Гуни – предки українців, або Якою мовою говорив Гатило?

Пишатися такими предками міг би будь-який народ Європи. Наш князь-імператор Гатило не поступиться у славі та честі Олександру Македонському і Цезарю. Та хто про нього знає? Завдяки діяльности чи, швидше, бездіяльности українських істориків, сучасні українці відлучені від найславетнішого періоду своєї історії. Чи не пора покласти край такому неподобству?

(Закінчення. Початок Гуни – предки українців)

Хоча в працях вищезгаданих греко-латинських авторів є величезна кількість фактів, що свідчать про давньоукраїнське походження європейських гунів, все ж найважливішою етнічною ознакою є мова, якою вони говорили, та їхні імена.

Виявилось, що за працею Пріска можна встановити мову, якою говорив Гатило («Аттила»). Але спочатку невелике зауваження. Європейських гунів Пріск називає то скіфами, то гунами. Для нього це слова синоніми. Скіфами – бо вони за походженням зі Скіфії. Так тоді греки та латиняни називали нашу землю, Русь-Україну. Гунами – бо так їх обізвали германці.

Але були й інші гуни (унни), малочисленні на той час племена угро-фінського або монгольського походження, які спочатку кочували на західному узбережжі Каспійського моря, і яких наші предки в кінці IV ст. залучили як союзників для боротьби з аланами та готами. Пізніше, в середині V ст. наші пращури ганяли їх по всьому Причорномор’ю, і вони навіть шукали захисту у візантійців. Можливо, близькі назви різних народів призвели до незбагненної плутанини в історії гунського руху.

Треба зазначити, що в історії часто зустрічаються близькі або навіть однакові назви племен, розділених тисячами кілометрів і часом інколи у тисячі років (наприклад, готи-гети-хетти-хатти). У цьому неважко розібратися, якщо мати бажання і трохи хисту.

В 44 розділі 9 уривку Пріск пише: «Становлячи різноплемінну суміш, скіфи, окрім власної варварської мови, легко вивчають також уннську, або готську, або авсонську (латинську – А.К.), якщо у кого-небудь з них є справи з римлянами; але мало хто з них говорить по-еллінському, окрім полонених...»

Назвавши мови народів, що творили історію у тодішній Європі, Пріск фактично назвав і народи: римляни (латиняни), готи, греки, унни (тобто, туранські кочові припонтійські племена) та «скіфи», які неодноразово, як свідчить Пріск, намагалися підкорити племена уннів. Скіфи, хоч і становлять різноплемінну суміш, говорять своєю власною мовою. Вона протиставляється всім іншим мовам, зокрема й уннській.

Очевидно, окрім корінного праукраїнського племені, до «різноплемінної суміші» входили вже українізовані племена сарматів, бастарнів, кельтів, фракійців тощо, які у той час (середина V ст.) жили на теренах Руси-України та прилеглих землях, але ще певною мірою трималися своїх звичаїв та традицій. Якою ж мовою говорив Гатило? Відповідь дає інше місце в повідомленні Пріска.

Гатило влаштував бенкет. Після різноманітних страв та напоїв почалася розважальна програма, щось на зразок сучасного концерту. Далі Пріск пише: «Після цього увійшов маврусієць Зеркон. Едікон (воєвода Гатила, – А.К.) переконав його приїхати до Гатила, щоб за його посередництвом отримати назад свою дружину, котру він взяв у варварській землі, знаходячись у тісній дружбі з Вледом (братом Гатила, –А.К.). Він залишив її в Скіфії, коли Гатило послав його до Аеція, як дарунок. Але він обманувся у цих сподіваннях, бо Гатило розсердився на нього за те, що він повернувся в його землю. На цей раз він прийшов під час бенкету й своїм виглядом, одягом та дивною сумішшю проголошуваних ним слів (він змішував з авсонською уннську та готську мови) всіх розважив і у всіх збудив незгасимий сміх, окрім Гатила». Зверніть увагу, змішувались латинська, уннська та готська мови, але не скіфська (мова місцевого населення).

«Свої» та «чужі»

У далеку давнину були часи, коли народи, що становили собою об’єднання племен, не мали своєї самоназви, тобто ніяк себе не називали, вдаючись до загального самовизначення типу «ми», «свої», «люди» тощо. Лише в мові протиставляли вони себе іншим, «чужим». Людей, які приймали, годували та поїли візантійське посольство, так само як Гатила та його вельможне оточення, Пріск називає «варвари», «скіфи», «гунни». Швидше всього, ці «скіфи-варвари», становлячи суміш племен, ще не мали своєї узагальнючої самоназви; аби вона була, то Пріск би її згадав, як назвав він ворожі «скіфам» племена амільзурів, ітімарів, токосурів, бойсків, акацирів.

У цих умовах мова була найважливішою рисою, що відрізняла своїх від «чужих». Та й саме слово «умова» походить від слова «мова», тобто потрапити в певні умови – це потрапити в цілком конкретне мовне середовище (згадаймо також московське "у-словие", від слова).

Принизити мову – це принизити плем’я, серед якого ви знаходитесь, а зумисне спотворювати її – це виявляти неповагу не лише до неї, але й до народу та правителя, які нею говорять. Зеркон дозволити собі такого не міг, для нього це могло б закінчитися сумно. Він блазнював, щоб розважити й задобрити Гатила, зменшити його неприязнь до себе, тому, навіть про всяк випадок не чіпав мову, якою говорив імператор. Через те, що скіфська мова ні з якою не змішувалась й не була об’єктом сміху, – це й була рідна мова Гатила та його племені. Адже для оточуючих він був як бог, на якого навіть дивитися було небезпечно, отже й мова його була божественною. А хіба над чимось божественним можна глумитися?

Слово, життя та вдача

Отже, в давні часи мова була найважливішою, якщо не єдиною ознакою племені, божественним виявом. Незбагненно глибинна мудрість закладена в перших словах Святої Євангелії від Іоанна: «Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово». Латинян, уннів-туранців та готів можна було не поважати, вони були чужими, і ця неповага в конкретному випадку вилилась у неповагу до їхніх мов. За часів Гатила звичаї були такі суворі, що «Вєрку Сердючку», сучасного Зеркона, могли б розіп’яти або посадити на палю, попередньо відрізавши язика. Тепер ми так низько опустилися і так зневажили себе, що спокійнісінько дозволяємо різним «смердючкам» кривлятися й паплюжити нашу божественну мову.

Отже, Гатило та його оточення говорили мовою «скіфською», тобто не уннською (татарською), не готською і не латинською. Це була та сама мова, в якій звучали названі Пріском та Йорданом слова "кам" (пиво), "мед", "страва" та "вар", це була мова наших пращурів.

Пріск та Йордан наводять і кілька імен гунів-«скіфів», які або мають давньоукраїнське походження, або легко зводяться до українських за правилами української та латинської граматик: Валамер (Володимир), Руа (Руй), Мундіух (від давньоіндоєвропейського мунда – голова), Бож, Аттила (Гатила), Вледа (Волода, Влад), Скотта, Онигисій (сучасне Онисій), Беріг (згадаймо оберіг, зберігати), Басих (від басий – красивий або багатий) та інші.

Що стосується способу життя та вдачі європейських гунів, то вони характеризуються такими рисами:

– живуть в неукріплених поселеннях, деякі з них великі, в постійних помешканнях (хатинках), а керівна верхівка – в хоромах (типові житла племен Черняхівської культури);

– в більш ранній період своєї історії перебували в лісах, лісостепу та в горах (Карпатах);

– в середині V ст. їхня земля обіймає терени Скіфії, північніше нижньої течії Дунаю («за Істром») та східніше Карпат;

– мають піше військо, добре обізнані з військовою справою, зокрема, тактикою нічного бою, правильною облогою та штурмом фортець;

– вміють виготовляти та застосовувати якнайдосконаліші на той час облогові знаряддя;

– продуктами їхнього харчування є просо, ячмінь, яловичина, риба, а з хмільних напоїв – питні меди та пиво;

– їхні теслярі та будівельники відзначаються високою майстерністю і витонченим смаком;

– одягаються із виробів льону та хутра тварин.

До рис вдачі та етнографічних ознак цього народу треба віднести:

– зустріч бажаних високоповажних гостей на межі володінь;

– зустріч дорогих гостей співами, хлібом-сіллю та чаркою вина;

– бенкети зі співами та скоморохами;

– поїздка нареченого на весілля до молодої;

– певна самостійність та свобода жінок;

– гостинність, великодушність, поблажливість до ворогів.

Всі ці риси життя, дій та вдачі характеризують не лише осілий хліборобський народ з давніми традиціями, а цілком конкретний народ – наших предків, антів-праукраїнців. Стверджувати щось протилежне можна, але лише в жанрі літератури, яка називається фантастикою.

Про європейських гунів можна писати багато. Але убгати їхнє життя і дії в межі будь-якої газетної статті неможливо. Пишатися такими предками міг би будь-який народ Європи. Наш князь-імператор Гатило не поступиться у славі та честі Олександру Македонському і Цезарю. Та хто про нього знає? Завдяки діяльности чи, швидше, бездіяльности українських істориків, сучасні українці відлучені від найславетнішого періоду своєї історії. Чи не пора покласти край такому неподобству?
 


В тему:

Гуни – предки українців

Гуни — це анти

Українці: скіфи, сармати, руси

Слов’янська зброя, краща за дамаську сталь

Морська звитяга козаків

Українська імперія

Повернення справжньої історії. Анти
 

Гравець: 
Народний Оглядач

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка