Уляна Петрівна пам’ятає більше тисячі народних пісень. “Я взагалі пам’ятуща”, - говорить вона, ховаючи живий світлий вогник в глибині своїх теплих сивих очей. Пам’ятає вона навіть той час, коли вчилася ходити. Ніхто не вірить, а вона пам’ятає. Пам’ятає і той момент, коли років у два їй щось наснилося, і вона, прокинувшись, уперше заспівала: “На городі терниця сама тре, а до мене дівчина сама йде”. І той час, коли трошки пізніше, кружляла з піснями по хаті, аж голова запаморочилася. Дісталося тоді від мами за ті пісні.