Олина нагорода на чемпіонаті світу бровистів і візажистів. 2025 рік м. Анталія ресбубліка Туречина.
Йшло дванадцяте важке літо російсько-української війни за незалежність. Росіяни в постійних штурмах, а українські захисники в активній обороні. Лінія фронту в постійному русі і не завжди на нашу користь. Не припиняються масовані і ракетні удари по мирних містах України. Але незважаючи на все ми працюємо, живемо, допомагаємо один одному і захисникам на фронті.
В цьому розділі хочу розповісти трохи про досягнення нашої дочки Олі в її професійній діяльності. Я вже писав, що вона творча і креативна. В неї золоті руки, з під яких виходить краса. Якось літом 2025 року ми з Миросею приїхали до них в Бережани гостювати і почули прохання від Олі: "Помогти подивитися за внуками підчас її участі в чемпіонаті світу бровистів і візажистів, який проходитиме осінню в Туреччині". Для нас це було несподівано, але ми дали згоду. Спочатку ми поїхали в Київ на тренування, малювати модель - молоденьку дівчину Катерину, родом з окупованого Криму. Її сім’ю також зруйнувала війна. Спочатку вони втікали з Криму на Донеччину, а після повномасштабного вторгнення, з Донеччини в Київ. А зараз її тато поїхав доглядати свого хворого батька в Крим, а мама, на заробітки, в Європу. Катерина підробляла моделлю, з чого мабуть і жила. Особисто з нею ми вже познайомилися на чемпіонаті. Наша внучка Єва мала всього півтора рочку, і не відпускала від себе маму. Але якось в Києві нам вдалося її відволікти і відпустити Олю на тренування. Дочка казала, що відлучається на дві – три години. А вийшло годин п’ять, але з Миросею і Данилом ми з маленькою Євою справилися. Гуляли по місту, відвідали ринок, їли морозиво, пили коктелі і ходили на піцу. В цій поїздці саме складне було їздити по Києву і в кінці робочого дня з нього виїхати. В столиці мені показалося, що всі машини їздять не по правилах, зовсім не так, як у Львові. Підрізають, обганяють, перегруповуються на великій швидкості і з сантиметровими дистанціями одна від одної. А також виявилося, що через обстріли Києва всі хто може, в кінці робочого дня, виїзджають з міста і створюється така пробка в сторону Житомира, що в ній ми їхали чотири години. А як тільки виїхали з Києва почалася повітряна тривога, яка нас супроводжувала разом із шахедами, що летіли вздовж траси «Київ – Чоп», до самого дому. Потім Катерина ще раз приїзджала до Тернополя і Оля їздила до неї, в готель, тренуватися. Настала осінь і пора було їхати на чемпіонат. Я відремонтував машину, замінив акамулятор і мастила, пройшов техогляд, виробив зелену картку і страхівку, взяв на роботі відрядження і ми поїхали в місто Кишинів на літак. По дорозі зупинилися оглянути Кам’янець - Подільський замок - фортецю. Цей замок унікальне місце, де можна зануритися в атмосферу середньовіччя та відчути подих історії. При вході у фортецю ми придбали квиток і самостійно прогулялися її територією, насолоджуючись видами та архітектурою. Для тих, хто хоче глибше ознайомитися з історією, пропонується додаткова послуга екскурсовода, який розповість цікаві факти та легенди, роблячи ваше відвідування ще більш захопливим. Під час екскурсії у нас була можливість пройтися по фортеці, піднятися на вежі, прогулятися вузькими коридорами та зазирнути у похмуру кімнату тортур. Це дуже сподобалося внукові Данилу. Він мене водив по всіх вежах і бастіонах. Для любителів пам'ятних сувенірів тут є можливість виготовити монету власними руками — чудовий подарунок на згадку. А щоб втамувати голод, на території фортеці можна скуштувати шашлики та інші смачні частування, які продаються в місцевих крамницях. Дітям і нам було цікаво. В фортеці ми і по обідали.
По дорозі в Кишинів. 14 жовтня 2025 рік. Кам’янець – Подільська фортеця.
Баба з дідом - почесна варта короля Данила в Кам’янець – Подільському замку.
Внуки цікавляться середньовічною пушкою.
Подорожуючи до Молдавського кордону більше нічого мені не запам’яталося. Діти поводилися чемно, гралися в телефонах. На кордон ми приїхали під вечір. Черг не було, але нас і не пропускали. Проходили ми перевірку документів десь коло години з української сторони і пів години з молдавської. Прийшлося купити за десять євро ще молдавську вінєтку. Це проїздний талон по їхніх дорогах. Виїхали з пропускного пункту і попали на дорогу залиту болотом. Ми дуже здивувалися, та проїхавши пару кілометрів дорога покращилася, але все одно була гірша ніж в Україні. Виявляється ми були на придністровській стороні, а це не визнана республіка Придністров’я. На молдавських дорогах всюди діють обмеження швидкості. Прийшлось їхати з середньою швидкістю сімдесят кілометрів на годину, але ми і не спішили, літак в Турцію відлітав зранку. В аеропорт приїхали близько одинадцятої години вечора. Поставили машину на платну стоянку, яка виявилася дорогою, двадцять доларів за сутки, але за то під охороною.
Кишинів. Ми приїхали в аеропорт.
В аеропорту прийшлося з пів години постояти, поки звільнилася лавочка для сидіння, але все далі було добре, ми до п’ятої години чекали на реєстрацію. Пройшли реєстрацію, сіли в літак і полетіли. Переліт не довгий, всього якихось дві години і ми в Турції. Внуки в польоті поводилися чемно, ми сиділи з заді за крилами літака і дивилися на краєвиди, які відкривалися за бортом.
Внуки чекають на поселення в готель. 16 жовтня 2025 рік Анталія.
Ще була затримка в аеропорту Анталії, ми шукали Єви коляску. Але з Божою допомогою до дванадцятої години поселилися в готелі Miracle Resort. Готель виявився дуже люксовим. Ми зайняли два сусідніх номери на восьмому поверсі. В одному Оля, Єва і модель Катерина, в другому ми з Миросею і Данилко. Туречина нас зустріла прекрасною погодою і теплим Середземним морем. Всього якихось дві години перельоту і зовсім другий клімат. Довкола цвітуть квіти, достигають фініки на пальмах, відпочивають туристи – середземноморське бабине літо.
Вигляд на море з балкону нашого номера готелю.
Відпочинковий комплекс «MIRACLE», схема розташування.
Пообідавши ми з внуками пішли знайомитися з відпочинковим комплексом, а Оля з моделлю Катериною побігли реєструватися на чемпіонат світу з візажу, організованим косметичною фірмою «ЕЛАН». Бренд створено у 2015 році українськими експертками брів Оленою Курчиною та Ганною Кравченко. Вони маючи великий досвід у б'юті-індустрії, об'єднали перші літери своїх імен для створення бренду ELAN (Елан). Першим їх продуктом стала революційна гель-фарба для брів, що фарбувала не тільки волоски, а й шкіру, запатентована та сертифікована європейськими стандартами (CPNP). Бренд швидко став лідером, створюючи унікальні продукти (мус для очищення, кисті, помади-олівці) та задаючи тренди у бровній індустрії, роблячи продукцію доступною і для домашнього використання. ELAN сьогодні експортується у понад 40 країн світу, має сертифікати FDA (США) та GCC (Перська затока). Засновано завод ÉLAN KIMYA у Туреччині, створено бренд догляду LAvHAIR та дезінфекції disAL, а також засновано міжнародний чемпіонат UNIVERSE BEAUTY SHOW. Таким чином, ELAN — це історія українського стартапу, що перетворився на міжнародний бренд завдяки інноваціям, якості та глибокому розумінню потреб ринку. Наша Оля, як бровист - візажист, багато років працює з цією компанією. В 2023 році вона ввійшла в міжнародну асоціацію бровистів світу. Зараз є сертифікованим тренером. Взяла участь в чемпіонаті світу і зайняла почесне п’яте місце серед майстрів бровистів. Чим ми дуже тішимося, що змогли їй в тому допомогти, бавлячи онуків.
Баба з дідом відпочивають на пляжі в Анталії. На задньому фоні пальми з недозрівшими фініками.
Всі п’ять днів, що ми були на морі температура повітря була тридцять градусів, а температура води двадцять чотири. Пляж чистий, прибраний. Я брав шезлонги і переносив до самого моря, бо Єва хотіла бавитися в мокрому піску. З Миросею ми плавали в морі по черзі слідкуючи за внуками. Середземне море мені показалося солоніше від Чорного. Коли висихав на сонці тіло покривалося дрібненькими кристаликами солі. На пляжі стояли спеціальні душі, щоб цю сіль змивати.
Віце чемпіонка світу серед бровистів Оля Іванівна Пирог.
А тим часом Оля приймала участь в змаганнях, які проходили у готелі на різних локаціях. Про хід змагань я писати не буду, але відчуття, що щось відбувається незвичне було помітним і на пляжі. Всюди можна було зустріти красивих дівчат із сумками бренду «ELAN». Відпочиваючі їх проводжали захопленими поглядами. Самі учасниці конкурсу були молодими красивими дівчатами і мали ще з собою красиві моделі. Стільки чарівних дівчат можна побачити лише в нас на Україні. І як виявилося велика кількість учасниць чемпіонату і була з України. Тому відпочиваючі турки і німці, а їх було більшість, з таким захопленням спостерігали за перебігом змагань і за їх учасниками.
Нагородження переможців чемпіонату світу серед бровистів. Оля зайняла почесне п’яте місце.
Чемпіонат проходив п’ять днів. І кожен день Олі потрібно було залишати дітей на діда і бабу. Данилко поводився, як дорослий хлопчик і все розумів, а от Єва кожен раз з неохотою розлучалася з мамою, бо була маленькою і прикладалася ще до маминих грудей. Але завдяки тому, що вже нас знала і поряд був Данилко, через хвилин двадцять вона забувала про маму і щасливо бавилася з нами.
Внучка і дідо щасливі бути разом.
Які ті наші внуки розвинені, не те що було п’ятдесят років тому. Світ змінився і змінилися люди. Діти стали більш розумнішими але залежними від електронних гаджетів. В півтора року Єва вміє включити Ютуб і вибирати свої улюблені мультфільми чи відео. Данило в свої сім років вже професійно розбирається в мобільному телефоні краще за мене. Знає як його почистити і перегрузити. Знайти необхідну інформацію за допомогою пошукових систем. А скільки він вміє грати ігор на телефоні. Але знаючи те, що він любить футбол, я заставляв його грати зі мною на пляжі в мяча і плавати в морі на глибину, правда надівши попередньо йому на руки поплавки. Так ми розважалися кожен день.
Внуки - морозиво, баба з дідом – коктелі.
При проживанні в готелі було включено харчування і всі атракції які були в комплексі. Протягом дня можна було скуштувати різні смаколики з кіосків, які безкоштовно обслуговували відпочиваючих. Ми кожного дня замовляли морозиво, різні коктелі. Єва з Данилком дуже любили мікс з орішків, банани, апельсини, яблука і груші. Ми з Миросею пробували різні коктелі, але мабуть і третьої частини не перепробували. Хоч назв їх було десь не більше двадцяти, але бармени мінялися що дня і кожен бармен робив коктель по своєму. Тому кожного дня смак коктелю був іншим.
Внучка Єва на пляжі Анталії.
Єва здебільшого бавилася в пісочку, робила бабки, або дідо з бабою їх робили, а вона рзбивила і з того дуже тішилася. Також вона любила гойдалки і дитячий басейн.
Ми з Миросею пробуємо овочеве смузі.
Три рази на день ми ходили харчуватися в ресторан відпочинкового комплексу. Ресторан працював за принципом «шведського столу», але після ковіду він був трохи змінений. Всі страви стояли в закритих вітринах, які обслуговували офіціанти і повари. Відпочиваючий підходив до вітрини, показував, що він хоче і йому це подавали. Таких вітрин було десятки, а офіціантів добра сотня, відпочиваючих десь близько тисячі осіб. Обслуговування відбувалося дуже швидко. Мирося була з Євою, а ми з Олею і Данилком стіл накривали за хвилин десять – п'ятнадцять. Страв у ресторані було не перелічити і хотілося все попробувати. Правда були такі, що нам подобалися, а були, як то кажуть, на любителя.
Баба Мирося з внучкою Євою на гойдалках.
Баба Мирося шукає мультики для внучки Єви.
Дідо Іван з внучкою Євою на гойдалках.
Відпочинок закінчився, чемодани зібрані, чекаємо на таксі в аеропорт. 21 жовтня 2025 року м. Анталія Туречина.
Сонце, море, розваги з внуками на декілька днів відволікли нас від тої дійсності, що відбувалася в нас дома. П’ять днів швидко злетіли. Оля здобула свою перемогу. Ми натішилися внуками. Пора збиратися до дому. Літак приземлився в Кишиневі зранку, ми забрали з парковки нашу машину і поїхали до України. В столиці Молдавії трохи заблудились, але навігатор нас вивів. Минулого разу коли ми їхали була ніч і Кишинів ми бачили освітлений вогнями, зараз ми поверталися в день і він вже не був таким красивим. Місто, як місто. Молдавські дороги не є швидкісними, всюди діють обмеження. Ми їхали поз виноградники та сади де закінчувався збір урожаю. По дорозі можна було зупинитися і придбати плоди цього урожаю. Ми ставали поїсти та попити каву. Всюди були російські заправки «Лукойл». Довелося заправити машину. Вже добре стемніло коли ми приїхали до кордону. Перевірку пройшли швидко. І вже темними дорогами України добиралися до Бережан. З Божою допомогою приїхали в першій годині вночі. Дома нас чекали рідні. Ми вимучені, але щасливі закінчили нашу подорож.
Наші інтереси:
Знати свою історію
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Філон Іудей був багатим аристократом і високофункціональним корпоративним психопатом. Свої тексти він генерував як несвідоме, інстинктивне мавпування, подібно до сучасних систем штучного інтелекту...
Родинне дерево – книжка для внуків. ЕЛАН і Оля
Чемпіонат світу бровистів - візажистяв в Туречині.
img-21925949fc86ae08abdd895555228bed-v.jpg
Родинне дерево.
Книжка для внуків.
Розділ 21. ЕЛАН (ELAN) і Оля.
Олина нагорода на чемпіонаті світу бровистів і візажистів. 2025 рік м. Анталія ресбубліка Туречина.
Йшло дванадцяте важке літо російсько-української війни за незалежність. Росіяни в постійних штурмах, а українські захисники в активній обороні. Лінія фронту в постійному русі і не завжди на нашу користь. Не припиняються масовані і ракетні удари по мирних містах України. Але незважаючи на все ми працюємо, живемо, допомагаємо один одному і захисникам на фронті.
В цьому розділі хочу розповісти трохи про досягнення нашої дочки Олі в її професійній діяльності. Я вже писав, що вона творча і креативна. В неї золоті руки, з під яких виходить краса. Якось літом 2025 року ми з Миросею приїхали до них в Бережани гостювати і почули прохання від Олі: "Помогти подивитися за внуками підчас її участі в чемпіонаті світу бровистів і візажистів, який проходитиме осінню в Туреччині". Для нас це було несподівано, але ми дали згоду. Спочатку ми поїхали в Київ на тренування, малювати модель - молоденьку дівчину Катерину, родом з окупованого Криму. Її сім’ю також зруйнувала війна. Спочатку вони втікали з Криму на Донеччину, а після повномасштабного вторгнення, з Донеччини в Київ. А зараз її тато поїхав доглядати свого хворого батька в Крим, а мама, на заробітки, в Європу. Катерина підробляла моделлю, з чого мабуть і жила. Особисто з нею ми вже познайомилися на чемпіонаті. Наша внучка Єва мала всього півтора рочку, і не відпускала від себе маму. Але якось в Києві нам вдалося її відволікти і відпустити Олю на тренування. Дочка казала, що відлучається на дві – три години. А вийшло годин п’ять, але з Миросею і Данилом ми з маленькою Євою справилися. Гуляли по місту, відвідали ринок, їли морозиво, пили коктелі і ходили на піцу. В цій поїздці саме складне було