Корупція не просто впливає, вона визначає економічний розвиток України, зачіпаючи всі без винятку процеси та викривлюючи будь-які чудово працюючі в цивілізованому світі стратегії розвитку. У рейтингу Transparency International за індексом сприйняття корупції Україна посідає 130-те місце, між Нікарагуа й Камеруном.
Сусідня Польща — 30-те. При цьому в Польщі з корупцією бореться один державний орган, а в Україні — уже десяток, при нульовому поки що результаті. Перевіряючі та контролюючі органи в Україні давно трансформувалися в окремий і вельми прибутковий бізнес.
Усі ці показові затримання прокурорів і суддів, трилітрові банки з валютою й тисячі гривень, які діставали з робочих столів у кабінетах, померкли після оприлюднення декларацій з сотнями тисяч і мільйонами доларів, десятками квартир, замками, церквами й святими мощами. При цьому далеко не всі з тих, хто подавав декларації, мають реальний стосунок до бізнесу, багато хто — чиновники змалечку. Тобто все це вони "заробили" на держслужбі, попутно скаржачись на низькі зарплати при неймовірних навантаженнях.
Одним із важливих наслідків корупції є зниження ефективності економіки, наприклад через зростання вартості капіталу або зменшення його продуктивності. У випадку України, де це явище набуло тотально-системного і всеохоплюючого характеру, це особливо актуально: адже який розсудливий інвестор, побачивши рівень "ефективності" використання коштів у країні, захоче вкладати гроші в збагачення власників будинків метражем у 600 квадратів, колекціонерів "ролексів" і бенефіціарів десятків офшорів?
Члени українського Кабміну задекларували 7 млн дол. готівкою, парламентарії — майже 12 млрд грн, понад 60% з яких — теж кеш. У червні, відкриваючи Центр підтримки інвесторів, прем'єр закликав вітчизняний бізнес, частка якого в інвестиціях і так сягає 70% (Держстат), вливати капітали в економіку. Може, закликати треба було своїх колишніх колег по парламенту й нинішніх — у Кабміні?
Бо як уже неодноразово зазначали спостерігачі, якби задекларовані кешем суми було покладено на депозити в банках, "заначки" чиновників почали б працювати на економіку. Але це все — лірика, а дійсність прозаїчна та похмура: герої нинішнього трагіфарсу під назвою "політико-чиновницьке е-декларування" не несуть грошей до банків і не вкладають у бізнес. З одного боку, не довіряють системі, яку самі будують, а з іншого — не можуть фінансовому моніторингу пояснити походження цих грошей, адже ці вершки зняли з тіньових потоків. Причому зняли, не надто напружуючись, винаходячи або створюючи, — усього лиш одним розчерком власного пера. Про яку у такому разі економіку взагалі може йтися? У скільки нашій країні обходиться корупція як явище, і скільки ми втрачаємо на "няках" і "схемах", нещодавно спробували підрахувати в Центрі економічної стратегії (ЦЕС).
За прикидками, за умови зниження рівня корупції в Україні до аналога Польщі продуктивність капіталу збільшилася б на 6,4%, а річний номінальний ВВП завдяки цьому зріс би майже на 21 млрд дол., тобто на чверть.
Як відомо, у Польщі саме прямі іноземні інвестиції стали основним джерелом зростання. За даними Світового банку, торік прямі іноземні інвестиції в Україну збільшилися до 3 млрд дол. (з 0,8 млрд в 2014 р.). Для порівняння, 2015-го прямі іноземні інвестиції в Польщу становили 6,3 млрд дол. За розрахунками ЦЕС, якби рівень корупції в Україні перебував на польському рівні, то обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну збільшився б на 74%, тобто, оперуючи даними 2015 р., зріс би на 2,2 млрд дол. Корумповані країни залучають менше приватних інвестицій через високі ризики й високу вартість капіталу. От чому в структурі іноземного фінансування корумпованих країн замість прямих іноземних інвестицій переважають міжнародні кредити, на які ми так уповаємо.
За даними Держстату, 2015-го підприємствами за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 251,2 млрд грн капітальних інвестицій, що в порівнянних цінах на 1,7% менше обсягу капітальних інвестицій у 2014-му. Причому головним джерелом інвестицій залишаються власні кошти компаній. Частка залучених кредитів — 7,3%, а коштів іноземних інвесторів — 3,1%.
Однак є ще одна особливість корумпованих країн — частка державних інвестицій в економіці. Нескладно здогадатися, що чим корумпованіша країна, тим більше в її економіці державних грошей. З одного боку, приватні капітали не заходять, тому що не зацікавлені в тих формах співробітництва, які їм пропонують. З іншого — чиновники самі активно впроваджують державні інвестпроекти, які дають їм безмежні можливості для "освоєння" наших із вами грошей.
Ми вже писали про цікаве дослідження Світового банку, який, проаналізувавши українські інвестпроекти, дійшов висновку, що в переважній більшості випадків ініціатори створюють проекти, від самого початку орієнтуючись на джерела фінансування, аргументуючи не важливість самого задуму, а необхідність його фінансування за рахунок державних джерел. Грубо кажучи, їм неважливо, що будувати, неважливо, як будувати, важливо одержати на це гроші.
Звісно, якість таких проектів залишає бажати кращого. Навіть зараз, при мінімальному обсязі державних інвестицій, за численними прикладами їх розкрадання далеко ходити не треба. Понад 20% усіх інвестиційних проектів ініційовано приватними компаніями, і схеми їх шито білими нитками. У найгіршому разі держава фінансує проекти з держбюджету, у кращому — компанія самостійно одержує комерційну позику (у тому числі у власному банку), а уряд забезпечує її державними гарантіями. Раптом що, заплатять платники податків. При цьому самі проекти далеко не завжди орієнтовані на суспільний інтерес. Експерти Світового банку, проаналізувавши їх, виявили і вирощування грибів, і будівництво мережі магазинів, і розведення риби, і модернізацію нафтопереробки державним коштом або під держгарантії.
Звичайно, кожен із цих проектів є комерційним і навіть у разі успішної реалізації буде вигідний не стільки суспільству, скільки власникам цих бізнесів. А його просування без протекції людей у високих кабінетах не було б можливим. При цьому експерти зазначають, що й досі уряд вважає проект успішним, якщо всі його фінансові умови було виконано, і оцінює проекти також тільки з цього погляду. Процедури, яка передбачала б оцінку ефективності власне проекту, його необхідності, немає.
Система налагоджена, змінювати її не поспішають, відмахуючись від порад докучливих іноземних експертів. А отже, при поступовому відновленні економіки можна чекати не тільки зростання публічних інвестицій, а й збільшення корупційної складової та неефективності цих інвестицій. Враховуючи, що, за даними Міністерства економічного розвитку й торгівлі, для реконструкції та розвитку інфраструктури Україні необхідно мінімум 8 млрд дол. щороку, поле неоране.
І ми підбираємося до ще одного наслідку корупції — недорозвиненості державних інститутів. Корумпована влада зацікавлена саме в тих схемах і механізмах, які приносять їй реальний прибуток, змінювати їх добровільно вона не буде.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Шоу корупційного абсурду. У що українським громадянам обходиться демонстрація розкоші можновладців
Світ:
Корупція не просто впливає, вона визначає економічний розвиток України, зачіпаючи всі без винятку процеси та викривлюючи будь-які чудово працюючі в цивілізованому світі стратегії розвитку. У рейтингу Transparency International за індексом сприйняття корупції Україна посідає 130-те місце, між Нікарагуа й Камеруном.
16110806.jpg
Сусідня Польща — 30-те. При цьому в Польщі з корупцією бореться один державний орган, а в Україні — уже десяток, при нульовому поки що результаті. Перевіряючі та контролюючі органи в Україні давно трансформувалися в окремий і вельми прибутковий бізнес.
Усі ці показові затримання прокурорів і суддів, трилітрові банки з валютою й тисячі гривень, які діставали з робочих столів у кабінетах, померкли після оприлюднення декларацій з сотнями тисяч і мільйонами доларів, десятками квартир, замками, церквами й святими мощами. При цьому далеко не всі з тих, хто подавав декларації, мають реальний стосунок до бізнесу, багато хто — чиновники змалечку. Тобто все це вони "заробили" на держслужбі, попутно скаржачись на низькі зарплати при неймовірних навантаженнях.
Одним із важливих наслідків корупції є зниження ефективності економіки, наприклад через зростання вартості капіталу або зменшення його продуктивності. У випадку України, де це явище набуло тотально-системного і всеохоплюючого характеру, це особливо актуально: адже який розсудливий інвестор, побачивши рівень "ефективності" використання коштів у країні, захоче вкладати гроші в збагачення власників будинків метражем у 600 квадратів, колекціонерів "ролексів" і бенефіціарів десятків офшорів?
Члени українського Кабміну задекларували 7 млн дол. готівкою, парламентарії — майже 12 млрд грн, понад 60% з яких — теж кеш. У червні, відкриваючи Центр підтримки інвесторів, прем'єр закликав вітчизняний бізнес, частка якого в інвестиціях і так сягає 70% (Держстат), вливати капітали в економіку. Може, закликати треба було своїх колишніх колег по парламенту й нинішніх — у Кабміні?
Бо як уже неодноразово зазначали спостерігачі, якби задекларовані кешем суми було покладено на депозити в банках, "заначки" чиновників почали б працювати на економіку. Але це все — лірика, а дійсність прозаїчна та похмура: герої нинішнього трагіфарсу під назвою "політико-чиновницьке е-декларування" не несуть грошей до банків і не вкладають у бізнес. З одного боку, не довіряють системі, яку самі будують, а з іншого — не можуть фінансовому моніторингу пояснити походження цих грошей, адже ці вершки зняли з тіньових потоків. Причому зняли, не надто напружуючись, винаходячи або створюючи, — усього лиш одним розчерком власного пера. Про яку у такому разі економіку взагалі може йтися? У скільки нашій країні обходиться корупція як явище, і скільки ми втрачаємо на "няках" і "схемах", нещодавно спробували підрахувати в Центрі економічної стратегії (ЦЕС).
За прикидками, за умови зниження рівня корупції в Україні до аналога Польщі продуктивність капіталу збільшилася б на 6,4%, а річний номінальний ВВП завдяки цьому зріс би майже на 21 млрд дол., тобто на чверть.
Як відомо, у Польщі саме прямі іноземні інвестиції стали основним джерелом зростання. За даними Світового банку, торік прямі іноземні інвестиції в Україну збільшилися до 3 млрд дол. (з 0,8 млрд в 2014 р.). Для порівняння, 2015-го прямі іноземні інвестиції в Польщу становили 6,3 млрд дол. За розрахунками ЦЕС, якби рівень корупції в Україні перебував на польському рівні, то обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну збільшився б на 74%, тобто, оперуючи даними 2015 р., зріс би на 2,2 млрд дол. Корумповані країни залучають менше приватних інвестицій через високі ризики й високу вартість капіталу. От чому в структурі іноземного фінансування корумпованих країн замість прямих іноземних інвестицій переважають міжнародні кредити, на які ми так уповаємо.
За даними Держстату, 2015-го підприємствами за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 251,2 млрд грн капітальних інвестицій, що в порівнянних цінах на 1,7% менше обсягу капітальних інвестицій у 2014-му. Причому головним джерелом інвестицій залишаються власні кошти компаній. Частка залучених кредитів — 7,3%, а коштів іноземних інвесторів — 3,1%.
Однак є ще одна особливість корумпованих країн — частка державних інвестицій в економіці. Нескладно здогадатися, що чим корумпованіша країна, тим більше в її економіці державних грошей. З одного боку, приватні капітали не заходять, тому що не зацікавлені в тих формах співробітництва, які їм пропонують. З іншого — чиновники самі активно впроваджують державні інвестпроекти, які дають їм безмежні можливості для "освоєння" наших із вами грошей.
Ми вже писали про цікаве дослідження Світового банку, який, проаналізувавши українські інвестпроекти, дійшов висновку, що в переважній більшості випадків ініціатори створюють проекти, від самого початку орієнтуючись на джерела фінансування, аргументуючи не важливість самого задуму, а необхідність його фінансування за рахунок державних джерел. Грубо кажучи, їм неважливо, що будувати, неважливо, як будувати, важливо одержати на це гроші.
Звісно, якість таких проектів залишає бажати кращого. Навіть зараз, при мінімальному обсязі державних інвестицій, за численними прикладами їх розкрадання далеко ходити не треба. Понад 20% усіх інвестиційних проектів ініційовано приватними компаніями, і схеми їх шито білими нитками. У найгіршому разі держава фінансує проекти з держбюджету, у кращому — компанія самостійно одержує комерційну позику (у тому числі у власному банку), а уряд забезпечує її державними гарантіями. Раптом що, заплатять платники податків. При цьому самі проекти далеко не завжди орієнтовані на суспільний інтерес. Експерти Світового банку, проаналізувавши їх, виявили і вирощування грибів, і будівництво мережі магазинів, і розведення риби, і модернізацію нафтопереробки державним коштом або під держгарантії.
Звичайно, кожен із цих проектів є комерційним і навіть у разі успішної реалізації буде вигідний не стільки суспільству, скільки власникам цих бізнесів. А його просування без протекції людей у високих кабінетах не було б можливим. При цьому експерти зазначають, що й досі уряд вважає проект успішним, якщо всі його фінансові умови було виконано, і оцінює проекти також тільки з цього погляду. Процедури, яка передбачала б оцінку ефективності власне проекту, його необхідності, немає.
Система налагоджена, змінювати її не поспішають, відмахуючись від порад докучливих іноземних експертів. А отже, при поступовому відновленні економіки можна чекати не тільки зростання публічних інвестицій, а й збільшення корупційної складової та неефективності цих інвестицій. Враховуючи, що, за даними Міністерства економічного розвитку й торгівлі, для реконструкції та розвитку інфраструктури Україні необхідно мінімум 8 млрд дол. щороку, поле неоране.
І ми підбираємося до ще одного наслідку корупції — недорозвиненості державних інститутів. Корумпована влада зацікавлена саме в тих схемах і механізмах, які приносять їй реальний прибуток, змінювати їх добровільно вона не буде.
Подано із скороченням
Сумно усвідомлювати, в якій державі ми живемо.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта