Микола Томенко: “Маємо корумпований та монополізований ринок медіа”

Пане Томенко, чи Ваш вислів, виголошений на засіданні Клубу особистостей у Ряшеві (Польща) про те, що в Україні маємо корумпований та монополізований ринок, має аргументоване підгрунтя? Хто є монополістами цього скорумпованого ринку?

М.Т.: В Україні є дві доволі потужні фінансові групи - одну ми називаємо групою Суркіса-Медведчука, і другу – групою Віктора Пінчука. Група Суркіса-Медведчука прямо чи опосередковано контролює три загальнонаціональні канали – 1плюс 1, УТ-і, Інтер і ТЕТ, який є квазінаціональний. Як Ви розумієте, серед замовників - безпосередньо цих людей немає, за винятком телеканалу ТЕТ, де серед засновників є брат Григорія Суркіса – Ігор Суркіс – президент футбольного клубу “Динамо”. У групі Віктора Пінчука є три інші загальнонаціональні канали – Новий, ІСTV та СТБ. Інших загальнонаціональних каналів в Україні немає. Щоправда, є три чи два телевізійні канали, які боряться за такий статус – “Україна”, де немає жодної програми по-українськи. Щодо її власників - це донецька телекомпанія, близька до прем”єр-міністра Віктора Януковича. Є 5-ий канал, засновником якої є бізнес, що фактично працює на “Нашу Україну”, і “Тоніс”, близький до НДП, радше до екс- прем”єра України Валерія Пустовойтенка.

Очевидно, такий розклад впливу відомих політиків на медіа впливає не лише на свободу преси, але й можливість промувати в рівних можливостях усі політичні сили. Йдеться про паритетні умови у можливості висловитися. Ви як представник опозиційного блоку як часто маєте нагоду говорити за посередництвом медіа, адже “бізнес “Нашої України”, блоку, який Ви представляєте фінансує 5-ий канал?

М.Т.: Рейтинги цих каналів є неспівмірними. Скажімо, новини на 1 плюс 1, за даними Інституту політики, дивляться близько 20 відсотків, натомість новини на 5 каналі – 0,5-0,8 відсотка. І складність не полягає в тому, що ми вибудовуємо демократичні правила роботи медіа через прийняті закони, але так виглядає, що ті люди, які є в правлячій політичній еліті, очевидно, ближчим часом їх виконувати не будуть. Скажімо, я запропонував прийняти відповідну постанову, аби щоденно після засідання парламенту в прямому ефірі на першому національному каналі УТ-1 проводити дебати між опозицією і більшістю щодо зробленого в парламенті. За цю постанову проголосувало 433 народних депутати з 450-ти. Цю постанову ніхто не виконує, не може бути щоб Віктор Ющенко, Олександр Мороз і Юлія Тимошенко розповідали про владу в прямому ефірі.

Будемо вважати, що ситуація з телебаченням ми рельєфно собі уяснили. Не менш тривожною, з точки зору громадянина України, є ситуація з радіостанціями. Радіоефір є зрусифікованим, перші сходинки усіх рейтингів займають російськомовні станції. Чи це є вимога сучасного слухача чи знову ж таки політика власників?

М.Т.: Боятися нічого. Проблема, думаю, складніша, ніж русифікація як така. Економічна та політична еліта в Україні вже мислить категоріями окремої країни, але, певний, не мислить категоріями окремої країни з окремою унікальною культурою і мовою.

Якщо аналізувати ефір українських FM-станцій. Це наслідок не лише вибору слухачів, це вибір політичної еліти і бізнесу, який фінансує такі станції. Що таке український бізнес після первісного накопичення капіталу? Звідки ці люди прийшли – з тюрем, з ринків (базару) і червоного директорату. Іншого серйозного поповнення цієї бізнесової групи не було. Вони хочуть таке слухати. І об”єктивно це здебільшого нав”язується і суспільству.

У нас найпопулярніші радіостанції – Русское радио, радіо Шансон, де звучать пісні з тюрем та кримінального середовища. Щодо телебачення, то ситуація трохи краща, українських фільмів практично немає, але всі інші в масі своїй дублюються українською мовою.

Я погоджуюсь з Вами, масова культура в Україні не українська. Ми втримали народну культуру як виразно українську унікальну, зробили певні кроки до посилення української академічної культури, маю на увазі наукові дослідження, монографії, підручники, і повністю втратили масову культуру. Як ви розумієте, вона не російська, вона російськомовна. Думаю, що вона до російської культури так само не має ніякого відношення, так само до західної, європейської чи американської культури.

Тому висловлюю може не популярну річ - я схильний може менше звинувачувати суспільство чи народ, бо це передовсім проблема влади і проблема правлячої еліти в ширшому сенсі.