Не відкрию нічого нового, коли скажу, що національні діаспори віддалені від своєї Вітчизни є, як правило, не творцями, а лиш споживачами рідної культури, часто культури “замороженої” в тому часі, коли доля відірвала їх острівки від материнського континенту (може тому й так важко зберігати свої традиції й прищеплювати їх наступним поколінням?). І завжди приємно бачити виключення з цього правила, особливо, в нашому українському середовищі.
Так, на завжди хмарному петербурзькому небі засяяло українське сонце! Так, на стовбурі української культури з’явилася ще одна гілочка! Так, сучасну молодіжну українську музику можна творити, не тільки в Києві чи Львові (нехай мене вибачать вельмишановні кияни та львів’яни)!
А тепер без пафосу. Хоча без пафосу тут неможливо. Бо інакше, як без Божого провидіння в той день, коли відомий петербурзький фотограф Андрій Федечко, вирішив винести на суд прискіпливої публіки свої нові твори – пісні, не обiйшлося. Користаючи з можливості побалакати з самим Андрієм, не залишимо без уваги його власної думки на свій новий творчий злет.
– Так що ж стало причиною того, що лауреат професійної премії “Майстер-ключ” кращому фотографу шоу-бізнесу вирішив зайнятися, здавалось би, зовсім не своєю роботою – писати й виконувати пісні? Що це – пошук, переосмислення чи просто збіг обставин?
– Та ні, бажання записати свої пісні, які жили в моїй голові і вже давно мучили мене, з’явилось ще 1998-1999 році. Та й постійне спілкування з рок-музикантами сприяло цьому. От тоді і записав я з допомогою Едіка Шклярського (лідер “Пікніка” – В.С.) свою першу пісню “Сияние” на російській мові. Потім я затих роки на два, а пізніше почав репетирувати з гуртом “Кафе”. Записали демо-версію. Далі мене підтримала група “СП Бабай”, з якою я теж записувався. 30 квітня 2002 року відбувся мій перший вихід на публіку – в Концертному залі біля Фінляндського вокзалу Бабай (Михайло Новицький, лідер групи “СП Бабай” – В.С.) буквально витягнув мене на сцену. І вже потім, коли я вирішив записати красиво 3-4 речі, приєднались дядя Міша (культовий джазовий саксофоніст Михайло Чернов – В.С.), Чиж (Сергій Чиграков – В.С.), Олександр Гордєєв… Всі, до кого я звертався, погодились прийняти участь в проекті. Записали сингл “На чужині”, зіграли концерт в музеї-квартирі Блока, і я вже почав задумуватися над тим, щоб записуватись і надалі. А потім, весною 2003-го, вертався я пізно вечером додому… і, скажемо так, “зустрівся з молоддю”. Попав у лікарню, і там раптом зрозумів, що життя моє проходить якось не так. Та ще й 33 роки незабаром – вік для мужчини дуже відповідальний. І я почав активно рухатися, фотографувати те, що мені хочеться, пісні писати – в лікарні штук шість написав…
– Ага, значить, без Провидіння не обійшлося?!
– Вирішив зняти кліп, і вже за два тижні він був готовий. І тоді ж з Бабаєм задумали записати акустичний альбом і назвати його “Сонце-Хмари”, запланували сольний концерт. Записуватись почали на студії “ART-LC”, писались уривками, як тільки якийсь музикант звільнявся – їхали туди на 2-3 години і його записували. Тому робота над альбомом йшла не так швидко, як би хотілось. Але результат, здається, виправдав всі наші сподівання.
– Батьківські гени зіграли якусь роль в твоєму музичному становленні?
– Ні тато, ні мама з музикою зв’язані не були. Але саме тато зацікавив мене музикою, коли років в чотири привів мене на весілля, яке в Козовій на Тернопільщині, де я виріс, як і в кожному західноукраїнському містечку чи селі проходять з обов’язковою участю ансамблів народних інструментів. Оці наші музuки, живий звук цимбалів, скрипки, баяну – все це безумовно вплинуло на мене. І якось в магазині я підійшов до гармошки і, поки тато зі старшим братом щось вибирали, почав грати якусь мелодію. Тато підійшов, каже: “А ну зіграй ще раз”. Я зіграв. “Будеш займатися?”, – питає він. Я сказав, що буду. І тато купив гармошку. Я, звичайно, пограв трошки і кинув, але вже в другому класі цілком свідомо поступив в музичну школу в клас акордеону. Та недовчився – вчили класичної музики, а хотілося народної. Так що, в принципі, я зараз займаюся тим, до чого мене схиляв з дитинства мій покійний батько, царство йому небесне. Свою роль зіграв і старший брат, який вчив мене грати на гітарі, вчив мене, до речі, і фотографувати.
– А як доля занесла в Петербург?
– Ще з дитинства я займався фотографією. Перший мій фотоапарат “Смена 8-М” подарували мені, коли я мав сім років. З того часу я й фотографував все підряд – рідню, друзів, кицьок, собачок. Потім поступив в технікум на фотографа в Києві. А на службу мене призвали і відправили в Ленінград. Після закінчення технікуму вирішив повернутися на береги Неви. Працював лаборантом в фотоательє біля метро “Піонерська”. До речі, тоді якраз дуже багато пісень написав, але виконував їх лиш в компанії друзів.
– Як ти добиваєшся від своїх колєг по проекту “Сонце-хмари” такої гарної української мови при виконанні пісень, адже всі вони, напевно, почули її вперше з твоїх уст?
– Не всі. Єгор Мажуга (флейтист групи “Зимовье зверей” – В.С.), наприклад, в нього прізвище наше українське, дідо з України, тобто коріння українське, хоча мову він не знає, але чув. А дівчата, Таня і Оля (Тетяна Кочергіна і Ольга Черникова, ансамбль “Радуйся” – В.С.), хоч вони і росіянки обидві, ще до зустрічі зі мною досить гарно співали і продовжують співати українські народні пісні, при цьому чисто знімають фонетичне звучання слів. Правда, більшість пісень вони записували в ростовських козаків, а там, сам розумієш, мова поламана, багато русизмів, що мене також трохи “ламає”. І от мою любиму пісню в їх виконанні – колядку “Радуйся”, яка в нас дома звучить інакше, дівчата тепер співають в двох варіантах – в своєму і моєму (задоволено усміхається – В.С.). Ну і ще Бабай, який також приймав участь в нашому проекті, досить непогано розмовляє на українській мові, але більше вже мову пригадує, бо в Україні прожив десь лиш років п’ять ще малим. Він також співає українські пісні в своїй групі “СП Бабай”, і зараз в їх репертуарі три мої твори – “Рок-н-рол”, “На чужині” і “Куме”, так що мені досить приємно, що пісні вже живуть і без мене. А інші учасники проекту, в принципі, лиш підспівують, і, в основному, на “ломаній” українській мові, але під час концерту це незамітно.
– Щоби ти там не казав, але я ж сам бачив, як ти “ганяєш” на репетиціях своїх колєг, не дивлячись на авторитети, поки не доб’єшся потрібного тобі звучання кожної ноти. Хіба тут сфальшивиш?
– Ні, я не “ганяю” своїх колєг, але добиваюсь того, чого чекаю від них (сміється – В.С.). Як я можу їх “ганяти”, вони всі професіонали, а я лиш після школи навчився грати на гітарі?
– Наскільки я знаю, в “Сонця-хмар” вже сформувалась в якійсь мірі група пошановувачів – в основному російськомовної молоді, яка не завжди й розуміє слів твоїх пісень. Та чи не здається тобі, що основний твій слухач – українськомовний?
– Писалося все, звичайно, для своїх, для українців. Але дорогу до слухача я не збираюсь шукати якось спеціально, вона прокладується сама собою. Все що має статится – все станеться. Знаєш, я коли вперше привіз свій сингл “На чужині” додому, то мало хто на нього якось зреагував. А ось коли вже привіз ще не зведений до кінця диск “Сонце-хмари”, мій вчитель спитав мене: “Це живі скрипки, віолончель?” Він був просто зачарований цим, бо всі вже наїлися тої фонограмщини. Ну а жива музика, тим більше якщо вона записана від душі, обов’язково знайде дорогу до слухача. Нехай це буде не масовий слухач, нехай він не купить диск за гроші, а скачає пісні з iнтернету, до речі, їх можна знайти на нашому сайті www.afm.spb.ru. І якщо вони припадуть комусь до душі, то вже добре, значить, не даром все робилося. Я вважаю, ці пісні будуть жити довго.
– Зміна назви пісні “Хохляцький рок-н-рол”, коли з неї зникло перше слово, та й самого проекту – результат пошуку свого слухача?
– “Рок-н-ролл”, саме так вона називалася з самого початку, це така дуже простенька весела пісня, яка присвячена Саші Мацкевичу – моєму партнеру по фотостудії. Вона народилась під час відпочинку в пансіонаті, коли ми розпалили вогонь і гарно так посиділи з гітарою, горілочкою нашою українською (знову дуже задоволено усміхається – В.С.). І там в кінці були слова “рок-н-ролл, хохляцький рок-н-рол”, тому що “український рок-н-рол” не підходило. Вже пізніше Бабай, який взагалі любить скандали, запропонував зробити такий приспів, де ці слова повторюються. Я знав, що декому це може не сподобатися , але я не думав, що слово “хохляцький” викликає настільки сильні неприємні асоціації. Я сам до цього ставлюся з більшим гумором. В слові “хохляцький” я бачу такий відтінок гротеску, тай підкреслює воно, що це наше, українське, але тут в Росії. Та все-таки для того, щоби вже від самої назви не було ні в кого неприємних вражень, вирішив повернути пісні її першу назву і змінити бренд колективу. Після довгих роздумів зупинився на пісні “Сонце-хмари”. В цій назві таке протиставлення: чорне-біле, світле-темне, земля-небо. Здається, непогано?
– Пісня “На чужині” майже по-шевченківські точно б’є прямо в серце українця-діаспорянина. Чи ти не думав ще замахнутися на самого Тараса, на його лірику? Для петербурзьких композиторів це завжди актуальне питання.
– Тоді в 93-му, коли я писав “На чужині”, я лиш переїхав в Петербург, в мене тут зовсім не було друзів, всі вони залишилися в Києві, і вітер в кишенях свистів ще й як. Нікого не було, була тільки гітара. І пісня получилась така справжня. Ну а щодо Шевченка, то це повинно визріти отут, в душі. Треба з його віршами пожити, щоб вони стали частиною тебе. А так на замовлення – не получається. Знаєш, часто, почувши мої кавер-версії пісень російських рок-музикантів на українській мові, просять написати на Шевчука, на “Акваріум”, на “Пікнік”. І хоч пісні мені й дуже подобаються, але поки я не відчуваю того, то його й нема. А от Земфіра, Чиж, “Ленінград” пішли українською так легко, приємно.
– Майже всі критики вбачають у твоїй музиці синтез українського й пітерського року. Та коли слухаєш, твої “хуліганські” речі – “Сонце-хмари”, “Знову зима”, “Куме” – задаєшся питанням – хіба колись вітри з Фінської затоки дули з таким оптимізмом? Як ти сам гадаєш, “Сонце-хмари” – повноцінна “гілляка” української культури чи все-таки якийсь синтез?
– Я би сказав, що це чисто український проект, який створений за допомогою пітєрських рок-музикантів. Звичайно, він відбувся під впливом ленінградського рок-клубу, але слухачі рок-клубу не впізнають там нічого свого. Та і музикознавці зразу ж скажуть, що оце ось з тієї народної пісні, а те перекликується з іншою. Так що “Сонце-хмари” – це культура українська. Мені взагалі дуже хочеться записувати українські народні пісні, і щоби, половину, а може й більше пісень співали дівчата з ансамблю “Радуйся”, а ми б лишень робили музичне оформлення.
– В проекті “Сонце-Хмари” прийняло участь вже десь біля 40 виконавців, включаючи самих Чижа, Шклярського, “дядю Мішу” Чернова, Захара Мая, Діану Арбеніну, В’ячеслава Бутусова і т.д. і т.п. Хто зараз складає лице проекту, приймає участь в його буденному житті?
– По-перше, це три музиканти групи “Кафе”: Арсен “Давидич” Ізраїлов – ударні, Дмитро “Дуче” Бациєв – бас-гітара, Сергій Стародубцев – мандоліна. А також досить відома віолончелістка Лєна ТЕ, Єгор Мажуга з “Зимовья зверей” – флейта, Влад Мануйлов з групи “Другие” – перкуссія, Максим “Хуторенко” Жупіков – скрипка, ну і дівчата Таня і Оля з “Радуйся” – вокал. Тобто зараз на сцені 10 чоловік. Але ще раз наголошую, що це проект, а не група, кожен з учасників зайнятий в своєму основному колективі, хтось приходить, хтось виходить.
– Якраз на старий новий рік ви презентували диск “З Новим Роком”, в якому старі пісні зазвучали по-новому (вибачай за каламбур). Такі експерименти твоя ініціатива, чи це якраз результат того збагачення, яке привносять в проект нові люди?
– Нові люди приносять дуже багато, кожен – щось своє. Недавно до нас прийшов Максим і приніс свою дуже гарну музику. Ми останнім часом грали без скрипки, і для повної гармонії звучання її не хватало, тому я дуже задоволений приходом Максима. А ідею диску “З Новим Роком”, в який ввійшло 10 кращих пісень плюс три нових пісні як бонус, подав відомий пітєрський художник Андрій Столипін. Правда, на той час ми не встигли переробити пісню “З Новим Роком”, зараз вона також зазвучала по-новому, веселіше.
– Де вас найчастіше можна зустріти, послухати?
– Граємо час від часу в різних пітєрських клубах, таких як “Манхеттен”, “Полнолуние”, “Чукотка”, “Камчатка”, “Старый дом”. Деколи запрошують на рок-фестивалі, концерти. Перед Новим роком от грали на концерті Еміра Кустуриці і No Smoking Orchestra. Найближчим часом плануємо зіграти і в Москві, пробитись до столичної публіки. Тим більше, що Москва набагато лояльніша до музикантів, особливо до тих, які вміють грати. А ми, думаю, грати вже навчились, проекту 30 квітня виповнюється 3 роки. Хоча по-серйозному, а не так час від часу, граємо ми менше року.
– Не поділишся найближчими планами?
– Найближчим часом, думаю, вийде в “самвидаві” диск “Сонце-хмари” – Е.К”. Це такий концертний варіант, 10 пісень, які ми готували до виступу на концерті Еміра Кустуриці, і які записали вживу на студії десь за півтора години. Е.К. – це присвячення Еміру Кустуриці, який вплинув на то, щоб я грав саме ту музику, яку граю. До жовтня плануємо звести вже повноцінну, не “самвидавську” збірку “Сонце-хмари”. Є також новий україномовний матеріал на цілий альбом, є також незаписаний російськомовний матеріал на цілий альбом. Як я вже казав, дуже хочеться записувати українські народні пісні, а ще альбом українських кавер-версій пісень російських рок-музикантів. Я не знаю, що з того получиться. В принципі, все, що планував зробити колись, я вже зробив. Але зупинитись вже неможливо. Дуже хочу записувати акустичні пісні, варіанти без гітари, а лиш, наприклад, декілька віолончелей, скрипочка і перкуссія. Тобто, хочеться душі в музиці, коли є душа, тоді все получається… (мрійливо – В.С.). Ну а далі буде просто життя, будемо писати пісні, грати їх, викладати для слухачів в інтернет. В минулому році ми зіграли один “квартирник”, і зараз знову плануємо. Я вважаю, що в формі “квартирнику” можна набагато чесніше і точніше подати людям пісню, її душу. І ще дуже важливе для мене – восени до тридцятип’ятиліття автора повинна вийти збірка моїх віршів, вже два роки я живу нею.
– Хотілося б також почути новини про твоє тепер вже неосновне хобі, якщо я правильно зрозумів, фотографію. Виставки твоїх робіт користуються великим попитом у хазяїв найрізноманітніших клубів, тай не тільки. Що зможемо побачити найближчим часом?
– Ну, фотографія залишається моїм основним заняттям, фотографією я заробляю на життя. Музикою надіюся заробляти в найближчому майбутньому (усміхається – В.С.). На даний момент в мене було вже 15 виставок, зараз в бізнес-центрі “Петровський форт” проходить шістнадцята – “Перший фортель”. Фортель – це весела вихідка, хуліганство таке. Там представлено 33 веселих роботи, які повинні піднімати настрій відвідувачам бізнес-центру. З Андрієм Столипіним, про якого я вже згадував, зараз готуємо проект “Фотограф і художник – Ню і ню”. Плануємо виставити по 10 робіт: моїх фотографічних і його художніх. Людям подобається моя творчість – це для мене основне.
– Признайся, тільки чесно, не кортить представити свої роботи в Україні? Напевне, стидно за них, насамперед перед рідною мамою не буде?
– Дуже хочеться, та й стидно не буде. Тим більше, що в Росії за об’єктивними причинами з українським матеріалом пробитись дуже важко. Але є проблеми, по-перше, організаційні – сам розумієш, що таке підняти 10 чоловік. Та і те що діється в музичному просторі України, в її теле- і радіоефірі – це для мене дуже сумно. Але життя покаже. Я вкладаю в музику свою душу. І надіюсь, що ті, для кого ця музика близька, зможуть її почути і тут в Росії, і там, в Україні...
На фото: (зліва направо) сидять Дмитро “Дуче” Бациєв, Андрій Федечко, Лєна ТЕ, стоять Ольга Черникова, Сергiй Стародубцев, Тетяна Кочергіна, Арсен “Давидич” Iзраїлов, Єгор Мажуга, Максим “Хуторенко” Жупіков. Фото: Євген Богданов (Студія Алекс Федечко-Мацкевич)
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
“Сонце-хмари” - український Rock'N'Roll з Пітеру
Світ:
Спецтема:
Про відому українську рок-групу розповідає її лідер Андрій Федечко.
05042702s.jpg
Не відкрию нічого нового, коли скажу, що національні діаспори віддалені від своєї Вітчизни є, як правило, не творцями, а лиш споживачами рідної культури, часто культури “замороженої” в тому часі, коли доля відірвала їх острівки від материнського континенту (може тому й так важко зберігати свої традиції й прищеплювати їх наступним поколінням?). І завжди приємно бачити виключення з цього правила, особливо, в нашому українському середовищі.
Так, на завжди хмарному петербурзькому небі засяяло українське сонце! Так, на стовбурі української культури з’явилася ще одна гілочка! Так, сучасну молодіжну українську музику можна творити, не тільки в Києві чи Львові (нехай мене вибачать вельмишановні кияни та львів’яни)!
А тепер без пафосу. Хоча без пафосу тут неможливо. Бо інакше, як без Божого провидіння в той день, коли відомий петербурзький фотограф Андрій Федечко, вирішив винести на суд прискіпливої публіки свої нові твори – пісні, не обiйшлося. Користаючи з можливості побалакати з самим Андрієм, не залишимо без уваги його власної думки на свій новий творчий злет.
– Так що ж стало причиною того, що лауреат професійної премії “Майстер-ключ” кращому фотографу шоу-бізнесу вирішив зайнятися, здавалось би, зовсім не своєю роботою – писати й виконувати пісні? Що це – пошук, переосмислення чи просто збіг обставин?
– Та ні, бажання записати свої пісні, які жили в моїй голові і вже давно мучили мене, з’явилось ще 1998-1999 році. Та й постійне спілкування з рок-музикантами сприяло цьому. От тоді і записав я з допомогою Едіка Шклярського (лідер “Пікніка” – В.С.) свою першу пісню “Сияние” на російській мові. Потім я затих роки на два, а пізніше почав репетирувати з гуртом “Кафе”. Записали демо-версію. Далі мене підтримала група “СП Бабай”, з якою я теж записувався. 30 квітня 2002 року відбувся мій перший вихід на публіку – в Концертному залі біля Фінляндського вокзалу Бабай (Михайло Новицький, лідер групи “СП Бабай” – В.С.) буквально витягнув мене на сцену. І вже потім, коли я вирішив записати красиво 3-4 речі, приєднались дядя Міша (культовий джазовий саксофоніст Михайло Чернов – В.С.), Чиж (Сергій Чиграков – В.С.), Олександр Гордєєв… Всі, до кого я звертався, погодились прийняти участь в проекті. Записали сингл “На чужині”, зіграли концерт в музеї-квартирі Блока, і я вже почав задумуватися над тим, щоб записуватись і надалі. А потім, весною 2003-го, вертався я пізно вечером додому… і, скажемо так, “зустрівся з молоддю”. Попав у лікарню, і там раптом зрозумів, що життя моє проходить якось не так. Та ще й 33 роки незабаром – вік для мужчини дуже відповідальний. І я почав активно рухатися, фотографувати те, що мені хочеться, пісні писати – в лікарні штук шість написав…
– Ага, значить, без Провидіння не обійшлося?!
– Вирішив зняти кліп, і вже за два тижні він був готовий. І тоді ж з Бабаєм задумали записати акустичний альбом і назвати його “Сонце-Хмари”, запланували сольний концерт. Записуватись почали на студії “ART-LC”, писались уривками, як тільки якийсь музикант звільнявся – їхали туди на 2-3 години і його записували. Тому робота над альбомом йшла не так швидко, як би хотілось. Але результат, здається, виправдав всі наші сподівання.
– Батьківські гени зіграли якусь роль в твоєму музичному становленні?
– Ні тато, ні мама з музикою зв’язані не були. Але саме тато зацікавив мене музикою, коли років в чотири привів мене на весілля, яке в Козовій на Тернопільщині, де я виріс, як і в кожному західноукраїнському містечку чи селі проходять з обов’язковою участю ансамблів народних інструментів. Оці наші музuки, живий звук цимбалів, скрипки, баяну – все це безумовно вплинуло на мене. І якось в магазині я підійшов до гармошки і, поки тато зі старшим братом щось вибирали, почав грати якусь мелодію. Тато підійшов, каже: “А ну зіграй ще раз”. Я зіграв. “Будеш займатися?”, – питає він. Я сказав, що буду. І тато купив гармошку. Я, звичайно, пограв трошки і кинув, але вже в другому класі цілком свідомо поступив в музичну школу в клас акордеону. Та недовчився – вчили класичної музики, а хотілося народної. Так що, в принципі, я зараз займаюся тим, до чого мене схиляв з дитинства мій покійний батько, царство йому небесне. Свою роль зіграв і старший брат, який вчив мене грати на гітарі, вчив мене, до речі, і фотографувати.
– А як доля занесла в Петербург?
– Ще з дитинства я займався фотографією. Перший мій фотоапарат “Смена 8-М” подарували мені, коли я мав сім років. З того часу я й фотографував все підряд – рідню, друзів, кицьок, собачок. Потім поступив в технікум на фотографа в Києві. А на службу мене призвали і відправили в Ленінград. Після закінчення технікуму вирішив повернутися на береги Неви. Працював лаборантом в фотоательє біля метро “Піонерська”. До речі, тоді якраз дуже багато пісень написав, але виконував їх лиш в компанії друзів.
– Як ти добиваєшся від своїх колєг по проекту “Сонце-хмари” такої гарної української мови при виконанні пісень, адже всі вони, напевно, почули її вперше з твоїх уст?
– Не всі. Єгор Мажуга (флейтист групи “Зимовье зверей” – В.С.), наприклад, в нього прізвище наше українське, дідо з України, тобто коріння українське, хоча мову він не знає, але чув. А дівчата, Таня і Оля (Тетяна Кочергіна і Ольга Черникова, ансамбль “Радуйся” – В.С.), хоч вони і росіянки обидві, ще до зустрічі зі мною досить гарно співали і продовжують співати українські народні пісні, при цьому чисто знімають фонетичне звучання слів. Правда, більшість пісень вони записували в ростовських козаків, а там, сам розумієш, мова поламана, багато русизмів, що мене також трохи “ламає”. І от мою любиму пісню в їх виконанні – колядку “Радуйся”, яка в нас дома звучить інакше, дівчата тепер співають в двох варіантах – в своєму і моєму (задоволено усміхається – В.С.). Ну і ще Бабай, який також приймав участь в нашому проекті, досить непогано розмовляє на українській мові, але більше вже мову пригадує, бо в Україні прожив десь лиш років п’ять ще малим. Він також співає українські пісні в своїй групі “СП Бабай”, і зараз в їх репертуарі три мої твори – “Рок-н-рол”, “На чужині” і “Куме”, так що мені досить приємно, що пісні вже живуть і без мене. А інші учасники проекту, в принципі, лиш підспівують, і, в основному, на “ломаній” українській мові, але під час концерту це незамітно.
– Щоби ти там не казав, але я ж сам бачив, як ти “ганяєш” на репетиціях своїх колєг, не дивлячись на авторитети, поки не доб’єшся потрібного тобі звучання кожної ноти. Хіба тут сфальшивиш?
– Ні, я не “ганяю” своїх колєг, але добиваюсь того, чого чекаю від них (сміється – В.С.). Як я можу їх “ганяти”, вони всі професіонали, а я лиш після школи навчився грати на гітарі?
– Наскільки я знаю, в “Сонця-хмар” вже сформувалась в якійсь мірі група пошановувачів – в основному російськомовної молоді, яка не завжди й розуміє слів твоїх пісень. Та чи не здається тобі, що основний твій слухач – українськомовний?
– Писалося все, звичайно, для своїх, для українців. Але дорогу до слухача я не збираюсь шукати якось спеціально, вона прокладується сама собою. Все що має статится – все станеться. Знаєш, я коли вперше привіз свій сингл “На чужині” додому, то мало хто на нього якось зреагував. А ось коли вже привіз ще не зведений до кінця диск “Сонце-хмари”, мій вчитель спитав мене: “Це живі скрипки, віолончель?” Він був просто зачарований цим, бо всі вже наїлися тої фонограмщини. Ну а жива музика, тим більше якщо вона записана від душі, обов’язково знайде дорогу до слухача. Нехай це буде не масовий слухач, нехай він не купить диск за гроші, а скачає пісні з iнтернету, до речі, їх можна знайти на нашому сайті www.afm.spb.ru. І якщо вони припадуть комусь до душі, то вже добре, значить, не даром все робилося. Я вважаю, ці пісні будуть жити довго.
– Зміна назви пісні “Хохляцький рок-н-рол”, коли з неї зникло перше слово, та й самого проекту – результат пошуку свого слухача?
– “Рок-н-ролл”, саме так вона називалася з самого початку, це така дуже простенька весела пісня, яка присвячена Саші Мацкевичу – моєму партнеру по фотостудії. Вона народилась під час відпочинку в пансіонаті, коли ми розпалили вогонь і гарно так посиділи з гітарою, горілочкою нашою українською (знову дуже задоволено усміхається – В.С.). І там в кінці були слова “рок-н-ролл, хохляцький рок-н-рол”, тому що “український рок-н-рол” не підходило. Вже пізніше Бабай, який взагалі любить скандали, запропонував зробити такий приспів, де ці слова повторюються. Я знав, що декому це може не сподобатися , але я не думав, що слово “хохляцький” викликає настільки сильні неприємні асоціації. Я сам до цього ставлюся з більшим гумором. В слові “хохляцький” я бачу такий відтінок гротеску, тай підкреслює воно, що це наше, українське, але тут в Росії. Та все-таки для того, щоби вже від самої назви не було ні в кого неприємних вражень, вирішив повернути пісні її першу назву і змінити бренд колективу. Після довгих роздумів зупинився на пісні “Сонце-хмари”. В цій назві таке протиставлення: чорне-біле, світле-темне, земля-небо. Здається, непогано?
– Пісня “На чужині” майже по-шевченківські точно б’є прямо в серце українця-діаспорянина. Чи ти не думав ще замахнутися на самого Тараса, на його лірику? Для петербурзьких композиторів це завжди актуальне питання.
– Тоді в 93-му, коли я писав “На чужині”, я лиш переїхав в Петербург, в мене тут зовсім не було друзів, всі вони залишилися в Києві, і вітер в кишенях свистів ще й як. Нікого не було, була тільки гітара. І пісня получилась така справжня. Ну а щодо Шевченка, то це повинно визріти отут, в душі. Треба з його віршами пожити, щоб вони стали частиною тебе. А так на замовлення – не получається. Знаєш, часто, почувши мої кавер-версії пісень російських рок-музикантів на українській мові, просять написати на Шевчука, на “Акваріум”, на “Пікнік”. І хоч пісні мені й дуже подобаються, але поки я не відчуваю того, то його й нема. А от Земфіра, Чиж, “Ленінград” пішли українською так легко, приємно.
– Майже всі критики вбачають у твоїй музиці синтез українського й пітерського року. Та коли слухаєш, твої “хуліганські” речі – “Сонце-хмари”, “Знову зима”, “Куме” – задаєшся питанням – хіба колись вітри з Фінської затоки дули з таким оптимізмом? Як ти сам гадаєш, “Сонце-хмари” – повноцінна “гілляка” української культури чи все-таки якийсь синтез?
– Я би сказав, що це чисто український проект, який створений за допомогою пітєрських рок-музикантів. Звичайно, він відбувся під впливом ленінградського рок-клубу, але слухачі рок-клубу не впізнають там нічого свого. Та і музикознавці зразу ж скажуть, що оце ось з тієї народної пісні, а те перекликується з іншою. Так що “Сонце-хмари” – це культура українська. Мені взагалі дуже хочеться записувати українські народні пісні, і щоби, половину, а може й більше пісень співали дівчата з ансамблю “Радуйся”, а ми б лишень робили музичне оформлення.
– В проекті “Сонце-Хмари” прийняло участь вже десь біля 40 виконавців, включаючи самих Чижа, Шклярського, “дядю Мішу” Чернова, Захара Мая, Діану Арбеніну, В’ячеслава Бутусова і т.д. і т.п. Хто зараз складає лице проекту, приймає участь в його буденному житті?
– По-перше, це три музиканти групи “Кафе”: Арсен “Давидич” Ізраїлов – ударні, Дмитро “Дуче” Бациєв – бас-гітара, Сергій Стародубцев – мандоліна. А також досить відома віолончелістка Лєна ТЕ, Єгор Мажуга з “Зимовья зверей” – флейта, Влад Мануйлов з групи “Другие” – перкуссія, Максим “Хуторенко” Жупіков – скрипка, ну і дівчата Таня і Оля з “Радуйся” – вокал. Тобто зараз на сцені 10 чоловік. Але ще раз наголошую, що це проект, а не група, кожен з учасників зайнятий в своєму основному колективі, хтось приходить, хтось виходить.
– Якраз на старий новий рік ви презентували диск “З Новим Роком”, в якому старі пісні зазвучали по-новому (вибачай за каламбур). Такі експерименти твоя ініціатива, чи це якраз результат того збагачення, яке привносять в проект нові люди?
– Нові люди приносять дуже багато, кожен – щось своє. Недавно до нас прийшов Максим і приніс свою дуже гарну музику. Ми останнім часом грали без скрипки, і для повної гармонії звучання її не хватало, тому я дуже задоволений приходом Максима. А ідею диску “З Новим Роком”, в який ввійшло 10 кращих пісень плюс три нових пісні як бонус, подав відомий пітєрський художник Андрій Столипін. Правда, на той час ми не встигли переробити пісню “З Новим Роком”, зараз вона також зазвучала по-новому, веселіше.
– Де вас найчастіше можна зустріти, послухати?
– Граємо час від часу в різних пітєрських клубах, таких як “Манхеттен”, “Полнолуние”, “Чукотка”, “Камчатка”, “Старый дом”. Деколи запрошують на рок-фестивалі, концерти. Перед Новим роком от грали на концерті Еміра Кустуриці і No Smoking Orchestra. Найближчим часом плануємо зіграти і в Москві, пробитись до столичної публіки. Тим більше, що Москва набагато лояльніша до музикантів, особливо до тих, які вміють грати. А ми, думаю, грати вже навчились, проекту 30 квітня виповнюється 3 роки. Хоча по-серйозному, а не так час від часу, граємо ми менше року.
– Не поділишся найближчими планами?
– Найближчим часом, думаю, вийде в “самвидаві” диск “Сонце-хмари” – Е.К”. Це такий концертний варіант, 10 пісень, які ми готували до виступу на концерті Еміра Кустуриці, і які записали вживу на студії десь за півтора години. Е.К. – це присвячення Еміру Кустуриці, який вплинув на то, щоб я грав саме ту музику, яку граю. До жовтня плануємо звести вже повноцінну, не “самвидавську” збірку “Сонце-хмари”. Є також новий україномовний матеріал на цілий альбом, є також незаписаний російськомовний матеріал на цілий альбом. Як я вже казав, дуже хочеться записувати українські народні пісні, а ще альбом українських кавер-версій пісень російських рок-музикантів. Я не знаю, що з того получиться. В принципі, все, що планував зробити колись, я вже зробив. Але зупинитись вже неможливо. Дуже хочу записувати акустичні пісні, варіанти без гітари, а лиш, наприклад, декілька віолончелей, скрипочка і перкуссія. Тобто, хочеться душі в музиці, коли є душа, тоді все получається… (мрійливо – В.С.). Ну а далі буде просто життя, будемо писати пісні, грати їх, викладати для слухачів в інтернет. В минулому році ми зіграли один “квартирник”, і зараз знову плануємо. Я вважаю, що в формі “квартирнику” можна набагато чесніше і точніше подати людям пісню, її душу. І ще дуже важливе для мене – восени до тридцятип’ятиліття автора повинна вийти збірка моїх віршів, вже два роки я живу нею.
– Хотілося б також почути новини про твоє тепер вже неосновне хобі, якщо я правильно зрозумів, фотографію. Виставки твоїх робіт користуються великим попитом у хазяїв найрізноманітніших клубів, тай не тільки. Що зможемо побачити найближчим часом?
– Ну, фотографія залишається моїм основним заняттям, фотографією я заробляю на життя. Музикою надіюся заробляти в найближчому майбутньому (усміхається – В.С.). На даний момент в мене було вже 15 виставок, зараз в бізнес-центрі “Петровський форт” проходить шістнадцята – “Перший фортель”. Фортель – це весела вихідка, хуліганство таке. Там представлено 33 веселих роботи, які повинні піднімати настрій відвідувачам бізнес-центру. З Андрієм Столипіним, про якого я вже згадував, зараз готуємо проект “Фотограф і художник – Ню і ню”. Плануємо виставити по 10 робіт: моїх фотографічних і його художніх. Людям подобається моя творчість – це для мене основне.
– Признайся, тільки чесно, не кортить представити свої роботи в Україні? Напевне, стидно за них, насамперед перед рідною мамою не буде?
– Дуже хочеться, та й стидно не буде. Тим більше, що в Росії за об’єктивними причинами з українським матеріалом пробитись дуже важко. Але є проблеми, по-перше, організаційні – сам розумієш, що таке підняти 10 чоловік. Та і те що діється в музичному просторі України, в її теле- і радіоефірі – це для мене дуже сумно. Але життя покаже. Я вкладаю в музику свою душу. І надіюсь, що ті, для кого ця музика близька, зможуть її почути і тут в Росії, і там, в Україні...
На фото: (зліва направо) сидять Дмитро “Дуче” Бациєв, Андрій Федечко, Лєна ТЕ, стоять Ольга Черникова, Сергiй Стародубцев, Тетяна Кочергіна, Арсен “Давидич” Iзраїлов, Єгор Мажуга, Максим “Хуторенко” Жупіков.
Фото: Євген Богданов (Студія Алекс Федечко-Мацкевич)
Творчий доробок проекту “Сонце-Хмари”:
– Сингл “На чужині” (© AFM, грудень 2002 року).
– Максі-сингл «На чужинi» (© AFM, травень 2003 року).
– “Сонце-Хмари” (© „Azia-records”, січень 2004 року) – перший повноцінний альбом
– “На чужині” (©“КДК-рекордз”, жовтень 2004 року) - збірка пісень, записаних в 2001-2003 р.
– “З Новим Роком!” (©AFM, січень 2005 року) - ексклюзивна новорічна збірка
За матеріалами www.kobza.com.ua
Деякі з цих музичних композицій можна скачати з сайту www.afm.spb.ru
----------------------------------------------------
В тему:
Українська музична експансія в Санкт-Петербурзі
Український рок у Москві
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков