Зображення користувача Народний Оглядач.
Народний Оглядач
34

Конституційний міраж

Міраж — це коли здалека здається, ніби там щось є, а коли наближаєшся, то виявляється, що нічого немає. Таке буває не лише в пустелях, але і в деяких державах, які називають себе правовими. Указ Президента про розпуск Верховної Ради від 2 квітня 2007 року став моментом істини. Коли наблизилися до розгляду його конституційності, то виявилося, що в нас немає ні Конституційного суду, ні судової гілки влади.

Врешті-решт, що таке гілка влади в демократичному суспільстві? Це структура, яка на виборах отримує владні повноваження від народу, який є джерелом цієї влади. Чи отримав Конституційний суд разом з усією судовою системою ці повноваження? Звісно, що ні, оскільки, згідно зі статтями 128 і 148 Конституції України, судді призначаються Президентом і Верховною Радою. Отже, судова система де-факто є не гілкою влади, а структурою для обслуговування тих, хто її призначив, тобто Президента і Верховної Ради.

Як наслідок — низький авторитет Конституційного суду. Недавнє соціологічне опитування показало, що лише 10% громадян вірять у спроможність КС ухвалити об’єктивне правове рішення і лише 12% вважають, що в Конституційному суді працюють чесні люди.

І от сьогодні від цієї сервісної служби вимагають, щоб вона винесла «правильне рішення» щодо суперечки між Президентом і Верховною Радою. Уявіть собі ситуацію, що два пани посварилися. Вони зібрали до купи своїх лакеїв і вимагають від них, щоб ті вирішили, хто з панів правий, а хто неправий. А якщо вирішать неправильно, то цих «суддів» звільнять з роботи, поб’ють бітами або розстріляють за допомогою снайперів. Бідні лакеї! Що б вони не вирішили, у них гарантовано будуть проблеми.

Подібний глухий кут виник у нинішнього Конституційного суду щодо розпуску Парламенту. Від прямої телетрансляції свого «судилища» вони відмовилися, бо ж соромно. Деякі політики вже заявили, що за жодних обставин не визнають рішення цих клоунів. Інші просто співчувають суддям і закликають обох Вікторів розібратися між собою: Помиріться, панове — і наші незалежні судді це гарно оформлять! У повній відповідності з духом і буквою чинної Конституції!

А якщо не помиряться? Або помиряться, а завтра знову поб’ються? Добре було за Кучми: захотів шеф балотуватися на третій президентський термін у 2004 році — будь-ласка, все конституційно! Та й після Кучми ще було непогано, коли начальники дружили, гуртом змінили суспільно-політичний лад і навіть збиралися створити помаранчево-блакитну коаліцію. Сьогодні ж «пани сваряться, а у хлопів чуби тріщать».

Що робити? Творити правову державу! І почати зі створення судової гілки влади. А для цього її треба обирати всенародно — тоді вона буде служити народу, а не тим, кого вона повинна контролювати. І таку судову систему народ буде захищати, бо вона захищатиме його.

На місцевому рівні люди повинні обирати тих суддів, яким вони готові довірити свою долю. На загальнодержавному рівні треба обрати людину, яка персонально відповідатиме за організацію і здійснення конституційного контролю, — Голову конституційно-ревізійної палати. Тоді нарешті в Україні з’явиться незалежний контрольний орган і почнеться рух до правової держави.

Першим, стабілізуючим кроком має стати Раціоналізація держави.

Другим кроком — прийняття нової Конституції і перехід до нового суспільно-політичного ладу згідно з програмою Реформація: 25 пунктів.

Хай Буде!
 

Підписуюсь на новини
Поширити цю сторінку: