НКВС

Вторгнення Червоної Армії у Польщу очима поляків - художників і кіномитців.

Чому в Україні просувається бандерівщина, яка розколює Україну і псує її стосунки з західними союзниками, передусім Польщею, натомість вигідна Москві? Відповідь: тому, що це прояв сучасної гібридної війни. Не секрет, що екстремістські, зокрема ультранаціоналістичні організації зазвичай засновуються і підтримуються власними або іноземними спецслужбами. Не є винятком і «Проект Бандера».

1. Запропонувати НКВС СРСР: 1) справи про 14 700 колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників, що перебувають у таборах для військовополонених, 2) а також справи про арештованих, що знаходяться в тюрмах західних областей України і Білорусії в кількості 11000 чоловік – членах різних к-р шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників і перебіжчиків розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання – РОЗСТРІЛУ !.

«... Філбі повідомляв, що британський кабінет міністрів розробляє плани нагнітання напруженості і військових конфліктів між Німеччиною і СРСР, щоб спровокувати Німеччину ... британські агенти зайняті поширенням чуток в Сполучених Штатах про неминучість війни між Німеччиною і Радянським Союзом; її нібито повинні були почати ми, причому превентивний удар збиралися завдати в Південній Польщі ... британська сторона нагнітає страх серед німецьких вищих керівників у зв'язку з підготовкою Рад до війни. За словами Берії, Сталін і Молотов вирішили принаймні відтягнути військовий конфлікт і постаратися поліпшити становище, застосувавши той план, від якого відмовилися в 1938 році »[1].

«…Поліцисти мене поінформували, що гробів з масовими похованнями є у Вінниці багато, але розкопки покищо велися тільки в одному місці. Недалеко двірця мали б бути велетенські гроби з тисячами трупів українських старшин і вояків з часів, коли українці воювали з Москвою. Також говорили мені про масові гроби в Зарваницькому лісі, недалеко Вінниці, де також мали бути погребані українські вояки, що мали нещастя попасти живими в большевицькі руки».

Газета «Deutsche Ukraine Zeitung» в статті під назвою «Виявлено масові вбивства НКВС у Вінниці – нове свідоцтво кривавого панування Сталіна» пише: «Вбивство власного народу є складовою частиною більшовицької системи – і це було не відкриттям будь-якої таємниці, а тільки – подробиць методів і цілей некультурної і нігілістичної системи, передумовою існування якої є терор і знищення населення. Події у Вінниці – один із прикладів того, на що здатний нелюдський режим, від якого повинні бути захищені всі європейські народи».

«… Справа була довірочна, як це мені говорив д-р Сушко, тому про неї я говорив лише з кількома приятелями, про яких знав, що вміють при всяких умовах мовчати. На скору руку я порозумівся з полк. Андрієм Мельником, Головою Проводу Українських Націоналістів, що жив тоді в Берліні, підполковником Тимошем Омельченком, що був тоді Головою Центрального Проводу Українського Національного Об'єднання в Німеччині, Юрієм Коваленком, працівником Централі УНО, д-ром Євгеном Мацяхом, що перебував у Берліні, і Михайлом Мушинським та кількома іншими. В тих днях був у Берліні і д-р Олег Кандиба-Ольжич, але з ним я не міг зв'язатись телефонічно, щоб засягнути і його думки, хоч мені дуже залежало на тому, бо ж він майже весь час перебував на українській землі і знав справи краще, як хто-небудь інший».

Це не звичайна книжка, але важливий документ про страшний злочин, який доконала совєтська влада в Україні в роках сталінського терору в 1937-1938 роках. Важливість її полягає в тому, що її написав перекладач німецької дослідної комісії, яка відкопувала масові могили у Вінниці, щоб зідентифікувати жертви терору, перевіряла всі документи й перепитувала свідків, які могли щось сказати про ту трагедію. Все те перекладав на німецьку мову автор цих спогадів, Михайло Селешко і, як такий він був обзнайомлений із закулісами мордів і тому, мабуть, є найбільш авторитетною особою в тій ділянці з українців, очевидно, поза самими виконавцями того ганебного діла.

«На радянську розвідку працювали сотні емігрантів. Знаю, що бойовими орденами СРСР відзначена діяльність на цьому поприщі представників найвідоміших княжих прізвищ, найбільших дворянських гнізд. Співпрацювали вони з нами аж ніяк не за гроші, принципово відмовляючись від будь-якої винагороди ... Сама французька розвідслужба, втім, як і англійська, повністю була під нашим контролем протягом багатьох років. (БЕРИЯ С.Л. (Гегечкорі С.А.) (1924-2002) – вчений, розвідник, літератор. Син Л.П. Берія). Одним з сотень таємних агентів Кремля у Франції був український художник Микола Глущенко.

17 серпня 1939 року відомий радянський революціонер, партійний функціонер і дипломат Федір Розкольников, який в квітні 1938 р. попросив політичного притулку у Франції, завершив роботу над знаменитим «Відкритим листом до Сталіна», в якому викривав репресивну сталінську політику щодо конкретних осіб колишнього керівництва більшовицької партії і рядових радянських громадян та засуджував сталінські методи керівництва країною. Опублікований лист був вже після смерті Розкольникова, в емігрантському виданні «Нова Росія» (1 жовтня 1939 р., № 7,1939).

9439 тіл у 95 могилах виявили у Вінниці під час розкопок, які здійснила німецька окупаційна влада із 24 травня до 3 жовтня 1943-го. Розстріляних місцевий НКВС у 1937–1938 роках ховав у Центральному парку міста, Фруктовому саду на колишній вулиці Підлісній і на військовому цвинтарі поблизу Хмельницького шосе.

Організація „Патріот України” поіменно називає організаторів та виконавців найбільшого злочину в історії людства — Голодомору 1932-1933 років — зі вказівкою на національну та партійну приналежність злочинців:

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання цього злочину. А в 1941 р. тут сталася «найбільша трагедія за всю історію єврейства»: «Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували, наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того їх вивезли з Києва».