Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

Норвегія змінить конфігурацію газового ринку Східної Європи

«Нафтогаз України» заявив про початок реалізації контракту з державною норвезькою компанією Statoil з імпорту природного газу з 1 жовтня цього року. Подробиці договору офіційно поки не розголошуються. І єдиним джерелом інформації про параметри документа є представник польського Інституту Яна Собеського Томаш Хмаль, котрий припустив, що обсяг контракту може становити 10 млрд. м3/рік за ціною від $300 до 350/тис. м3.

14101201r.jpg

Statoil створила на базі занедбаної уранової шахти в Чехії інфраструктуру для експорту вуглеводнів

Починаючи з вересня, Україна завозила з Європи 986 млн. м3 природного газу, з якого 779 млн. м3 заходило зі Словаччини, 117 — із Польщі та 90 — з Угорщини. Головним постачальником значилася германська RWE Supply&Trading. У річному обрахунку, середній рівень обсягів імпорту з початку 2014-го мав становити 10 млрд. м3. За офіційними даними української сторони, середня ціна газу — $375/тис. м3, що менше ціни передбачуваних поставок із Росії. Їх мінімальне значення станом на 1 жовтня дорівнювало $385/тис. м3. (Нагадаємо, раніше — у січні — Київ відмовився укладати угоду з ціною $450/тис. м3).

І до нинішньої появи Норвегії серед постачальників газу в нашу країну питання вартості блакитного палива має безпосередній стосунок. Адже на початку осені компанії-оператори ГТС Словаччини, а потім Угорщини та Польщі були змушені скоротити поставки в Україну через необхідність наповнення своїх підземних сховищ.

RWE Supply & Trading, яка забезпечувала український ринок із західного напрямку, виявилася не готовою до такого повороту: за європейськими мірками, це невелика компанія, яка оперує до 18 млрд. м3/рік. Решту обсягів палива вона перекуповує. Через низку причин наприкінці літа на виручку німцям прийшли експортери Норвегії, які оперують ресурсом більше 130 млрд. м3/рік.

Саме норвежці вважаються першопрохідцями європейського енергетичного ринку, ще задовго до появи на ньому групи компаній-газотрейдерів, заснованих у Швейцарії та Австрії в кінці 1980-х бенефіціарами з країн колишнього СРСР. В окремі роки, контрольовані групою поставки газу, становили 130–145 млрд. м3. До 90% цих ресурсів проходили транзитом територією України. Тоді цей газ був дешевше від європейського і безпосередньо конкурував із норвезькою і британською продукцією.

У перші роки 2000-х, північноєвропейські експортери зосередилися на купівлі в країнах Азії великих нафтогазових родовищ. До 2010–2013 років найбільші в Європі корпорації — британська British Petroleum (BP) і норвезька Stаtoil активізували діяльність в Азербайджані, Туркменістані та Казахстані. Та все ж британці до 2012 року вирішили покинути ринки газовидобутку в країнах колишнього СРСР. І перемістили центр своєї міжнародної активності з Середньої Азії до Центральної Азії та Іраку. А втім останній до 2013 року фактично перетворився на руїни через безперервні бойові дії.

Stаtoil протягом 2007–2013 років теж почала згортати присутність на азіатському ринку. Зокрема, корпорація позбулася статусу оператора газопроводу Баку – Джейхан, і 2013-го почала розпродаж своїх активів у цьому проекті. 2012 року за $1,45 млрд. пішов 12% пакет акцій Південнокавказького газопроводу. Крім того, Stаtoil відмовилася викуповувати опціон на 25% акцій Трансанатолійського газопроводу в Туреччині (TANAP). Ці маршрути роками вважалися найважливішими для розширення постачання азіатського газу до Туреччини і країн Євросоюзу. Але річ у тім, що Норвегія не є членом ЄС. Диверсифікація поставок газу до Європи виявилися внутрішньою проблемою спільноти, а Осло повернулося в часи освоєння гігантських газових запасів Північного моря. Тим більше що протягом 2010–2011 років багаті вуглеводневі ресурси виявлено в норвезькому секторі Арктики.

Усе це помітно змінило контур проникнення газового дивізіону Statoil в Європу. 2006 року, майже відразу після входження до ЄС Чехії, норвежці придбали права оренди на виснажене родовище урану в цій країні з метою будівництва в занедбаних шахтах невеликого підземного сховища газу, і створення на його базі обширної інфраструктури виходу норвезьких ресурсів на ринок Східної Європи.

Сьогодні, коли корпорація вирішила імпортувати вуглеводні в Україну, унікальне чеське ПСГ обіцяє стати ключовим технічним елементом постачання вітчизняного ринку.

Підписуюсь на новини

Останні записи