Хрещення – це завжди ініціація, тобто започаткування життя у вищому статусі. Зазвичай при ініціації дається нове ім’я. Цей самий принцип виконувався при охрещенні Русі. Оскільки суспільство було варново структурованим, то охрещення Русі відбулося через охрещення арійських варн та їхніх богів.

Попередні статті:

Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля
Арійські обряди та настанови
Іудохристиянська антитеза
Світоглядні принципи арійства
Світоглядна антитеза, лівий шлях
Сварга і дракон – символи арійства
Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
Аріанство – релігія знань
Аріанство у слов’ян
Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
Русь – земля Тура
Русь аріанська

Нагадаємо, що кожна арійська варна мала власного варнового бога, або бога-егрегора. Варто пояснити, хто такі «боги», звідки вони беруться і чим займаються.

БОГИ-ЕГРЕГОРИ

Егрегори («енергери»), боги, сили – це своєрідні психоенергетичні банки, що створюються думками, бажаннями й емоціями людей. Володіючи психікою, вони є тонкоматеріальними живими істотами. Егрегори концентрують психічну енергію людей, які до них звертаються з молитвами, думками, подяками, а найвідданіших своїх прихильників егрегори можуть наснажувати неймовірно потужною енергією, яка дозволяє їм виявляти чудеса зцілення, героїзму, самовідданої праці, керування стихіями тощо.

Елементарним прикладом колективної магії з застосуванням егрегорів може бути футбольний матч, коли велика маса людей пристрасно бажає перемоги для своєї команди. Згенерована ними психічна енергія формує егрегор (психоенергетичний накопичувач), який передає цю сконцентровану енергію футболістам. Чим потужніший такий егрегор і чим вища здатність команди його сприйняти, тим більше під час матчу можна спостерігати «чудес», коли м’ячі дивовижними траєкторіями влітають у ворота, або навпаки – коли якась чарівна сила захищає футбольні ворота невидимою стіною.

Для налагодження взаємодії з таким «футбольним егрегором» потрібно, щоб був добрий контакт між уболівальниками і гравцями, щоб уболівальники любили команду в цілому і кожного гравця зокрема, а гравці любили своїх уболівальників. Тут усе просто: буде контакт – генеруватиметься енергія, концентруватиметься егрегором і передаватиметься команді, не буде контакту – не буде натхненної гри. Саме з егрегорами пов’язаний ефект «свого» і «чужого» поля, прагнення команд збирати на стадіонах якомога більше своїх уболівальників і залучати якомога ширшу аудиторію телеглядачів, адже думка миттєво долає будь-які відстані.

Ключовим моментом контакту між «генератором»» і «приймачем» є сприймання вболівальниками своєї команди як «рідної». Звідси практичний «магічний» висновок: додаткову перевагу завжди матиме та команда, за яку вболіватиме народ, який вважатиме її своєю частинкою, «плоттю від плоті». Натомість присутність у команді «легіонерів» (найманців), особливо іншого расового типу, зі зрозумілих причин руйнує контакт між народом-«генератором» енергії і командою-«приймачем». І тут вже не допомагає професіоналізм, особливо в ситуаціях, які вимагають енергетичних і вольових надзусиль.

Потужні егрегори, здатні реально впливати на земні справи, в давнину називали «силами» або «богами». Чим світліший бог-сила (тобто егрегор), тим більші його можливості. Наприклад, питання зцілення і щастя людини підвладні лише світлим силам, натомість темні сили здатні лише руйнувати та мучити. Це подібно до нашого земного життя: вилікувати тебе зможе лише просвітлена знаннями і любов’ю людина, натомість примітивна, зіпсована людина здатна принести лише неприємності та страждання.

Кожен бог має свою спеціалізацію, причому чим нижчий його ієрархічний рівень, тим виразніша спеціалізація. Скажімо, якщо Велес чи інший варновий бог опікується величезним спектром різноманітних справ, то якийсь спеціалізований бог може допомагати тільки в одній справі, наприклад, знаходити загублені ключі або добре їздити на велосипеді (див.: Святі покровителі).

Егрегори творяться людьми. Чим більша кількість людей звертається до якогось егрегора і чим інтенсивніше вони це роблять, тим він потужніший і тим ефективніше допомагає своїм прихильникам. По-суті, егрегор є енергетично-інформаційним вузлом, який накопичує і перерозподіляє енергію та інформацію. Наприклад, якщо достатньо велика група людей буде звертатися до «бога персональних комп’ютерів», то їхні комп’ютери справді краще працюватимуть.

Вміння при необхідності звертатися до потрібного бога-егрегора називають «багатобожжям» (політеїзмом). Зрозуміло, що воно зовсім не заперечує існування єдиного Творця всесвіту. Тобто між політеїзмом і монотеїзмом немає жодної суперечності. Непорозуміння виникло через те, що тим самим словом «бог» почали називати і Творця, і земні егрегори. Щоб не було термінологічної плутанини, Творця всесвіту доцільно називати Творцем всесвіту, Богом-Отцем, Брахмою, Сварогом, або принаймні писати слово «Бог» з великої літери. Натомість егрегори доцільно називати «егрегорами», а якщо вже застосовується термін «бог», то писати його з малої літери.

В арійській традиції найпотужнішими були варнові боги, адже варни як спеціалізовані соціальні підсистеми об’єднували величезні маси людей. Нагадаємо, що для арійських народів традиційно властива варнова структура:

• Брахмани (мудреці, священики, волхви, друїди);
• Кшатрії (воїни і державні службовці);
• Вайш’ї (виробники, бізнесмени, господарники).

Різні народи в різні часи давали своїм варновим богам різні імена. У 9–10 ст. у слов’ян бог брахманів називався Велес, бог кшатріїв – Перун, бог господарників – Дажбог. Головна функція Велеса – творення нового, Дажбога – тиражування сотвореного Велесом, Перуна – захист сотвореного Велесом і розмноженого Дажбогом.

ХРЕЩЕННЯ: НОВЕ ІМ’Я, ВИЩИЙ СТАТУС

Офіційне прийняття аріанства означало, що весь народ і вся держава Русь оновлюється й переходить на вищий рівень – мислення, організації, всього способу життя. Ритуалом такого духовного оновлення є хрещення, в основі якого покладена ідея поєднання небесного і земного, божественного і матеріального.

Хрещення – це завжди ініціація, тобто започаткування життя у вищому статусі. Так, коли народжується дитина, при хрещенні відбувається знайомство нової людини з громадою й усім всесвітом. Втілена духовна сутність набуває статусу «гравця» (слово «людина» означає гравець) і отримує ігрове ім’я (людське ім’я).

Цей самий принцип виконувався при охрещенні Русі, народ якої долучався до вищих знань, розпочинав нове життя і отримував вищий статус. Оскільки суспільство було варново структурованим, то охрещення Русі відбулося через охрещення арійських варн. Духовно-енергетична єдність варни забезпечується її богом-егрегором, тому охрещення варни здійснювалося через охрещення людей – членів варни – і варнових богів, які також отримували вищий статус.

Найвиразнішим було охрещення варни кшатріїв. Воно почалося з охрещення самого Володимира, який подав особистий приклад. Це була прадавня традиція: князь зобов’язаний був розпочинати найголовніші справи – чи це був бій, чи ритуальне дійство. Після Володимира було охрещено Перуна і всю варну кшатріїв (касту воїнів).

Ритуал оновлення у своїй суті означає початок нового життя. Для того, щоб допомогти людині зробити такий перехід, їй дається нове ім’я. Воно може використовуватися одночасно з попереднім іменем, або в різних ситуаціях використовуються різні імена. Це загально вживана практика ініціації у народів усього світу, оскільки ім’я людини має вплив на її характер, звідси відоме прислів’я: «Як корабель назовеш, так він і попливе».

Як відомо, нові імена отримали три найкращі апостоли Ісуса Хреста: ім’я «Воанергес» (діти блискавки) Він дав апостолам Івану і Якову, а ім’я Петро (скеля, камінь) – апостолу Симону. Це означало, що згадані апостоли отримали вищий статус.

Після хрещення варнові боги також отримали вищий статус. Це було символізовано їхніми новими іменами. Вважалося, що ці нові імена боги отримали не тільки від оновленого народу (який є творцем цих богів), а й від самого Ісуса Хреста.

СВЯТИЙ ДУХ ВЕЛЕС

Почнемо з Велеса. Це ім’я походить від кореня *вел – *вол – *віл. Він позначає рушійну силу – потужну, але водночас м’яку, спокійну, глибоку, точно керовану. Від цього кореня походять слова, що вказують на силу, що рухає, обертає, перетворює: українські «воля», «волхв» (від волвк – вольовик, синонім слова «друвід» – знавець сили), «велетень», «великий», «вельми», «віл» (або «вол»), володіти, російське «волчек» (дзига). На те, що це добра і гармонійна сила вказує англійське слово «well», яке вживається у значеннях: благо, джерело, криниця, гарний, здоровий, благополучно, розумно, на совість, відмінно, вельми, цілком.

