Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач

Олег Ольжич - поет Ідеї і Чину

10 червня 1944 року в німецькому концтаборі Заксенгаузен загинув Олег Ольжич – видатний український науковець, поет, революціонер.

Витоки сучасної кризи слід шукати не в банківській системі, а в культурі. Лібералізм з його культом споживання і ринку є лише зовнішнім проявом духовного звиродніння європейської цивілізації. «Цей світ одержимий економікою!» - скаржився ще на початку 1950-х італійський філософ-аристократ Юліус Евола. За півстоліття справи лише погіршилися: толерастія і космополітизм, немов ті круки, бенкетують на уламках старої Європи. Ще скрутніше в Україні: колишні радянські бюрократи (так звана «еліта») багато говорять про відродження національної культури, але плодять лише потвор – байстрюків шароварного офіціозу і безнаціонального «маскульту». Шукаючи стрижнів для будівництва дійсної української культури, мусимо звертатися до джерел. Призабута нині поезія Олега Ольжича – без перебільшень один наріжних каменів майбутнього національного відродження.

Олег Ольжич був, перш за все, особистістю. Особливої сили його образу надають не стільки його успіхи на окремих ділянках (наука, поезія, організаційна робота), скільки їхня органічна цілість. Пізніше ми покажемо, що саме цілість буття – Ідеї і Чину – є основою цілої життєвої філософії Ольжича. Він народився у 1907 році в Житомирі, в сім’ї відомого поета і громадського діяча Олександра Олеся. У віці 16 років Олег разом з батьками на довгий час покинув роздерту війною і революцією Україну. В Чехословаччині він отримав хорошу освіту, склавши з відзнакою атестат зрілості і поступивши до Карлового університету в Празі, на філософський факультет. Але справжньою науковою пристрастю Ольжича виявилася археологія. Вже в 23 роки він захистив докторську дисертацію за темою «Галицька неолітична мальована кераміка», ставши одним з наймолодших докторів археологічних наук. Та й на цьому він не зупинився: самостійно вивчив кілька європейських мов, працював в чехословацьких, югославських, австрійських, німецьких, польських музеях, читав лекції в Гарвардському університеті США, працював в Римі. Ольжича запрошували на розкопки в багатьох країнах Європи, а його статті охоче друкували європейські наукові журнали. Життєві перспективи були райдужні: наукові конференції, археологічні розкопки, а під старість – затишна професорська кафедра в якомусь університеті – про що ще міг мріяти молодий український емігрант? Але емігрантом Ольжич не був – його душа завжди лишалася в Україні.

Та й не тільки душа. Молодий науковець займався організацією українських національних свят, брав активну участь в діяльності українських організацій Чехословаччини, наприклад, скаутського Пласту, де відзначився обов’язковістю і ініціативністю. Не обходив своєю увагою і спорт: кажуть, об’їздив на велосипеді мало не всю Німеччину, дуже любив мандрувати пішки і умів ловити рибу голими руками...

Але йшли 1930-ті роки. Відчуття всеєвропейських катастрофічних змін просто висіло у повітрі:

Все бурхливіші крила негоди,
І тривожніший все я, ждучи:
Вік героїв величний надходить,
І щоночі на небі мечі.

І щоночі за обрієм чорним
Стогнуть кроки - залізо і мідь.
Смертоносні! Тверді! Непоборні!
Дорогі до безтями! Прийдіть!

І вони прийшли. Таким героєм для 22-річного Ольжича став Євген Коновалець – командант Української Військової Організації (УВО), засновник Організації Українських Націоналістів (ОУН). «Був це вождь Богом даний і Правдивий, що в добі чорній і похмурій орлом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби» - писав Ольжич про Коновальця.

Член ОУН від самого її створення, Олег Ольжич швидко виявив свої керівні здібності і був призначений головним представником Проводу Українських Націоналістів в Карпатській Україні – єдиного тоді острівця української державності. Після окупації Карпатської України угорцями з «благословіння» Гітлера, Ольжич звернувся до соратників із закликом: «Відкиньмо сподівання на допомогу Німеччини, вона виявила себе в Карпатській Україні». Не сподівався він і на допомогу більшовиків, покладаючи всі надії на власні українські сили...

Другу світову війну Ольжич зустрів на посаді голови Культурної Референтури ОУН, а також Комісії Державного Планування. Був заступником Андрія Мельника, на чиєму боці залишився і після виокремлення бандерівської ОУН, хоча й болісно переживав цей розкол. По арешті Мельника німцями Ольжич став першою особою в ОУН(М). Основну увагу він приділяв розробці національно-визвольної концепції в її духовно-культурному аспекті – писав публіцистичні роботи, організовував, де міг, українське культурне життя. Однак, в 1940-х йому довелося фактично очолити підпільну революійну роботу ОУН(М) в Україні... Як згадував пізніше один з його соратників, «не стало Ольжича – поета і археолога, а народився Ольжич – революціонер, політичний діяч, людина, що кермує смертельною боротьбою, завдає важкі удари і готова кожної хвилини від удару загинути».

Знов вітри над землею, вітри
І блакить, і розриви, і дим
Сонну землю черкає згори
Смерть черкає крилом голубим...

25 травня 1944 року Ольжич рушає в організаційних справах до Львова. Він не знає, що конспіративну квартиру виявлено і на нього вже чекає гестапо. Зі Львова ув’язненого Ольжича переправили до Берліну, а звідти – до концтабору Заксенгаузен. Там, 10 червня 1944 року, під час чергового допиту, Олег Ольжич загинув...

Коли в 1930-х роках визрів поетичний хист Ольжича, критики одноголосно назвали його «поетом нової доби». І справа була не в особливій манері римування чи приналежності до молодих поетичних гуртків. Новою була сама життєва філософія Ольжича. Його появі передувало ХІХ століття, за словами Дмитра Донцова – «блаженно-наївний світ» віри в прогрес і розум. Аналогічною була і тодішня література. «Яким рожевим, яким щасливим, яким певним, яким безпечним видавався їм той світ, що був світом рабства, стогону і конфліктів... Як мало ті розчулені творці ідилій здогадувалися про катастрофу, яка незабаром загриміла над їх головами» - картав літераторів-«сліпців» Донцов, твердячи: «Ні, «освіти» тут не вистачить. Тут треба іншої, зовсім іншої ментальності».

І нова ментальність почала народжуватися. Провісником її був Олег Ольжич. «Починають з’являтися люди, які отому типові мурашки-інтелектуаліста протиставляють тип людини-борця» - писала його соратниця поетеса Олена Теліга. І протиставляють не лише в естетично-ідейній площині, а й власним життям.

«Український націоналізм творитиме культуру героїчної доби – культуру націоналістичну, що значить українську культуру, найглибше і найбільш українську. Визначають її дві координати: національність і героїчність» - писав Олег Ольжич. Від своїх слів він не відступив. Героїзм його життя і його поезій – не «заплаканий героїзм» з-під палки обставин, а героїзм свідомого вибору людини. Таким був він – українець, що без вагань проміняв принади європейської професури на виснажливу підпільну роботу і, вреші решт, мученицьку смерть.

Героїзм, активізм, національність – три головні підвалини життєвої філософії Ольжича. Героїзм – це радісне сприйняття життя з усією його суворістю, випробовуваннями і смертю. Таке світовідчуття одночасно проявилося в різних країнах Європи – як реакція на тектонічні геополітичні, військові та духовні зсуви. Практично одночасно з Олегом Ольжичем в Україні народження нової духовності засвідчив Юнгер в Німеччині: «Існує декілька великих і незмінних критеріїв, що виявляють значення людини. До них належить біль – найсуворіше випробовування тієї низки випробовувань, що зветься життям». «Скажи мені, як ти ставишся до болю, і я скажу тобі, хто ти!» - таким був виклик, кинутий новим героїзмом всьому сущому.

Долини падають і туляться до ніг,
Звивають завої, відсахуючись, гори.
Наш пружний крок тверда земля доріг
Стрічає стогоном покори.

Зворотій бік ольжичевого героїзму – активізм – нерозривність Ідеї і Чину, яку Ольжич довів своїм життям і своєю смертю. Чогось варті лише ті переконання, за які підеш до бою. Конкретність перемог замість виправдовування, рішучість замість теоретизування, віра замість наукогового аргументу – такою була радісна філософія Ольжича:

Захочеш – і будеш! В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.

Але не чин заради чину проповідував Ольжич. Героїчна, активістська його філософія – молот і меч, якими торується шлях до Нації. З інфантильної, затурканої маси зробити Націю – таке завдання висунув перед українським націоналізмом Ольжич.

За три роки до своєї загибелі Ольжич написав: «Могила на цвинтарі «Кросвік» у Роттердамі не замкнула Євгена Коновальця. Постать, що виросла а державного змагання 1918-19 рр., піднеслася, як огненний стовп, над подоланою Україною, і відблиск його осяюватиме ряд майбутніх десятиліть... Важкі хмари залягають над нашою землею, йдуть здалека вітри і бурі, але Нація знає, що з Його духом... вона не зламається у негоді, а переможе». Ці рядки в повній мірі можуть бути застосовані до самого Ольжича, хіба що могила його досі невідома. Він загинув, виконуючи свій обов’язок перед нацією, лишивши нам свій заповіт:

Над диким простором Карпати – Памір,
Дзвінка і сліпуча, як слава,
Напруженим луком на цоколі гір
Ясніє Залізна Держава!

 


В тему:

Націоналіст у краватці та салонний революціонер

Василь Вишиваний, він же Вільгельм Франц Габсбург Льотринген

Помер Петро Хмарук - людина-легенда

Згадаймо Квітку Цісик

Пам’яті Богдана Паздерського

Ясний Каганець України

Український патріот Марко Каганець

100 років тому український студент застрелив намісника Галичини

Ветеран УПА Стефанія Яницька. Герої не вмирають!

Війна з саламандрами. Пам’яті Олени Пчілки (Ольги Петрівни Драгоманової-Косач)

Правда, засвідчена кров’ю. Пам’яті Івана Франка

Честь і Слава

Полтавська битва-2, або реванш українців

Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух початку 20 ст. на Трипільщині

Козацький чорний ангел

Схід і Захід разом. Витоки Української Повстанчої Армії

Юність Вождя. До 100-річчя Степана Бандери.

Нескорений

Три шляхи (аудіо)

Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

«Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «ПІРАМІДА», 2017 - 596 с. Зладив Ігор Каганець)

Як придбати книгу «Євангеліє Ісуса Хреста» (Львів, «Піраміда», 2017)

Насамперед треба визначитися з варіантом палітурки книжки (тверда чи м’яка) і кількістю примірників, порахувати загальну вартість, надіслати переказ на картку Приватбанку і повідомити ел. поштою своє...

Коментарі

Зображення користувача Андерс Фальке.

В 23 роки докторат - оце так розум і цілеспрямованість!

Миролюбність і озброєність!