їздити по Києву і в кінці робочого дня з нього виїхати. В столиці мені показалося, що всі машини їздять не по правилах, зовсім не так, як у Львові. Підрізають, обганяють, перегруповуються на великій швидкості і з сантиметровими дистанціями одна від одної. А також виявилося, що через обстріли Києва всі хто може, в кінці робочого дня, виїзджають з міста і створюється така пробка в сторону Житомира, що в ній ми їхали чотири години. А як тільки виїхали з Києва почалася повітряна тривога, яка нас супроводжувала разом із шахедами, що летіли вздовж траси «Київ – Чоп», до самого дому. Потім Катерина ще раз приїзджала до Тернополя і Оля їздила до неї, в готель, тренуватися. Настала осінь і пора було їхати на чемпіонат. Я відремонтував машину, замінив акамулятор і мастила, пройшов техогляд, виробив зелену картку і страхівку, взяв на роботі відрядження і ми поїхали в місто Кишинів на літак. По дорозі зупинилися оглянути Кам’янець - Подільський замок - фортецю. Цей замок унікальне місце, де можна зануритися в атмосферу середньовіччя та відчути подих історії. При вході у фортецю ми придбали квиток і самостійно прогулялися її територією, насолоджуючись видами та архітектурою. Для тих, хто хоче глибше ознайомитися з історією, пропонується додаткова послуга екскурсовода, який розповість цікаві факти та легенди, роблячи ваше відвідування ще більш захопливим. Під час екскурсії у нас була можливість пройтися по фортеці, піднятися на вежі, прогулятися вузькими коридорами та зазирнути у похмуру кімнату тортур. Це дуже сподобалося внукові Данилу. Він мене водив по всіх вежах і бастіонах. Для любителів пам'ятних сувенірів тут є можливість виготовити монету власними руками — чудовий подарунок на згадку. А щоб втамувати голод, на території фортеці можна скуштувати шашлики та інші смачні частування, які продаються в місцевих крамницях. Дітям і нам було цікаво. В фортеці ми і по обідали.
По дорозі в Кишинів. 14 жовтня 2025 рік. Кам’янець – Подільська фортеця.
Баба з дідом - почесна варта короля Данила в Кам’янець – Подільському замку.
Внуки цікавляться середньовічною пушкою.
Подорожуючи до Молдавського кордону більше нічого мені не запам’яталося. Діти поводилися чемно, гралися в телефонах. На кордон ми приїхали під вечір. Черг не було, але нас і не пропускали. Проходили ми перевірку документів десь коло години з української сторони і пів години з молдавської. Прийшлося купити за десять євро ще молдавську вінєтку. Це проїздний талон по їхніх дорогах. Виїхали з пропускного пункту і попали на дорогу залиту болотом. Ми дуже здивувалися, та проїхавши пару кілометрів дорога покращилася, але все одно була гірша ніж в Україні. Виявляється ми були на придністровській стороні, а це не визнана республіка Придністров’я. На молдавських дорогах всюди діють обмеження швидкості. Прийшлось їхати з середньою швидкістю сімдесят кілометрів на годину, але ми і не спішили, літак в Турцію відлітав зранку. В аеропорт приїхали близько одинадцятої години вечора. Поставили машину на платну стоянку, яка виявилася дорогою, двадцять доларів за сутки, але за то під охороною.
Кишинів. Ми приїхали в аеропорт.
В аеропорту прийшлося з пів години постояти, поки звільнилася лавочка для сидіння, але все далі було добре, ми до п’ятої години чекали на реєстрацію. Пройшли реєстрацію, сіли в літак і полетіли. Переліт не довгий, всього якихось дві години і ми в Турції. Внуки в польоті поводилися чемно, ми сиділи з заді за крилами літака і дивилися на краєвиди, які відкривалися за бортом.
Внуки чекають на поселення в готель. 16 жовтня 2025 рік Анталія.
Ще була затримка в аеропорту Анталії, ми шукали Єви коляску. Але з Божою допомогою до дванадцятої години поселилися в готелі Miracle Resort. Готель виявився дуже люксовим. Ми зайняли два сусідніх номери на восьмому поверсі. В одному Оля, Єва і модель Катерина, в другому ми з Миросею і Данилко. Туречина нас зустріла прекрасною погодою і теплим Середземним морем. Всього якихось дві години перельоту і зовсім другий клімат. Довкола цвітуть квіти, достигають фініки на пальмах, відпочивають туристи – середземноморське бабине літо.
Вигляд на море з балкону нашого номера готелю.
Відпочинковий комплекс «MIRACLE», схема розташування.
Пообідавши ми з внуками пішли знайомитися з відпочинковим комплексом, а Оля з моделлю Катериною побігли реєструватися на чемпіонат світу з візажу, організованим косметичною фірмою «ЕЛАН». Бренд створено у 2015 році українськими експертками брів Оленою Курчиною та Ганною Кравченко. Вони маючи великий досвід у б'юті-індустрії, об'єднали перші літери своїх імен для створення бренду ELAN (Елан). Першим їх продуктом стала революційна гель-фарба для брів, що фарбувала не тільки волоски, а й шкіру, запатентована та сертифікована європейськими стандартами (CPNP). Бренд швидко став лідером, створюючи унікальні продукти (мус для очищення, кисті, помади-олівці) та задаючи тренди у бровній індустрії, роблячи продукцію доступною і для домашнього використання. ELAN сьогодні експортується у понад 40 країн світу, має сертифікати FDA (США) та GCC (Перська затока). Засновано завод ÉLAN KIMYA у Туреччині, створено бренд догляду LAvHAIR та дезінфекції disAL, а також засновано міжнародний чемпіонат UNIVERSE BEAUTY SHOW. Таким чином, ELAN — це історія українського стартапу, що перетворився на міжнародний бренд завдяки інноваціям, якості та глибокому розумінню потреб ринку. Наша Оля, як бровист - візажист, багато років працює з цією компанією. В 2023 році вона ввійшла в міжнародну асоціацію бровистів світу. Зараз є сертифікованим тренером. Взяла участь в чемпіонаті світу і зайняла почесне п’яте місце серед майстрів бровистів. Чим ми дуже тішимося, що змогли їй в тому допомогти, бавлячи онуків.
Баба з дідом відпочивають на пляжі в Анталії. На задньому фоні пальми з недозрівшими фініками.
Всі п’ять днів, що ми були на морі температура повітря була тридцять градусів, а температура води двадцять чотири. Пляж чистий, прибраний. Я брав шезлонги і переносив до самого моря, бо Єва хотіла бавитися в мокрому піску. З Миросею ми плавали в морі по черзі слідкуючи за внуками. Середземне море мені показалося солоніше від Чорного. Коли висихав на сонці тіло покривалося дрібненькими кристаликами солі. На пляжі стояли спеціальні душі, щоб цю сіль змивати.
Віце чемпіонка світу серед бровистів Оля Іванівна Пирог.
А тим часом Оля приймала участь в змаганнях, які проходили у готелі на різних локаціях. Про хід змагань я писати не буду, але відчуття, що щось відбувається незвичне було помітним і на пляжі. Всюди можна було зустріти красивих дівчат із сумками бренду «ELAN». Відпочиваючі їх проводжали захопленими поглядами. Самі учасниці конкурсу були молодими красивими дівчатами і мали ще з собою красиві моделі. Стільки чарівних дівчат можна побачити лише в нас на Україні. І як виявилося велика кількість учасниць чемпіонату і була з України. Тому відпочиваючі турки і німці, а їх було більшість, з таким захопленням спостерігали за перебігом змагань і за їх учасниками.
Нагородження переможців чемпіонату світу серед бровистів. Оля зайняла почесне п’яте місце.
Чемпіонат проходив п’ять днів. І кожен день Олі потрібно було залишати дітей на діда і бабу. Данилко поводився, як дорослий хлопчик і все розумів, а от Єва кожен раз з неохотою розлучалася з мамою, бо була маленькою і прикладалася ще до маминих грудей. Але завдяки тому, що вже нас знала і поряд був Данилко, через хвилин двадцять вона забувала про маму і щасливо бавилася з нами.
Внучка і дідо щасливі бути разом.
Які ті наші внуки розвинені, не те що було п’ятдесят років тому. Світ змінився і змінилися люди. Діти стали більш розумнішими але залежними від електронних гаджетів. В півтора року Єва вміє включити Ютуб і вибирати свої улюблені мультфільми чи відео. Данило в свої сім років вже професійно розбирається в мобільному телефоні краще за мене. Знає як його почистити і перегрузити. Знайти необхідну інформацію за допомогою пошукових систем. А скільки він вміє грати ігор на телефоні. Але знаючи те, що він любить футбол, я заставляв його грати зі мною на пляжі в мяча і плавати в морі на глибину, правда надівши попередньо йому на руки поплавки. Так ми розважалися кожен день.
Внуки - морозиво, баба з дідом – коктелі.
При проживанні в готелі було включено харчування і всі атракції які були в комплексі. Протягом дня можна було скуштувати різні смаколики з кіосків, які безкоштовно обслуговували відпочиваючих. Ми кожного дня замовляли морозиво, різні коктелі. Єва з Данилком дуже любили мікс з орішків, банани, апельсини, яблука і груші. Ми з Миросею пробували різні коктелі, але мабуть і третьої частини не перепробували. Хоч назв їх було десь не більше двадцяти, але бармени мінялися що дня і кожен бармен робив коктель по своєму. Тому кожного дня смак коктелю був іншим.
Внучка Єва на пляжі Анталії.
Єва здебільшого бавилася в пісочку, робила бабки, або дідо з бабою їх робили, а вона рзбивила і з того дуже тішилася. Також вона любила гойдалки і дитячий басейн.
Ми з Миросею пробуємо овочеве смузі.
Три рази на день ми ходили харчуватися в ресторан відпочинкового комплексу. Ресторан працював за принципом «шведського столу», але після ковіду він був трохи змінений. Всі страви стояли в закритих вітринах, які обслуговували офіціанти і повари. Відпочиваючий підходив до вітрини, показував, що він хоче і йому це подавали. Таких вітрин було десятки, а офіціантів добра сотня, відпочиваючих десь близько тисячі осіб. Обслуговування відбувалося дуже швидко. Мирося була з Євою, а ми з Олею і Данилком стіл накривали за хвилин десять – п'ятнадцять. Страв у ресторані було не перелічити і хотілося все попробувати. Правда були такі, що нам подобалися, а були, як то кажуть, на любителя.
Баба Мирося з внучкою Євою на гойдалках.
Баба Мирося шукає мультики для внучки Єви.
Дідо Іван з внучкою Євою на гойдалках.
Відпочинок закінчився, чемодани зібрані, чекаємо на таксі в аеропорт. 21 жовтня 2025 року м. Анталія Туречина.
Сонце, море, розваги з внуками на декілька днів відволікли нас від тої дійсності, що відбувалася в нас дома. П’ять днів швидко злетіли. Оля здобула свою перемогу. Ми натішилися внуками. Пора збиратися до дому. Літак приземлився в Кишиневі зранку, ми забрали з парковки нашу машину і поїхали до України. В столиці Молдавії трохи заблудились, але навігатор нас вивів. Минулого разу коли ми їхали була ніч і Кишинів ми бачили освітлений вогнями, зараз ми поверталися в день і він вже не був таким красивим. Місто, як місто. Молдавські дороги не є швидкісними, всюди діють обмеження. Ми їхали поз виноградники та сади де закінчувався збір урожаю. По дорозі можна було зупинитися і придбати плоди цього урожаю. Ми ставали поїсти та попити каву. Всюди були російські заправки «Лукойл». Довелося заправити машину. Вже добре стемніло коли ми приїхали до кордону. Перевірку пройшли швидко. І вже темними дорогами України добиралися до Бережан. З Божою допомогою приїхали в першій годині вночі. Дома нас чекали рідні. Ми вимучені, але щасливі закінчили нашу подорож.
Знати свою історію
Зверніть увагу
Філон Іудей з Александрії Єгипетської – фальсифікатор Євангелія, батько іудохристиянства (подкаст)