Роки три тому у 66-річної пані Стефанії з’явилася тяга до поезії. Пішли вірші. Про Україну, про рідне село, про родину, про “хлопців-бендеровців”. Не лише спогади про минуле, але і думки про непросте сьогодення...
...Там ходила босоніж
По зеленому коврі,
Першу квітку тут зірвала
Рано повесні.
Тут прийшло моє кохання,
А із ним – мої страждання.
Тут дітей своїх родила.
Тут і внуків я пестила.
Все було в моїм житті...
Так пише про своє село Дешичі, що на Львівщині, Стефанія Василівна Гульцю (дівоче призвіще Макар).
Роки три тому у 66-річної пані Стефанії з’явилася тяга до поезії. Пішли вірші. Про Україну, про рідне село, про родину, про “хлопців-бендеровців”. Не лише спогади про минуле, але і думки про непросте сьогодення...
Важке життя за плечима селянки Гульцю. А чи ж було воно легким у її ровесниць? Народила й виховала двох дочок-лебедочок та орла-сина. Має чотирьох онуків. Вже дванадцятий рік на пенсії. Займається присадибним господарством.
У 25 років закінчила Бориславське медучилище і відтоді аж до пенсії трудилася в Міженецькій лікарні, що поряд з рідним селом. Спочатку - акушеркою, згодом - лаборанткою. Багатьом сотням немовлят допомогли з’явитися на білий світ лагідні руки пані Стефанії.
Доля двічі перехрещувала дороги Стефанії Гульцю і лікаря Ігоря Трубачова. Чотири десятиріччя тому молодий медик приїхав у с.Міженець і чотири роки працював там головним лікарем дільничної лікарні. За ті роки встиг полюбити мальовниче село, його працьовитих мешканців. Вони повсякденно творили славу радгоспа-мільйонера, ім’я якого гриміло всією Україною.
І коли недавно пенсіонер Трубачов, котрий займається в Латвії приватною медичною практикою, знову побував у селі, де він був молодим і щасливим, його вразила життєздатність пані Стефанії та її односільчан.
Щоб якось зафіксувати творчість “молодої” поетки, член Великої Ради Спілки українців Латвії І.Трубачов запропонував Раді видати збірку поезій С.Гульцю. До пропозиції додав власні заощадження.
Пропозицію підтримали. Та ще й зібрали декотру суму на подарунок землячці. Художнє оформлення зробив Георгій Крутий. Його гравюри реперзентують мальовничу природу українського села. І хоча наклад видання усього 200 примірників, головне, що пані Стефанія зможе залишити і внукам і праправнукам свої вірші.
Українці латвійської діаспори внесли посильну частку в збереження нашої культури. Вони сподіваються, що і Верховна Рада прийме, нарешті, закон про статус зарубіжних українців. І це сприятиме зміцненню контактів з “материковою Україною”, котрі, на жаль, з кожним роком слабкішають.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Українські вірші у латвійській друкарні
Світ:
По зеленому коврі,
Першу квітку тут зірвала
Рано повесні.
Тут прийшло моє кохання,
А із ним – мої страждання.
Тут дітей своїх родила.
Тут і внуків я пестила.
Все було в моїм житті...
Так пише про своє село Дешичі, що на Львівщині, Стефанія Василівна Гульцю (дівоче призвіще Макар).
Роки три тому у 66-річної пані Стефанії з’явилася тяга до поезії. Пішли вірші. Про Україну, про рідне село, про родину, про “хлопців-бендеровців”. Не лише спогади про минуле, але і думки про непросте сьогодення...
Важке життя за плечима селянки Гульцю. А чи ж було воно легким у її ровесниць? Народила й виховала двох дочок-лебедочок та орла-сина. Має чотирьох онуків. Вже дванадцятий рік на пенсії. Займається присадибним господарством.
У 25 років закінчила Бориславське медучилище і відтоді аж до пенсії трудилася в Міженецькій лікарні, що поряд з рідним селом. Спочатку - акушеркою, згодом - лаборанткою. Багатьом сотням немовлят допомогли з’явитися на білий світ лагідні руки пані Стефанії.
Доля двічі перехрещувала дороги Стефанії Гульцю і лікаря Ігоря Трубачова. Чотири десятиріччя тому молодий медик приїхав у с.Міженець і чотири роки працював там головним лікарем дільничної лікарні. За ті роки встиг полюбити мальовниче село, його працьовитих мешканців. Вони повсякденно творили славу радгоспа-мільйонера, ім’я якого гриміло всією Україною.
І коли недавно пенсіонер Трубачов, котрий займається в Латвії приватною медичною практикою, знову побував у селі, де він був молодим і щасливим, його вразила життєздатність пані Стефанії та її односільчан.
Щоб якось зафіксувати творчість “молодої” поетки, член Великої Ради Спілки українців Латвії І.Трубачов запропонував Раді видати збірку поезій С.Гульцю. До пропозиції додав власні заощадження.
Пропозицію підтримали. Та ще й зібрали декотру суму на подарунок землячці. Художнє оформлення зробив Георгій Крутий. Його гравюри реперзентують мальовничу природу українського села. І хоча наклад видання усього 200 примірників, головне, що пані Стефанія зможе залишити і внукам і праправнукам свої вірші.
Українці латвійської діаспори внесли посильну частку в збереження нашої культури. Вони сподіваються, що і Верховна Рада прийме, нарешті, закон про статус зарубіжних українців. І це сприятиме зміцненню контактів з “материковою Україною”, котрі, на жаль, з кожним роком слабкішають.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд