МІЖНАРОДНИЙ ЕКУМЕНІЧНИЙ МОЛИТОВНИЙ ТИЖДЕНЪ
Місто Лювен – знане у світі з свого престижного університету.
Студіювали там українці ще далеко до Другої Світової війни. Вже в 1920 роках вчилися студенти з України в Бельгії. В 1929 році був створений в місті Льєжі “Національний Союз Українських Студентів ”, а в 1931 році ця організація засновується в Лювені.
Між відомими світовими особистостями українства в Лювені студіювали:
Митрополит Максим Германюк, який жив у Вінніпезі і там помер, Владика Володимир Стернюк, який помер в Львові 1997 року, проф. Теофіл Кіс, який живе в Канаді, проф. Мирослав Лабунька, який живе з ЗСА, др. Володимир Попович, лікар, довголітний голова Громадської Централі в Бельгії, мистецтвознавець, Владика Йоан – УАПЦ, діючий Владика на Австралію.
В місті існував й ще до сьогодні існує ( ведуться ремонти) Дім Апостольської Візитатури, який знаходиться на вулиці Галфмаарт Страат. ( Half maart straat) Сьогодні в Лювені живе з 10 українських родин й студіює кілька студентів з України.
Кожного року в Бельгії, яка вважається католицькою нацією, відбувається Міжнародний Екуменічний Тиждень Молитви. В суботу 18.1.2003 року в одній з церков міста Лювену й розпочався Міжнародний Екуменічний тиждень відправою Української Служби Божої, яку правив отець Теодор ван Ґол – голяндець по національності.
Співав ансамбль “ЯВІР”, який складається з 6 молодих жінок – сестри Hаталка, Катерина, Орися Бойко, Христя Когут, Ірина Бойко й моя сестра Дарка Галабурда. З мужчин – Данило Бойко і Павло Когут, який диригує ансамблем.
Церква була переповнена людьми, які уважно слухали чудовий спів, зокрема згаданих 6 жінок, xoч і співав Павло й Данило, останний читав Апостола.
Чи ви собі уявляєте проспівану службу шістьма жінками?
Дуже гарне й делікатне виконання кожної молитви припав до вподоби присутній багатонаціональній публиці – я бачила в церкві африканців, китайців, англійців.
Те, що Ансамбль “Явір” так гарно співає мене не дивує, бо співають вони вже 20 років разом. Всі згадані - музики – Христя й Павло Когут – бандуристи, мені не раз акомпанювали до співу на бандурах, хоч вони набагато молодші від мене, про що пишу обширно у своїй другий книзці…
Моя сестра Дарка Галабурда – солістка бельгійського хору ‘Pro Musica’м., а колись хору “Тисячоліття”, в якому співали ВСІ співаки “Явора”, крім Ірини Бойко, вона новоприбула з України, зі Львова, співачка львівського хору “ ”, має прекрасний голос. Орися Бойко – солістка хору “Тисячоліття”. Наталка й Катерина Бойко – також інструменталісти – музики.
Ви паневно догадалися, що всі співаки споріднені – це сестри або братові, лише моя сестра Дарця їх давня подруга з студентських років. І “Явір” доречі ЄДИНИЙ співочий ансамбль в нашій українській Бельгії.
УКРАЇНСЪКА ГРОМАДА
Після Служби відбулося в прибічній до Церкви залі прийняття для співаків й присутніх українців. Було нас разом з 30. Наслухалася я чудес про те, як в нашій колись дуже активній Українській спільноті все повільно, але впевнено завмиряє…
Наприклад в індустрійному місті Шарлервуа, що під французькою границею була велика українська Громада, а де парохом був великий патріот України о. Іван Кіт, й де був свій дім. Після смерти о. Кота – 21.1.1997, дім продали і сьогодні ті, українці, які там залишилися не мають де зійтися…Сталося те, що в Австралії у місті Вулонґонґ, в Монт Друіт, Мерілендс…ітд. Й гостро діє вислів: “де немає домівки – немає Громади”, хоч приміщення все можна винаняти – так воно ж не те… й якщо ще до того перестане виходити ґазета – пиши “пропало”!
Так, колись ми в Бельгії співали і танцювали. Було кілька танкових ансамблів і то добрих – існував хор “Боян”, хор “Тисячоліття”.
Сьогодні в Бельгії не має ані одної танкової групи, ні хору – існує лише Ансамбль “Явір”. В місті Намур існує хор “ім. Т. Шевченка”, але крім одного українця, всі співаки бельгійці. Про цей хор писав ще в 1973 році мій чоловік, бо чув тоді тих бельгійців в Римі, але це давно не той склад хору.
Ще десь 1967 році в Ґенку на головній вулиці в Звартбергу українці купили дві хати. Була я тоді секретаркою того Комітету. Хати переробили – діє там буфет, є кімнати на проведення засідання, є біблійотека, є сцена й заля, яка вміщує до сто осіб. Ще кілька років тому постійно щось в цьому домі влаштовувалося. Сьогодні постає що раз то гостріше питання, яке я ставила в 1985 році в своїх описах про мої відвідини в Бельгії – ХТО буде всі існуючі комплекси на терені Ґенку - Народний Дім і дві церкви УКЦ і УАПЦ – отримувати? Оце я тут місяць і всі з ким я зустрічалася досі, лише й говорять на ту тему!
Сьогодні вже ні Свята Державности, ні свята Героїнь, ні Шевченка не влаштовується. Лише кілька разів на рік влаштовується якусь вечірку, з конче українськими стравами, на яких запрошується знайомих бельгійців, щоби заробити гроші для втримання цієї домівки, яку за всяку ціну треба втримати. Дім і винаймається…
Так, шановні читачі, життя продовжується. Час минає, а все, що ми робили тут колись залишається у спогадах і людській історії й на знимках! Хай у цій пам’яті залишаються тільки добрі події!
І ось так закінчилося прийняття й цікаві розмови в суботу 18.1.ц.р. в Лювенській залі. Та досі в мене не закінчується почуття гордости за згаданих мною шість талановитих, молодих жінок і двох молодих мужчин Ансамблю “Явір”, носіїв української музичної культури в Бельгії. Надіюся, що вони ще довгі роки співатимуть як для українців так і для бельгійців.
КНИЖКА – “ЛЮВЕН 1930 –1985”
Це видання колишніх українських студентів Лювенського Католицького Університету, яке засноване 14.11.1974 року. Книжка видана в 2001 році в Торонті, має 547 стр. Редактор видання інж. Зенон Татарський з Торонта.
Ще у Сіднеї я знала, що таке видання готується до друку з газети “Свобода”, але щойно в нашій хаті в Бельгії я знайшла її між масою книжок.
Книжка “Лювен” дуже детально подає інформації про Бельгію, місто Лювен, сам університет, про опікунів українських студентів з Митрополитом Андрієм Шептицьким включно – про життя студентів, ілюстроване знимками, як і подається повний список хто і коли студіював. Згадуються старші студенти, про яких я ніколи не чула, потім йде серія прізвищ тих, про яких чула з розповідей своїх батьків а й тих, яких я пам’ятаю – відомих церковних і політичних діячів, а вже відтак згадуються мої друзі однолітки, дещо старші й молодші від мене. І знову спогади, спогади…Студентські забави 1960-1970 років. Візити до студентського дому, виступи танкових груп… Я не ходила до університету в Лювені. Як музики, моя життєва дорога стелилася до музичних шкіл, Консерваторіїв і Риму…Знаю докладно про життя українців Бельгії, але в книзі “Лювен”, в якій є поданий зміст англійською, французькою й флямандською мовами, - я знайшла багато нового і цікавого для себе…
Моя сестра Дарка студіювала в Лювені й була членкою Управи НАСУС-у від 1978 по і включно 1983 року. Помилково в книзі подано, що її чоловік італієць.
На стр. 182 я знайшла знимку учасників Літніх Курсів Українознавства. Під знимкою ім’я учасників, але є й знаки запитання, мовляв не знати хто на знимці…й прийшлося мені дивуватися…Не вже впорядники бельгійці не впізнали в першому ряді з ліва мого батька Івана Галабурду, біля нього стоїть Степан Пиріг, дальше в тому ряді біля В. Тузяк стоїть пані Ґерда Абрам. А сидить в першому ряді не о. Курилас, а отець Антін Рижак, довголітний парох Ґенку, який потім виїхав до Риму, де я його часто бачила. В другому ряді біля Мирона Сулима стоїть Теодор Михайлишин – всі троє мною згаданих відомі політичні й громадські діячі в Бельгії – я не розумію, як їх не впізнали – коли я більшість на знимці і взагалі інших знимках впізнала?
Згадується в книзці двох австралійців – Роман Зибенко й Микола Синюк. Може хтось їх знає чи пригадує?
Появу книжки треба привітати і зложити подяку її впорядникам і видавцям. Вона є історичним твором, який описує життя українців в моїй родимій Бельгії від 1930 року. Для людей таких як я – ця книжка дуже вартісною, і є досі єдина історія, хоч не повна, поселення українців в Бельгії.
НОВОПРИБУЛІ З УКРАЇНИ
Кілька сот тисяч українців тиняються нині по світах в пошуках кращої долі, бо власна, нібито багата Батьківщина не спроможна їх прогодувати, дати роботу. Але, це не Україна винна, а ті, хто нею керую…
В країнах Европи багато українців, тзв новоприбулих або нелегалів, які в переважаючій більшості просять, так як і в Австралії, в цих країнах політичного притулку або, як в нас кажуть, – політичного язилю, якого їм відмовляють. Якщо є можливість то жінки одружуються. Сьогодні, 28.1.03 я дістала е-майл від знайомої з Голяндії, членки Голяндсько-УкраїнськогоТовариства, в якому застерігається чоловіків одружуватися з жінками з України і Росії, бо вони хочуть лише сталого побуту, отримавши його - беруть розвід і спроваджують свої родини, навіть бувшого чоловіка й дітей…
Все відбувається так як в Австралії. Хто попадає в переселенчий табір, - там їх отрумують до вирішення справи, але дозволу на працю не дають. І так само поліція веде рейди на нелеґалів, які без дозволу працюють – і депортують їх назад додому.
Я вже зустрічалася з кількома новоприбулими, навіть дуже національно свідомими, які прекрасно знають ЩО діється зараз в Україні.
- Ми хочемо працювати і нормальної зарплати. При такому урядові й президентові це неможливо сьогодні. Як би так можна було, ВСІ з України виїхали би на роботу, якби вона була і тут.
Скільки тих новоприбулих з України в Бельгії, ніхто точно не знає, бо все відбувається дослівно так, як в Австралії й інших країнах.
Не має спільної мови між ними і старою діяспорою. Існує навіть погорда, мовляв всі з України високо вчені – мовляв діяспора невчена?? Одна лише книжка бувших студентів Лювенського Університету доказує наскільки діяспора вивчила своїх дітей, хто внуків…
Прірва велика…Новоприбулі за малими винятками не ходять на вже небагато тих імпрез діяспори. Дехто приходить лише до церкви на Різдво і Великдень. Все до болю знайоме! А підсилити Громаду можна би було при добрій волі обох сторін, є можливості її діяльність відновити, створити і хор, і танкову групу. Я знов повторююся – а може станеться таки чудо?
ТЕЛЕВІЗІЙНІ ПРОГРАМИ
Вам цікаво знати ЩО показують по телебаченню в Бельгії? Більшість людей має кабельне телебачення, понад 40 станцій з кожної країни Европи з Польщею включно. Хто собі купив сателітний диск – то має тих станцій на багато більше. Надаються старі американські фільми. Німці й поляки висвітлюють свої непогані фільми, кримінальні серіяли…На бельгійських каналах, а їх аж 8, - висвітлюється австралійський серіял – “Neighbours”, “Skippy”, “Prisoner”, і ще там якісь, яких, я ніколи в Австралії не дивилася…Також поляки, голяндці подають згадані серіяли і час до часу туристичні фільми про Австралію. Три дні тому показували фільм про Квінсленд й ясно, як горять в Австралії ліси…Польська телевізія часами щось згадає про Україну.
Взагалі ведуться на всіх станціях політичні дебати, зокрема в цей непевний час відбуття війни ЗСА з Іраком. Дебати гострі, проти американські з критикою президента Буша. Деякі журналісти часами з іронією ставлять питання про доречність війни з Іраком. Я би сказала, що тут в Європі ісує гостра воєнна психоза, створена масмедією, хоч Европа далеко від Іраку. Показують багато цікавих документальних репортажів про Афганістан, Кувейт, Іран і сам Ірак. Та ніхто не хоче висилати своїх дітей-синів на гарматне м’ясо за американські інтереси – так кажуть по телебаченні, пишуть в ґазетах й кажуть на вyлиці в шопинґцентрах …
АВТОБУСОМ В УКРАЇНУ
З Бельгії й Німеччини в Україну курсують двоповерхові автобуси, які зупиняються в кількох містах Вальонщини, в Бруселі й Антверпені й прямують через Німеччину, Польщу у Львів, Рівно, Житомир і Київ.
З міста Льєжу до Львова така подорож автобусом коштує 162 евро, або 325 австр. Долярів. Правда, подорож триває 36 годин! А люди їздять автобусом, бо на дорогі летунські квитки не всі можуть собі позволити.
Діяспорці, хто ще чується в силі, їздять зокрема літом своїми автами…але все менше, як скажімо 5 років тому.
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Готові дізнатися, чому ваше життя – це як метаморфоз гусениці, але з купою екзистенційних криз і без кокона? У новому подкасті ми розбираємо сім стадій розвитку людини – від крихітного плоду до...
Бельгія очима „австралійки” Марічки. Част.3.
Світ:
javir.jpg
Місто Лювен – знане у світі з свого престижного університету.
Студіювали там українці ще далеко до Другої Світової війни. Вже в 1920 роках вчилися студенти з України в Бельгії. В 1929 році був створений в місті Льєжі “Національний Союз Українських Студентів ”, а в 1931 році ця організація засновується в Лювені.
Між відомими світовими особистостями українства в Лювені студіювали:
Митрополит Максим Германюк, який жив у Вінніпезі і там помер, Владика Володимир Стернюк, який помер в Львові 1997 року, проф. Теофіл Кіс, який живе в Канаді, проф. Мирослав Лабунька, який живе з ЗСА, др. Володимир Попович, лікар, довголітний голова Громадської Централі в Бельгії, мистецтвознавець, Владика Йоан – УАПЦ, діючий Владика на Австралію.
В місті існував й ще до сьогодні існує ( ведуться ремонти) Дім Апостольської Візитатури, який знаходиться на вулиці Галфмаарт Страат. ( Half maart straat) Сьогодні в Лювені живе з 10 українських родин й студіює кілька студентів з України.
Кожного року в Бельгії, яка вважається католицькою нацією, відбувається Міжнародний Екуменічний Тиждень Молитви. В суботу 18.1.2003 року в одній з церков міста Лювену й розпочався Міжнародний Екуменічний тиждень відправою Української Служби Божої, яку правив отець Теодор ван Ґол – голяндець по національності.
Співав ансамбль “ЯВІР”, який складається з 6 молодих жінок – сестри Hаталка, Катерина, Орися Бойко, Христя Когут, Ірина Бойко й моя сестра Дарка Галабурда. З мужчин – Данило Бойко і Павло Когут, який диригує ансамблем.
Церква була переповнена людьми, які уважно слухали чудовий спів, зокрема згаданих 6 жінок, xoч і співав Павло й Данило, останний читав Апостола.
Чи ви собі уявляєте проспівану службу шістьма жінками?
Дуже гарне й делікатне виконання кожної молитви припав до вподоби присутній багатонаціональній публиці – я бачила в церкві африканців, китайців, англійців.
Те, що Ансамбль “Явір” так гарно співає мене не дивує, бо співають вони вже 20 років разом. Всі згадані - музики – Христя й Павло Когут – бандуристи, мені не раз акомпанювали до співу на бандурах, хоч вони набагато молодші від мене, про що пишу обширно у своїй другий книзці…
Моя сестра Дарка Галабурда – солістка бельгійського хору ‘Pro Musica’м., а колись хору “Тисячоліття”, в якому співали ВСІ співаки “Явора”, крім Ірини Бойко, вона новоприбула з України, зі Львова, співачка львівського хору “ ”, має прекрасний голос. Орися Бойко – солістка хору “Тисячоліття”. Наталка й Катерина Бойко – також інструменталісти – музики.
Ви паневно догадалися, що всі співаки споріднені – це сестри або братові, лише моя сестра Дарця їх давня подруга з студентських років. І “Явір” доречі ЄДИНИЙ співочий ансамбль в нашій українській Бельгії.
УКРАЇНСЪКА ГРОМАДА
Після Служби відбулося в прибічній до Церкви залі прийняття для співаків й присутніх українців. Було нас разом з 30. Наслухалася я чудес про те, як в нашій колись дуже активній Українській спільноті все повільно, але впевнено завмиряє…
Наприклад в індустрійному місті Шарлервуа, що під французькою границею була велика українська Громада, а де парохом був великий патріот України о. Іван Кіт, й де був свій дім. Після смерти о. Кота – 21.1.1997, дім продали і сьогодні ті, українці, які там залишилися не мають де зійтися…Сталося те, що в Австралії у місті Вулонґонґ, в Монт Друіт, Мерілендс…ітд. Й гостро діє вислів: “де немає домівки – немає Громади”, хоч приміщення все можна винаняти – так воно ж не те… й якщо ще до того перестане виходити ґазета – пиши “пропало”!
Так, колись ми в Бельгії співали і танцювали. Було кілька танкових ансамблів і то добрих – існував хор “Боян”, хор “Тисячоліття”.
Сьогодні в Бельгії не має ані одної танкової групи, ні хору – існує лише Ансамбль “Явір”. В місті Намур існує хор “ім. Т. Шевченка”, але крім одного українця, всі співаки бельгійці. Про цей хор писав ще в 1973 році мій чоловік, бо чув тоді тих бельгійців в Римі, але це давно не той склад хору.
Ще десь 1967 році в Ґенку на головній вулиці в Звартбергу українці купили дві хати. Була я тоді секретаркою того Комітету. Хати переробили – діє там буфет, є кімнати на проведення засідання, є біблійотека, є сцена й заля, яка вміщує до сто осіб. Ще кілька років тому постійно щось в цьому домі влаштовувалося. Сьогодні постає що раз то гостріше питання, яке я ставила в 1985 році в своїх описах про мої відвідини в Бельгії – ХТО буде всі існуючі комплекси на терені Ґенку - Народний Дім і дві церкви УКЦ і УАПЦ – отримувати? Оце я тут місяць і всі з ким я зустрічалася досі, лише й говорять на ту тему!
Сьогодні вже ні Свята Державности, ні свята Героїнь, ні Шевченка не влаштовується. Лише кілька разів на рік влаштовується якусь вечірку, з конче українськими стравами, на яких запрошується знайомих бельгійців, щоби заробити гроші для втримання цієї домівки, яку за всяку ціну треба втримати. Дім і винаймається…
Так, шановні читачі, життя продовжується. Час минає, а все, що ми робили тут колись залишається у спогадах і людській історії й на знимках! Хай у цій пам’яті залишаються тільки добрі події!
І ось так закінчилося прийняття й цікаві розмови в суботу 18.1.ц.р. в Лювенській залі. Та досі в мене не закінчується почуття гордости за згаданих мною шість талановитих, молодих жінок і двох молодих мужчин Ансамблю “Явір”, носіїв української музичної культури в Бельгії. Надіюся, що вони ще довгі роки співатимуть як для українців так і для бельгійців.
КНИЖКА – “ЛЮВЕН 1930 –1985”
Це видання колишніх українських студентів Лювенського Католицького Університету, яке засноване 14.11.1974 року. Книжка видана в 2001 році в Торонті, має 547 стр. Редактор видання інж. Зенон Татарський з Торонта.
Ще у Сіднеї я знала, що таке видання готується до друку з газети “Свобода”, але щойно в нашій хаті в Бельгії я знайшла її між масою книжок.
Книжка “Лювен” дуже детально подає інформації про Бельгію, місто Лювен, сам університет, про опікунів українських студентів з Митрополитом Андрієм Шептицьким включно – про життя студентів, ілюстроване знимками, як і подається повний список хто і коли студіював. Згадуються старші студенти, про яких я ніколи не чула, потім йде серія прізвищ тих, про яких чула з розповідей своїх батьків а й тих, яких я пам’ятаю – відомих церковних і політичних діячів, а вже відтак згадуються мої друзі однолітки, дещо старші й молодші від мене. І знову спогади, спогади…Студентські забави 1960-1970 років. Візити до студентського дому, виступи танкових груп… Я не ходила до університету в Лювені. Як музики, моя життєва дорога стелилася до музичних шкіл, Консерваторіїв і Риму…Знаю докладно про життя українців Бельгії, але в книзі “Лювен”, в якій є поданий зміст англійською, французькою й флямандською мовами, - я знайшла багато нового і цікавого для себе…
Моя сестра Дарка студіювала в Лювені й була членкою Управи НАСУС-у від 1978 по і включно 1983 року. Помилково в книзі подано, що її чоловік італієць.
На стр. 182 я знайшла знимку учасників Літніх Курсів Українознавства. Під знимкою ім’я учасників, але є й знаки запитання, мовляв не знати хто на знимці…й прийшлося мені дивуватися…Не вже впорядники бельгійці не впізнали в першому ряді з ліва мого батька Івана Галабурду, біля нього стоїть Степан Пиріг, дальше в тому ряді біля В. Тузяк стоїть пані Ґерда Абрам. А сидить в першому ряді не о. Курилас, а отець Антін Рижак, довголітний парох Ґенку, який потім виїхав до Риму, де я його часто бачила. В другому ряді біля Мирона Сулима стоїть Теодор Михайлишин – всі троє мною згаданих відомі політичні й громадські діячі в Бельгії – я не розумію, як їх не впізнали – коли я більшість на знимці і взагалі інших знимках впізнала?
Згадується в книзці двох австралійців – Роман Зибенко й Микола Синюк. Може хтось їх знає чи пригадує?
Появу книжки треба привітати і зложити подяку її впорядникам і видавцям. Вона є історичним твором, який описує життя українців в моїй родимій Бельгії від 1930 року. Для людей таких як я – ця книжка дуже вартісною, і є досі єдина історія, хоч не повна, поселення українців в Бельгії.
НОВОПРИБУЛІ З УКРАЇНИ
Кілька сот тисяч українців тиняються нині по світах в пошуках кращої долі, бо власна, нібито багата Батьківщина не спроможна їх прогодувати, дати роботу. Але, це не Україна винна, а ті, хто нею керую…
В країнах Европи багато українців, тзв новоприбулих або нелегалів, які в переважаючій більшості просять, так як і в Австралії, в цих країнах політичного притулку або, як в нас кажуть, – політичного язилю, якого їм відмовляють. Якщо є можливість то жінки одружуються. Сьогодні, 28.1.03 я дістала е-майл від знайомої з Голяндії, членки Голяндсько-УкраїнськогоТовариства, в якому застерігається чоловіків одружуватися з жінками з України і Росії, бо вони хочуть лише сталого побуту, отримавши його - беруть розвід і спроваджують свої родини, навіть бувшого чоловіка й дітей…
Все відбувається так як в Австралії. Хто попадає в переселенчий табір, - там їх отрумують до вирішення справи, але дозволу на працю не дають. І так само поліція веде рейди на нелеґалів, які без дозволу працюють – і депортують їх назад додому.
Я вже зустрічалася з кількома новоприбулими, навіть дуже національно свідомими, які прекрасно знають ЩО діється зараз в Україні.
- Ми хочемо працювати і нормальної зарплати. При такому урядові й президентові це неможливо сьогодні. Як би так можна було, ВСІ з України виїхали би на роботу, якби вона була і тут.
Скільки тих новоприбулих з України в Бельгії, ніхто точно не знає, бо все відбувається дослівно так, як в Австралії й інших країнах.
Не має спільної мови між ними і старою діяспорою. Існує навіть погорда, мовляв всі з України високо вчені – мовляв діяспора невчена?? Одна лише книжка бувших студентів Лювенського Університету доказує наскільки діяспора вивчила своїх дітей, хто внуків…
Прірва велика…Новоприбулі за малими винятками не ходять на вже небагато тих імпрез діяспори. Дехто приходить лише до церкви на Різдво і Великдень. Все до болю знайоме! А підсилити Громаду можна би було при добрій волі обох сторін, є можливості її діяльність відновити, створити і хор, і танкову групу. Я знов повторююся – а може станеться таки чудо?
ТЕЛЕВІЗІЙНІ ПРОГРАМИ
Вам цікаво знати ЩО показують по телебаченню в Бельгії? Більшість людей має кабельне телебачення, понад 40 станцій з кожної країни Европи з Польщею включно. Хто собі купив сателітний диск – то має тих станцій на багато більше. Надаються старі американські фільми. Німці й поляки висвітлюють свої непогані фільми, кримінальні серіяли…На бельгійських каналах, а їх аж 8, - висвітлюється австралійський серіял – “Neighbours”, “Skippy”, “Prisoner”, і ще там якісь, яких, я ніколи в Австралії не дивилася…Також поляки, голяндці подають згадані серіяли і час до часу туристичні фільми про Австралію. Три дні тому показували фільм про Квінсленд й ясно, як горять в Австралії ліси…Польська телевізія часами щось згадає про Україну.
Взагалі ведуться на всіх станціях політичні дебати, зокрема в цей непевний час відбуття війни ЗСА з Іраком. Дебати гострі, проти американські з критикою президента Буша. Деякі журналісти часами з іронією ставлять питання про доречність війни з Іраком. Я би сказала, що тут в Європі ісує гостра воєнна психоза, створена масмедією, хоч Европа далеко від Іраку. Показують багато цікавих документальних репортажів про Афганістан, Кувейт, Іран і сам Ірак. Та ніхто не хоче висилати своїх дітей-синів на гарматне м’ясо за американські інтереси – так кажуть по телебаченні, пишуть в ґазетах й кажуть на вyлиці в шопинґцентрах …
АВТОБУСОМ В УКРАЇНУ
З Бельгії й Німеччини в Україну курсують двоповерхові автобуси, які зупиняються в кількох містах Вальонщини, в Бруселі й Антверпені й прямують через Німеччину, Польщу у Львів, Рівно, Житомир і Київ.
З міста Льєжу до Львова така подорож автобусом коштує 162 евро, або 325 австр. Долярів. Правда, подорож триває 36 годин! А люди їздять автобусом, бо на дорогі летунські квитки не всі можуть собі позволити.
Діяспорці, хто ще чується в силі, їздять зокрема літом своїми автами…але все менше, як скажімо 5 років тому.
Зверніть увагу
Від гомо сімплекс до гомо триплекс: невідомі стадії людського розвитку – подкаст на Радіо Гартленд