І досі найкращими зі спогадів є ті, в яких бачу себе дівчатком–дошкільням, що блукає задвірками розкішного дідусевого хутора Іллінщина (то десь на півдорозі від Рівного до Острога, і земля тут — густий чорнозем, хоч на хліб намазуй). Квітника як такого там взагалі не було, у квітах потопав і пишався весь город. Поміж капустою росли чорнобривці , серед огірків, обплутані зеленим огуддям, жевріли нагідки , понад буряками і морквою розгойдувалися на вітрі гінкі стебла « нігтиків » (тобто красавки).
