Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Легалізація вогнепальної зброї в Україні: загроза безпеці чи право на самозахист – RFI

Світ:

"Коли ворог знатиме, що кожен повнолітній українець може дістати з-під ліжка автомат і чинити опір, він 10 разів подумає". Так аргументував на початку березня міністр оборони України Олексій Резніков потребу ухвалити закон «Про право на цивільну вогнепальну зброю». Його рік маринують у парламенті.

До повномасштабної війни українці мали приблизно 5 мільйонів одиниць зброї. А торік у лютому лише в Києві за кілька годин добровольцям роздали близько 25 тисяч автоматів і 10 мільйонів патронів.

Про нинішню ситуацію з обігом зброї та законодавчою базою пише RFI.

Зараз в Україні немає законодавчого врегулювання обігу вогнепальної зброї серед населення. Хоча спроби змінити це вже були. Остання відбулась саме напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.  

23 лютого 2022 року Верховна Рада у першому читанні проголосувала за проєкт Закону «Про право на цивільну вогнепальну зброю». Документ викликав хвилю критики через відсутність у ньому норми про дозвіл громадянам носити короткоствольну вогнепальну зброю та користуватися нею.

Незадоволені цим законопроєктом і в «Українській асоціації власників зброї», розповів  RFI голова організації Георгій Учайкін:

«Верховна Рада України проголосувала за один із двох законопроєктів у першому читанні, які знаходяться в них на розгляді. Вони обрали не той законопроєкт, який лобіювала, зокрема, наша асоціація і вся галузь, спільнота. Вони обрали поліцейську версію, яка не передбачає взагалі такого терміна, як "зброя самозахисту", чим додатково стимулюється попит на зброю на чорному ринку.

Закон має чітко регламентувати насамперед хто, із якого віку, якою зброєю може володіти. Він має передбачати ретельне навчання і підготовку майбутнього власника зброї. І в нас є для цього всі можливості. Чому? Тому що Україна сьогодні має просто найкращих інструкторів у світі з підготовки людей до володіння зброєю.

І, що ключове, вони хочуть, щоб МВС утримувало у своїх руках реєстр власників зброї. Але це небезпечно з огляду на те, що вони багато років демонстрували безпорадність у питанні обігу зброї. По-друге, інформація про власників зброї на окупованих територіях миттєво потрапляє до рук окупантів. І працівники дозвільної служби, що з ними в колаборації, вилучають зброю. Тобто, це дуже небезпечно.

Ми пропонували віддати це все Міністерству юстиції, щоб вони як утримувачі багатьох реєстрів у країні просто його запровадили. А, між тим, суть справ мала б належний рівень доступу.

І наостанок, обов'язково треба ухвалювати норму, яка дозволить людям володіти не травматичною, а справжньою вогнепальною зброєю. Чому? Тому що рівень злочинності зростає щодня, і він буде зростати. І поліція безпорадна, вона не здатна боротися зі злочинністю. Ми абсолютно аргументовано прогнозуємо, що за введення такої норми рівень злочинності в Україні, зокрема вуличний, упаде відсотків на п'ятдесят протягом першого півріччя».

Після 2014-го, а особливо 2022-го кількість нелегальної зброї, вивезеної з зони бойових дій, передбачувано зросла. Вона потрапляє на чорний ринок — і злочинці отримують легкий доступ до неї. Водночас ті, хто потребують самозахисту і хочуть реалізувати це право законним шляхом, доступу до зброї не мають. Про це розповів RFI адвокат, керівник судової практики АФ «Грамацький і Партнери» Андрій Трембіч:

— Існує багато каналів, зокрема, в телеграмі, які вільно продають зброю без якихось дозволів, курсів. І тут же реєструють. Просто надаєш відомості, паспортні дані. Тебе вносять у реєстр МВС і реєструють зброю.

Мін’юст не хоче приймати цей реєстр на себе, бо там вважають, що це невластива цьому міністерству функція. І взагалі неважливо, хто буде тримати реєстр. Тобто, ми не можемо між двома органами вирішувати проблему так, що просто давайте віднімемо в Міністерства внутрішніх справ ці реєстри, передамо Мін’юсту — і це все, питання вирішено. Або скасуємо взагалі цей реєстр.

Має бути визначена певна межа і перераховано чітко види зброї, яку має право носити кожен громадянин, тобто яка зброя потребує дозволу і як цей дозвіл отримувати.

Щодо дозволів і щодо порядку одержання, то є дуже велике зауваження, що це все скоріш формальне. Зараз це все існує в такому стані, схожому на реєстр транспортних засобів та допуску до керування автомобілем.

На думку Георгія Учайкіна, для отримання зброї людині достатньо пройти відповідні курси та скласти залік із відеофіксацією:

— Той, хто витримає всі ці перевірки психологів, наркологів. Тих, хто здасть заліки з володіння зброї і знання Кримінального кодексу. Безумовно, у цих людей після того, коли вони прийдуть цю процедуру і знайдуть гроші для того, щоб придбати зброю в офіційний спосіб, у них вона має бути. Чому ні? Так само, як, скажімо, у країнах Балтії: Литві, Латвії, Естонії. Урешті-решт, нічого страшно там не трапляється, все нормально. Рівень злочинності надзвичайно низький в порівнянні з Україною.

Андрій Трембіч вважає наявність медичної довідки щодо стану психічного здоров’я формальністю:

— У нас у країні відсутній реєстр осіб, яким надавалася психіатрична допомога, або осіб, яким за діагнозом заборонено носити зброю. Тут просто вимагається довідка з психоневрологічного диспансеру і окремо про те, що не стоїш на обліку в наркологічному.

Так от, щодо довідки від психіатра. Вибачте, а в нас із нашим внутрішнім станом  накопиченого ПТСР у суспільстві отримати довідку в психіатра шляхом зовнішнього огляду неважко. Але це не означає, що людина, у принципі, готова до використання зброї. Цей психіатр, який виписує довідку, провів зовнішній огляд — і нібито людина не має неврологічних відхилень.

Але це не означає, що в неї все нормально. Ви розумієте. Якось треба це відстежувати на рівні, щоб відповідальність якраз брала система МВС, яка проводить курси. І щоб курси були також не формальністю, що прийшов й отримав довідку.

Це повинна бути ліцензована діяльність, яка готує до вправляння зі зброєю, тому що це означає не просто вміння використати, а й вміння рухатися певним чином, тримати тіло, уникати зайвої шкоди, уміння і ментально, і фізично впоратися зі зброєю. Це така само складна технічна навичка або навіть складніше, ніж водіння автомобіля. Але чомусь наразі в нас ці курси — дуже велика формальність.

Я вважаю, що отримання дозволу має бути спрощене, але при цьому дозвіл має супроводжуватися проходженням відповідної підготовки — ретельної, яка контролюється відповідальними особами МВС або іншого відомства.

Україні потрібен закон про амністію для тих, хто добровільно хоче здати зброю, отриману, зокрема, у перші дні війни без її реєстрації та відповідної підготовки її власника. Такий рецепт зменшення нелегального обігу пропонує Георгій Учайкін:

— І знову ж таки, невідомо, чи нам доведеться взагалі збирати з людей ці автомати. Я поясню, чому. Мені доводилось керувати, бути командиром маленького добровольчого підрозділу. Я хочу сказати, що всі наші бійці, а в мене їх було понад двісті, настільки сумлінно ставились до володіння зброєю, що були просто взірцем. І жодного проколу не було протягом дев'яти місяців. Уявляєте собі, жодного.

І я не знаю, наскільки ця війна. Мої передчуття в тому, що це не кінець, а це в кращому випадку кінець початку. Усі наші проблеми ще попереду. Нам треба готувати зовсім на іншому рівні територіальну оборону. Її треба правильно розбудовувати і братися за це вже пізно, але хоча би зараз треба терміново братися. Нам треба звикнути до того, що ця війна дуже надовго і ніколи наші північні сусіди не залишать нас у спокої. Або поки ми не переможемо, або поки не переможуть нас.

І от у такій ситуації озброєне населення є... Скажімо так, що краще його мати, ніж не мати в такій ситуації. Безумовно, потрібна система контролю. Безумовно, це треба робити в цивілізований спосіб. Але треба думати про те, щоб населення було готове чинити спротив. У нас надзвичайно в порівнянні з нашим ворогом маленький мобілізаційний ресурс. Нас треба гуртувати, треба об'єднувати, готувати, навчати, щоб за потреби ми могли виконувати свою функцію. Це серйозні процеси, дуже серйозні процеси. Але ви не повірите, усе впирається в адекватний закон про зброю.  

Еволюція настроїв у суспільстві

2015 року респондентам ставили запитання: «Чи підтримуєте ви продаж зброї громадянам?» Ствердно відповіли 11%. Найбільше продаж зброї підтримували на Заході (17%), а найменше — на Сході (5%). Мешканці звільненої частини Донбасу в цьому питанні стали відображенням України загалом: відповідно 12% «за» й 81% «проти». Опитування виявило, що навіть серед мисливців прихильників продажу ­тільки 22%, а противників  — 69%.

Через сім років, незадовго після початку повномасштабної війні, схоже опитування провели в системі «Дія».

За тиждень у ньому взяли участь 1 723 939 українців.

Відповіді респондентів були такі:

59% — усі громадяни, які відповідають вимогам закону, можуть мати пістолет і вільно носити його з собою в громадських місцях;

22% — пістолети категорично не повинні бути в обігу серед цивільного населення;

19% — пістолети можуть мати всі громадяни, які відповідають закону, та використовувати їх тільки в тирах чи на стрільбищах. У такому разі носити зброю з собою заборонено.

А поліція — проти

Після публікації результатів опитування у «Дії» із заявою виступив тоді ще керівник Нацполіції, а нині Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко:

«Громадянам, які брали участь у такому опитуванні, ставлю питання: ви готові до того, що громадянин України буде йти зі зброєю, наприклад, по Хрещатику? Ви будете почуватися в безпеці? Я отримав неоднозначні відповіді. Тому, думаю, треба над цим питанням попрацювати нам всім».

Він також зауважив, що має бути широка дискусія щодо цього питання, адже легалізація зброї стосуватиметься безпеки буквально кожного українця:

«Моя позиція і позиція Нацполіції: спочатку ми маємо всю зброю, яка була легально видана нашим громадянам, поставити на облік. Ми її ставимо на облік і під час війни, і після війни ми маємо її поставити на облік. І тільки після цього ми можемо приступати до широкої дискусії щодо легалізації короткоствольної зброї».

Світовий досвід

США є одним із міжнародних прикладів легалізації зброї. У країні ухвалили другу поправку до Конституції щодо узаконення права громадян вільно зберігати та носити вогнепальну зброю для самозахисту ще 1791 року. Проте певні обмеження все-таки існують. Зокрема, заборонено носити зброю певним категоріям населення, наприклад, судимим злочинці чи особам, яких було визнано психічно хворими. Також не можна приносити зброю у певні місця, зокрема, урядові будівлі та навчальні заклади.

Водночас легалізація володіння та носіння зброї у США досі є предметом дискусій. Адже країна — лідер за кількістю самогубств та злочинів, вчинених вогнепальною зброєю.

Доволі ліберальним є законодавство щодо володіння зброєю у багатьох країнах Європи. Зокрема, у Швейцарії громадяни отримали право носити зброю ще 1997 року. За наявності дозволу, який чинний п'ять років, будь-яка особа має право відкрито брати з собою зброю. Варто зазначити, що ця країна має один із найвищих рівнів володіння особистою зброєю у світі та водночас низький рівень злочинності за європейськими стандартами.

Естонія чи не першою на пострадянському просторі дозволила мати цивільним вогнепальну зброю для самооборони. На відміну від більшості європейських країн, естонці також можуть володіти напівавтоматичною зброю. А от повністю автоматична зброя дозволена лише для естонського аналога територіальної оборони — Кайтселійту.

Саме естонський приклад радить наслідувати Георгій Учайкін:

— Я би створив розгалужену систему територіальної оборони за естонським принципом, коли люди добровільно зголошуються, складають присягу, свою штатну зброю зберігають вдома, але регулярно проходять навчання, тренування і злагодження. Це треба робити обов'язково. У такому випадку ми можемо додатково залучити до охорони нашої країни після перемоги близько мільйона людей. Це дуже серйозно. Вони знімуть навантаження, насамперед із наших військових. На мою думку, військові не повинні навіть власну військову частину охороняти. Це все має робити тероборона.

Військові мають бути професійними людьми і мають займатися тільки серйозними речами, а не охороною стратегічних об'єктів. Це все реально. Так це працює в Швейцарії, так це працює в Естонії і так це може працювати у нас. І в нас немає іншого варіанту.

І потім, я ще в 2014-му сказав, що будуть роздавати автомати з вантажівки. Сьогодні кажу ще раз: не буде закону, який буде передбачати володіння пістолетами, то ми захлинемося в злочинності і просто в неймовірно підвищеній кількості чорної зброї. Ми й так ринок №1 чорної зброї зараз, напевно, у світі.

Нагадаємо, за день до повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми писали про необхідність ухвалення БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНОГО законопроекту №5708-1.

Наші інтереси: 

Розуміємо, що влада боїться озброєного народу. Тільки завдяки народу, який в перші два дні цієї війни взяв зброю і пішов в тероборону, ворогу не вдалося взяти Київ.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вгору просування – без краплі вагання!

Динаміка демосів: стартап, ріст, розмноження, омолодження – дороговказ для Aryan Softwerk

Для досягнення режиму керованої молодості – «вічного життя» – демос має бути досить численним. Тож йому треба кількісно зростати, але зростати не механічно, а органічно – як жива істота. Аналогії між...

Останні записи