19 вересня 2003 року у конференц-залі Європейського університету відбулось чергове зібрання київських прихильників Великого Переходу. Воно було присвячене закономірностям розвитку України з погляду етногенетики.
Етногенетичні дослідження минулого і майбутнього України викликають все більше зацікавлення української еліти. Наче у підтвердження цього перед початком роботи Клубу відбулась півторагодинна робота зі знімальною групою телеканалу “1+1”: Леся Сакада взяла інтерв’ю у головного редактора журналу “Перехід-IV” Ігоря Каганця і вченого секретаря журналу Володимира Щербини.
Як завжди, засідання Клубу почалося з півгодинної “розминки” за чаєм, кавою і солодощами, під час якої познайомилися з новими відвідувачами Клубу, обмінялися останніми новинами. Згодом почалася планова робота згідно з наперед оголошеним порядком денним.
Роботу клубу відкрив Ігор Каганець повідомленням про розгортання проекту “Перехід-IV”. Він нагадав, що розвиток будь-якої ідеї має тенденцію проходити чотири послідовні фази: 1 – генерування ідеї, 2 – створення діючого прототипу, 3 – кризове випробовування, 4 — повноцінна реалізація, далі знову йде фаза 1 (вже на вищому рівні) і так далі. Якщо розглянути історію розвитку проекту, то він розпочався з публікації книги І. Каганця “Нація золотих комірців” (1994) і серії його програмних статей в науково-теоретичному журналі Верховної Ради України “Віче”. Початок виходу журналу “Перехід-IV” з 1998 року як інтернет-видання, а з 1999 року як друкованого часопису мало ознаки четвертої фази.
З 2000-го року розпочалася перша фаза проекту, проявом якої стало фінансування журналу (починаючи з 3-го випуску) Юрієм Збітнєвим, який став його засновником.
З початком 2003 року виявилися ознаки гострої кризи проекту, пов’язані з необхідністю переходу до другої, практичної фази розгортання проекту. Криза була подолана у вересні цього року, що виявилося у зміні засновника. З 19 вересня 2003 р. засновником Журналу нової еліти “Перехід-IV” став Міжнародний фонд ім. Кирила Стеценка — всесвітньо відомого українського композитора. Президентом цього фонду є внук композитора — музикант, композитор і громадський діяч Кирило Стеценко, давній прихильник журналу “Перехід-IV” і співзасновник Київського читацького клубу “Перехід-IV”.
Кирило Стеценко розповів учасникам зібрання про культурно-просвітницьку діяльність Фонду, а також про те, що статус благодійної організації згідно з чинним законодавством України дозволяє накопичувати благодійні внески для фінансування журналу та інших пов’язаних з ним проектів.
Після нього слово було надано Володимиру Щербині, який розповів про роботу VIII конгресу Всесвітнього Конгресу українців (СКУ), в роботі якого брали найактивнішу участь журнал “Перехід-IV” та його інтернет-додаток “Народний Оглядач”. Особливо продуктивними були зустрічі з представниками Четвертої хвилі української еміграції — енергійними, високоосвіченими, переважно молодими людьми.
Розповідаючи про еміграцію Четвертої хвилі, Володимир Щербина виділив у ній 4 складові:
1. Ті, хто узяв громадянство іншої країни. Більшість цих людей поїхали за матеріальним статком і вирішили викреслити Україну зі свого життя. Вони прагнуть розчинитись у іншій країні, стати справжніми американцями, канадцями, німцями, австралійцями тощо. Мало у кого цей процес йде безболісно. Часто ностальгія підсилюється конфліктом “батьків і дітей” (адже діти на відміну від батьків швидко адаптуються до нових умов і асимілюються). Ті, кому важче вписатись у нове суспільство, і кого ностальгія мучить особливо сильно, починають шукати собі подібних. Значна частина таких шукачів потрапляє в організації “совєцьких” емігрантів (це різні російськомовні організації, зокрема єврейські, “росіянські” тощо). І лише невелика частина ностальгуючих починає об’єднуватись в українські емігрантські організації. Притому в них важко складаються стосунки зі старою діаспорою (дуже відрізняються погляди, прагнення, мотивації).
2. Заробітчани. Це найчисельніша складова Четвертої хвилі. Хто їде з відчаю, хто більш розсудливо хоче заробити на майбутнє. Ці люди зберігають українське громадянство, вони збираються обов’язково повернутись на Батьківщину. Це сміливі люди, що не злякались поїхати в невідомість. Вони побачили інший світ, що дозволяє їм тверезо поглянути на України і оцінити її сильні і слабкі риси. Вони навчились дуже напружено працювати по 10-16 годин на добу. Повертаючись в Україну, вони несуть нову трудову етику - чесно і напружено працюючи, вони стають прикладом для оточуючих. І, навіть не думаючи про велику місію четвертої хвилі, після повернення ці люди мимоволі впорядковуть українське суспільство навколо себе, стають своєрідними “центрами кристалізації” нової України.
Цікаво, що серед завдань, які вони ставлять перед собою, особливо часто зустрічаються: 1) заробити початковий капітал для власної справи в Україні; 2) дати дітям гарну сучасну освіту. Відмовляючи ТАМ собі во всьому, вони вирощують ТУТ нове освічене покоління.
3. Інтелекуальні заробітчани. Ті, хто працює за контрактом в університетах, наукових лабораторіях, аналітичних центрах тощо. Маючи великі можливості для інтелектуального розвитку, вони, як правило, найбільш цікаві та перспективні ідеї залишають при собі, щоб втілити їх у життя вже в Україні. Після кількох років роботи за кордоном вони несуть в Україну новий інтелектуальний продукт, нові знання і технології. І знову ж такі – нову трудову етику, яка заперечує нехлюйство та ледарство.
4. Студенти. Молоде покоління, яке завтра почне будувати нову сильну Україну. Як губка вони вбирають у себе те, що можна потім буде застосувати тут. Вони також мають можливість порівняти життя ТУТ і ТАМ, об’єктивно оцінити переваги і недоліки України. Ці молоді хлопці та дівчати вже зуміли виграти ґранти або заробити собі на навчання. Вони не лякаються невідомого, а навпаки, сміливо йдуть у завтрашній день. А завтра вони принесуть в Україну нові знання і технології.
Всього діаспора Четвертої хвилі складає від 2 до 7 мільйонів. Найгострішою їхньою проблемою є розпорошення і неорганізованість — завершив короткий виступ Володимир Щербина.
Його думку продовжив Ігор Каганець, повідомивши, що на сайті “Народного Оглядача” почав роботу Всесвітній клуб знайомств “Перехід-IV”. Завдяки його роботі справа самоорганізації і спілкування українців ставиться на науково обґрунтовану і системну основу. Метою клубу є об’єднання духовно близьких українців всього світу, що є прихильниками цивілізаційного стрибка України і перетворення її на передову державу 21 століття.
Після цього І. Каганець виголосив свою доповідь “Стратегія Четвертої хвилі”. Три роки тому в журналі “Перехід-IV” було опубліковано його статтю “Генеалогія України”. У ній стверджувалося, що до 2015 року в Україні народиться новий український етнос. Прогноз ґрунтувався на методології етногенетики, яка розглядає народ як етносоціальний організм, колективну особистість. Подібно до людини, народ має батька і матір, діда і бабу, інших предків по батьківській і материнській лінії.
Чому новий етнос має народитися в районі 2015-го року? Тому що в цьому році для України починається новий етнотворчий цикл. Як показав професор Микола Чмихов, на початку кожного 532-річного циклу народжувався новий український етнос і формувалася нова державна система. Справді, якщо згадати історію, то 5 століть тому народився народ козаків, що створив Козацьку державу. Ще 5 століть у минуле — етнос русів і Київська Русь, ще 5 століть — анти і Антський союз, ще п’ять — сармати, далі — скіфи, кіммерійці, арійці...
Кожного разу в ролі жіночого, материнського начала виступало автохтонне населення України. А от активним, чоловічим началом були народи, які поверталися на материнські землі. Можна сказати, що це була діаспора, яка поверталася. Так, батьківським началом для антів були гали-галілеяни-тиверці, для русів — варяги, для народу козаків — литовське лицарство.
Нинішнє населення України має типові ознаки жіночого організму перед етнічним зачаттям. Серед цих ознак — пасивність, невизначеність, внутрішній хаос, нездатність впорядкувати своє життя.
А хто ж виступить в ролі батьківського ферменту? Всі ознаки вказують на Четверту хвилю української еміграції. Це найактивніша частина українського народу, яка виїхала на заробітки в інші країни, але в цілому бачить своє майбутнє лише в Україні. Ці люди багато пережили і багато навчилися, їх вирізняють сміливість, динамічність і висока працездатність. Вони на власному досвіді зрозуміли, що значить ЧУЖЕ, то ж здатні об’єктивно оцінити переваги і недоліки СВОГО.
Кількість емігрантів Четвертої хвилі коливається від 2 до 7 мільйонів. Досі це була чисельна, але неорганізована маса, що не дозволяло її розглядати як потужну силу у творенні нової України. Та все швидко змінюється: нещодавно було повідомлено про створення нової громадської організації — Всесвітнього об’єднання українців “Четверта хвиля”.,
Вони вже мають свою газету, яка називається “Міст”. Вони мають організаційно-фінансове ядро — корпорацію “Міст”, добре відому українським емігрантам завдяки розгалуженій інфраструктурі, добрій репутації та надійному сервісу. Якщо “Четверта хвиля” діятиме динамічно і нестандартно, то “планове” народження нового українського етносу і нової держави у 2015 році може стати реальністю.
Четверта хвиля — це та частина українців, яку ми зобов’язані перетворити на український субетнос з передовим світоглядом і вищою формою самоорганізації на сучасній технологічній базі. Ця спільнота має стати потужною силою, здатною радикально перетворити Україну, вивівши її на вищий цивілізаційний рівень. Це єдиний і, здається, останній шанс врятувати Україну від смерті.
Чому саме Четверта хвиля може стати етнотворчим ферментом, активним чоловічим началом преображення нашого народу?
1. Ідеологія. Четверта хвиля еміграції знаходиться в умовах інформаційного вакууму, що створює унікальні умови для масового сприйняття нею ідеології Великого Переходу. Населенню України, за винятком інтелектуальної еліти, це зробити значно важче, оскільки воно постійно знаходиться під пресом ворожої дезінформації, зомбування та інформаційного забруднення.
2. Організація. Четверта хвиля еміграції вирвана з колишніх організаційних форм і перебуває в стані максимально можливого організаційного розпорошення. Цей хаос створює ідеальні умови для ефективного залучення їх до нової української організації. Знову ж таки, в Україні це зробити незмірно важче, оскільки спочатку треба буде вирвати людей з існуючих структур, здебільшого неефективних, роз’єднаних і керованих чужинцями.
3. Технологія. Організаційне об’єднання Четвертої хвилі, оскільки воно робиться “з нуля”, можна здійснити на базі найновіших технологій менеджменту та комунікацій, зокрема, інтернет-технологій. Більш того, саме з інтернету і треба розпочинати розбудову громадської організації “Четверта хвиля”, оскільки “в мережі” знаходяться найактивніші та найрозвиненіші українці, які можуть стати першими “центрами кристалізації” нової спільноти. До речі, саме Четверта хвиля (за рідкими винятками) є читачем журналу і “Народного Оглядача”.
Після виголошення доповіді розпочалося надзвичайно активне, цікаве і продуктивне її обговорення.
Найбільший інтерес викликало питання про характер взаємодії материнського організму (населення України) та Четвертої хвилі - потенційного чоловічого начала. З’ясували, що для перетворення на етнотворчий фермент Четверта хвиля має перетворитися на консолідовану організацію (за прикладом попередніх батьківських етносів). Так само має структуруватися і материнський організм. Можливо, що початковою формою такого структурування стане мережа читацьких клубів “Перехід-IV”.
Повертаючись на Батьківщину, Четверта хвиля в основному буде носієм організаційно-вольового імпульсу, в той час як духовно-вольовий імпульс має генеруватися в Україні (що, врешті, вже почалося).
Серед багатьох цікавих ідей, були також висловлені думки про те, що батьківський і материнський організми, за аналогією з людьми, повинні полюбити одне одного і прагнути об’єднатися в цілісну організаційно-духовну структуру.
Також було поставлено питання про те, що на першому етапі народження нової спільноти їй потрібне певне усамітнення, захищеність від навколишнього світу (адже “виховання” дитини передбачає “заховування” від всього чужого).
У з’язку з цим заговорили про інформаційну культуру нової спільноти, яка грунтується на передовому світогляді і сучасній технологічній базі. Серед іншого, елементом інформаційної культури є практика утаємничування інформації від допитливих очей за допомогою поширеної у світі системи кодування www.pgp.com. При сучасних технічних засобах перехоплення інформації спілкування відкритою поштою нагадує перегукування двох людей, що стоять на різних кінцях заповненого людьми Майдану Незалежності. Навіть якщо у спілкуванні немає нічого, що могло би потребувати утаємничення, застосування цієї визнаної у світі технології є ознакою передової інформаційної культури і внутрішньої самодисципліни.
Цікаво було дізнатися також про те, що після пережитого на чужині випробовування люди повертаються на Батьківщину великими її патріотами. Важливу роль відіграє не лише перебування в чужорідному мовному і культурному середовищі, але й відсутність звичного для організму харчування. Справді, щоб щось оцінити, треба його на якийсь час втратити. Від українських емігрантів можна почути дивовижні розповіді про те, що на чужині їжа зовсім несмачна, і що ми, в Україні, навіть не уявляємо собі, наскільки смачними є українські хліб, сало, молоко, сметана, навіть халва.
Так що учасники цього клубного зібрання дізналися багато цікавого і корисного, познайомилися з новими людьми і отримали потужний імпульс для подальшої інтелектуальної роботи в пошуку шляхів перетворення України.
Традиційно дискусії були продовжені після закінчення «офіційної частини» зібрання — за «солодким столом», де учасники ще раз переконалися в тому, що українське найсмачніше, принаймні для українців.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Феномен Четвертої хвилі. Перше засідання Київського читацького клубу “Перехід-IV”
Світ:
Як завжди, засідання Клубу почалося з півгодинної “розминки” за чаєм, кавою і солодощами, під час якої познайомилися з новими відвідувачами Клубу, обмінялися останніми новинами. Згодом почалася планова робота згідно з наперед оголошеним порядком денним.
Роботу клубу відкрив Ігор Каганець повідомленням про розгортання проекту “Перехід-IV”. Він нагадав, що розвиток будь-якої ідеї має тенденцію проходити чотири послідовні фази: 1 – генерування ідеї, 2 – створення діючого прототипу, 3 – кризове випробовування, 4 — повноцінна реалізація, далі знову йде фаза 1 (вже на вищому рівні) і так далі. Якщо розглянути історію розвитку проекту, то він розпочався з публікації книги І. Каганця “Нація золотих комірців” (1994) і серії його програмних статей в науково-теоретичному журналі Верховної Ради України “Віче”. Початок виходу журналу “Перехід-IV” з 1998 року як інтернет-видання, а з 1999 року як друкованого часопису мало ознаки четвертої фази.
З 2000-го року розпочалася перша фаза проекту, проявом якої стало фінансування журналу (починаючи з 3-го випуску) Юрієм Збітнєвим, який став його засновником.
З початком 2003 року виявилися ознаки гострої кризи проекту, пов’язані з необхідністю переходу до другої, практичної фази розгортання проекту. Криза була подолана у вересні цього року, що виявилося у зміні засновника. З 19 вересня 2003 р. засновником Журналу нової еліти “Перехід-IV” став Міжнародний фонд ім. Кирила Стеценка — всесвітньо відомого українського композитора. Президентом цього фонду є внук композитора — музикант, композитор і громадський діяч Кирило Стеценко, давній прихильник журналу “Перехід-IV” і співзасновник Київського читацького клубу “Перехід-IV”.
Кирило Стеценко розповів учасникам зібрання про культурно-просвітницьку діяльність Фонду, а також про те, що статус благодійної організації згідно з чинним законодавством України дозволяє накопичувати благодійні внески для фінансування журналу та інших пов’язаних з ним проектів.
Після нього слово було надано Володимиру Щербині, який розповів про роботу VIII конгресу Всесвітнього Конгресу українців (СКУ), в роботі якого брали найактивнішу участь журнал “Перехід-IV” та його інтернет-додаток “Народний Оглядач”. Особливо продуктивними були зустрічі з представниками Четвертої хвилі української еміграції — енергійними, високоосвіченими, переважно молодими людьми.
Розповідаючи про еміграцію Четвертої хвилі, Володимир Щербина виділив у ній 4 складові:
1. Ті, хто узяв громадянство іншої країни. Більшість цих людей поїхали за матеріальним статком і вирішили викреслити Україну зі свого життя. Вони прагнуть розчинитись у іншій країні, стати справжніми американцями, канадцями, німцями, австралійцями тощо. Мало у кого цей процес йде безболісно. Часто ностальгія підсилюється конфліктом “батьків і дітей” (адже діти на відміну від батьків швидко адаптуються до нових умов і асимілюються). Ті, кому важче вписатись у нове суспільство, і кого ностальгія мучить особливо сильно, починають шукати собі подібних. Значна частина таких шукачів потрапляє в організації “совєцьких” емігрантів (це різні російськомовні організації, зокрема єврейські, “росіянські” тощо). І лише невелика частина ностальгуючих починає об’єднуватись в українські емігрантські організації. Притому в них важко складаються стосунки зі старою діаспорою (дуже відрізняються погляди, прагнення, мотивації).
2. Заробітчани. Це найчисельніша складова Четвертої хвилі. Хто їде з відчаю, хто більш розсудливо хоче заробити на майбутнє. Ці люди зберігають українське громадянство, вони збираються обов’язково повернутись на Батьківщину. Це сміливі люди, що не злякались поїхати в невідомість. Вони побачили інший світ, що дозволяє їм тверезо поглянути на України і оцінити її сильні і слабкі риси. Вони навчились дуже напружено працювати по 10-16 годин на добу. Повертаючись в Україну, вони несуть нову трудову етику - чесно і напружено працюючи, вони стають прикладом для оточуючих. І, навіть не думаючи про велику місію четвертої хвилі, після повернення ці люди мимоволі впорядковуть українське суспільство навколо себе, стають своєрідними “центрами кристалізації” нової України.
Цікаво, що серед завдань, які вони ставлять перед собою, особливо часто зустрічаються: 1) заробити початковий капітал для власної справи в Україні; 2) дати дітям гарну сучасну освіту. Відмовляючи ТАМ собі во всьому, вони вирощують ТУТ нове освічене покоління.
3. Інтелекуальні заробітчани. Ті, хто працює за контрактом в університетах, наукових лабораторіях, аналітичних центрах тощо. Маючи великі можливості для інтелектуального розвитку, вони, як правило, найбільш цікаві та перспективні ідеї залишають при собі, щоб втілити їх у життя вже в Україні. Після кількох років роботи за кордоном вони несуть в Україну новий інтелектуальний продукт, нові знання і технології. І знову ж такі – нову трудову етику, яка заперечує нехлюйство та ледарство.
4. Студенти. Молоде покоління, яке завтра почне будувати нову сильну Україну. Як губка вони вбирають у себе те, що можна потім буде застосувати тут. Вони також мають можливість порівняти життя ТУТ і ТАМ, об’єктивно оцінити переваги і недоліки України. Ці молоді хлопці та дівчати вже зуміли виграти ґранти або заробити собі на навчання. Вони не лякаються невідомого, а навпаки, сміливо йдуть у завтрашній день. А завтра вони принесуть в Україну нові знання і технології.
Всього діаспора Четвертої хвилі складає від 2 до 7 мільйонів. Найгострішою їхньою проблемою є розпорошення і неорганізованість — завершив короткий виступ Володимир Щербина.
Його думку продовжив Ігор Каганець, повідомивши, що на сайті “Народного Оглядача” почав роботу Всесвітній клуб знайомств “Перехід-IV”. Завдяки його роботі справа самоорганізації і спілкування українців ставиться на науково обґрунтовану і системну основу. Метою клубу є об’єднання духовно близьких українців всього світу, що є прихильниками цивілізаційного стрибка України і перетворення її на передову державу 21 століття.
Після цього І. Каганець виголосив свою доповідь “Стратегія Четвертої хвилі”. Три роки тому в журналі “Перехід-IV” було опубліковано його статтю “Генеалогія України”. У ній стверджувалося, що до 2015 року в Україні народиться новий український етнос. Прогноз ґрунтувався на методології етногенетики, яка розглядає народ як етносоціальний організм, колективну особистість. Подібно до людини, народ має батька і матір, діда і бабу, інших предків по батьківській і материнській лінії.
Чому новий етнос має народитися в районі 2015-го року? Тому що в цьому році для України починається новий етнотворчий цикл. Як показав професор Микола Чмихов, на початку кожного 532-річного циклу народжувався новий український етнос і формувалася нова державна система. Справді, якщо згадати історію, то 5 століть тому народився народ козаків, що створив Козацьку державу. Ще 5 століть у минуле — етнос русів і Київська Русь, ще 5 століть — анти і Антський союз, ще п’ять — сармати, далі — скіфи, кіммерійці, арійці...
Кожного разу в ролі жіночого, материнського начала виступало автохтонне населення України. А от активним, чоловічим началом були народи, які поверталися на материнські землі. Можна сказати, що це була діаспора, яка поверталася. Так, батьківським началом для антів були гали-галілеяни-тиверці, для русів — варяги, для народу козаків — литовське лицарство.
Нинішнє населення України має типові ознаки жіночого організму перед етнічним зачаттям. Серед цих ознак — пасивність, невизначеність, внутрішній хаос, нездатність впорядкувати своє життя.
А хто ж виступить в ролі батьківського ферменту? Всі ознаки вказують на Четверту хвилю української еміграції. Це найактивніша частина українського народу, яка виїхала на заробітки в інші країни, але в цілому бачить своє майбутнє лише в Україні. Ці люди багато пережили і багато навчилися, їх вирізняють сміливість, динамічність і висока працездатність. Вони на власному досвіді зрозуміли, що значить ЧУЖЕ, то ж здатні об’єктивно оцінити переваги і недоліки СВОГО.
Кількість емігрантів Четвертої хвилі коливається від 2 до 7 мільйонів. Досі це була чисельна, але неорганізована маса, що не дозволяло її розглядати як потужну силу у творенні нової України. Та все швидко змінюється: нещодавно було повідомлено про створення нової громадської організації — Всесвітнього об’єднання українців “Четверта хвиля”.,
Вони вже мають свою газету, яка називається “Міст”. Вони мають організаційно-фінансове ядро — корпорацію “Міст”, добре відому українським емігрантам завдяки розгалуженій інфраструктурі, добрій репутації та надійному сервісу. Якщо “Четверта хвиля” діятиме динамічно і нестандартно, то “планове” народження нового українського етносу і нової держави у 2015 році може стати реальністю.
Четверта хвиля — це та частина українців, яку ми зобов’язані перетворити на український субетнос з передовим світоглядом і вищою формою самоорганізації на сучасній технологічній базі. Ця спільнота має стати потужною силою, здатною радикально перетворити Україну, вивівши її на вищий цивілізаційний рівень. Це єдиний і, здається, останній шанс врятувати Україну від смерті.
Чому саме Четверта хвиля може стати етнотворчим ферментом, активним чоловічим началом преображення нашого народу?
1. Ідеологія. Четверта хвиля еміграції знаходиться в умовах інформаційного вакууму, що створює унікальні умови для масового сприйняття нею ідеології Великого Переходу. Населенню України, за винятком інтелектуальної еліти, це зробити значно важче, оскільки воно постійно знаходиться під пресом ворожої дезінформації, зомбування та інформаційного забруднення.
2. Організація. Четверта хвиля еміграції вирвана з колишніх організаційних форм і перебуває в стані максимально можливого організаційного розпорошення. Цей хаос створює ідеальні умови для ефективного залучення їх до нової української організації. Знову ж таки, в Україні це зробити незмірно важче, оскільки спочатку треба буде вирвати людей з існуючих структур, здебільшого неефективних, роз’єднаних і керованих чужинцями.
3. Технологія. Організаційне об’єднання Четвертої хвилі, оскільки воно робиться “з нуля”, можна здійснити на базі найновіших технологій менеджменту та комунікацій, зокрема, інтернет-технологій. Більш того, саме з інтернету і треба розпочинати розбудову громадської організації “Четверта хвиля”, оскільки “в мережі” знаходяться найактивніші та найрозвиненіші українці, які можуть стати першими “центрами кристалізації” нової спільноти. До речі, саме Четверта хвиля (за рідкими винятками) є читачем журналу і “Народного Оглядача”.
Після виголошення доповіді розпочалося надзвичайно активне, цікаве і продуктивне її обговорення.
Найбільший інтерес викликало питання про характер взаємодії материнського організму (населення України) та Четвертої хвилі - потенційного чоловічого начала. З’ясували, що для перетворення на етнотворчий фермент Четверта хвиля має перетворитися на консолідовану організацію (за прикладом попередніх батьківських етносів). Так само має структуруватися і материнський організм. Можливо, що початковою формою такого структурування стане мережа читацьких клубів “Перехід-IV”.
Повертаючись на Батьківщину, Четверта хвиля в основному буде носієм організаційно-вольового імпульсу, в той час як духовно-вольовий імпульс має генеруватися в Україні (що, врешті, вже почалося).
Серед багатьох цікавих ідей, були також висловлені думки про те, що батьківський і материнський організми, за аналогією з людьми, повинні полюбити одне одного і прагнути об’єднатися в цілісну організаційно-духовну структуру.
Також було поставлено питання про те, що на першому етапі народження нової спільноти їй потрібне певне усамітнення, захищеність від навколишнього світу (адже “виховання” дитини передбачає “заховування” від всього чужого).
У з’язку з цим заговорили про інформаційну культуру нової спільноти, яка грунтується на передовому світогляді і сучасній технологічній базі. Серед іншого, елементом інформаційної культури є практика утаємничування інформації від допитливих очей за допомогою поширеної у світі системи кодування www.pgp.com. При сучасних технічних засобах перехоплення інформації спілкування відкритою поштою нагадує перегукування двох людей, що стоять на різних кінцях заповненого людьми Майдану Незалежності. Навіть якщо у спілкуванні немає нічого, що могло би потребувати утаємничення, застосування цієї визнаної у світі технології є ознакою передової інформаційної культури і внутрішньої самодисципліни.
Цікаво було дізнатися також про те, що після пережитого на чужині випробовування люди повертаються на Батьківщину великими її патріотами. Важливу роль відіграє не лише перебування в чужорідному мовному і культурному середовищі, але й відсутність звичного для організму харчування. Справді, щоб щось оцінити, треба його на якийсь час втратити. Від українських емігрантів можна почути дивовижні розповіді про те, що на чужині їжа зовсім несмачна, і що ми, в Україні, навіть не уявляємо собі, наскільки смачними є українські хліб, сало, молоко, сметана, навіть халва.
Так що учасники цього клубного зібрання дізналися багато цікавого і корисного, познайомилися з новими людьми і отримали потужний імпульс для подальшої інтелектуальної роботи в пошуку шляхів перетворення України.
Традиційно дискусії були продовжені після закінчення «офіційної частини» зібрання — за «солодким столом», де учасники ще раз переконалися в тому, що українське найсмачніше, принаймні для українців.
В тему:
Положення про Київський читацький клуб “Перехід-IV”
Гетьманська модель: історичний досвід і перспективи
Авторитарна модель у контексті українського солідаризму
Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков