Євангелисти не описали зовнішність Христа, оскільки пильнували головну мету — концентровано і лаконічно викласти Його вчення. Ця обставина призвела до хибних уявлень і для багатьох стала випробуванням.
Під впливом юдействующих енергійно поширювались (і далі поширюються) чутки, що Христос мав невиразне обличчя, не вирізнявся ні красою, ні зростом, ні здоров’ям. Ця пропаганда була настільки потужною, що під її вплив потрапили навіть деякі апологети християнства — св. Юстин, Климент, Тертуліан, що дало підставу ще енергійнішим нападкам на Христа, зокрема, Цельсу з його “Правдивим словом” (див.: Спецоперація “Книга Якова”).
Водночас поширювався протилежний погляд на зовнішність Христа. Один із історичних документів під назвою “Послання Лентула” вперше опубліковано латиною у 1474 році у збірнику документів з бібліотеки Ансельма Кентерберійського (XII ст): “Лентул, намісник Єрусалимський, отцям сенаторам і римському народові. У тих часах з’явився і до цього часу живе чоловік (якщо можна звати його чоловіком) великої честі, що зветься Ісусом Христом, що його люди звуть пророком правди, а його учні — Сином Божим. Він воскрешає мертвих, оздоровляє з усіх хвороб. Він високого зросту, стрункий і гарний, лице поважне, так що ті, що на нього дивляться, люблять його і поважають. Волосся має кольору горіха, рівне аж до вух, а від вух кучеряве, трохи ясніше і блискучіше, нижче плечей хвилясте, розділене посередині голови по назорейському звичаю. Чоло його рівне і спокійне, лице без зморшки і плями, прикрашене рум’яністю, ніс і уста не мають жодної хиби. Бороду має густу, кольору волосся, не довгу, але розділену надвоє. Вигляд простий і зрілий, очі блакитні, що ясніють і пронизують душу. Він дуже ласкавий, а під час навчання і розмови любий. Зате гострий і страшний у гніві. Він веселий, але поважний, деколи плакав, але ніколи голосно не сміявся. Руки і члени тіла його досконалі. В розмові скромний і маломовний, як по правді пророк його описав: «Найкращий на вроду між людськими синами»”.
Дуже подібний опис зовнішності Ісуса Христа представлено в “Церковній історії” візантійського монаха Никифора Калліста (1256-1335 рр.). А згідно з описом Йоанна Дамаскина (8 ст.), “Ісус був подібним на Діву Марію. Він був красивим і на диво високорослим, зі світлим і дещо хвилястим волоссям”.
Друга версія зовнішності Христа виглядає значно правдоподібніше. Адже якби у Христа були якісь тілесні недоліки, то вони стали би мішенню для ворожих насмішок. Проте з Євангелія випливає, що Ісус викликав у людей симпатію з першого погляду.
Ще менш правдоподібно виглядає твердження, неначе Христос від природи був тілесно вразливим і слабосильним. Насправді ж Він багато років займався фізичною працею, багато рухався, витримав 40-денний піст. В євангеліях описані його енергійні переходи по горбистій і гірській місцевості під спекотними променями сонця. Найдивовижніше — Він майже не втомлювався. Переважна частина Його служіння відбувалася не у домашньому затишку, а на відкритій природі, у холод і спеку, у посуху і під дощем. Немає сумнівів, що Він багато разів ночував під відкритим небом. Лише фундаментально здорове тіло могло спокійно витримати всі труднощі.
Майже тисячоліття зовнішній вигляд Христа залишався прихованим. Сьогодні, напередодні переходу християнства до фази повноцінної реалізації — Золотої ери — ми вже знаємо Його образ. Це сталося завдяки «Туринській плащаниці» – погребальній плащаниці Христа, яка з 1578 року зберігається у соборі святого Івана в італійському місті Турині.
Церковна влада спочатку поставилася до плащаниці стримано, оскільки вважала її картиною живописця, що не мала жодної художньої цінності. На шматку полотна розміром 4,1х1,1 м було видно лише темні плями, що неясно позначали риси якогось обличчя і силует тіла.
Проте з 1898 року, завдяки відкриттю фотографа Секондо Піа, ставлення до Туринської реліквії стало змінюватися. Піа сфотографував полотно і, поглянувши на негативну пластину, був глибоко вражений. На ній проявилося позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Спасителя.
Наступний аналіз показав, що плащаниця є не витвором мистецтва, а природним відбитком, що утворився незрозумілим способом у вигляді негатива. Структура тканини відповідає прийомам ткацтва, відомим за розкопками в Помпеї і Сирії. Квітковий пилок, знайдений на плащаниці, належить рослинам, які у I ст. росли лише на території Палестини. Нещодавно виявлені сліди якоїсь радіації, а також ретельний аналіз зображення схиляють до висновку, що це сліди преображення тіла Христа, яке відбулося у момент Його воскресіння.
Що тепер можна побачити на Туринському полотні, якщо розглядати його негативну фотографію?
Воно зафіксувало гармонійно складену фігуру оголеного чоловіка, якого піддали звірячому бичуванню і розіп’яли. Обличчя сповнене величі і спокою, не дивлячись на сліди ударів і синці. Померлий мав хвилясте волосся, порівняно вузьке обличчя, тонкий ніс, коротку роздвоєну бороду. На його очі після смерті були покладені монети, які за розміром відповідають тим, що були в обігу в Палестині I століття. На голові видно сліди колючого вінка, сплетеного не обручем (як зазвичай малюють на картинах), а у вигляді шапки.
Руки і ноги пробиті цвяхами, причому руки — не в долонях, а у зап’ястях. Це точно відповідає способу розп’яття, деталі якого встановлені завдяки знахідці поблизу Єрусалима. Правий бік пробитий, тіло сполосоване ударами. Джуліо Річчі, який понад 20 років вивчав плащаницю, у своїй монументальній праці пише, що удари нанесені саме римським бичем зі свинцевими шипами, форма якого у Середні віки була невідомою. Таким чином, зображення на плащаниці повністю відповідає євангельським оповіданням.
Євангеліє від Івана (20.5) говорить, що коли жінки, Петро та Іван побували у гробниці, то знайшли там поховальне полотнище. Зазвичай предмети, що знаходилися поряд з трупом, вважалися «нечистими». Проте для учнів Спаситель вже не був померлим. Тому, повертаючись у Галілею, вони могли взяти плащаницю з собою і зберегти її як святиню. Потім, коли у 30-х роках християни почали покидати Палестину , деякі з них оселилися у Дамаску, в Сирії. Вони то, скоріше всього, і перенесли туди плащаницю. Із Сирії у II чи III ст. вона могла потрапити в Едессу, де тоді християнство восторжествовало і де її пошановували як нерукотворний образ. Варто замислитися над тим, що саме з цього часу в іконографії з’являється історичний образ Христа.
З кожним роком дослідження Туринської плащаниці приносять нові дані на користь її автентичності. Те, що саме у наш час тілесний образ Христа перестав бути таємницею, є глибоко символічним фактом. Це виразний крок до закономірного возз’єднання в нерозривну цілісність віри, науки і мистецтва, який незабаром приведе до преображення християнства і оновлення Христової Церкви.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Як виглядав Христос
Світ:
03081701e.JPG
Водночас поширювався протилежний погляд на зовнішність Христа. Один із історичних документів під назвою “Послання Лентула” вперше опубліковано латиною у 1474 році у збірнику документів з бібліотеки Ансельма Кентерберійського (XII ст): “Лентул, намісник Єрусалимський, отцям сенаторам і римському народові. У тих часах з’явився і до цього часу живе чоловік (якщо можна звати його чоловіком) великої честі, що зветься Ісусом Христом, що його люди звуть пророком правди, а його учні — Сином Божим. Він воскрешає мертвих, оздоровляє з усіх хвороб. Він високого зросту, стрункий і гарний, лице поважне, так що ті, що на нього дивляться, люблять його і поважають. Волосся має кольору горіха, рівне аж до вух, а від вух кучеряве, трохи ясніше і блискучіше, нижче плечей хвилясте, розділене посередині голови по назорейському звичаю. Чоло його рівне і спокійне, лице без зморшки і плями, прикрашене рум’яністю, ніс і уста не мають жодної хиби. Бороду має густу, кольору волосся, не довгу, але розділену надвоє. Вигляд простий і зрілий, очі блакитні, що ясніють і пронизують душу. Він дуже ласкавий, а під час навчання і розмови любий. Зате гострий і страшний у гніві. Він веселий, але поважний, деколи плакав, але ніколи голосно не сміявся. Руки і члени тіла його досконалі. В розмові скромний і маломовний, як по правді пророк його описав: «Найкращий на вроду між людськими синами»”.
Дуже подібний опис зовнішності Ісуса Христа представлено в “Церковній історії” візантійського монаха Никифора Калліста (1256-1335 рр.). А згідно з описом Йоанна Дамаскина (8 ст.), “Ісус був подібним на Діву Марію. Він був красивим і на диво високорослим, зі світлим і дещо хвилястим волоссям”.
Друга версія зовнішності Христа виглядає значно правдоподібніше. Адже якби у Христа були якісь тілесні недоліки, то вони стали би мішенню для ворожих насмішок. Проте з Євангелія випливає, що Ісус викликав у людей симпатію з першого погляду.
Ще менш правдоподібно виглядає твердження, неначе Христос від природи був тілесно вразливим і слабосильним. Насправді ж Він багато років займався фізичною працею, багато рухався, витримав 40-денний піст. В євангеліях описані його енергійні переходи по горбистій і гірській місцевості під спекотними променями сонця. Найдивовижніше — Він майже не втомлювався. Переважна частина Його служіння відбувалася не у домашньому затишку, а на відкритій природі, у холод і спеку, у посуху і під дощем. Немає сумнівів, що Він багато разів ночував під відкритим небом. Лише фундаментально здорове тіло могло спокійно витримати всі труднощі.
Майже тисячоліття зовнішній вигляд Христа залишався прихованим. Сьогодні, напередодні переходу християнства до фази повноцінної реалізації — Золотої ери — ми вже знаємо Його образ. Це сталося завдяки «Туринській плащаниці» – погребальній плащаниці Христа, яка з 1578 року зберігається у соборі святого Івана в італійському місті Турині.
Церковна влада спочатку поставилася до плащаниці стримано, оскільки вважала її картиною живописця, що не мала жодної художньої цінності. На шматку полотна розміром 4,1х1,1 м було видно лише темні плями, що неясно позначали риси якогось обличчя і силует тіла.
Проте з 1898 року, завдяки відкриттю фотографа Секондо Піа, ставлення до Туринської реліквії стало змінюватися. Піа сфотографував полотно і, поглянувши на негативну пластину, був глибоко вражений. На ній проявилося позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Спасителя.
Наступний аналіз показав, що плащаниця є не витвором мистецтва, а природним відбитком, що утворився незрозумілим способом у вигляді негатива. Структура тканини відповідає прийомам ткацтва, відомим за розкопками в Помпеї і Сирії. Квітковий пилок, знайдений на плащаниці, належить рослинам, які у I ст. росли лише на території Палестини. Нещодавно виявлені сліди якоїсь радіації, а також ретельний аналіз зображення схиляють до висновку, що це сліди преображення тіла Христа, яке відбулося у момент Його воскресіння.
Що тепер можна побачити на Туринському полотні, якщо розглядати його негативну фотографію?
Воно зафіксувало гармонійно складену фігуру оголеного чоловіка, якого піддали звірячому бичуванню і розіп’яли. Обличчя сповнене величі і спокою, не дивлячись на сліди ударів і синці. Померлий мав хвилясте волосся, порівняно вузьке обличчя, тонкий ніс, коротку роздвоєну бороду. На його очі після смерті були покладені монети, які за розміром відповідають тим, що були в обігу в Палестині I століття. На голові видно сліди колючого вінка, сплетеного не обручем (як зазвичай малюють на картинах), а у вигляді шапки.
Руки і ноги пробиті цвяхами, причому руки — не в долонях, а у зап’ястях. Це точно відповідає способу розп’яття, деталі якого встановлені завдяки знахідці поблизу Єрусалима. Правий бік пробитий, тіло сполосоване ударами. Джуліо Річчі, який понад 20 років вивчав плащаницю, у своїй монументальній праці пише, що удари нанесені саме римським бичем зі свинцевими шипами, форма якого у Середні віки була невідомою. Таким чином, зображення на плащаниці повністю відповідає євангельським оповіданням.
Євангеліє від Івана (20.5) говорить, що коли жінки, Петро та Іван побували у гробниці, то знайшли там поховальне полотнище. Зазвичай предмети, що знаходилися поряд з трупом, вважалися «нечистими». Проте для учнів Спаситель вже не був померлим. Тому, повертаючись у Галілею, вони могли взяти плащаницю з собою і зберегти її як святиню. Потім, коли у 30-х роках християни почали покидати Палестину , деякі з них оселилися у Дамаску, в Сирії. Вони то, скоріше всього, і перенесли туди плащаницю. Із Сирії у II чи III ст. вона могла потрапити в Едессу, де тоді християнство восторжествовало і де її пошановували як нерукотворний образ. Варто замислитися над тим, що саме з цього часу в іконографії з’являється історичний образ Христа.
З кожним роком дослідження Туринської плащаниці приносять нові дані на користь її автентичності. Те, що саме у наш час тілесний образ Христа перестав бути таємницею, є глибоко символічним фактом. Це виразний крок до закономірного возз’єднання в нерозривну цілісність віри, науки і мистецтва, який незабаром приведе до преображення християнства і оновлення Христової Церкви.
В тему:
Мова і війна
Спокійно, ви у руках Матриці!
Чи належала Діва Марія до роду Давида?
Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці
Обережно: апокрифи!
Спецоперація “Книга Якова”
Чи були “східні мандри” Ісуса Христа?
А чи було “обрізання Господнє”?
Юдейська Пасха чи арійська Таємна вечеря?
Чи були в Ісуса рідні брати?
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта