І хоч тутешні мої ровесники твердять, що в Німеччині чи в Мюнхені громадські справи представляються доволі погано, прирівняючи ситуацію до Бельгії чи Франції, я би цього не твердила.
Після двох місячного побуту в Бельгії, я поїхала поїздом до Мюнхена. Зворотний квиток коштував 220 австр.долярів, бо купила його три тижні наперед і з означеними датами, а так би коштував 360 австр.долярів.
Їхала 6 годин через невідомі мені околиці, бо поїзд не їхав колією як колись. Під сучасну пору в Німеччині все більше курсують т.зв. “булет”(bullet) – поспішні поїзди ( Intercity express) і міняється вся колійна система. Від Франкфурта почавши на полях лежав сніг.
Багато господарств видніло по обох сторонах залізничної дороги. Поля вже переорані, готові до весняної посівлі. А з другого боку колії фабрики.
Чекали мене на пероні в Мюнхені мої сестри Надя і Оля із новим зимовим плащом для мене. В Мюнхені набагато холодніше як у Бельгії.
Надя працює від недавна, відколи закрили бельгійське консульство, в німецькому католицькому Екзархаті Кардинала Ветера, в відділі молоді, - а Оля, як і колись в німецькому баварському державному театрі при костюмах. Знимки, які долучую до статті ілюструють її працю.
Крім того Оля шиє і для українців – для жінок хору, на весілля сукні, українські строї.
УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В МЮНХЕНІ...
В неділю 3.3. цр. я була на Службі Божі, яку правив в Катедрі св. отець Володимир Війтович, (новоприбулий з Украіни) а прекрасно співав хор „Покров“ під дириґентурою Станіслава Чуєнка, який на початках 1990 років був в Австралії з своїм ансамблем зі Львова. Від 1991 року він живе у Мюнхені з дружиною і донeю. Про хор „Покров“ я писала коротко у „Вільні Думці“ після отримання від своїх сестер Наді й Олі, які від самого початку існування хору в ньому співають - відеозапису. Але вражіння від почутого співу в церкві набагато сильніші. Хор відзначає цього року своє 10-ти ліття. Їде з цієї нагоди 17.4. до Риму. Станіслав запросив мене їхати з ними, підсилити сопрани, які того потребують й я рішила їхати.
Катедра була заповнена новоприбулими з України. Це дуже позитивне явище. І після Служби заля біля церкви, де можна купити обід, каву й печево та пиво, була заповнена людьми. Що характерне і відмінне від Сіднею це те, що у Мюнхені так звані тутешні не дуже то появляються у Церкві, де в церковній залі відбуваються всі імпрези української спільноти. Натомість новоприбулих повно і вони всі разом і спілкуються. І в хорі співають хлопці з України. Про хор „Покров“ буде в мене окрема стаття з приводу його 10-ти ліття й подорожі до Риму, йдемо у квітні місяці.
Що ж, під церквою зустрілася з давніми подругами і друзями і знайомими: Міля і Микола Франкевич, д-р Мялковський з дружиною, Петро Матичак, Андрій Сеничак, який гостював в мене в Сіднею, він під сучасну пору голова КУ СУМ.у, Марійка Ковалишин, Марта Гарасовська, Люся Сотурчак, Андрій Несмачний, пані Ярослава Філь й інших.
Того дня пообіді ми гостювали в Андрія і Ренати Несмачних, який відзначав день народження. А день пізніше ми гостювали у Франкевичів. І як йнакше могло бути, при таких зустрічах говорили ми про вічно наболіле, про СУМ, в якому взагалі не має самодіяльних гуртків, про Пласт, про взагалі ситуацію в Громаді, про події в Україні.
Пласт в Мюнхені доволі активний, сходиться часто, влаштовує різні вечірки.
Мюнхенці ще все під вражінням відбутого 4.12.02 Андріївського Вечора. Пластуни поставили сатиру пера Бориса Франкевича (коли я його останньо бачила тримала його на руках! ) на тему сучасної України й президентської адміністрації. Після побачення відеозапису можу сказати, що 24 виконавців справилися добре, не даром і я реготалася, як і глядачі на залі під впливом побаченого.
Вирізнявся грою зокрема Роман Матичак. Прекрасна в нього українська мова, він так чудесно передавав сьогоднішню говірку в Україні. Він мене дуже здивував своїм талантом. В 1988 році коли я останньо була в Мюнхені, Роман мав два рочки. Ми з його мамою Вірою (яку я не застала живою – померла вона молодою два роки тому ) й ним у візочку, ходили по квитки до німецько-совєтського товариства, яке запросило було артистів з України, а які в програмі дали надто велику данину Москві, виконуючи пів програми російських пісень і танків. Та вчинили ми там на залі таке їм „прийняття“, що під нашим впливом вже чергова програма була виключно українська. Про все це я говорила в радіопрограмах і писала у „Вільній Думці“ – напевно читачі пригадають собі це? Тоді Ромко дивився на нас здивовано своїми великими очима...а сьогодні він прекрасно передає те, що не менше вміло підхопив в Україні його двоєрідний брат Борис, який працює в німецькому театрі, їздить часто в Україїну, яка тут поблизу, буває там на Пластових Злетах. Мають мої друзі Петро Матичак і Міля і Микола Франкевич чим гордитися!
Я привезу текст сатири в Сідней й я певна, що сіднейські Пластуни й сумівці її не менше успішно виконають.
Так, що мушу сказати, що пластуни Мюнхена зробили на мене дуже добре враження.
ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК
Поняття Української Громади, таке, як воно в Сіднеї, також тут не таке.
Старші повмирали, а ті, які перебрали функції своїх батьків чи основоположників ЦПУЕН, якось не вміли втримати передані прапори. І хоч тутешні мої ровесники твердять, що в Німеччині чи в Мюнхені громадські справи представляються доволі погано, порівняючи ситуацію до Бельгії чи Франції, я би цього не твердила.
Безперечно, що це не той активний Мюнхен, який я бачила в 1988 році й раніше. Та все ж таки діє і влаштовує наукові конференції Український Вільний Університет, ректором якого тепер є професор Леонід Рудницький з ЗСА. Діє українська школа й активно діє Організація Українських Жінок, відділ в Мюнхені, склад Управи якої молодші за мене жінки.
Голова – Марійка Ковалишин, (вона з Англії) – заступник голови і секретар – Надя Галабурда,( вона з Бельгії) - Люся Сотурчак, скарбник, ( вона з Англії) – Стефа Олесневич – референт суспільної служби,( вона з Польщі ), - Світляна Горбач, - культурно-освітня,( вона з України). Бачите, який міжнародний склад, а всі щирі українки і всі дружно співпрацюють і заповнюють своєю працею ту прогалину, яка постала з майже не діяльністю ЦПУЕН.
Релятивно ще молоді жінки ОУЖ вшановують сеньйорів спільноти, про що ще недавно у свойому листі до „Вільної Думки “ писав п. В. Огородник, якого вже мені не вдалося відвідати, бо помер він 3.2.ц.р., - влаштовують їм зустріч з обідом. Крім того влаштовують жінки зустрічі з видатними діячами й артистами з діяспори й України, а їх до Мюнхену приїжджає доволі багато, - в Парафії допомагають Преподобним сестрам Служебницям з влаштуванням парафіяльних Свят.
Й я уважаю справді почесним і гідним похвали наступне: – жінки перед Зеленими Святами і на Всіх Святих 1.11. чистять і впорядковують могили видатних політичних діячів похованих на українському відділі Вальд Фрідгофу, а які вже не мають родини.
Я була в неділю 9.3.ц.р. на тому цвинтарі. Був теплий вже весняний день, хоч на цвинтарі, який дає честь свойому ім´ю – це справді парк й ліс – повівав холодний вітерець.
Відвідали ми могили і вклонилися пам´яті таким відомим політично-громадським і церковним діячам: - Степан Бандера, Ярослав Стецько, Ярослав Бенцаль, Дмитро Андрієвський, Осипа Демчук, отець протопресвітер П. Дубицький - УАПЦ, Владика Платон Корниляк - УГКЦ, Антін Мельник, проф. Михайло Ломацький, Степан Ленкавський і заранньо віддійшовших у вічність друзів моїх Володимир Панчук і Віра Матичак й інших. Аж страшно, як багатьох людей не стало між живими!
Могили тут зовсім йнакші від тих в Австралії. В голові могили вертикальний камінь – а могила – це грядка землі, на якій цвітуть квіти, з багатьох дерев падають листя й росте бурян. Тому біля тих могил багато праці, для чистого й естетичного їх вигляду і втримання. Тому честь і хвала молодим жінкам за те, що опікуються могилами тих, яких вони й може живими не знали, а про кого чули чи читали в ґазетах!
Пам´ятною подією у діяльності ОУЖ – це поїздка в 2001 році жінок на терен колишнього німецького концтабору в Равенсбурзі, біля Берліна, де вшановано пам´ять згинувших там українок й вимагання в адміністрації діючого там музею кімнати для вшанування українок. Є ще в живих, ті, які пережили німецьке нацистське лихо, є музейні речі, одежа, які би там знайшли почесне місце. До цієї акції з петицією включилися й членки Союзу Українок в усіх державах світу, з Австралією включно. Я рада, що мої сестри в всьому згаданому брали активну участь.
Мушу згадати і старших пань діячок ОУЖ, які разом з молодшими працюють - Ярослава Філь, Ірина Козак , обі бувші упістки, пані Ольга Шнайдер, Лідія Марцюк, Марія Гарабач...
В суботу 15.3.03 в холодний зимовий день відбулася в 16-ій годині зустріч Мюнхенського відділу ОУЖ зі мною у приміщенні одної з невеличких кімнат при Катедрі УГКЦ.
Ми довго думали з Марійкою Ковалишин про що говорити на сходинах – тем ж багато. Та я рішила, що було би добре у ще Шевченківські дні, прочитати доповідь, яку я приготовила на Шевченківське свято, яке відбулося в Сіднею 9.3.ц.р.
Зібралося 17 жінок, між ними ветеранки ОУЖ пані Ірина Козак,Ольга Шнайдер, Марія Гарабач, і відома в Австралії з її побуту і праці на Університеті ім. Макворі в Австралії Марта Гарасовська.
Марійка Ковалишин привітала всіх нас і вшанували ми однохвилинною мовчанкою світлу память Слави Стецько і маму членки відділу Ірини Капустинської, яка померла в Лондоні. Тому, що приїхала на зустріч аж з Конинґштайну, ( під Франкфуртом) де вона зараз працює, наша “бельгійка” Зірка Коваль, яка пише вірші і недавно видала свою нову збірку в Україні, я попросила її читати вірші, якими був переплетаний текст. Це був дуже вдалий вибір, бо Зірка це майстерно виконала, за, що я її дуже вдячна. Не раз згадую я своїх здібних “бельгійок”, які переселилася до Мюнхену чим втратила Бельгія на своїй діяльності.
Після доповіді розвинулася дуже цікава розмова. Пані Ірина Козак розповіла нам свої спогади про Шевченківські відзначення за її молодости у Львові, Марта Гарасовська про відкриття пам’ятника Т. Шевченка у Вашинґтоні, Гання Ковальчук, до недавна дириґентка хору у Дрогобичі про заборону відзначень Шевченка в Україні. А відтак наша розмова дійшла до проблеми важкого становища жінки в сьогоднішній Україні і всі присутні були згідні з тим поняттям цієї траґедії й що це не добре явище, але що ж жінкам робити, коли вони в переважаючій більшості утримують родини? Одним словом, були висловлені цікаві думки жінками з України, з Словаччини, Польщі...Приподобна сестра Розиня, яка була вражена доповіддю й моєю згадкою про те, що в Україні УГКЦерква проголосила 2003 роком Родини, заявила, що вона радо допоможе союзянкам в їх праці на згадану тему. Згадали ми і долю й смерть журналістів в Україні.
І врешті при каві і печеві ми разом співали пісні на слова Т. Шевченка “Така її доля”, “Думи мої” і “ По діброві вітер віє”.
Я піддала жінкам думку створити з такими силами-співачками, які в їх зараз у відділі - жіночий квартет чи тріо, який би виступав на Громадських Концертах. Пані розпитували про працю Союзу Українок в Австралії, про що я їм розповіла, а Марта Гарасовська все підтвердила. Розійшлися пані додому з думкою частіше робити такі дискусійні сходини з доповіддю. Це була гарна й приємна зустріч.
ЗУСТРІЧ З СЕМІНАРИСТАМИ З ТЕРНОПОЛЯ
Якщо я у Бельгії чулася розчарованою завмиранням моєї колись дуже активної Громади, - так як більшість наших старших, які їдуть в Україну і вертаються в країни світу розчарованими від побаченого – то мій побут в Мюнхені дуже поправив мені настрій й повернув мені віру в краще, недалеке майбутнє України. В головному це завдяки хорові „Покров“ і несподіваної зустрічі й виступу хору Семінаристів Тернопільської Духовної Семінарії.
В неділю 9.3. ц.р. коли у Києві опозиція до теперішньої влади готувалася до демонстрації біля пам´ятника Тарасові Шевченкові, в Мюхені в Українській Катедрі УГКЦ Службу Божу відправляв Преосвященний Владика Петро Крик, до недавна мешканець Польщі. А співали справді божественно Семінаристи з Тернополя під дириґентурою о. Володимира Фірмана. Нагадався мені Хор Київського Видубицького Манастиря...Чомусь дуже закортіло їхати в Україну!
Після Богослужби я підійшла до тих 10 чудових хлопців ( не бачила що хтось з мюнхенців до їх підходив) й попросила розповісти про Семінарію й ціль їх приїзду до Німеччини. Як я жаліла, що не було в мене диктафона й не записала розмови, щоби дослівно передати сказане прекрасною, молодою людиною, яка була би ой, яким політиком-депутатом, набагато кращим від деяких там моїх друзів, яких і не називаю, бо...не варті вони нашої уваги!
Та надіюся, що передам найголовніше сказане моїм співрозмовником...перед яким заздалегіть вибачаюся, якщо щось не так передала.
Говорив зі мною 22 річний ВАСИЛЬ БАЛЕЙ, який є прикладом того, що підтверджується поняття, про яке діяспора часто говорить, що „ з нового покоління, яке виросло в перші роки самостійности вийдуть провідники і Української Церкви і там суспільства взагалі. “
Брат Василь, як він велів його називати, мене дуже, а дуже здивував відповідями на мої питання. Так, він підсилив мою віру в те поняття, про яке я все говорила зі сцени в Сіднеї, що „ все і завжди, в кожному поколінні знайдуться одиниці, які стануть на сторожі і в обороні України й її Цекрви.“
Хор Тернопільської Духової Семінарії приїхав до Німеччини на запрошення Сестер Бенедиктинок. При монастирі існує організація, яка допомагає Тернопільській Семінарії. Хор об´їжджає Баварію з релігійною місією, і пропаґуванням серед німецького населення ( і діяспори) української релігійної й народної культури. Відправляються в Церквах Служби Божі, на які приходить багато людей, зокрема німці. Співають вони твори Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, Максима Березовського, Кирила Стеценка...В репертуарі і народні пісні і партизанські.
Дириґент хору є і настоятелем Церкви у найбільшому галицькому відпустковому місті Зарваниця, де у 2000 році завершено будову Церкви і навколішні приміщення.
ЧОМУ В ТЕРНОПОЛІ ЗАСНОВАНО СЕМІНАРІЮ УГКЦ, ЯК ТАКА ІСНУЄ В РУДНОМУ БІЛЯ ЛЬВОВА?
Брат Василь відповів:
- Зараз в Україні багато покликань і Семінарія в Рудному не в змозі прийняти всіх бажаючих. Засновником Духової Семінарії є о. Мітрат Василь Семенюк. Семінарія ним властиво відроджена, бо існувала вона за часів СССР підпільно. Основоположником її був Владика Володимир Стернюк. Як відомо в 1989-1990 роках УГКЦ вийшла з підпілля. В Семінарії зараз навчається 90 студентів. Вона знаходиться в місцевості – Велике Березовиця - вулиця Шкільна 29 – телефон 0352 – 2 9 1 7 0 3.
- Відзначаються студенти Семінарії тим, що у часі відпустки їдуть на Схід України, зокрема в Хмельницьку Область, де розповідають населенню про УГКЦ, про її первісні початки, - бо, як твердив мій молодий співбесідник, - ми спадкоємці князя Володимира Великого і повертаємо історичну правду народові.
ЧИ В УКРАЇНІ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ОБ´ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ В ОДНУ ПОМІСНУ ЦЕРКВУ?
- Ні, об´єднання неможливе. Ми, як нарід не дозріли до того поняття. Українці православні надто розділені. Та немає в нас поняття тзв. самоідентифікації.
-
А, ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ МАСОВІ ВИЇЗДИ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ З УКРАЇНИ? В УКРАЇНІ НЕ МАЄ НОРМАЛЬНОЇ РОДИНИ, БО АБО МАТИ, АБО БАТЬКО НА ЧУЖИНІ НА ЗАРОБІТКАХ?
- Виїзди, - це велика проблема спричинена економічною кризою і надто засуджувати чи не одобрювати заробітчанів не треба. Багатьох заробивши гроші вертається в Україну з великим баґажем досвіду життя на Заході і це також позитивне явище в творенні нового суспільства. Ми усвідомлюємо собі цю проблему, але в тому винен уряд України.
Патріярх Любомир Гузар оголосив 2003 рік, роком Української Родини і ми стараємося вказувати населенню на вартість родини, яка є і була остоєю суспільства, народу. Ми робимо все, щоби люди глибше запізнали суть християнської родини і чинників, які допомагають нам у творенні доброї християнської родини.
Зараз багато говориться про вхід України в Европейську Спільноту, ітд. Та ми повинні творити Европу в себе, - „ там де народилися – там треба цвісти. „ –
В Україні багато молодих людей виховується „гнилим” заходом, - я вибачаюся, це не вам в образу, - в їх жадної ідеї. Вони захоплюються порнографією, західними фільмами, одежою, долярами...
А ЯК ТОДІ ПОЯСНИТИ ХОЧ БИ І ВАШУ ПОЯВУ І ВАШИХ ДРУЗІВ, ПОПЕРШЕ В СЕМІНАРІЇ І ВАШІ ПОНЯТТЯ ПРО СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ? - ТОБТО ВАШЕ ПОКЛИКАННЯ?
- Основне покликання це УГКЦерква. Ви подивіться, священики були пробудителями народу. Вони шанувалися народом – наприкллад о. Маркіян Шашкевич, о. Михайло Вербицький, автор гимну України й багато інших. Вони працювали в таких організаціях як ЛУГ, СІЧ...
- Церква йде від народу, а народ від Церкви. Церква й народ це цілісність, Церква це люди всіх суспільно-політичних устроїв, всіх соціяльних прошарків, різних світоглядів.
Кожна клітина Церкви і кожна окрема людина в Церкві мають своє призначення і ніхто інший не може виконати обов´язку за когось. Тому мої брати й я виконуємо чи сповнюємо наші призначення-покликання, бо Церква пристосовує себе і своє навчання до сучасного світу, до народу...
Ми продовжуємо давню традицію згаданих священиків...
Я родзявила рота від почутого. І ще багато більше цікавого би сказав був брат Василь, - та розпочалося на залі вшанування Тараса Шевченка і ми мусіли кінчати нашу розмову.
Василь Балей мав 10 років коли проголошено самостійну Україну. Мама його була вчителькою, тато юристом. Василь вихованець своєї бабусі. А ще він мені сказав, що вчили його співати тепер наші двох сіднейців з Тернополя - Василь Чабайовський та Василь Опришко, яких він сердечно вітає і просив мене передати привітання, що й роблю.
СВЯТО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Українці Мюнхена зійшлися в неділю 9.3.ц.р. в парафіяльній залі, щоби віддати шану Тарасові Шевченкові. Імпрезу влаштовував Український Вільний Університет.
Вступне слово на тему свята виголосив ректор УВУ проф. Леонід Рудницький. Він сказав – цитую за доповіддю:
“Суттєве завдання науки взагалі, а літературознавства зокрема, є подати щось нового, сказати щось, що досі не було сказано або подати старе, але з нової, свіжої перспективи. У випадку життя і творчости Тараса Шевченка це не легка справа. Адже про Шевченка є вже справді величезна література, і виглядало би, що не можливо щось нового додати до цього існуючого корпусу праць. Його творчість розглядали всі, не тільки ті, що мають до діла з українською літературою, але з українством взагалі. Образ Шевченка у науковій чи науково-популярній літературі дуже різноманітний. Він і класик і романтик, він і комуніст чи то передвісник комунізму, і націоналіст чи то основоположник націоналізму, він християнин, містик і воюючий атеїст, він бідний покривджений кріпак і багатий аристократ і духа, він неотесаний невіглас і неповторний ґеній, і тп.
Навіть це повище зроблене твердження мабуть не зовсім ориґінальне. Хоч не маю під рукою доказів, але, припускаю, що в одній чи іншій формі це вже все було сказано про нього. Отже, що робити у нашому випадку? Починати шабльоново, Тарас Григорович Шевченко народився у селі Моринці у сімї кріпака...і мучити авдиторію біографічним фактажем ніяк не годиться. Можна, очевидно, вибрати якусь тему з його поезії або якийсь вірш, або навіть одне певне поняття чи навіть ролю у його творчості, чимало: це так звані ключеві слова абстрактного роду, як: воля, доля, правда, слово, - або конкретні: Бог, Україна, Дніпро, степ, - але і про них вже доволі багато сказано.
Щоби стати кращою людиною, треба приглянутися до шевченкового поняття людини, зрозуміти його сутність і діяти згідно з тим розумінням. Отже, згідно з нашим міркуванням слово „людина” і з ним етимологічно пов’язані форми у творчості Шевченка, ключове і це поняття нам слід проаналізувати... “
Відтак другу доповідь на тему „ Тарас Шевченко, як предвісник синтези української революції“ виголосив др. Микола Шаповал. Він не сказав нічого нового, щоби над сказаним затримуватися.
Виступив з 4 - ма піснями на слова Шевченка: „Реве та стогне“, „Думи мої“, „Од села до села“, „Бандуристе, орле сизий“, - дуже добрий співак - бас з України, який живе тепер в Торонті, а приїхав до Мюнхену. Акомпанювала йому на піяні Калина Чічка- Андрієнко.
Відзначення, як на академічний Мюнхен було дуже скромне, найскромніше, яке я будь-коли у свойому житті бачила – закінчилося відспівуванням всіма присутніми „Заповіту.“
Якби були мені сказали, що немає ким заповнити концертову програму, ми „,бельгійки“, а є нас тут в Мюнхені аж 7, зійшлися би, зіспівалися би за дві проби! Що це для нас співаків колишніх хорів й ансамблів в Бельгії заспівати 3 а то 4 пісні на слова Шевченка? Та, мені як гості ніяк не випадало вмішуватися в тутешні справи, хоч по святі всі жаліли, що я не здійснила задуму.
В МЮНХЕНІ ПОМЕРЛА СЛАВА СТЕЦЬКО
В середу 12.3.2003 року на 83-му році життя померла в Мюнхені народний депутат України - Слава Стецько. Про події зв’язані з прощанням у Мюнхені, в Києві і Її похорон, я написала й зібрала окремий матеріял. Дивіться на інші сторінки в ґазеті.
В суботу 15.3. я відвідала Преосвященого Владику Петра Крика, який показав мені Єпархальну резиденцію, яка є чудовою і провела я з ним інтерв’ю. Про те в наступних числах “Вільної Думки”.
А в неділю 16.3.ц.р. хор “Покров” співав Службу Божу недалеко Мюнхена у німецькій Церкві і мали вони не аби який успіх. Люди, яким так подобалася Служба Божа, аплодували доволі довго хорові у церкві і влаштували їм й бажаючим присутнім прийняття.
Мене попросили написати історію Катедрального Хору. Над чим я зараз працюю. 20.3. я їду знов до Бельгії і вернуся до Мюнхена 16.4. з сестрою Одаркою і їдемо разом з хором до Італії.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Розповіді про українcьку громаду Німеччини
Світ:
19030302t.jpg
Їхала 6 годин через невідомі мені околиці, бо поїзд не їхав колією як колись. Під сучасну пору в Німеччині все більше курсують т.зв. “булет”(bullet) – поспішні поїзди ( Intercity express) і міняється вся колійна система. Від Франкфурта почавши на полях лежав сніг.
Багато господарств видніло по обох сторонах залізничної дороги. Поля вже переорані, готові до весняної посівлі. А з другого боку колії фабрики.
Чекали мене на пероні в Мюнхені мої сестри Надя і Оля із новим зимовим плащом для мене. В Мюнхені набагато холодніше як у Бельгії.
Надя працює від недавна, відколи закрили бельгійське консульство, в німецькому католицькому Екзархаті Кардинала Ветера, в відділі молоді, - а Оля, як і колись в німецькому баварському державному театрі при костюмах. Знимки, які долучую до статті ілюструють її працю.
Крім того Оля шиє і для українців – для жінок хору, на весілля сукні, українські строї.
УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА В МЮНХЕНІ...
В неділю 3.3. цр. я була на Службі Божі, яку правив в Катедрі св. отець Володимир Війтович, (новоприбулий з Украіни) а прекрасно співав хор „Покров“ під дириґентурою Станіслава Чуєнка, який на початках 1990 років був в Австралії з своїм ансамблем зі Львова. Від 1991 року він живе у Мюнхені з дружиною і донeю. Про хор „Покров“ я писала коротко у „Вільні Думці“ після отримання від своїх сестер Наді й Олі, які від самого початку існування хору в ньому співають - відеозапису. Але вражіння від почутого співу в церкві набагато сильніші. Хор відзначає цього року своє 10-ти ліття. Їде з цієї нагоди 17.4. до Риму. Станіслав запросив мене їхати з ними, підсилити сопрани, які того потребують й я рішила їхати.
Катедра була заповнена новоприбулими з України. Це дуже позитивне явище. І після Служби заля біля церкви, де можна купити обід, каву й печево та пиво, була заповнена людьми. Що характерне і відмінне від Сіднею це те, що у Мюнхені так звані тутешні не дуже то появляються у Церкві, де в церковній залі відбуваються всі імпрези української спільноти. Натомість новоприбулих повно і вони всі разом і спілкуються. І в хорі співають хлопці з України. Про хор „Покров“ буде в мене окрема стаття з приводу його 10-ти ліття й подорожі до Риму, йдемо у квітні місяці.
Що ж, під церквою зустрілася з давніми подругами і друзями і знайомими: Міля і Микола Франкевич, д-р Мялковський з дружиною, Петро Матичак, Андрій Сеничак, який гостював в мене в Сіднею, він під сучасну пору голова КУ СУМ.у, Марійка Ковалишин, Марта Гарасовська, Люся Сотурчак, Андрій Несмачний, пані Ярослава Філь й інших.
Того дня пообіді ми гостювали в Андрія і Ренати Несмачних, який відзначав день народження. А день пізніше ми гостювали у Франкевичів. І як йнакше могло бути, при таких зустрічах говорили ми про вічно наболіле, про СУМ, в якому взагалі не має самодіяльних гуртків, про Пласт, про взагалі ситуацію в Громаді, про події в Україні.
Пласт в Мюнхені доволі активний, сходиться часто, влаштовує різні вечірки.
Мюнхенці ще все під вражінням відбутого 4.12.02 Андріївського Вечора. Пластуни поставили сатиру пера Бориса Франкевича (коли я його останньо бачила тримала його на руках! ) на тему сучасної України й президентської адміністрації. Після побачення відеозапису можу сказати, що 24 виконавців справилися добре, не даром і я реготалася, як і глядачі на залі під впливом побаченого.
Вирізнявся грою зокрема Роман Матичак. Прекрасна в нього українська мова, він так чудесно передавав сьогоднішню говірку в Україні. Він мене дуже здивував своїм талантом. В 1988 році коли я останньо була в Мюнхені, Роман мав два рочки. Ми з його мамою Вірою (яку я не застала живою – померла вона молодою два роки тому ) й ним у візочку, ходили по квитки до німецько-совєтського товариства, яке запросило було артистів з України, а які в програмі дали надто велику данину Москві, виконуючи пів програми російських пісень і танків. Та вчинили ми там на залі таке їм „прийняття“, що під нашим впливом вже чергова програма була виключно українська. Про все це я говорила в радіопрограмах і писала у „Вільній Думці“ – напевно читачі пригадають собі це? Тоді Ромко дивився на нас здивовано своїми великими очима...а сьогодні він прекрасно передає те, що не менше вміло підхопив в Україні його двоєрідний брат Борис, який працює в німецькому театрі, їздить часто в Україїну, яка тут поблизу, буває там на Пластових Злетах. Мають мої друзі Петро Матичак і Міля і Микола Франкевич чим гордитися!
Я привезу текст сатири в Сідней й я певна, що сіднейські Пластуни й сумівці її не менше успішно виконають.
Так, що мушу сказати, що пластуни Мюнхена зробили на мене дуже добре враження.
ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК
Поняття Української Громади, таке, як воно в Сіднеї, також тут не таке.
Старші повмирали, а ті, які перебрали функції своїх батьків чи основоположників ЦПУЕН, якось не вміли втримати передані прапори. І хоч тутешні мої ровесники твердять, що в Німеччині чи в Мюнхені громадські справи представляються доволі погано, порівняючи ситуацію до Бельгії чи Франції, я би цього не твердила.
Безперечно, що це не той активний Мюнхен, який я бачила в 1988 році й раніше. Та все ж таки діє і влаштовує наукові конференції Український Вільний Університет, ректором якого тепер є професор Леонід Рудницький з ЗСА. Діє українська школа й активно діє Організація Українських Жінок, відділ в Мюнхені, склад Управи якої молодші за мене жінки.
