28 лютого в інформаційному агентстві “Укрінформ” відбувся круглий стіл «Громадянин і влада: патерналістські та авторитарні настрої в Україні», на який зібралися відомі політологи та соціологи, а також один психолог. Ним був Вадим Васютинський – завідувач лабораторією інституту соціальної та політичної психології АПН України. Він сказав, що влада викликає у народа сильне емоційне роздратування – і аж ніяк не симпатії.
Про критичне ставлення до інститутів влади згадав у своєму виступі й Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
Але найвідвертіше висловився директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко – він сказав, що українці ненавидять владу, а влада українців.
Чи так має бути? І що таке патерналізм? Патерналізм (від латинської paternus – батьківський) – це батьківське піклування держави чи роботодавця про своїх громадян чи працівників. В «Словнику іншомовних слів» за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука читаємо: “Патерналізм – у капіталістичних країнах демагогічна політика показової “благодійності”, “батьківського” піклування про трудящих, що виявляється в підкупі підприємцями частини робітників і службовців (підвищенням зарплати, наданням премій, різних пільг і привілеїв) з метою відвернення трудящих від участі в революційному русі”.
В українському суспільстві достатньо високий рівень патерналістських настроїв, сказав Андрій Зоткін, науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду “Демократичні ініціативи”, каже, що люди одночасно хочуть і демократії, і авторитаризму. Але найчастіше демократію сприймають як непорядок. Тих, хто хоче демократії, у нас більше 50%, а тих, хто хоче сильного лідера, який все вирішить, – 58%.
Ірина Бекешкіна вважає, що політичний патерналізм пов’язаний з авторитаризмом – це, на її думку, єдиний комплекс. Це – коли людина відчуває свою неспроможність вплинути на владу і чекає, що хтось за неї це зробить. Зараз дуже незначна частина українців вважають, що вони спроможні щось зробити і можуть вплинути на владу.
Авторитаризму не буде тоді, коли будуть працювати демократичні механізми, а революції відбуваються, коли не спрацьовують демократичні механізми. Зараз в Україні є ґрунт для авторитарного режиму, вважає Бекешкіна. Але оскільки в Україні не може бути одного лідера, не може бути й авторитаризму.
Директор Центру соціальних досліджень “Софія” Андрій Єрмолаєв і Володимир Фесенко говорили і про реактивні рішення, і про кризу перспективи колективного супільства, і про персоніфікацію партій, і про амбівалентність громадянської свідомості тощо.
Володимир Фесенко впевнений, що Україна крок за кроком, нехай і зигзагами, але йде до демократії. Отже говорити про загрози демократії, на його думку, сьогодні некоректно.
В авторитаризмі немає нічого страшного, вважає аналітик Росмедіацентру Андрій Ганжа. Це домінуючий в історії людства політичний режим. І він вже на підході – тенденція наростає. Нічого, що лідера немає, вважає аналітик. Можливо, ми його не звикли бачити або він може з’явитися в будь-який момент. Мобілізаційний проект може миттєво з’явитися, і не тільки в столиці.
За останні три роки кількість виборів підготувало суспільство до появи такого мобілізаційного проекту – і він може бути зведений лише до одного гасла. Якщо хтось вийде з білоруським гаслом, він отримає масу голосів. Андрій Ганжа має на увазі, що керівник підприємства не може отримувати зарплату, більшу за середньостатистичну зарплату на підприємстві з коефіціентом 3,5. Отже наші депутати при середній зарплаті по Києву у 1500 грн (міста, де вони мешкають) не можуть отримувати більше 8 тисяч. За таке гасло піднімуться мільйони людей, щоб “опустити” наших керівників, вважає аналітик Росмедіацентру.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Авторитарний лідер і мобілізаційний проект можуть з’явитися миттєво
Категорія:
08020702e.jpg
Про критичне ставлення до інститутів влади згадав у своєму виступі й Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень “Пента”.
Але найвідвертіше висловився директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко – він сказав, що українці ненавидять владу, а влада українців.
Чи так має бути? І що таке патерналізм? Патерналізм (від латинської paternus – батьківський) – це батьківське піклування держави чи роботодавця про своїх громадян чи працівників. В «Словнику іншомовних слів» за редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука читаємо: “Патерналізм – у капіталістичних країнах демагогічна політика показової “благодійності”, “батьківського” піклування про трудящих, що виявляється в підкупі підприємцями частини робітників і службовців (підвищенням зарплати, наданням премій, різних пільг і привілеїв) з метою відвернення трудящих від участі в революційному русі”.
В українському суспільстві достатньо високий рівень патерналістських настроїв, сказав Андрій Зоткін, науковий співробітник Інституту соціології НАН України.
Ірина Бекешкіна, науковий керівник Фонду “Демократичні ініціативи”, каже, що люди одночасно хочуть і демократії, і авторитаризму. Але найчастіше демократію сприймають як непорядок. Тих, хто хоче демократії, у нас більше 50%, а тих, хто хоче сильного лідера, який все вирішить, – 58%.
Ірина Бекешкіна вважає, що політичний патерналізм пов’язаний з авторитаризмом – це, на її думку, єдиний комплекс. Це – коли людина відчуває свою неспроможність вплинути на владу і чекає, що хтось за неї це зробить. Зараз дуже незначна частина українців вважають, що вони спроможні щось зробити і можуть вплинути на владу.
Авторитаризму не буде тоді, коли будуть працювати демократичні механізми, а революції відбуваються, коли не спрацьовують демократичні механізми. Зараз в Україні є ґрунт для авторитарного режиму, вважає Бекешкіна. Але оскільки в Україні не може бути одного лідера, не може бути й авторитаризму.
Директор Центру соціальних досліджень “Софія” Андрій Єрмолаєв і Володимир Фесенко говорили і про реактивні рішення, і про кризу перспективи колективного супільства, і про персоніфікацію партій, і про амбівалентність громадянської свідомості тощо.
Володимир Фесенко впевнений, що Україна крок за кроком, нехай і зигзагами, але йде до демократії. Отже говорити про загрози демократії, на його думку, сьогодні некоректно.
В авторитаризмі немає нічого страшного, вважає аналітик Росмедіацентру Андрій Ганжа. Це домінуючий в історії людства політичний режим. І він вже на підході – тенденція наростає. Нічого, що лідера немає, вважає аналітик. Можливо, ми його не звикли бачити або він може з’явитися в будь-який момент. Мобілізаційний проект може миттєво з’явитися, і не тільки в столиці.
За останні три роки кількість виборів підготувало суспільство до появи такого мобілізаційного проекту – і він може бути зведений лише до одного гасла. Якщо хтось вийде з білоруським гаслом, він отримає масу голосів. Андрій Ганжа має на увазі, що керівник підприємства не може отримувати зарплату, більшу за середньостатистичну зарплату на підприємстві з коефіціентом 3,5. Отже наші депутати при середній зарплаті по Києву у 1500 грн (міста, де вони мешкають) не можуть отримувати більше 8 тисяч. За таке гасло піднімуться мільйони людей, щоб “опустити” наших керівників, вважає аналітик Росмедіацентру.
-------------------------------------
В тему:
Нова влада буде результатом насильницького перевороту
Авторитарна модель: мистецтво неможливого
Справжня Народна Самооборона. Досвід американської демократії
Перезаснування держави
Новий Суспільний Договір
Нова Угода партії снайперів
Легалізація зброї як стимул до Реформації
Подивіться кінофільм «Стрілець» (дубльований українською)
10 патронів — і в Україні буде порядок!
Президент повинен збагачуватися лише разом з українським народом
Головною загрозою національній безпеці України є її владна верхівка
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)