політологія

Все частіше з наближенням виборів переконуєшся, що більшість так званих соціологічних опитувань є замовними.

Ще не вщухли пристрасті навколо маніпуляцій із формуванням окружних виборчих комісій, як влада почала застосовувати брудні технології при визначенні складу найнижчої ланки – дільничних виборчих комісій.

Демократія в Україні вийшла на черговий етап згортання. Відвертий страх перед гнівом народу, доведеного до зубожіння, вже спонукає владу вдаватися до методів, які практикував сталінський режим. Віднедавна вона почала створювати психологічну платформу для «полювання на відьом».

До закінчення передвиборчих перегонів залишився ще приблизно міцяць. Але на 115-му (Сихівському) виборчому окрузі серед 18-ти кандидатів-мажоритарників уже виділилися чотири лідери. Днями рух «Чесно» у прямому ефірі телеканалу «ЗІК» назвав найбільш вірогідних переможців. Це єдиний кандидат від об’єднаної опозиції Михайло Хміль, висуванець від «Удару» Дмитро Добродомов, самовисуванець, заступник голови Української республіканської партії Ростислав Новоженець та висуванець Аграрної партії України Роман Федишин. Протягом двох годин кожному із них експерти ставили незручні запитання. Ми ж вирішили проаналізувати, чим завершилася така люстрація.

28 жовтня мають відбутися вибори до Верховної Ради України. Вибори – це завжди шанс. І своєрідна протиотрута, яка позитивно впливає на суспільство, вражене зневірою. Інше питання, чи будуть вони за своєю суттю виборами, а чи призначенням депутатів? Все залежить тільки від нас, від народу.

Як показує практика, результати виборів в Україні часто залежать не від популярності політичних партій, не від харизми кандидатів у депутати чи професійності їх штабів, а від того, хто і як порахує голоси, подані за них. Яскравий приклад – масові фальсифікації під час президентських перегонів у 2004-у році, які спричинили Помаранчеву революцію. Серед організаторів та натхненників тих фальсифікацій був і голова Центральної виборчої комісії Сергій Ківалов. Народ тоді належно оцінив його «заслуги», нагородивши прізвиськом «Підрахуй».

Як не прикро, а ця передвиборча кампанія не обходиться без чвар поміж опозиційними силами. На перший погляд, «Об’єднана опозиція» намагається усіма силами здолати проблему. Бодай би голоси не розпорошувалися, і серед переможців на виборах на Львівщині «випадково» не з’влялися представники антиукраїнських сил. Олег Тягнибок, наприклад, нещодавно висунув тезу: «Від опозиції – єдиний кандидат на всіх округах. Всі решта – самозванці, які працюють на Партію регіонів».

Якщо Янукович протягом двох місяців не погодиться на вступ до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, на Україну очікують великі торговельні негаразди з північно-східною сусідкою. Преса пише, що такий ультиматум поставив президентові під час останньої особистої зустрічі російський колега Володимир Путін.

Стратегічна мета Росії – розмивання України та української ідентичності. Не так поглинання, як розмивання, послаблення державності, вважає Сергій Головатий, народний депутат України, колишній міністр юстиції.

Громадськість в Україні постійно демонструє якусь інфантильність. Все стало зрозуміло одразу після того, як Янукович узурпував владу на посаді Президента, буде ще гірше, після мовного закону вони піднімуть питання зміни символіки, продажу землі. Адже ця влада прийшла не для того, щоб діяти порядно, вони чинять, як окупанти, бо такими є за своєю суттю. Жодному їхньому слову не можна вірити.

Про ситуацію в Україні напередодні виборів, про причини розчарування у політиках, про те, чому потрібно голосувати за справжніх українських патріотів, розповідає Герой України, голова Української республіканської партії Левко Лук’яненко.

Пересічний українець ніколи не відчує себе людиною, доки життя в повному обсязі не повернеться в райцентри та села — життя не як животіння, а як повноцінне людське буття. Українським селянам нині потрібно від влади зовсім небагато, якщо вона справді турбується про них — її дозволу на самоорганізацію.

До виборів у Верховну Раду України залишилось менше двох місяців. Електорат чухає потилицю, споглядаючи телерекламу, де всі без винятку – червоні, сині, зелені, рожеві, помарачеві, у смужечку і сердечко – раптом стали білими і дуже пухнастими. І гадає той електорат: а чи варто взагалі демонструвати своє волевиявлення?

Розмова з відомим львівським політиком, одним із сучасних ідеологів українського націоналізму (за визначенням російських ЗМІ), автором скандально відомого інтерв’ю журналу «Der Spiegel Профиль» («Все русское мешает нам жить!»), кандидатом у народні депутати України по Сихівському виборчому округу №115 (Львівська область).

Україна відзначила 21-шу річницю Незалежності. Щоправда, називати цю дату справжнім святом зважуються уже не всі. Адже після останніх «реформ» у мовному законодавстві та радикальних змін на зовнішньополітичному фронті у багатьох з нас виникають запитання. Зокрема, від кого саме держава отримала незалежність у 1991-му році? Невже не від тої самої країни, столицею якої є місто Москва?