Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Про внутрішні бренди. Або як виводити із забуття людей, які були першими величинами в процесі українського державотворення

Минулого тижня на сайті Міністерства інфраструктури України розпочалось голосування щодо присвоєння міжнародному аеропорту «Бориспіль» імені видатної особистості. Опитування триватиме до 15 липня, долучитися може кожен охочий — треба лише авторизуватися через Facebook. Усього представили п’ять кандидатів, також є позиція «Не присвоювати ім’я».

Серед особистостей, висунутих на голосування, — два видатних авіаконструктора Олег Антонов та Ігор Сікорський (він, до речі, поки лідирує в опитуванні), гетьман Іван Мазепа, етнолог та автор слів Гімну України Павло Чубинський, а також славетний художник-авангардист Казимир Малевич.

В Україні майже одноголосно на рівні інтелектуалів і публічних діячів схвалено ідею перейменування аеропорту в Борисполі на честь всесвітньо відомого авангардиста, киянина Казимира Малевича. Автори ініціативи наголошують, що це «допоможе іншому позиціонуванню України та стане важливим геополітичним маркером для нашої країни на світовій мапі».

Повернення в український простір митця світового рівня, який сам визначав себе українцем, а не росіянином, як вважає світ, має відновити репутаційну справедливість і сприяти кращій пізнаваності українського бренду за кордоном.

Натомість деякі інтелектуали схиляються до того, що Україні слід розкручувати свої внутрішні бренди — імена тих людей, на яких будувалась українська державність та ідентичність того ж Малевича.

Про це — наша розмова з істориком, завідувачем відділу джерелознавства нової історії України Інституту української археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського Ігорем ГИРИЧЕМ.

— Який підхід вважаєте найбільш актуальним в опануванні публічного простору країни, з «розвіяною» культурною ідентичністю?

— Підхід щодо найменування центрального аеропорту країни ім’ям світового культурного діяча є досить популярним у світі. Відомий приклад Варшавського аеропорту імені Фредеріка Шопена, котрий, між іншим, мав французьке коріння. Малевич народжений у польській родині на Поділлі, й у дитинстві ідентифікував себе поляком, але в часи українізації почав себе асоціювати з українцями й навіть почав писати українською. Якщо Шопен асоціюється з романтизмом у мистецтві, то авангард у світі сприймається саме через Малевича, і повернення його в український контекст після книжок Дмитра Горбачова та через найменування аеропорту ніби наближає нас до світу, який знає Малевича здебільшого як поляка або росіянина.

Можна було б назвати Бориспільський аеропорт іменем всесвітньо відомого скульптора Олександра Архипенка. Це також ім’я, пов’язане з модернізмом у скульптурі. Він є загальновизнаним у світі революціонером форм. Архипенка у світі більше за Малевича пов’язують з українством. Для мене було б ближчим назвати український аеропорт іменем стовідсотково свідомого українця Василя Кричевського. Бо Кричевський — це та людина, яка творила нові українські форми виходячи з української традиції. Бориспільський аеропорт, звісно, можна назвати ім’ям знаного культурного діяча, але мені близький інший підхід. Називати ім’ям політичного діяча, який визначив біфуркаційну точку незворотніх змін в буттінації.

— Якщо аеропорт у Борисполі отримає ім’я Малевича, чи не трактуватимуть іноземці нашу ініціативу як перейменування українського аеропорту на честь «росіянина»?

— Очевидно, що люди почнуть задумуватися глибше. І, не виключено, його почнуть більше асоціювати з Україною. Але, з другого боку, в нас вже була ситуація, коли аеропорт у Донецьку назвали на честь Сергія Прокоф’єва. Він мав родинні зв’язки з Донецьком, але Прокоф’єв — російський композитор. Ми називаємо аеропорт українського міста на честь російського композитора. Що з цього вийшло? Там сьогодні — Росія, і, можливо, не випадково, якщо брати до уваги культурну складову.

Тож мені було б ближче, якби цей аеропорт називався на честь Липинського, Грушевського, Петлюри або Кричевського. Це — ті люди, які асоціюються з Україною. Але, на жаль, світові ім’я Липинського чи Грушевського нічого не говорить, на відміну від Малевича, котрий на слуху.

Утім, що говорить не єврейському світові ім’я Бен-Гуріона? Нічого. Однак в Ізраїлі головний аеропорт назвали ім’ям будівничого Ізраїльської держави. Вони зробили це для себе — не для світу. Згодом і світ інакше сприйматиме Бегіна, коли літатиме туди.

Називати аеропорт іменем Малевича є, до певної міри, проявом задавненої хвороби малоросійства. Коли ти на себе дивишся чужими очима. Ми призвичаїлися до самоприниження за часів російського впливу, але час від цього відвикати. Краще світ привчити до своїх генів, ніж намагатися прилаштуватись до світу, який нібито й знає твоїх геніїв, але у своїй інтерпретації.

 Якщо бажати нашим реформаторам україноцентричного мислення, то хто в черзі видатних діячів, чиї імена мусимо повертати в український контекст?

— Для мене це ті люди, які творять образ сучасного модерного українця. І це, безумовно, Грушевський і Липинський. Це — конструктори нації. Вони виплекали визначальні риси сучасного національного мислення.

 Це наші, так би мовити, державні програмісти?

— Так, програмісти. Бо Малевич не сприймав би себе українцем, якби не було Грушевського. Навіть Антонович був би мені цікавішим за Малевича. Він теж був польського походження людина, але українець за вибором. Драгоманов був би доречніший як кандидат на ім’я аеропорту. Це — людина, яка закликала нас до Європи будучи українцем. Він став першим європейцем із числа вчителів української нації. Чому б нам не назвати його ім’ям аеропорт, якщо ми так прагнемо європеїзації?

— Грушевський і решта «програмістів» теж на когось спиралися. Тож з кого нам слід починати своє брендування?

— Грушевський спирався на кирило-мефодіївців — на того ж Шевченка, Куліша й Костомарова. Якщо брати модерні часи, то реально треба починати з істориків початку XIX століття, від Максимовича. Ось де наш початок.

 Знаний фахівець із культурної дипломатії, колишній директор Польського інституту в Києві Єжи Онух зазначав, що в Україні зовнішню культурну політику слід починати з внутрішньої. І ми повинні просувати власний культурний наратив назовні, який би не корелювався з російським контекстом.

— Тому я й кажу, що ми повинні виводити із забуття не просто людей, які щось починали, а які були першими величинами в процесі українського державотворення. Іван Котляревський теж був родоначальником — створив літературну українську мову. Але все ж це був тільки початок, цього мало. Епохальне значення для нас мав Іван Франко. Чому б його ім’ям не назвати аеропорт «Бориспіль». Це — фігура світового рівня культури.

Якщо говорити про наші представницькі центри за кордоном, то чому б не створити мережу Франко-інститутів у світі? Адже Іван Франко був не просто українським письменником — він міг писати німецькою та польською так само, як і українською чи російською. Таких людей обмаль, навіть у багатших за нашу культурах.

У самій Україні слід називати регіональні культурні центри іменами людей, які походять з цих регіонів, але зробили всеукраїнський внесок в культуру. Скажімо, в Одесі я назвав би такий культурний центр іменем Юрія Липи. Чернігівський регіон міг би мати культурний центр ім. М. Коцюбинського або Іллі Шрага. Якщо брати Харків, це міг би бути той же Микола Міхновський або Дмитро Багалій, чи Гнат Хоткевич. Якщо брати Волинь, то могла б бути і Леся Українка, і той же Липинський. Якщо південь України — то це Євген Маланюк, дуже цікава постать, яка пов’язала Україну з давньогрецькою культурою. Південь представляє філософ Дмитро Чижевський. Він був професором університетів у Гарварді, Гейдельберзі, Галле.

 Якщо все ж таки працювати з російським культурним вектором, то, може, варто задіяти підривну тактику — висмикувати українські імена з імперської парадигми Кремля, того ж таки Малевича, і таким чином ідеологічно роззброювати «русский мир» ізсередини? Кого ще слід повернути «додому»?

— Українці, як і перекинчики з будь-якої іншої нації, стають росіянами навіть більше, ніж самі росіяни. От, приміром, можна було б сказати про «повернення» Достоєвського. Це — людина українська в другому поколінні. Навіть його батько був ще українцем. Але він настільки потужно творив міф російської нації, що став його невід’ємною частиною. Я б його до України не повертав. Можливо, Петро Чайковський. У нас є консерваторія ім. Чайковського. У релігійній сфері — це Феофан Прокопович. Українська людина, яка реорганізувала російське православ’я, а в українському православ’ї сприймався як протестант.

Яскравим прикладом, який заслуговує на «привласнення», є постать Дмитра Ростовського. Зараз ми навіть відмовились від накинутого йому прізвища, бо він зовсім не Ростовський, а лише був митрополитом Ростовським. А тепер кажемо, що він Данило або Дмитро Туптало, повертаємо йому його українське прізвище. Цей майбутній святий, творець російської енциклопедії — Четьї-Мінеї. І в той же час — ментальний українець. Знову ж таки, людина, вихована латинським Заходом.

 Якщо говорити про науковців, кого маємо повернути в український простір?

— У нас уже є Вернадський, і ми створили міф, що він — український науковець. Хоча сам українцем себе ніколи не вважав і образився б, якби його так назвали. Він чітко казав: українці — це прихильники УНР і петлюрівці. А він був общеросом, південноросом і політичним росіянином. Проте ми його вже фактично собі присвоїли на початку незалежності, коли намагалися схопитися за тих людей, яких висунула на пік світової слави Росія. Але, знову ж таки, тут діяв сегмент російського ментального впливу. І тоді українці, які були малоросами за своєю сутнісною характеристикою, хапалися за таких людей, як Вернадський. Утім, крім Вернадського, було ще дуже й дуже багато людей.+

Актуальним є для нас збагачення національної культури постатями, які не були ворожими до українства, але творили у свій історичний час на користь інших державних культур, маючи українську душу.

Наші інтереси: 

Скільки цікавих і важливих українців перелічено у статті! Чи ми все про них знаємо? Чи всі українці знають бодай іхні прізвища!?

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ця ілюстрація створена за допомогою штучного інтелекту

Філон Іудей та його псевдоепіграф: Кукіль без пшениці, частина 3

Фальсифікатором Євангелія був багатий аристократ з Александрії, який для цього шахрайства долучив групу своїх учнів-грантоїдів. Будучи корпоративним психопатом, він не творив нового, натомість...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Скоріше, щоб не голосувати за Малевіча. Сікорський також вибуває, бо його іменем вже названий аеропорт в Жулянах. Залишається Мазепа.

Святослав Сонячний каже:
Мені здалося, що прихований зміст статті Тіни спрямований на те, щоб переконати читача проголосувати за будь-кого, крім Мазепи. Адже це революційна постать в українській історії, від якої віє потужний дух свободи. ?Здогадайтесь кому це дуже невигідно.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Коментарі

Зображення користувача Михайло Харачко.
0
Ще не підтримано

Мені здалося, що прихований зміст статті Тіни спрямований на те, щоб переконати читача проголосувати за будь-кого, крім Мазепи. Адже це революційна постать в українській історії, від якої віє потужний дух свободи. ?Здогадайтесь кому це дуже невигідно.

Сидить Мамай, в кобзу грає, що замислить - то все має.

Зображення користувача Миро Продум.
0
Ще не підтримано

Скоріше, щоб не голосувати за Малевіча. Сікорський також вибуває, бо його іменем вже названий аеропорт в Жулянах. Залишається Мазепа.

Святослав Сонячний каже:
Мені здалося, що прихований зміст статті Тіни спрямований на те, щоб переконати читача проголосувати за будь-кого, крім Мазепи. Адже це революційна постать в українській історії, від якої віє потужний дух свободи. ?Здогадайтесь кому це дуже невигідно.

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Олена Каганець.
0
Ще не підтримано

Я дала цю статтю, щоб нагадати, що треба голосувати! Щоб активізувати нашу статтю в тему https://www.ar25.org/node/34057

Зображення користувача Володимир Федько.
0
Ще не підтримано

На мою думку, найбільше для аеропорту підходило б ім'я гетьмана Мазепи !

Мистецтво Казіміра Малевича досить сумнівне з точки зору художньої цінності, особливо його "Чорний квадрат".

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!