Голова – Марійка Ковалишин, (вона з Англії) – заступник голови і секретар – Надя Галабурда,( вона з Бельгії) - Люся Сотурчак, скарбник, ( вона з Англії) – Стефа Олесневич – референт суспільної служби,( вона з Польщі ), - Світляна Горбач, - культурно-освітня,( вона з України). Бачите, який міжнародний склад, а всі щирі українки і всі дружно співпрацюють і заповнюють своєю працею ту прогалину, яка постала з майже не діяльністю ЦПУЕН.
Релятивно ще молоді жінки ОУЖ вшановують сеньйорів спільноти, про що ще недавно у свойому листі до „Вільної Думки “ писав п. В. Огородник, якого вже мені не вдалося відвідати, бо помер він 3.2.ц.р., - влаштовують їм зустріч з обідом. Крім того влаштовують жінки зустрічі з видатними діячами й артистами з діяспори й України, а їх до Мюнхену приїжджає доволі багато, - в Парафії допомагають Преподобним сестрам Служебницям з влаштуванням парафіяльних Свят.
Й я уважаю справді почесним і гідним похвали наступне: – жінки перед Зеленими Святами і на Всіх Святих 1.11. чистять і впорядковують могили видатних політичних діячів похованих на українському відділі Вальд Фрідгофу, а які вже не мають родини.
Я була в неділю 9.3.ц.р. на тому цвинтарі. Був теплий вже весняний день, хоч на цвинтарі, який дає честь свойому ім´ю – це справді парк й ліс – повівав холодний вітерець.
Відвідали ми могили і вклонилися пам´яті таким відомим політично-громадським і церковним діячам: - Степан Бандера, Ярослав Стецько, Ярослав Бенцаль, Дмитро Андрієвський, Осипа Демчук, отець протопресвітер П. Дубицький - УАПЦ, Владика Платон Корниляк - УГКЦ, Антін Мельник, проф. Михайло Ломацький, Степан Ленкавський і заранньо віддійшовших у вічність друзів моїх Володимир Панчук і Віра Матичак й інших. Аж страшно, як багатьох людей не стало між живими!
Могили тут зовсім йнакші від тих в Австралії. В голові могили вертикальний камінь – а могила – це грядка землі, на якій цвітуть квіти, з багатьох дерев падають листя й росте бурян. Тому біля тих могил багато праці, для чистого й естетичного їх вигляду і втримання. Тому честь і хвала молодим жінкам за те, що опікуються могилами тих, яких вони й може живими не знали, а про кого чули чи читали в ґазетах!
Пам´ятною подією у діяльності ОУЖ – це поїздка в 2001 році жінок на терен колишнього німецького концтабору в Равенсбурзі, біля Берліна, де вшановано пам´ять згинувших там українок й вимагання в адміністрації діючого там музею кімнати для вшанування українок. Є ще в живих, ті, які пережили німецьке нацистське лихо, є музейні речі, одежа, які би там знайшли почесне місце. До цієї акції з петицією включилися й членки Союзу Українок в усіх державах світу, з Австралією включно. Я рада, що мої сестри в всьому згаданому брали активну участь.
Мушу згадати і старших пань діячок ОУЖ, які разом з молодшими працюють - Ярослава Філь, Ірина Козак , обі бувші упістки, пані Ольга Шнайдер, Лідія Марцюк, Марія Гарабач...
В суботу 15.3.03 в холодний зимовий день відбулася в 16-ій годині зустріч Мюнхенського відділу ОУЖ зі мною у приміщенні одної з невеличких кімнат при Катедрі УГКЦ.
Ми довго думали з Марійкою Ковалишин про що говорити на сходинах – тем ж багато. Та я рішила, що було би добре у ще Шевченківські дні, прочитати доповідь, яку я приготовила на Шевченківське свято, яке відбулося в Сіднею 9.3.ц.р.
Зібралося 17 жінок, між ними ветеранки ОУЖ пані Ірина Козак,Ольга Шнайдер, Марія Гарабач, і відома в Австралії з її побуту і праці на Університеті ім. Макворі в Австралії Марта Гарасовська.
Марійка Ковалишин привітала всіх нас і вшанували ми однохвилинною мовчанкою світлу память Слави Стецько і маму членки відділу Ірини Капустинської, яка померла в Лондоні. Тому, що приїхала на зустріч аж з Конинґштайну, ( під Франкфуртом) де вона зараз працює, наша “бельгійка” Зірка Коваль, яка пише вірші і недавно видала свою нову збірку в Україні, я попросила її читати вірші, якими був переплетаний текст. Це був дуже вдалий вибір, бо Зірка це майстерно виконала, за, що я її дуже вдячна. Не раз згадую я своїх здібних “бельгійок”, які переселилася до Мюнхену чим втратила Бельгія на своїй діяльності.
Після доповіді розвинулася дуже цікава розмова. Пані Ірина Козак розповіла нам свої спогади про Шевченківські відзначення за її молодости у Львові, Марта Гарасовська про відкриття пам’ятника Т. Шевченка у Вашинґтоні, Гання Ковальчук, до недавна дириґентка хору у Дрогобичі про заборону відзначень Шевченка в Україні. А відтак наша розмова дійшла до проблеми важкого становища жінки в сьогоднішній Україні і всі присутні були згідні з тим поняттям цієї траґедії й що це не добре явище, але що ж жінкам робити, коли вони в переважаючій більшості утримують родини? Одним словом, були висловлені цікаві думки жінками з України, з Словаччини, Польщі...Приподобна сестра Розиня, яка була вражена доповіддю й моєю згадкою про те, що в Україні УГКЦерква проголосила 2003 роком Родини, заявила, що вона радо допоможе союзянкам в їх праці на згадану тему. Згадали ми і долю й смерть журналістів в Україні.
І врешті при каві і печеві ми разом співали пісні на слова Т. Шевченка “Така її доля”, “Думи мої” і “ По діброві вітер віє”.
Я піддала жінкам думку створити з такими силами-співачками, які в їх зараз у відділі - жіночий квартет чи тріо, який би виступав на Громадських Концертах. Пані розпитували про працю Союзу Українок в Австралії, про що я їм розповіла, а Марта Гарасовська все підтвердила. Розійшлися пані додому з думкою частіше робити такі дискусійні сходини з доповіддю. Це була гарна й приємна зустріч.
ЗУСТРІЧ З СЕМІНАРИСТАМИ З ТЕРНОПОЛЯ
Якщо я у Бельгії чулася розчарованою завмиранням моєї колись дуже активної Громади, - так як більшість наших старших, які їдуть в Україну і вертаються в країни світу розчарованими від побаченого – то мій побут в Мюнхені дуже поправив мені настрій й повернув мені віру в краще, недалеке майбутнє України. В головному це завдяки хорові „Покров“ і несподіваної зустрічі й виступу хору Семінаристів Тернопільської Духовної Семінарії.
В неділю 9.3. ц.р. коли у Києві опозиція до теперішньої влади готувалася до демонстрації біля пам´ятника Тарасові Шевченкові, в Мюхені в Українській Катедрі УГКЦ Службу Божу відправляв Преосвященний Владика Петро Крик, до недавна мешканець Польщі. А співали справді божественно Семінаристи з Тернополя під дириґентурою о. Володимира Фірмана. Нагадався мені Хор Київського Видубицького Манастиря...Чомусь дуже закортіло їхати в Україну!
Після Богослужби я підійшла до тих 10 чудових хлопців ( не бачила що хтось з мюнхенців до їх підходив) й попросила розповісти про Семінарію й ціль їх приїзду до Німеччини. Як я жаліла, що не було в мене диктафона й не записала розмови, щоби дослівно передати сказане прекрасною, молодою людиною, яка була би ой, яким політиком-депутатом, набагато кращим від деяких там моїх друзів, яких і не називаю, бо...не варті вони нашої уваги!
Та надіюся, що передам найголовніше сказане моїм співрозмовником...перед яким заздалегіть вибачаюся, якщо щось не так передала.
Говорив зі мною 22 річний ВАСИЛЬ БАЛЕЙ, який є прикладом того, що підтверджується поняття, про яке діяспора часто говорить, що „ з нового покоління, яке виросло в перші роки самостійности вийдуть провідники і Української Церкви і там суспільства взагалі. “
Брат Василь, як він велів його називати, мене дуже, а дуже здивував відповідями на мої питання. Так, він підсилив мою віру в те поняття, про яке я все говорила зі сцени в Сіднеї, що „ все і завжди, в кожному поколінні знайдуться одиниці, які стануть на сторожі і в обороні України й її Цекрви.“
Хор Тернопільської Духової Семінарії приїхав до Німеччини на запрошення Сестер Бенедиктинок. При монастирі існує організація, яка допомагає Тернопільській Семінарії. Хор об´їжджає Баварію з релігійною місією, і пропаґуванням серед німецького населення ( і діяспори) української релігійної й народної культури. Відправляються в Церквах Служби Божі, на які приходить багато людей, зокрема німці. Співають вони твори Дмитра Бортнянського, Артема Веделя, Максима Березовського, Кирила Стеценка...В репертуарі і народні пісні і партизанські.
Дириґент хору є і настоятелем Церкви у найбільшому галицькому відпустковому місті Зарваниця, де у 2000 році завершено будову Церкви і навколішні приміщення.
ЧОМУ В ТЕРНОПОЛІ ЗАСНОВАНО СЕМІНАРІЮ УГКЦ, ЯК ТАКА ІСНУЄ В РУДНОМУ БІЛЯ ЛЬВОВА?
Брат Василь відповів:
- Зараз в Україні багато покликань і Семінарія в Рудному не в змозі прийняти всіх бажаючих. Засновником Духової Семінарії є о. Мітрат Василь Семенюк. Семінарія ним властиво відроджена, бо існувала вона за часів СССР підпільно. Основоположником її був Владика Володимир Стернюк. Як відомо в 1989-1990 роках УГКЦ вийшла з підпілля. В Семінарії зараз навчається 90 студентів. Вона знаходиться в місцевості – Велике Березовиця - вулиця Шкільна 29 – телефон 0352 – 2 9 1 7 0 3.
- Відзначаються студенти Семінарії тим, що у часі відпустки їдуть на Схід України, зокрема в Хмельницьку Область, де розповідають населенню про УГКЦ, про її первісні початки, - бо, як твердив мій молодий співбесідник, - ми спадкоємці князя Володимира Великого і повертаємо історичну правду народові.
ЧИ В УКРАЇНІ ІСНУЄ МОЖЛИВІСТЬ ОБ´ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ В ОДНУ ПОМІСНУ ЦЕРКВУ?
- Ні, об´єднання неможливе. Ми, як нарід не дозріли до того поняття. Українці православні надто розділені. Та немає в нас поняття тзв. самоідентифікації.
-
А, ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ МАСОВІ ВИЇЗДИ МОЛОДИХ ЛЮДЕЙ З УКРАЇНИ? В УКРАЇНІ НЕ МАЄ НОРМАЛЬНОЇ РОДИНИ, БО АБО МАТИ, АБО БАТЬКО НА ЧУЖИНІ НА ЗАРОБІТКАХ?
- Виїзди, - це велика проблема спричинена економічною кризою і надто засуджувати чи не одобрювати заробітчанів не треба. Багатьох заробивши гроші вертається в Україну з великим баґажем досвіду життя на Заході і це також позитивне явище в творенні нового суспільства. Ми усвідомлюємо собі цю проблему, але в тому винен уряд України.
Патріярх Любомир Гузар оголосив 2003 рік, роком Української Родини і ми стараємося вказувати населенню на вартість родини, яка є і була остоєю суспільства, народу. Ми робимо все, щоби люди глибше запізнали суть християнської родини і чинників, які допомагають нам у творенні доброї християнської родини.
Зараз багато говориться про вхід України в Европейську Спільноту, ітд. Та ми повинні творити Европу в себе, - „ там де народилися – там треба цвісти. „ –
В Україні багато молодих людей виховується „гнилим” заходом, - я вибачаюся, це не вам в образу, - в їх жадної ідеї. Вони захоплюються порнографією, західними фільмами, одежою, долярами...
А ЯК ТОДІ ПОЯСНИТИ ХОЧ БИ І ВАШУ ПОЯВУ І ВАШИХ ДРУЗІВ, ПОПЕРШЕ В СЕМІНАРІЇ І ВАШІ ПОНЯТТЯ ПРО СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ? - ТОБТО ВАШЕ ПОКЛИКАННЯ?
- Основне покликання це УГКЦерква. Ви подивіться, священики були пробудителями народу. Вони шанувалися народом – наприкллад о. Маркіян Шашкевич, о. Михайло Вербицький, автор гимну України й багато інших. Вони працювали в таких організаціях як ЛУГ, СІЧ...
- Церква йде від народу, а народ від Церкви. Церква й народ це цілісність, Церква це люди всіх суспільно-політичних устроїв, всіх соціяльних прошарків, різних світоглядів.
Кожна клітина Церкви і кожна окрема людина в Церкві мають своє призначення і ніхто інший не може виконати обов´язку за когось. Тому мої брати й я виконуємо чи сповнюємо наші призначення-покликання, бо Церква пристосовує себе і своє навчання до сучасного світу, до народу...
Ми продовжуємо давню традицію згаданих священиків...
Я родзявила рота від почутого. І ще багато більше цікавого би сказав був брат Василь, - та розпочалося на залі вшанування Тараса Шевченка і ми мусіли кінчати нашу розмову.
Василь Балей мав 10 років коли проголошено самостійну Україну. Мама його була вчителькою, тато юристом. Василь вихованець своєї бабусі. А ще він мені сказав, що вчили його співати тепер наші двох сіднейців з Тернополя - Василь Чабайовський та Василь Опришко, яких він сердечно вітає і просив мене передати привітання, що й роблю.
СВЯТО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Українці Мюнхена зійшлися в неділю 9.3.ц.р. в парафіяльній залі, щоби віддати шану Тарасові Шевченкові. Імпрезу влаштовував Український Вільний Університет.
Вступне слово на тему свята виголосив ректор УВУ проф. Леонід Рудницький. Він сказав – цитую за доповіддю:
“Суттєве завдання науки взагалі, а літературознавства зокрема, є подати щось нового, сказати щось, що досі не було сказано або подати старе, але з нової, свіжої перспективи. У випадку життя і творчости Тараса Шевченка це не легка справа. Адже про Шевченка є вже справді величезна література, і виглядало би, що не можливо щось нового додати до цього існуючого корпусу праць. Його творчість розглядали всі, не тільки ті, що мають до діла з українською літературою, але з українством взагалі. Образ Шевченка у науковій чи науково-популярній літературі дуже різноманітний. Він і класик і романтик, він і комуніст чи то передвісник комунізму, і націоналіст чи то основоположник націоналізму, він християнин, містик і воюючий атеїст, він бідний покривджений кріпак і багатий аристократ і духа, він неотесаний невіглас і неповторний ґеній, і тп.
Навіть це повище зроблене твердження мабуть не зовсім ориґінальне. Хоч не маю під рукою доказів, але, припускаю, що в одній чи іншій формі це вже все було сказано про нього. Отже, що робити у нашому випадку? Починати шабльоново, Тарас Григорович Шевченко народився у селі Моринці у сімї кріпака...і мучити авдиторію біографічним фактажем ніяк не годиться. Можна, очевидно, вибрати якусь тему з його поезії або якийсь вірш, або навіть одне певне поняття чи навіть ролю у його творчості, чимало: це так звані ключеві слова абстрактного роду, як: воля, доля, правда, слово, - або конкретні: Бог, Україна, Дніпро, степ, - але і про них вже доволі багато сказано.
Щоби стати кращою людиною, треба приглянутися до шевченкового поняття людини, зрозуміти його сутність і діяти згідно з тим розумінням. Отже, згідно з нашим міркуванням слово „людина” і з ним етимологічно пов’язані форми у творчості Шевченка, ключове і це поняття нам слід проаналізувати... “
Відтак другу доповідь на тему „ Тарас Шевченко, як предвісник синтези української революції“ виголосив др. Микола Шаповал. Він не сказав нічого нового, щоби над сказаним затримуватися.
Виступив з 4 - ма піснями на слова Шевченка: „Реве та стогне“, „Думи мої“, „Од села до села“, „Бандуристе, орле сизий“, - дуже добрий співак - бас з України, який живе тепер в Торонті, а приїхав до Мюнхену. Акомпанювала йому на піяні Калина Чічка- Андрієнко.
Відзначення, як на академічний Мюнхен було дуже скромне, найскромніше, яке я будь-коли у свойому житті бачила – закінчилося відспівуванням всіма присутніми „Заповіту.“
Якби були мені сказали, що немає ким заповнити концертову програму, ми „,бельгійки“, а є нас тут в Мюнхені аж 7, зійшлися би, зіспівалися би за дві проби! Що це для нас співаків колишніх хорів й ансамблів в Бельгії заспівати 3 а то 4 пісні на слова Шевченка? Та, мені як гості ніяк не випадало вмішуватися в тутешні справи, хоч по святі всі жаліли, що я не здійснила задуму.
В МЮНХЕНІ ПОМЕРЛА СЛАВА СТЕЦЬКО
В середу 12.3.2003 року на 83-му році життя померла в Мюнхені народний депутат України - Слава Стецько. Про події зв’язані з прощанням у Мюнхені, в Києві і Її похорон, я написала й зібрала окремий матеріял. Дивіться на інші сторінки в ґазеті.
В суботу 15.3. я відвідала Преосвященого Владику Петра Крика, який показав мені Єпархальну резиденцію, яка є чудовою і провела я з ним інтерв’ю. Про те в наступних числах “Вільної Думки”.
А в неділю 16.3.ц.р. хор “Покров” співав Службу Божу недалеко Мюнхена у німецькій Церкві і мали вони не аби який успіх. Люди, яким так подобалася Служба Божа, аплодували доволі довго хорові у церкві і влаштували їм й бажаючим присутнім прийняття.
Мене попросили написати історію Катедрального Хору. Над чим я зараз працюю. 20.3. я їду знов до Бельгії і вернуся до Мюнхена 16.4. з сестрою Одаркою і їдемо разом з хором до Італії.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта