Зображення користувача Ірина Новиченко.
Ірина Новиченко

Українська жінка на тлі давніх і нових вірувань

Категорія:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Першопричина багатьох трагічних подій у минулому Європи, настороженого, а часто й  ворожого ставлення церковнослужителів до жіноцтва криється у світоглядній основі християнства.

161225zhinka-2.jpg

Жінка: небесна і земна
Жінка: небесна і земна
Пізнаєш істину – ввійде тоді у кров твою сонце.
Григорій Сковорода

З давніх-давен жінка на теренах сучасної України посідала значуще місце в родині і  суспільстві.  Жінки були рівні з чоловіками, вони їздили верхи, володіли зброєю і брали участь у бойових діях, володіли сакральними знаннями про те, як зцілювати тіло й душу, передавали життєву мудрість і досвід молодим, готуючи собі гідну зміну. Дівчата мали право самі свататися до хлопців і могли навіть врятувати засудженого до страти, якщо бажали взяти його за чоловіка. Такі своєрідні культурно-ментальні особливості сформувалися  тисячі років тому і знайшли своє відображення у  світогляді і віруваннях наших пращурів.   

Для наших предків світ був чарівним храмом, сповненим безлічі богів, у ньому кожна квітка, дерево, птах, тварина могли відчувати і промовляти до людей. За їхніми уявленнями, все навколо – сонце, зорі, вітер, дощ, гроза, ліс, гори – було наділене душею, містило в собі енергії Творця. Людина вибудовувала свої стосунки зі світом на засадах гармонії і добра, керуючись високими духовними законами  і правилами.   

Віра наших далеких пращурів є дещо подібною до етнічної релігії сучасних японців – синтоїзму.  Слово синто перекладають як “шлях богів”.  Синтоїзм – це древня система пошанування сил природи, споглядального благоговіння перед красою і розкішшю навколишнього світу. За віруваннями японців, кожен предмет має душу, душа є також у родин і родів, у предків, які вже покинули земний світ. Як і українці, японці вірять у божественну силу дерев. Відома в усьому світі японська традиція споглядання квітучої вишні-сакури має не стільки естетичне, скільки обрядове призначення: японці вірять, що пелюстки вишні – це душі померлих родичів і вшановують їх своєю вдячною увагою.

Багато тисяч років тому наші предки мали цілісний світогляд, відображений у символіці, міфах, культових і побутових предметах.  Саме трипільці створили знаменитий  символ інь-ян, що символізує гармонійне поєднання чоловічого і жіночого начал. І з’явився цей символ за три тисячі років до появи його в Китаї!

На прадавньому українському Олімпі перебували жіночі і чоловічі божества, які мали опікуватися земними справами. Особливо шанували в ті далекі часи Велику Богиню, Праматір всього Сущого. Численні однотипні статуетки палеолітичних “венер” археологи знайшли на величезних просторах від Атлантики до Забайкалля.  В Україні на території Терношорського скельного святилища в Івано-Франківській області, високо в горах, на величезній скелі,  виявлено кам’яну скульптуру вагітної жінки, яка, очевидно, була гігантським первообразом священної Великої Матері для древніх майстрів усього ареалу розселення білої раси.  Цю скульптуру називають Терношорською Ладою, її висота – 10,4 м, загальна вага – близько 100 тонн.   

На території сучасної України вже за 5 тисяч років до появи культу Богородиці трипільці створювали глиняні статуетки Богині-Матері, яку глибоко шанували як хранительку генетичного коду, традицій і віри пращурів. Археологи знайшли  жіночу статуетку на дворогому троні. Цей трон, за припущеннями науковців,  символізував культ Бика, який був у трипільців твариною-тотемом. Фігурки бика становлять майже 50 відсотків усієї трипільської пластики. У символічному поєднанні культу Бика і культу Богині-Матері  бачимо втілення принципу гармонійної дуальності чоловічого і жіночого  начал, який віддавна був притаманний нашій етнічній культурі.     

Після запровадження християнської релігії[1] багатотисячолітні традиції поклоніння Великій Богині-Матері проявилися в Україні у культі Божої Матері. За староукраїнськими іконописними канонами,  зображення Богородиці на троні було доволі розповсюдженим і типовим. А свято Покрови Божої Матері стало не стільки храмовим, скільки одним із головних традиційних козацьких свят. І саме в Україні виявлено найбільшу у світі кількість чудотворних ікон із зображенням Богоматері.

На наших теренах жінки завжди були високо шанованими, вони зналися на знахарстві, на секретах народної магії, зберігали і передавали наступним поколінням древні відичні знання. Кращі з дівчат і жінок ставали жрицями, присвячували свої життя служінню богам.  І не випадково першою у Європі медичною працею, написаною жінкою, став трактат “Мазі”, авторкою якого була онучка Володимира Мономаха Євпраксія, знана під ім’ям Добродія.    

Давні традиції глибокого пошанування жінки-матері відлунюють в українських весільних обрядах. Матері молодого і молодої виконували у весільній церемонії особливу роль. Мати молодого, коли він їхав до шлюбу, вела його з хати і кропила свяченою водою. Перед завершенням весільного дійства вона знімала нареченій вінок і одягала хустку, що символізувала перехід дівчини у статус заміжньої жінки.  Мати молодої керувала, а часто й сама розчісувала доньці коси і накладала вінок на голову, вела її на перший посад, зустрічала  весільний поїзд нареченого.

Після укладання шлюбу дружина мала право раз на тиждень “понеділкувати” – тобто відлучатися з дому на цілий день, залишаючи виконання всієї хатньої роботи на чоловіка. Згідно з цією  давньою традицією, дівчина могла відмовити хлопцеві, який не давав згоди на понеділкування. А дружина мала право розірвати шлюб, якщо чоловік не виконував свою обіцянку і не відпускав її з дому по понеділках.    

У середні віки в деяких країнах Західної Європи, передусім у Німеччині, жінки зазнали жорстоких переслідувань. Полювання за відьмами тривало не одне століття і призвело до того, що було завдано тяжкого удару по генофонду європейців. На щастя, Україну оминула ця гірка чаша. Загальний високий рівень культури і духовності народу, вкорінене в глибині тисячоліть шанобливе ставлення до жінки допомогли зберегти кращих дочок нашого народу. Тож не випадково сьогодні в усьому світі так високо цінують вроду, розум, працьовитість наших дівчат і жінок, багато хто з іноземців пишається тим, що їхні дружини – українки. Як, наприклад, відомий американський кіноактор Ерік Робертсон, який під час свого візиту до Києва заявив: “Я ще до приїзду сюди багато чув про красу українських жінок, і тепер готовий це підтвердити. До слова, похвалюся – у моєї дружини українське коріння”.

Вибираючи богів, ми вибираємо долю”, – казав  римський  поет  Вергілій.  Першопричина багатьох трагічних подій у минулому Європи, настороженого, а часто й  ворожого ставлення церковнослужителів до жіноцтва криється у світоглядній основі християнства.

 Священною книгою християн є  Біблія ( в перекладі з грецької – “книга”).  Сучасного вигляду Біблія набула лише в другій половині XVI століття. Вона складається з двох основних частин – Старого і Нового Заповіту. Старозаповітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії і визнається юдаїзмом.  Перші п’ять книг Біблії отримали назву Тора (закон), або “п’ятикнижжя Мойсея”, і були завершені й оголошені віруючим у 444 році до нашої ери. Пізніше були написані інші книги Старого Заповіту.  

 В основу Старого Заповіту покладено давні юдейські вірування, які кардинально різняться від сонячно-життєрадісного світогляду наших пращурів. Основними  старозаповітними цінностями є ідеї повної залежності людини від Бога та її особистого безсилля, проповідь покірливості і непорушності існуючих порядків, оголошення юдеїв богообраним народом і заклик насильницьким шляхом знищувати їхніх ворогів. У текстах Старого Заповіту проголошено особливе покровительство бога Ягве щодо юдеїв, а представники інших народів і релігій поставлені поза законом.

Так із синів і дочок Божих люди перетворилися на рабів Божих,  були перекреслені віра в багаторазове втілення людини (палінгенезію) і глибока повага до жінки, притаманні світогляду індоєвропейців.

У Старому Заповіті переміг чоловічий шовінізм, джерела якого слід шукати в давньоюдейських віруваннях. Так, наприклад, під час щоденної ранкової молитви кожен правовірний єврей  дякує Богові за те, що той не створив його жінкою, а жінка дякує за те, що Господь “створив мене як Йому було вгодно[2].  За Біблією, жінка, що народить хлопчика, вважається нечистою  сім днів,  а якщо народить дівчинку – то буде нечистою два тижні. Після тривалого очищення жінка мала принести в жертву за гріх, яким вважалося зачаття і народження дитини, однорічне ягня, голубенят або горлицю. І священик мусив спалити їх на жертовному вогнищі, очистивши таким чином жінку від первородного гріха (Третя книга Мойсеєва 12.2–8).  

У книзі Буття стверджується, що жінка створена з ребра чоловіка, і головна провина за нібито природжену гріховність людського роду покладається на Єву, котра спокусила Адама. За це Бог призначив обом жорстоке покарання: жінці – в муках народжувати дітей і повністю підкорятися чоловікові, який буде панувати над нею, а чоловікові – працювати  все життя до смерті в поті чола і їсти тернину й осот, а після смерті повернутися в землю (…ти порох – і до пороху вернешся). 

Відверто презирливе ставлення до жінки проявляється в багатьох книгах Старого Заповіту. Так, у книзі Еклезіастовій у главі “Жінка – гірша від смерті” читаємо: “І знайшов я річ, гіршу від смерті – то жінку, бо пастка вона, її ж серце – тенета, а руки її – то кайдани!.. Хто добрий у Бога – врятований буде від неї, а грішного схопить вона!(7.26).  Негативне ставлення до жінки зафіксовано і в інших місцях Біблії (Книга Йова 14.1–2; Книга  пророка Ісаї 3.16–26 та ін.).  

Старозаповітні їдеї Біблії давно зазнають жорсткої критики українських письменників і культурних діячів. Серед них – Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Олена Пчілка, Іван Франко, Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький та багато інших.

Тим привабливішими виявилися для людства ідеї Нового Заповіту, найважливішою частиною якого є Євангеліє – Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого. Євангеліє було написано приблизно в 31 чи 32 році нашої ери, проте автентичні тексти його не збереглися. Вітчизняні і зарубіжні дослідники твердять, що в євангельських текстах виявлено низку ненавмисних перекручень і зловмисних вставок[3].  У самому Євангелії в притчі про пшеницю і кукіль нащадкам було дано попередження про те, що тексти буде сфальсифіковано (Євангеліє від Матвія 13.24–30).

У Новому Заповіті Ісус і його учні проголосили, що одне з імен Бога – Любов. Святий апостол Іван у своєму посланні говорить: Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є Любов!” (Перше соборне послання апостола Івана 4.8). Бог Нового Заповіту є добрим, всемилостивим і досконалим Отцем Небесним для всіх людей. Син Божий Ісус Хрестос прийшов у земний світ, щоб допомогти їм  усвідомити свою духовну сутність, піднести їхню свідомість на вищий щабель розвитку. Своїм життям і чудесним воскресінням Ісус приніс рятівне послання цивілізації в кризовий період розвитку. Його заклик любити ближнього, як самого себе, звернений до кожної людини – незалежно від раси, національності і статі. Сила любові, якою пронизане Євангеліє, вже понад дві тисячі років повільно, але неухильно змінює глобальну свідомість людства.

Сьогодні християнство переживає серйозну кризу, одна з головних причин якої –  мішанина і суперечливість різних напрямів світовідчування, відображених у Біблії, кардинальна протилежність ідей Старого і Нового Заповіту.  Надзвичайна привабливість євангельського послання божественної Любові вже не одне століття спонукає філософів, теологів, учених шукати шляхів виходу із глибокої світоглядної кризи.

Нова епоха потребує нових підходів. Ісус говорив про це так: “І не вливають вина нового в старі бурдюки, а то бурдюки розірвуться, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде до нових бурдюків, – і одне, і друге збережеться” (Євангеліє від Матвія 9.17).

Рух за очищення вчення Ісуса Хреста від зловорожих перекручень і спотворень дедалі ширше розгортається в сучасній Україні. Оновлене, очищене від облудної єресі, хрестиянство стає релігією  сильних, одухотворених людей, які знають, що вони –  не раби Божі, а втілені рівноправні духовні сутності, які виконують на Землі космічну програму самовдосконалення. Незалежно від статевої приналежності, кожен із нас має в собі частку божественної енергії і потенційну здатність підключення до Бога – світового поля енергії і свідомості. Наші пращури були праві: усе живе на планеті має душу, усе живе співпрацює і ділиться одне з одним своєю силою. Той, хто служить Життю, бачить і відчуває цю світову гармонію, цей божественний взаємозв’язок і єдність. Той же, хто розділяє, залякує, погрожує і проявляє вбивчу ненависть, іде проти еволюції і неминуче буде зметений зі шляху прогресу.

На новому витку еволюційної спіралі люди все глибше пізнають власну духовну природу і все краще сприймають проголошені Ісусом Хрестом ідеї любові та прагнення до досконалості. Рухаючись шляхом, окресленим Сином Божим дві тисячі років тому, людство поступово досягне боголюдського стану і житиме за законами гармонії і любові. 

ЕПІЛОГ:  Яким б важкими не були часи, українська жінка завжди намагається бути сама собою. Минають  роки, століття, цілі епохи, змінюються вірування і релігії, проте незмінною залишається природа кращих із українських жінок – вони чуттєві і ніжні,  волелюбні і сильні, красиві тілом і душею, сповнені відповідальності за рід і нарід, вони мудрі наставниці, вірні подруги, вони віддані своєму високому людському і жіночому покликанню, цілеспрямовані і надзвичайно наполегливі в досягненні цілей.

 

[1] У гелленській (давньогрецькій) мові є два подібні слова, які мають зовсім різні значення, – хрестос і хрістос. Слово хрестос позначає реалізовану людину, що досягла боголюдського рівня і є носієм вищих знань і божественної свідомості. Слово хрістос означає “помазаник, месія”. Відповідно хрестияни – це послідовники вчення Ісуса Хреста, ті, що рухаються до досконалості, до боголюдського стану. А християни (хрістияни) – це послідовники юдейського вчення про Ісуса як месію, котрий своєю смертю відкупив  людські гріхи. Для детальнішого ознайомлення див.: Каганець І. “Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень”(2006) та “Арійський стандарт”(2014). У тексті статті автором використовуються обидва терміни – хрестиянство і християнство, що  позначають кардинально різні релігійні напрями.  

[2] Шахак Исраэль. Еврейская история, еврейская религия: тяжесть трех тысяч лет. – К.: МАУП, 2005. – С. 120–135. 

[3] Толковая Библия. Комментарий на все книги Святого Писания. – Т 2. – Минск: Харвест, 2001;   Новий Завіт з коментарем / За ред. кардинала Любачівського. – Львів: Стрім, 1994;  Каганець І. В. Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень. – Тернопіль: Мандрівець; Львів: Агенція релігійної інформації, 2006. 

Наші інтереси: 

Відроджуємо активну роль жінки в українському суспільстві. 

Підписуюсь на новини

Коментарі

Зображення користувача Ірина Новиченко.

Друзі, щиро дякую за підтримку статті галами.

Зображення користувача Ігор Каганець.

Стаття збалансована і підсумовуюча. Тому до неї нема коментарів - нема з чим сперечатися. Дякую за гарну роботу! Побільше б таких публікацій.

Все, що робиться з власної волі, - добро!