У різних народів Велес мав різні імена: Волос, Велнис (литовці), Велс (латиші), Один (скандинави), Луг (кельти), Тот (гелленістичний Єгипет), Гермес (геллени), Меркурій (римляни). Він вважався богом-егрегором святості, глибинних знань, мудрості, цілительства, інформації, яснобачення, чесності, довіри, права (виконання договорів), справедливості, багатства, торгівлі, свідомості, рівноваги, музики, поезії, мистецтва, благодаті, душевної утіхи, веселості, любові, захищеності, волі, свободи, економіки (в т. ч. торгівлі), магії, зв’язку зі світом духовним і божественним. Улюбленець Велеса – досконала, реалізована людина. Велес – володар Переходу між світом людей і світом духів, посередник між земним і божественним світами.

Іноді Велес зображувався сопілкою в руках (сопілка миру). За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа «за межу» (побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками), з’явився Велес і заграв на сопілці. Гра була такою чарівною, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися. Це ще один приклад м’якої брахманської сили «Вел-Вол», яка зазвичай ефективніша в порівнянні з кшатрійською силою «Пер-Тор-Тур-Тар-Стер».

«Велесова книга» була написана українськими брахманами, тому на дощечці 16 цієї дерев’яної книги знаходимо слова присвяти: «Велесу Книгу цю почестимо – Богу нашому, бо в ньому є прибіжище і сила». У ній же читаємо: «То Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа (Дідуха) до Огнища (родинного храму), і честити його (Велеса) як отця божественного (бога-егрегора)» (дощечка 8/2). Це вказує на те, що Велес дає захист і силу, опікується знаннями, технологіями, обрядами. У Слові о полку Ігоревім (12 ст.) древній піснетворець Боян називається «Велесовим внуком». Цей епітет говорить про функції Велеса як бога поезії та обрядових пісень, взагалі – мистецтва і культури.

Тваринами, які символізували Велеса і його енергію, були Вепр, Дракон, Кінь і Віл. Зв’язок Велеса з вепром є найбільш архаїчним і найбільш виразним. Як ми вже згадували вище, галльські брахмани (друїди-друвіди, тобто «знавці сили») називали себе «вепрами», оскільки були прямими спадкоємцями первинної (примордіальної), доарійської духовності, а вепр (бор) був тотемом кроманьйонської Борії. Цей зв’язок арійського Велеса з доарійським вепром-бором знаходимо у скандинавській міфології, згідно з якою Один (Велес) був сином Бора. Велеса також зображували верхи на вепрі.

Не менш важливим символом Велеса є змій-дракон (семаргл, вогнебог) – міфічна істота, що символізує панування над чотирма земними стихіями. Згідно з традицією, дракон вважається охоронцем скарбів і доступу до таємних знань. «Подолати дракона» означає отримати внутрішню перемогу над власною темнотою несвідомості та страхом, опанувати своє тваринне начало. Вершник на драконі – це символ реалізованої людини, яку так любить Велес.

Двома іншими анімалістичними символом Велеса віл і кінь, бо це домашні тварини, що рухають, є носіями керованої людиною доброї сили «вел-вол». Не випадково в архаїчних білоруських діалектах існують слова волот (кінь), волотиха (кобила), волоток (жеребець), волотьонок (лоша).

Головна риса і функція Велеса – це святість. Водночас він є покровителем мистецтв, які несуть людям радість і душевну втіху, піднімають настрій, надають оптимізму. Вірогідно, що від імені «Велес» походить слово «веселість» – результат дії чистого, мудрого, святого духу Велеса.

Після хрещення Велесу надали ім’я Святий дух. Згідно з відомою аріохрестиянською молитвою, Святий дух є Царем небесним, утішителем, духом істини, скарбницею добра і подателем життя. Нове ім’я природно випливало з притаманної Велесу функції святості, істинності, веселості, добробуту. Підвищення ж статусу полягало в повному поєднані з істинною і благою інформацією, що йде від Творця всесвіту – Бога-Отця, Сварога, Брахми. Згідно з формулою Євангелія, Святий дух Велес тепер постійно згадується поряд з Отцем (Сварогом) і Сином – метою людської еволюції, боголюдиною, ідеальну реалізацію якої явив Ісус Хрестос.


Символ Святого духа в аріанстві

Матеріальним підтвердженням нового статусу Велеса стало те, що 10% надходжень до державної скарбниці йшло на розвиток Десятинної церкви і всієї брахманської інфраструктури, на поширення науки і мистецтв, виховання й освіти. У такий спосіб Володимир подолав наслідки відхилення «революції кшатріїв» і відновив співпрацю з оновленим брахманством.

Святий дух Велес зображувався або у вигляді голуба, або у вигляді архангелів – священних вісників, які несуть людям істинну, позитивну, суттєво важливу інформацію (слово «ангел» означає вісник).

(клацайте на фото, щоб збільшити)


Мозаїчне зображення архангела з Софіївського собору в Києві. У лівій руці він тримає табличку зі словом «агнос», що перекладається з гелленської як «чистий, непорочний, праведний, священний».

Надання Велесу імені «Святий дух» виглядає як новація. Проте схоже на те, що це було повернення до прадавнього імені варнового бога брахманів ще часів Золотої доби 7 тисячоліть тому. Сама конструкція «Святий дух» виглядає доволі архаїчно, передусім через свою точність і простоту.

«Нові імена» богів двох інших варн також виглядають поверненням до добре забутого старого. І це логічно, адже вчення Ісуса Хреста – арійство – було реставрацією духу Золотої доби Трипілля. Відповідно, держава Володимира була задумана як реставрація священної держави Золотої доби.

СВЯТИЙ АРХІСТРАТЕГ МИХАЇЛ

Егрегор Перуна є вмістилищем суворої, потужної, брутальної, руйнівної енергетики. Тому його нерідко уявляли сильним і досвідченим воякою з бойовим молотом в руці – найдавнішою зброєю. Коли він б’є своїм молотом, то у небі лунає грім.


Перун – Тор – Тараніс – бог-егрегор варни кшатріїв

Для піднесення Перуна на вищий рівень його охрестили і зробили святим під іменем Архістратега Михаїла. Архістратег (гелленською αρχιστρατηγός) означає найвищий воєначальник, а ім’я Михаїл буквально перекладається як дух могутності, або могутній дух (миха, мога, мага – потужний, ель-їл-йло – дух). Це ім’я іудохристияни читають «по-візантійськи» (новогрецьки) – як «архістратИг», хоча гелленська (давньогрецька) буква «η» читається як «е».

Довідка: Ета – велика Η, мала η; грец. Ήτα (Гета), англійська Ейч – сьома літера грецької абетки, вимовляється як «Е». Початково використовувалась для позначення придихання. У новогрецькій мові вимовляється як «І». Початок новогрецького історичного періоду умовно відлічується від падіння Візантійської імперії 1453 року. Стародавні геллени і сучасні греки – це два різні етноси, які відрізняються за домінуючим антропологічним типом, етнопсихікою і мовою.


Святий Архістратег Михаїл на мозаїці Михайлівського храму Видубицького чоловічого монастиря.

Слово «миха» надзвичайно архаїчне, воно походить від прадавнього «мога» — могутність. Від цього слова також походять «маг» (могутній, чарівник), «мега» (величезний, потужний), а також назва першої на землі машини, точніше, мажини («тієї, що посилює могутність»): «мажа» – чумацький віз (до речі, винайдений на території України), а також «мажара» – великий віз (Грінченко Борис. Словарь української мови).

У народних українських віруваннях збереглася пам’ять про доброго бога на ім’я Миха — захисника мисливців, непримиренного войовника з нечистою силою, якому Господь доручив вогненного меча. Йому підвладна вся небесна ангельська сила, а на землі навіть вовки (Войтович Валерій. Сокіл-Род: легенди та міфи стародавніх українців. — Рівне: Оріана, 1997. — С. 123.)

Іменини Михи наші далекі предки святкували 8 листопада, сьогодні ж у цей день святкуємо собор Архангела Михаїла — архістратега, верховного полководця ангельського війська, покровителя запорізьких козаків — варни професійних воїнів-кшатріїв. Нагадаємо, що слова «козак» і «кшатрій» походять від того ж самого кореня «кес» — меч, порівняйте з українським «косак» — великий ніж.


Архістратег Михаїл на південній брамі Софії Київської.

Таким чином, освячення Перуна надало йому вищого сакрального статусу. Це вже не просто Перун, тобто «той хто б’є, періщить» («прати» – вибивати тканину під час прання за допомогою «праника» – дерев’яного гладенького валка). Це вже святий Архістратег Михайло – воєначальник воїнства світла, кращий з кращих, який завжди дотримується вищої справедливості й ніколи не робить зла. Це було відновлення статусу священного воїна часів Золотої доби Трипілля, коли військова справа була одним з трьох головних релігійних обов’язків.

На місці, де дубова статуя Перуна пристала до берега, заснували Видубицький монастир, в якому пізніше побудували храм Святого Архістратега Михаїла. Це додаткова вказівка на прямий зв’язок між Перуном і Архістратегом Михайлом.

Оскільки Київ був княжим містом, а богом-егрегором князя і його воїнства був Перун, то після охрещення небесним покровителем цього міста став Архістратег Михаїл. Він донині традиційно зображується на гербі Києва.


Архістратег Михаїл на сучасному гербі Києва.

СВЯТИЙ ДАЖБОГ МИКОЛА

Бог-егрегор господарників Дажбог отримав не менш архаїчне ім’я – Святий Микола. Первинно це слово звучало як «Ни-коло» або «Не-коло», що значить кінець («не», «ні» – заперечення) річного циклу («кола»). Протилежністю до «Ни-коло» була наступна подія «Коло-да» (Коляда) – утвердження («да») нового кола, початок нового року.

Судячи з примітивності конструкції, слово «Ни-коло» дуже древнє, ще доарійське, бореальне (кроманьйонське). Цю астрономічну подію наші пращури відзначали мабуть ще 30 чи 40 тисячоліть тому. Час настання «Ни-коло» визначається дуже просто: в землю встромляється палиця і щодня позначається довжина тіні від сонця. Починаючи з літнього сонцестояння тінь постійно збільшується, бо сонце рухається все нижче і нижче. І як тільки тінь перестала збільшуватися – значить «прийшов Ни-коло», а як тінь почала зменшуватися – «прийшов Коло-да». От і вся астрономія.

Отже, свято Никола – це свято завершення річного кола, кінець річного циклу. Саме в цей час остаточно визрівають плоди людської діяльності, за якими можна робити точні висновки про саму людину та якість її життя протягом року. Тому свято Никола – це священний час підведення підсумків. Воно має велику виховну силу, яка здійснюється через ритуал обдарування. Особливо яскраво це проявляється з дітьми: слухняні й працьовиті діти отримують щедрі подарунки, а неслухняні й ліниві можуть зранку під своєю подушкою знайти різку чи інший прозорий натяк на необхідність вдосконалення.

Звідки Микола бере щедрі подарунки? Його багатство є результатом правильно здійсненої наполегливої праці протягом всього року. Тому Никола-Микола – це бог-егрегор матеріальних благ, а тому володар найбільш матеріальних стихій – землі і води. Через це він став головним богом-егрегором варни господарників (вайш’їв), покровителем землеробства і скотарства, захисником на землі та морі. Пізніше цього подателя земних щедрот арії почали називати іменами Дажбог (слов’яни), Дагон (филистимляни), Дагда (кельти), Фрейр (скандинави).

Після хрещення Русі, яке знаменувало спробу реставрації Золотої доби, Дажбогу повернули його первинне, архаїчне ім’я – Николо, Никола, Микола, Миколай. Він залишився покровителем сільського господарства, рятівником на суші і на морі. Зі всіх святих він найближчий до простих людей, готовий їм допомогти в будь-якій житейській ситуації – від заспокоєння бурі на морі до витягування воза з болота. Тому в Україні половина всіх храмів присвячена саме Святому Миколі.


Святий Дажбог Микола: володар стихій землі й води, бог родючості та щедрості, егрегор тиражування матеріальних благ.

Селяни вважали Миколу найвищим богом після Творця. Оскільки Микола був богом урожайності, то навіть збереглося прислів’я: «На полі – один бог – Микола». Тому святого Миколи ще відзначають навесні – 22 травня – коли буйна зелена природа найяскравіше виявляє всю свою щедрість і красу. Проте головне свято Миколи відзначається 19 грудня, коли завершується переробка зібраного річного урожаю.

Зауважимо, що Святий Микола не має жодного стосунку до єпископа Мир Ликійських Николая. Цей чолов’яга найбільше «прославився» тим, що на Нікейському соборі в 325 році вів дискусію з Александрійським єпископом Арієм. Так от, коли в цього Николая закінчились аргументи, він брутально ударив Арія в обличчя. За це його інші єпископи позбавили священичого сану і навіть запроторили до в’язниці. Свята людина ніколи не вдарить свого співрозмовника. Всі наступні вигадки про чудотворство цього іудохристиянського «святого» – це паразитування на силі і славі арійського Святого Миколи – бога-егрегора варни господарників.

Протягом десятків тисячоліть українці успішно розвивалися завдяки тому, що у них були світлі, добрі, святі боги. Українці любили своїх богів – і вони любили українців. Ми любимо Святого духа Велеса, святого Архістратега Перуна-Михайла і святого Дажбога Миколу, а вони люблять нас.

Продовження: Аріанські храми в Україні

 


В тему:
Національний егрегор — скарбниця народу
Егрегори
Структурування егрегора Народу Вепра. Боги арійських варн.
Банк-що-не-збанкрутує

 

Наші інтереси: 

Знання - сила!

Гравець: 
Народний Оглядач
888

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка