашизм і ми [1929]

Саме час зауважити, що правитель, який занадто довго перебуває при владі, поступово вичерпує себе, а очолюваний ним режим набуває рис застою, а згодом – виродження. Не обійшла така доля і Муссоліні та заснований ним фашизм. Захопившись ідеєю зовнішньої експансії, а в перспективі – відродження Римської імперії, на ґрунті аґресивних прагнень «дуче» у другій половині 1930-х зблизився з «фюрером», що, кінець-кінцем, призвело Італію до катастрофи 1943-1945 рр.

Але і сам історичний процес, і пов’язана з ним політософічна думка розвиваються циклічно, тому не дивно, що в другій половині ХХ ст. в Італії набув популярності неофашизм, що творчо переосмислював ідеї Муссоліні, а в наш час фактичної деєвропеїзації Європи альтернативою їй, по суті, став, коли так можна сказати, «постнеофашизм». Останній пристосовує праву ідеологію до умов сьогодення, позначеного розвитком інформаційного суспільства та ґлобалізацією, вираженою, зокрема, в неконтрольованій міґрації до європейських країн азіатів і африканців. Саме в Італії, і саме напередодні 100-річчя «маршу на Рим» Беніто Муссоліні, очільниця «правих» Джорджа Мелоні перемогла на загальнонаціональних виборах і сформувала уряд.

Правий поворот: «Брати Італії» перемогли на виборах

Прикметно, що Джорджа Мелоні завзято підтримує Україну в її екзистенційній війні з тією самою азійською ордою, про яку понад сторіччя тому писав Беніто Муссоліні. Якщо попередній – ліберальний – італійський прем’єр-міністр Маріо Драґі стояв на геть нерішучій позиції щодо української справи поряд із Олафом Шольцом і Емманюелем Макроном, то Джорджа Мелоні у своїй прихильності до України дещо нагадує леґендарного Бориса Джонсона.

Ставлення до російсько-української війни в наш час є своєрідним індикатором, що відрізняє справжніх європейських «правих» від правопопулістів, які лише, бачачи величезний попит суспільства на праву ідеологію, насправді не сповідують її, а паразитують на ній. Сумнівно, чи знайомі, наприклад, лідери сучасних німецьких і французьких правопопулістів із працями визначних філософів та ідеологів правого руху Мартіна Гайдеґґера чи Рене Ґенона…

Втім, сьогодні мова не про цих ерзац-радикалів. Повертаючись до особистості Беніто Муссоліні, варто відзначити, що його ідеями захоплювався Дмитро Донцов – один з ідеологів українського націоналізму, який, однак, був істотно відмінним від італійського фашизму, адже визнавав право кожної нації на самовизначення. Сміливості визнати таке право й забракло колись Муссоліні, чия експансія до Ефіопії, Албанії, Греції й перетворила вчорашній його тріумф на трагедію.

Image

Гурт Тавро: Фашист (mp3)