Плани нового водного шляху між Балтійським і Чорним морем, що проходить через Україну, Білорусь та Польщу, можуть потенційно революціонізувати геополітику східної Європи і водночас посилити Східно-Західну напругу. Європейський Союз назвав проект "E40", а США заявили про свою підтримку.
Річка Буг, частина якої буде включена до річкового шляху Е40
І якщо водний шлях E40 буде включений в більш широкі регіональні рамки Ініціативи "Три моря", транзитний проект не тільки допоможе економікам трьох країн-учасниць та їхнім сусідам, а й сприятиме тристоронній співпраці з інших питань, включаючи безпеку, і зробить кожну з країн-учасниць привабливим партнером для Заходу, йдеться у статті "West, Russia Face Off in Belarus Over Baltic–Black Sea Waterway Project" на сайті The Jamestown Foundation.
Таким чином, ця ситуація перетворить країни між Росією та Західною Європою (які є геополітичним еквівалентом “flyover states” — "штатів, над якими пролітають". Це — штати між Західним і Східним узбережжям США, які не мають великого політичного значення - ред.), у єдиного самодостатнього колективного гравця.
Не дивно, що такі перспективи отримують підтримку в США та частині ЄС, але мають все більшу протидію в Москві. Росія справедливо розглядає Е40 як загрозу її впливу в регіоні й навіть, на думку деяких аналітиків, як екзистенційну загрозу для самої Росії. Однак Москва стикається зі все більшими труднощами у блокуванні проекту, використовуючи засоби, які використовувала в минулому.
Протягом століття Москва ставилася з підозрою до будь-якого посилення східноєвропейської єдності, розглядаючи це як спробу спорудити проти неї санітарний кордон та як польську змову проти Росії.
Дійсно, Польща взяла на себе ініціативу в таких проектах у 1920-х та 1930-х роках за допомогою Прометейської ліги та регіональних конфедеративних домовленостей (Марек Ходакевич, Інтермаріум: Земля між Чорним та Балтійським морями, 2012).
Однак після Другої світової війни ідея згасла через окупацію Радянського Союзу та розділення Європи, що спонукало всіх причетних думати лише в термінах Схід-Захід, а не про потенціал співпраці Північ-Південь.
Після розпаду Радянського Союзу це знову стало реалістичним, але спочатку набуло відносно невеликої сили, оскільки центральні та східні європейці бачили свій порятунок у приєднанні до Заходу.
Крім того, багато західників провели нову лінію між країнами колишнього Східного блоку (включаючи три країни Балтії та колишню Югославію) та новими республіками, що виникли після розпаду Радянської імперії. Мало хто на Заході сильно думав про можливість існування більшого регіону, граючи подвійну гру поміж цієї нової розділової лінії.
Однак в останнє десятиліття ситуація почала змінюватися після того, як багато країн Центральної та Східної Європи, які Захід прийняв до своїх установ, дійшли висновку, що до них ставляться як до членів другого класу. Водночас, деякі колишні республіки Радянського Союзу, включаючи Україну, почали побоюватися, що їм забороняється вступити в західний клуб в осяжній переспективі.
У результаті країни Східної Європи як в середині Євроатлантичної спільноти, так і поза її межами почали шукати нові шляхи, які б сприяли цьому і щоб захистити себе.
Не випадково їхня демонстрована спроможність до внутрішньорегіонального співробітництва зробила їх більш привабливими для Заходу.
Як результат проекти, що підтримують ідею Міжмор'я, тобто тіснішої регіональної співпраці та інтеграції між країнами Балтійського та Чорного (і дедалі більше Адріатичного) морів знову почали привертати все більшу увагу та підтримку як усередині регіону, так і за його межами.
Проте прихильники таких проектів обережні і не представляють це як заміну Європейському Союзу та Організації Північноатлантичного договору (НАТО), а як доповнення до цих інституцій, щоб забезпечити підтримку із Заходу.
Через свій вплив на президента Білорусі Олександра Лукашенко Москва ще зовсім недавно вважала, що може покладатися на Білорусь, щоб протидіяти будь-якому запропонованому регіональному проекту без Росії.
Поки Білорусь на умовляння і наполягання Москви відмовилася брати участь і "тягне резину" (тобто зволікає), жодні серйозні східноєвропейські регіональні зусилля регіонального співробітництва від Балтії до Чорного моря не вдається запустити, тому що країни, що знаходяться на півночі (Польща, Естонія, Латвія, Литва) були б відрізані від країн на півдні (Україна та Молдова).
Але зараз, особливо, коли відносини між Москвою та Мінськом охололи, російські високопосадовці все більше і більше насторожуються із-за нової готовності Мінська співпрацювати по водному шляху Е40 та у багатьох інших регіональних проектах.
Серйозним потенційним моментом є "Ініціатива "Три моря" — організація ширшої групи країн-членів ЄС, розташованих у Центральній та Східній Європі, які разом співпрацюють у рамках стратегічних, внутрішньо-регіональних транспортних, енергетичних та цифрових інфраструктурних проектах.
Білорусь та Україна не є повноправними членами Ініціативи "3 моря" (поки що це все ще обмежено країнами ЄС); крім цього E40 не прийнятий як затверджений проект Ініціативи "3 моря", але роль Польщі як члена цього проекту залишає таку можливість.
Москва розглядає "Ініціативу "Три моря" та E40 як частину багатогранної змови Заходу, щоб вилучити Росію з Центрально-Східної Європи, а також перемістити Захід до російських кордонів.
Наприклад, Олександр Петров, посол Москви в Естонії, заявив, що його країна "готова до співпраці з усіма європейськими сусідами, якщо їхні зусилля не будуть спрямовані на ізоляцію Росії та створення якогось "санітарного кордону".
Зусилля Москви щодо руйнування проектів водного шляху Е40 та ширшого регіонального співробітництва, безумовно, не обмежуватимуться лише словами.
Поза всяким сумнівом, РФ продовжуватиме тиск на Мінськ, щоб Білорусь не співпрацювала. Безсумнівно, що Україна та Польща отримають користь, навіть якщо проект буде лише частково завершений, а Білорусь ні, якщо не буде відкрито весь маршрут.
Російська сторона продовжить риторику, що підтримка водного шляху підриває інтереси Росії та буде перешкоджати майбутній співпраці між Заходом і Москвою, залишаючи Білорусь невпевнено посередині.
Обидва фактори роблять поточну суперечку щодо будівництва цього водного шляху Північ-Південь куди більш доленосною, ніж це може виглядати на перший погляд.
Москва може відчути, що не має іншого вибору, як зробити радикальні кроки у Білорусі, щоб запобігти втраті там свого впливу. І не тільки у Білорусі. Своєю чергою Захід може зіткнутися зі складним завданням протистояти таким зусиллям РФ у Білорусі та в інших сусідніх країнах.
Невдача протистояти російському наративу зроблять неможливими найкращий шанс цих країн втекти від московського панування та зміцнити свою незалежність і демократію.
Наші інтереси:
Ізоляція РФ і створення "санітарного кордону" з РФ. Балто-Чорноморський союз (так зване Міжмор'я) нарешті набуває конкретних обрисів.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Балтійсько-Чорноморський водний шлях E40 – потужний крок до формування союзу Міжмор’я
Світ:
Плани нового водного шляху між Балтійським і Чорним морем, що проходить через Україну, Білорусь та Польщу, можуть потенційно революціонізувати геополітику східної Європи і водночас посилити Східно-Західну напругу. Європейський Союз назвав проект "E40", а США заявили про свою підтримку.
20050303.jpg
І якщо водний шлях E40 буде включений в більш широкі регіональні рамки Ініціативи "Три моря", транзитний проект не тільки допоможе економікам трьох країн-учасниць та їхнім сусідам, а й сприятиме тристоронній співпраці з інших питань, включаючи безпеку, і зробить кожну з країн-учасниць привабливим партнером для Заходу, йдеться у статті "West, Russia Face Off in Belarus Over Baltic–Black Sea Waterway Project" на сайті The Jamestown Foundation.
Таким чином, ця ситуація перетворить країни між Росією та Західною Європою (які є геополітичним еквівалентом “flyover states” — "штатів, над якими пролітають". Це — штати між Західним і Східним узбережжям США, які не мають великого політичного значення - ред.), у єдиного самодостатнього колективного гравця.
Не дивно, що такі перспективи отримують підтримку в США та частині ЄС, але мають все більшу протидію в Москві. Росія справедливо розглядає Е40 як загрозу її впливу в регіоні й навіть, на думку деяких аналітиків, як екзистенційну загрозу для самої Росії. Однак Москва стикається зі все більшими труднощами у блокуванні проекту, використовуючи засоби, які використовувала в минулому.
Протягом століття Москва ставилася з підозрою до будь-якого посилення східноєвропейської єдності, розглядаючи це як спробу спорудити проти неї санітарний кордон та як польську змову проти Росії.
Дійсно, Польща взяла на себе ініціативу в таких проектах у 1920-х та 1930-х роках за допомогою Прометейської ліги та регіональних конфедеративних домовленостей (Марек Ходакевич, Інтермаріум: Земля між Чорним та Балтійським морями, 2012).
Однак після Другої світової війни ідея згасла через окупацію Радянського Союзу та розділення Європи, що спонукало всіх причетних думати лише в термінах Схід-Захід, а не про потенціал співпраці Північ-Південь.
Після розпаду Радянського Союзу це знову стало реалістичним, але спочатку набуло відносно невеликої сили, оскільки центральні та східні європейці бачили свій порятунок у приєднанні до Заходу.
Крім того, багато західників провели нову лінію між країнами колишнього Східного блоку (включаючи три країни Балтії та колишню Югославію) та новими республіками, що виникли після розпаду Радянської імперії. Мало хто на Заході сильно думав про можливість існування більшого регіону, граючи подвійну гру поміж цієї нової розділової лінії.
Однак в останнє десятиліття ситуація почала змінюватися після того, як багато країн Центральної та Східної Європи, які Захід прийняв до своїх установ, дійшли висновку, що до них ставляться як до членів другого класу. Водночас, деякі колишні республіки Радянського Союзу, включаючи Україну, почали побоюватися, що їм забороняється вступити в західний клуб в осяжній переспективі.
У результаті країни Східної Європи як в середині Євроатлантичної спільноти, так і поза її межами почали шукати нові шляхи, які б сприяли цьому і щоб захистити себе.
Не випадково їхня демонстрована спроможність до внутрішньорегіонального співробітництва зробила їх більш привабливими для Заходу.
Як результат проекти, що підтримують ідею Міжмор'я, тобто тіснішої регіональної співпраці та інтеграції між країнами Балтійського та Чорного (і дедалі більше Адріатичного) морів знову почали привертати все більшу увагу та підтримку як усередині регіону, так і за його межами.
Проте прихильники таких проектів обережні і не представляють це як заміну Європейському Союзу та Організації Північноатлантичного договору (НАТО), а як доповнення до цих інституцій, щоб забезпечити підтримку із Заходу.
Через свій вплив на президента Білорусі Олександра Лукашенко Москва ще зовсім недавно вважала, що може покладатися на Білорусь, щоб протидіяти будь-якому запропонованому регіональному проекту без Росії.
Поки Білорусь на умовляння і наполягання Москви відмовилася брати участь і "тягне резину" (тобто зволікає), жодні серйозні східноєвропейські регіональні зусилля регіонального співробітництва від Балтії до Чорного моря не вдається запустити, тому що країни, що знаходяться на півночі (Польща, Естонія, Латвія, Литва) були б відрізані від країн на півдні (Україна та Молдова).
Але зараз, особливо, коли відносини між Москвою та Мінськом охололи, російські високопосадовці все більше і більше насторожуються із-за нової готовності Мінська співпрацювати по водному шляху Е40 та у багатьох інших регіональних проектах.
Серйозним потенційним моментом є "Ініціатива "Три моря" — організація ширшої групи країн-членів ЄС, розташованих у Центральній та Східній Європі, які разом співпрацюють у рамках стратегічних, внутрішньо-регіональних транспортних, енергетичних та цифрових інфраструктурних проектах.
Білорусь та Україна не є повноправними членами Ініціативи "3 моря" (поки що це все ще обмежено країнами ЄС); крім цього E40 не прийнятий як затверджений проект Ініціативи "3 моря", але роль Польщі як члена цього проекту залишає таку можливість.
Москва розглядає "Ініціативу "Три моря" та E40 як частину багатогранної змови Заходу, щоб вилучити Росію з Центрально-Східної Європи, а також перемістити Захід до російських кордонів.
Наприклад, Олександр Петров, посол Москви в Естонії, заявив, що його країна "готова до співпраці з усіма європейськими сусідами, якщо їхні зусилля не будуть спрямовані на ізоляцію Росії та створення якогось "санітарного кордону".
Зусилля Москви щодо руйнування проектів водного шляху Е40 та ширшого регіонального співробітництва, безумовно, не обмежуватимуться лише словами.
Поза всяким сумнівом, РФ продовжуватиме тиск на Мінськ, щоб Білорусь не співпрацювала. Безсумнівно, що Україна та Польща отримають користь, навіть якщо проект буде лише частково завершений, а Білорусь ні, якщо не буде відкрито весь маршрут.
Російська сторона продовжить риторику, що підтримка водного шляху підриває інтереси Росії та буде перешкоджати майбутній співпраці між Заходом і Москвою, залишаючи Білорусь невпевнено посередині.
Обидва фактори роблять поточну суперечку щодо будівництва цього водного шляху Північ-Південь куди більш доленосною, ніж це може виглядати на перший погляд.
Москва може відчути, що не має іншого вибору, як зробити радикальні кроки у Білорусі, щоб запобігти втраті там свого впливу. І не тільки у Білорусі. Своєю чергою Захід може зіткнутися зі складним завданням протистояти таким зусиллям РФ у Білорусі та в інших сусідніх країнах.
Невдача протистояти російському наративу зроблять неможливими найкращий шанс цих країн втекти від московського панування та зміцнити свою незалежність і демократію.
Ізоляція РФ і створення "санітарного кордону" з РФ. Балто-Чорноморський союз (так зване Міжмор'я) нарешті набуває конкретних обрисів.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта