Мало хто знає, що вже більше півстоліття у Мукачівському районі є справжня чайна плантація. Вона унікальна тим, що більше ніде в Європі не таких широтах чай не росте.
У більшості мешканців України чай асоціюється з такими екзотичними для обивателя країнами як Індія, Цейлон, чи Ява, у кращому випадку, з колишньою радянською республікою - Грузією. Водночас мало хто знає, що вже понад півстоліття на території нашої країни є справжня чайна плантація. Цей порівняно невеликий шматок землі (ледве більше двох з половиною гектарів - авт.) називають рукотворним закарпатським дивом. Екзотика закарпатської чайної плантації підкреслюється ще тією обставиною, що ніде у Європі в природних умовах і на таких широтах ця рослина не росте.
А початок був покладений далекого 1949 року, коли бригада співробітників Всесоюзного науково-дослідного інституту чаю й субтропічних культур як експеримент висадила в декількох районах Закарпаття саджанці різних сортів чаю. В основному, це були грузинський, кубанський, індійський, явайський і цейлонський. Краще за інших акліматизувались до закарпатської землі, оточеної з усіх боків горами, грузинський і кубанський сорти. Учені мотивували це тим, що умови на Закарпатті максимально наближені до чайного району Грузії - Анасеули.
У 1953 році академік Академії Наук СРСР И.Чхеїдзе заявив, що згодом Закарпаття зможе забезпечувати чаєм всю Україну. У своїй монографії “Культура чаю у Закарпатті” грузинський учений відзначав удале географічне розташування області і м’який клімат, що дозволяє поставити виробництво чаю на промислову основу. Для такої голосної заяви в Чхеїдзе були всі підстави.
Тоді фахівці-чаївники вже на третій рік після закладки плантації зуміли зібрати з гектару 1300 кілограмів чайного листа. На більш зрозумілій для обивателя мові фінансів, виходить, що з кілограма сирого листа відповідно до існуючих норм, можна одержати 80-100 грамів готової продукції. За ринковими цінами це складає близько 3 гривень. Нескладно підрахувати, що розширивши виробництво, Україна могла б якщо не зовсім відмовитися від імпорту чаю, то, принаймні, частково знизити залежність свого ринку від імпорту. Довівши можливість вирощування чаю на Україні, фахівці ретирувалися, залишивши після себе чудову чайну плантацію в 2,5 гектари.
Здавалося б, став усе на виробничу основу, створюй власну культуру чаївництва і заробляй гроші. Але на практиці усе виявилося набагато складніше. За часів Радянського Союзу вище керівництво країни робило ставку на закупівлю індійського чаю. Очевидно, тоді стратегічно було вигідніше мати дружні відносини з Індією, ніж піднімати власне виробництво. Тим більше, що частина внутрішнього ринку покривалася за рахунок чаю, вирощеного на грузинських плантаціях. А після проголошення незалежності України місцевим аграріям і зовсім стало не до чаю.
Нині на Закарпатті залишилася один-єдина ділянка, захована від стороннього ока в одному з глухих масивів Мукачівського держлісгоспу. Доглядають за чайною плантацією біологи-ентузіасти. Один з них - Едуард Турис, начальник відділу біоресурсів Державного управління екології в Закарпатській області, розмножує чай, вирощуючи його з насінь в однорічні саджанці. Уже через два роки, пересаджені у відкритий ґрунт, вони можуть дати з гектара майже півтори тонни висококласного зеленого листа. За його словами, для того, щоб насіння дозріли, необхідний цілий рік. За гарних погодних умов, протягом року в Закарпатській області можна збирати три-чотири врожаї. Натомість, біолог стверджує, що на батьківщині чаю - в Індії і Китаї - збирають чайний врожай круглий рік. В азіатів чай безболісно переносить перепад осінь-зима.
Едуард Турис стверджує, що Україні необхідно на основі акліматизованих до закарпатської землі сортів чаю створити свій, власний. Для цього необхідно зайнятися селекцією. Після добору перших клонів час, необхідний для виведення закарпатського сорту, зайняв би не більше п’яти років. Пропонуються й альтернативні варіанти. Якщо для виведення закарпатського сорту чаю потрібні певні капіталовкладення, то для створення на базі чайної плантації туристично-рекреаційного комплексу, де можна було б показувати іноземним туристам чудо-чай, лише бажання.
А поки Едуард Турис із прикрістю відзначає, що врожай із плантації біологам допомагають збирати миші, що рятують рослину від згубного самозасіву і... місцеві жителі, що перепродують чай на місцевих базарах як грузинський.
Від “Народного Оглядача”: Фахівці кажуть, що для того, щоб надійно не захворіти на рак, треба вживати в їжу лише ті продукти, що вирощені в радіусі 1000 км від місця вашого проживання. Надійного наукового пояснення цьому ефекту поки що немає, хоча існує багато гіпотез, в тому числі вельми екзотичних. Можливо, що механізм цього ефекту чимось подібний ефекту резонансу в фізиці. Бо вся біота (тобто люди, тварини, рослини) в якійсь місцевості мають щось таке спільне, що примушує їх “резонувати”. Вченим ще належить розібратись з цим питанням, а державі вже зараз треба підтримувати зачинання, подібні закарпатському чаю. Бо це принесе на стіл наших громадян чай, що краще “резонує” з їх організмом. А це, окрім зниження залежності від імпорту, дасть ще ефект у покращенні здоров’я нації.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Закарпаття може напоїти чаєм усю Україну
Світ:
А початок був покладений далекого 1949 року, коли бригада співробітників Всесоюзного науково-дослідного інституту чаю й субтропічних культур як експеримент висадила в декількох районах Закарпаття саджанці різних сортів чаю. В основному, це були грузинський, кубанський, індійський, явайський і цейлонський. Краще за інших акліматизувались до закарпатської землі, оточеної з усіх боків горами, грузинський і кубанський сорти. Учені мотивували це тим, що умови на Закарпатті максимально наближені до чайного району Грузії - Анасеули.
У 1953 році академік Академії Наук СРСР И.Чхеїдзе заявив, що згодом Закарпаття зможе забезпечувати чаєм всю Україну. У своїй монографії “Культура чаю у Закарпатті” грузинський учений відзначав удале географічне розташування області і м’який клімат, що дозволяє поставити виробництво чаю на промислову основу. Для такої голосної заяви в Чхеїдзе були всі підстави.
Тоді фахівці-чаївники вже на третій рік після закладки плантації зуміли зібрати з гектару 1300 кілограмів чайного листа. На більш зрозумілій для обивателя мові фінансів, виходить, що з кілограма сирого листа відповідно до існуючих норм, можна одержати 80-100 грамів готової продукції. За ринковими цінами це складає близько 3 гривень. Нескладно підрахувати, що розширивши виробництво, Україна могла б якщо не зовсім відмовитися від імпорту чаю, то, принаймні, частково знизити залежність свого ринку від імпорту. Довівши можливість вирощування чаю на Україні, фахівці ретирувалися, залишивши після себе чудову чайну плантацію в 2,5 гектари.
Здавалося б, став усе на виробничу основу, створюй власну культуру чаївництва і заробляй гроші. Але на практиці усе виявилося набагато складніше. За часів Радянського Союзу вище керівництво країни робило ставку на закупівлю індійського чаю. Очевидно, тоді стратегічно було вигідніше мати дружні відносини з Індією, ніж піднімати власне виробництво. Тим більше, що частина внутрішнього ринку покривалася за рахунок чаю, вирощеного на грузинських плантаціях. А після проголошення незалежності України місцевим аграріям і зовсім стало не до чаю.
Нині на Закарпатті залишилася один-єдина ділянка, захована від стороннього ока в одному з глухих масивів Мукачівського держлісгоспу. Доглядають за чайною плантацією біологи-ентузіасти. Один з них - Едуард Турис, начальник відділу біоресурсів Державного управління екології в Закарпатській області, розмножує чай, вирощуючи його з насінь в однорічні саджанці. Уже через два роки, пересаджені у відкритий ґрунт, вони можуть дати з гектара майже півтори тонни висококласного зеленого листа. За його словами, для того, щоб насіння дозріли, необхідний цілий рік. За гарних погодних умов, протягом року в Закарпатській області можна збирати три-чотири врожаї. Натомість, біолог стверджує, що на батьківщині чаю - в Індії і Китаї - збирають чайний врожай круглий рік. В азіатів чай безболісно переносить перепад осінь-зима.
Едуард Турис стверджує, що Україні необхідно на основі акліматизованих до закарпатської землі сортів чаю створити свій, власний. Для цього необхідно зайнятися селекцією. Після добору перших клонів час, необхідний для виведення закарпатського сорту, зайняв би не більше п’яти років. Пропонуються й альтернативні варіанти. Якщо для виведення закарпатського сорту чаю потрібні певні капіталовкладення, то для створення на базі чайної плантації туристично-рекреаційного комплексу, де можна було б показувати іноземним туристам чудо-чай, лише бажання.
А поки Едуард Турис із прикрістю відзначає, що врожай із плантації біологам допомагають збирати миші, що рятують рослину від згубного самозасіву і... місцеві жителі, що перепродують чай на місцевих базарах як грузинський.
Від “Народного Оглядача”: Фахівці кажуть, що для того, щоб надійно не захворіти на рак, треба вживати в їжу лише ті продукти, що вирощені в радіусі 1000 км від місця вашого проживання. Надійного наукового пояснення цьому ефекту поки що немає, хоча існує багато гіпотез, в тому числі вельми екзотичних. Можливо, що механізм цього ефекту чимось подібний ефекту резонансу в фізиці. Бо вся біота (тобто люди, тварини, рослини) в якійсь місцевості мають щось таке спільне, що примушує їх “резонувати”. Вченим ще належить розібратись з цим питанням, а державі вже зараз треба підтримувати зачинання, подібні закарпатському чаю. Бо це принесе на стіл наших громадян чай, що краще “резонує” з їх організмом. А це, окрім зниження залежності від імпорту, дасть ще ефект у покращенні здоров’я нації.
----------------------------------------------------
В тему:
Що п’ємо...
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта