Три рівні націоналізму: нормативний, творчий, магічний

Еволюційною одиницею Homo sapiens є не окрема особистість, а навіть не сім’я, а популяція (народ). Тобто з погляду великої гри «боротьба за існування» гравцями є не окремі особистості, а народи – біосоціальні організми вищого  таксономічного рівня. Це як у спорті: змагаються індивідуальні учасники, але перемагають команди. Відтак якість команди в цілому має вищий пріоритет у порівнянні з якостями окремих гравців.  

З цього випливає, що успіх кожної особистості визначається успіхом її народу. Звісно, бувають винятки, проте вони тільки підтверджують загальне правило: що щасливіший народ, то  щасливіші його члени. Достеменно відомо, що найкомфортніше людина почувається в середовищі свого народу. Якщо ж вона вливається до іншого народу і там стає щасливою, то це означає тільки те, що своїм для неї став інший народ. Зазвичай така «зміна команди», тобто повна асиміляція, відбувається тільки у третьому поколінні.

Усвідомлення факту «командної гри» дозволяє зрозуміти фундаментальну важливість націотворчої ідеології – світогляду і стратегії перетворення «етнічного натовпу» на організовану націю, спроможну конкурувати з іншими націями і перемагати.

Чотири рівні розвитку людини

Народ як біосоціальний організм структурно і функціонально подібний до окремої людської особистості. Про це знали з давніх-давен: про «Людину малу» (індивід) і «Людину велику» (народ) говорив ще Платон. Народ також має власні свідомість і підсвідомість, інтелект і пам’ять, генотип і характер, вік і долю. Але це ще не все.

Як відомо, людина може мати чотири рівні розвитку. В езотеричній традиції їх символічно позначали: 1) віз, 2) кінь, 3) кучер, 4) господар. «Віз» рухається туди, куди його тягнуть, «кінь» потребує зовнішнього керування, «кучер» спроможний здійснювати оперативне управління, а «господар» є командним центром – носієм волі та стратегічного мислення.

З погляду сучасної психології це виглядає так:

Людина-1: навчання шляхом тривалих тренінгів за принципом «роби як я», здатність діяти тільки під керівництвом людей вищого рівня.

Людина-2: здатність до самостійного засвоєння норм і точного виконання інструкцій, спроможність багатократно виконувати однотипні операції.

Людина-3: здатність до адекватних дій в нестандартних ситуаціях, цілеспрямованість і самодисципліна.

Людина-4: цілісне мислення, мудрість, вміння ставити вірні цілі та їх досягати, правильний світогляд, знання себе, самодостатність і самореалізація.

Людей кожного з цих рівнів можна стисло охарактеризувати словами «наївність», «норма», «творчість», «цілісність». Вони в цілому відповідають «дитинству», «підлітковості», «молодості» і «зрілості».

Homo simplex і Homo duplex

Деякі дослідники звернули увагу, що людський вид ніби складається з двох підмножин або підвидів, які психологічно суттєво відрізняються одне від одного. В термінах, які запропонував французький антрополог Марсель Мосс, це Homo simplex («Людина проста», «суцільна») і Homo duplex («Людина подвійна», «розділена»).

У масової «Людини простої» (яка становить переважну більшість людства) емоції і відчуття, розум і пристрасті нероздільно сплавлені одне з одним, злиті в єдиний конгломерат. Вона легко потрапляє під зовнішній вплив, всією натурою реагує на найменші враження – навіть не усвідомлюючи цього. Через такі особливості деякі антропологи називають її також «Людиною дифузною» або «конформною».

У другого підвиду, що зустрічається на порядок рідше – «Людини подвійної», – існує наче «психологічний двійник» або «внутрішній спостерігач», який забезпечує адекватну рефлексію – осмислення людиною передумов, закономірностей і механізмів власної діяльності. Рефлексія – це здатність володіти самим собою як предметом; здатність вже не просто пізнавати, але пізнавати самого себе; не просто знати, а знати, що знаєш. При зовнішньому спостереженні «Людина подвійна» виділяється особливою схильністю до самоконтролю, вмінням панувати над власними інстинктами і пристрастями, здатністю раціонально організовувати своє життя.

Не важко здогадатися, що Homo simplex відповідає першому і другому рівню розвитку, а Homo duplex – третьому і четвертому. Найбільший еволюційний бар’єр долається при переході з другого рівня на третій. Людина-1 і Людина-2 – це два рівні розвитку Homo simplex, так само Людина-3 і Людина-4 – два рівні розвитку Homo duplex. Здатність до ефективного самокерування (підпорядкування внутрішньому закону) з’являється на третьому рівні і досягає довершеності на четвертому.

Чотири рівні розвитку народу

Перший рівень розвитку відповідає аморфному стану етносу, тобто Народ-1 – це етнос. Нація починається з другого рівня, коли з’являються такі нормативні речі як мова, звичаї, громади: Народ-2 – це вже найпростіша нація. На третьому рівні починається масова творчість, а на четвертому ця творчість стає системною, масштабною в часі та просторі, довгостроковою, вольовою, екологічно орієнтованою.

Особливо відчутна різниця між Народом-2 і Народом-3, адже перший поводиться як Homo simplex, а другий – як Homo duplex.

Трава етносу і дерево нації

Етнос нагадує однорівневу, горизонтальну соціальну мережу. Особли­вістю таких мереж є відсутність керівного центру. Натомість нація – це ієрархічна мережа з системою керівних центрів різного рівня.

Етнос – це як трава: вона устеляє поверхню землі, щороку їй доводиться заново відвойовувати собі місце під сонцем.

Нація – це багаторічне дерево, яке енергійно росте вгору, стаючи  щороку усе сильнішим, розвиненішим, структурованішим.  

Чотири простори подій

Події, що відбуваються з людиною всередині і назовні, відповідають її загальному стану. Що розвиненіша і чистіша людина, то позитивніші навколо неї люди і події. Спостереження за людьми, що займаються самовдоско­наленням, дозволили сформувати уявлення про чотири простори буття, які існують в нашому житті неначе паралельні площини, або неначе чотири поверхи великого будинку.

На першому поверсі, який більше схожий на підвал, живуть нещасні, принижені, нерідко деградовані люди, які ні у що не вірять, страждають від хвороб, поганих звичок, бідності та інших «негараздів». Цей найнижчий життєвий простір називається Простором страждань.

На другому поверсі також панують негативні емоції, проте тут вирує боротьба – одні нападають, інші відбиваються. Ніхто нікому не вірить, бо навколо повно хижаків, шахраїв і паразитів. У цьому просторі неможливо перемогти, адже це не простір перемоги. Це Простір боротьби. Вічної боротьби.

Третій поверх – це Простір пригод. До нього іноді потрапляють везунчики з другого поверху. На цьому поверсі також відбуваються бурхливі події, тут також може бути купа адреналіну, а проте вже переважають позитивні емоції. Тут багато неймовірних ситуацій і цікавих знайомств. Цей простір дуже мінливий, адже людина не здатна керувати всіма цими пригодами – пригоди керують людиною. Тут неможливо довго утриматися, тож незабаром людина або провалюється вниз, або піднімається вгору – на четвертий поверх.

Четвертий поверх – це Простір волі. Про нього знають тільки ті, хто сюди вже потрапив. Для всіх інших це повна фантастика. Щоб потрапити на цей рівень буття, треба докласти зусиль і зробити свідомий Перехід-IV. Тут не відбувається негативних подій, тому Простір волі – це простір здоров’я і безпеки. У цьому просторі людина керує своїм часом, а це головне мірило якості життя: багатство людини вимірюється кількістю часу, який вона може присвятити виконанню улюбленої роботи. Цей простір є ідеальним для творчості, в ньому найлегше досягаються поставлені цілі.

Що вище, то чистіше, приємніше, легше. Нижні простори «густі» і «в’язкі», в них важко рухатися, натомість чим вище, тим менший опір середовища щодо будь-якої активності.

Рівні розвитку і простори подій

Між рівнем розвитку окремої людини і простором подій нема жорсткого зв’язку: маленька дитина, будучи Людиною-1, нерідко перебуває у Просторі волі. Проте вже зі шкільного віку дедалі чіткіше виявляється статистичий зв’язок між рівнем розвитку і простором подій. Скажімо, дитина, яка не осягнула правильної нормативної бази (законів життя), буде страждати, натомість Людина-4 має всі шанси піднятися у Простір волі.

Ще чіткіша вказана залежність спрацьовує для народу. Народ, який перебуває на рівні етносу (Народ-1), завжди буде об’єктом визискування з боку народів вищого рівня, тобто націй, адже організована спільнота завжди переграватиме аморфний натовп і пануватиме над ним. Етнос з причини своєї аморфності неспроможний до державотворення. Народ, що перебуває у стані етносу, неминуче котиться до асиміляції і зникнення з історичної арени.

Якщо народ виходить на другий рівень, він тяжіє до Простору боротьби. У цьому просторі неможливо досягти перемоги, адже це простір вічної боротьби, тут переважають негативні події. Проте рівень Народу-2 дозволяє зберегти власну ідентичність.

Рух до перемоги здійснюється шляхом перетворення на Народ-3, який в цілому пов’язаний із Простором пригод. Тут відбувається інтенсивне навчання і масова творчість. Творчий Народ-3 радикально відрізняється від нормативного Народу-2, подібно як творча Людина-3 відрізняється від нормативної Людини-2.

Перемога досягається лише у Просторі волі, тому для досягнення щастя та повноти самореалізації народ має досягнути четвертого рівня і стати Народом-4. Це досягається за допомогою опанування метафізичних знань і застосування магічних практик. 

Три рівня нації, три різновиди націоналізму

Зі сказаного вище логічно випливає, що чотирьом рівням розвитку народу відповідає або стан етносу, або стан нації одного з трьох рівнів:

Народ-1 – етнос (народний натовп) у Просторі страждань,

Народ-2 – нормативна (етнографічна) нація у Просторі боротьби,

Народ-3 – творча нація у Просторі пригод,

Народ-4 – магічна нація у Просторі волі.

Націоналізм – це ідеологія і політична практика, спрямована на перетворення аморфного етносу на організовану націю з власною державою. В залежності від рівня розвитку націоналістичної ідеології, вона веде до формування нормативної, творчої або магічної нації. Відтак розрізняємо три типи націоналізму:

Нормативний (етнографічний, оборонний) націоналізм, спрямо­ваний на збереження народу від асиміляції шляхом захисту мови, традицій, історичної пам’яті, способу життя. Сучасна Україна тільки робить спроби піднятися до рівня нормативного, оборонного націона­ліз­му. Проте успіхи в цій справі вельми скромні. Нормативний націоналізм прагне зробити націю подібною до інших націй – щоб було «як в Еуропі». Він прагне підняти народ з Простору страждань у Простір боротьби.

Творчий (атакуючий) націоналізм вмикає потужні засоби масової творчості. Це дає народу шанс здійснити великий стрибок і досягти перемоги, адже на полі бою перемагає той, хто перевершує противника у творчості. Проте творчий націоналізм з його недовершеністю, ризиковістю і тяжінням до соціальних експериментів не гарантує перемоги. Історичними реалізаціями творчого націоналізму були італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм і український чинний націоналізм ОУН Коновальця–Мельника. Творчий націоналізм прагне вивести націю на вищий рівень у порівнянні з іншими націями, зробити її найкращою. Він піднімає її з Простору боротьби у Простір пригод. Він творить державу і за її допомогою вмикає рефлексію Homo duplex, тобто спроможність народу усвідомлювати себе органічною цілісністю і творчо розв’язувати конфлікти інтересів між різними соціальними групами.  

Магічний націоналізм є вченням про трансформацію (метаморфозу, преображення) людини і формування реалізованої, гармонійної нації з цілісним світоглядом, високим інтелектом, окультуреною мовою і суттєво досконалішим генофондом. Це означає, що магічна нація має ознаки нової раси. Історичною реалізацію магічного націоналізму є Трипільська цивілізація. Магічний націоналізм прагне підняти всю націю у Простір волі – простір Царства божого.

На відміну від нормативного і творчого націоналізму, магічний націоналізм має розвинений езотеричний, метафізичний, релігійний компонент. Внутрішній, езотеричний складник називається аріянством, а його зовнішня реалізація – Національним Солідаризмом (НС). З погляду політичної практики НС – це масовий рух творчого класу.

Релігійний компонент магічного націоналізму підтримується національною аріянською церквою, завдяки чому рефлексія Homo duplex набуває завершеної форми. Магічна нація вирізняється особливою схильністю до самоконтролю, вмінням панувати над власними інстинктами і пристрастями, здатністю раціонально організовувати своє життя і неухильно рухатися до досконалості.

– Чому в сучасній ситуації нас врятує тільки націоналізм найвищого, магічного рівня?

Сучасне людство переживає глобальну кризу цивілізаційно-расового переходу. Вона найгостріше виявляється в Україні, яка у всі часи була ініціатором глобальних новацій, через що ця земля вважалася планетарним полюсом і Святою Землею (Гіперборією, Оукраїною – «країною-зародком»), а її народ вважався священним «народом Осі» – гіперборіями.

В ситуації трансформаційної кризи звичайні підходи вже не працюють. Отже, треба застосовувати незвичайні підходи. Це значить, що Україні потрібне вчення вищого рівня – магічний націоналізм. Тільки він приведе до бажаного результату. Ідеології нижчого рівня вже неефективні, покладатися на них – це марнувати час і зусилля. Те, що давало добрі плоди в минулому столітті, в наш час уже не діє.

Чому в Україні нема активного націоналізму?

Тому що українські націоналістичні організації його бояться як чорт ладана. Бояться, бо їх переконали, що активний націоналізм – це фашизм, нацизм, расизм і тероризм. Відтак наші націоналісти б’ються в груди і клянуться, що вони ніякі не фашисти, а клуб любителів антифашизму, етнографії та сумних пісень.

Як сталося, що українці відреклися від активного, атакуючого, державотворчого націоналізму? Ключ до відповіді на це запитання дає єврейський націоналіст Кирило Богданович, доктор фізико-математичних наук, історик і публіцист: Як слово «фашист» стало лайкою у Сталіна та лібералів.