Аудіоверсія статті

Очевидно, що в ідеології націоналізму центральним поняттям є «нація». Що це таке? Як відомо, народ може перебувати у двох станах – як аморфний етнос, і як політично структурована нація. Про це писав ще у 1932 році український соціолог і політолог Ольгерд Бочковський: «Народ — це націотворчий сирівець, з якого може розвитися нація. Народ — це етнографічна, національно не викристалізувана ще маса. Нація ж — масово усвідомлений й організований колектив. Народ — це етногенний розчин; нація — це викристалізуваний суспільний агрегат». Націоналізм – це теорія і практика перетворення аморфного етносу на структуровану і самокеровану націю.

Отже, етнос і нація – це народ. Тож почнімо з дослідження поняття «народ».

1. Природовідповідність: народ і три арійські закони життя

Народ – це людська спільнота, яка відрізняється від інших цілісним комплексом якостей і спроможна до стійкого відтворення цього комплексу в наступних поколіннях.

Саме народи є базовими одиницями людської еволюції. Народи – це природні колективні організми, соціальні істоти. Націоналізм починається з визнання факту існування народів як біосоціальних організмів.

Народи – це природні утворення. Вони живуть серед природи, перетворюють природу і самі є продовженням природи. Головна ідея народу – природовідповідність. Слова «народ» і «природа» мають спільний корінь «род». Тому природовідповідність – це фундамент націоналізму. Націоналізм не може суперечити природі – він її розвиває, окультурює, одухотворяє.

Одна з головних властивостей природи – це поступовість, еволюційність. Відповідно, для націоналізму властиві еволюційність (поступовість), а не революційність (перевертання).

Природні форми зазвичай плавні, заокруглені. Тому для націоналізму характерний біогенічний дизайн. Прикладом такого дизайну є автомобіль «Фольксваген Жук» (1938) – народний автомобіль Третього Райху. Сучасним прикладом є ретро-автомобіль Chrysler PT Cruiser компанії «Крайслер».

Image

Image

Протилежністю до природовідповідної поступовості є лівацька революційність (простіше кажучи – нарваність) під гаслом «Все і негайно!» Такого роду екстремізм неприродний, а тому несумісний з націоналізмом.

Отже, перша ознака націоналізму – природовідповідність, звідси його еволюційність, екологічність, консерватизм, традиціоналізм, релігійність, тяжіння до поступовості та своєчасності, прагнення вписатися у природні ритми, а не йти проти них.

Тому націоналізм – це права ідеологія. Натомість екстремізм і збочення – це лівий шлях. Правого екстремізму не існує: «ультраправі» – це ліві.

Практичним проявом природовідновідності в націоналізмі є виконання трьох арійських законів життя:

• 1. Рухатися власним шляхом (бути собою, виконували своє призначення).
• 2. Жити власною силою (покладатися на плоди своєї праці, не допускати паразитизму).
• 3. Прагнути до загального блага (знаходити нових друзів і їх підтримувати).

2. Самобутність: етнос і його ідентичність

Етнос – це народ у його первинному, аморфному стані. Він ще не має загальнонародного органу управління, він довірливий і несамостійний. Сила, на якій тримається живучість етносу, – це ідентичність, українською – самобутність. Це те, що дозволяє чітко розрізняти «своїх і чужих», «наше і не-наше». Врешті-решт, гелленське слово «етнос» етимологічно виводиться від  «група своїх людей», «наші». Завдяки сильній самобутності етнос може виживати навіть без власної держави.

Як навчав Платон, народ – це «велика людина». Вона багато в чому подібна до «малої людини», тобто окремої людської істоти. Відповідно етнос, як соціальний організм, має плоть, душу і дух. Відтак етнічна ідентичність тримається на трьох складниках:

1. Притаманний народу антропологічний тип, расова основа. Це те, що дозволяє впізнавати своїх з першого погляду.

2. Мова народу, яка дозволяє впізнавати своїх з перших слів.

3. Світогляд, віра, звичаї, характер, які дозволяють впізнавати своїх у першій же спільній справі.

Отже, друга ознака націоналізму – це самобутність. Націоналізм прагне посилити народну ідентичність на фізичному, мовному і світоглядному рівнях. Все, що не працює на посилення народної самобутності, не є націоналізмом. Рух, який виступає за расову, мовну або світоглядну уніфікацію чи розмивання народної ідентичності, однозначно є лівим.

3. Елітарність: нація і добір кращих  

Нація – це народ, який має власну систему політичного управління, відтак живе власним розумом і власною волею. Це подібно до людини, яка виробила в собі спроможність до самостійного мислення і «живе власною головою». Для народу такою головою є організована етнічна еліта, виплекана своїм рідним етносом.

Народ, який перебуває у стані етносу, найвище цінує свою родину і сімейні цінності. Натомість народ, який став нацією, на перше місце ставить національний інтерес і загальне благо.

Для того, щоб усвідомити це загальне благо і практично реалізувати національний інтерес, і потрібна організована еліта. Виплекана народом рідна еліта дає своєму народу самосвідомість, розуміння спільного блага, можливість жити власним розумом і діяти власною волею. Це нагадує ситуацію, коли група людей, бажаючи побачити дальші обрії, знаходить поміж себе найбільш прозорливого і піднімає його над собою.    

Отже, обов’язковою ознакою націоналізму є плекання етнічної еліти. Для цього необхідна першочергова підтримка всього найкращого, що є в народі.

Людина цінує тільки те, що отримала своєю працею. Народ цінує тільки ту еліту, яку сформував своїми зусиллями. Маючи довіру свого народу, організована еліта може ефективно управляти народом і проводити в життя національні інтереси. Народ підтримує рідну еліту, еліта підтримує рідний народ.

Нація відрізняється від етносу тим, що масово підтримує свою еліту і свою державу. В результаті швидкість духовного і матеріального розвитку нації на порядок перевищує швидкість розвитку етносу. Подібним чином людина з розвиненою самосвідомістю (гомо дуплекс) розвивається набагато швидше, ніж людина з низькою самосвідомістю (гомо сімплекс).

Таким чином, третьою ознакою націоналізму є елітарність. Натомість ігнорування елітарності і просування ідеї «всезагальної рівності» (егалітаризм), політичної і економічної зрівнялівки – це прояв лівизни, тобто антинаціоналізму.

Ліваки виступають за загальне виборче право і проти недоторканості приватної власності. Їм завжди не терпиться «відібрати і розділити» те, що вони не створювали.  

Натомість націоналісти виступають за те, що хто більше приносить користі, той має більше прав. Чесна приватна власність недоторкана, ганебна власність не допустима.

4. Динамізм: людство і змагальність націй

В ідеалі людство має складатися з вільних націй. Для еволюції людського роду між націями має бути правильна змагальність. Правильна змагальність – це коли перевага досягається посиленням себе, а не послабленням конкурентів.

Звідси четверта ознака націоналізму – постійне прагнення бути досконалішим, сильнішим, розвиненішим, прогресивнішим, культурнішим, шляхетнішим. Цю рису націоналізму ми позначаємо словом «динамізм». Без динамізму нема націоналізму.

5. Доктринальність: націоналізм і патріотизм

Націоналізм – це стан свідомості, властивий для нації. А як назвати стан свідомості, властивий для етносу? Він позначається словом «патріотизм».

Патріотизм – це любов до своєї батьківщини та її звичаїв. Як пояснює американський словник англійської мови Merriam-Webster, патріотизм зазвичай прийнято визначати як «любов до своєї країни» або «відданість своїй країні», у той час, як націоналізм – як «лояльність і відданість нації».

Ми вже говорили, що для нації властиві структурованість і спрямованість в майбутнє, натомість для етносу – аморфність і спрямованість в минуле. Відповідно патріотизм, будучи проявом етнічної свідомості, також є аморфним, зверненим до своєї землі і усталених звичаїв.

В залежності від рівня розвитку етнічної свідомості, патріотизм може обмежуватися власним селом, містом, рідним краєм. В таких випадках говорять про «місцевий патріотизм».

Натомість націоналізм прагне чіткості, наукового фундаменту,  цілісності. Він охоплює всю націю, тому не буває «місцевого націоналізму».

Націоналізм виростає з патріотизму. Кожен націоналіст є патріотом, натомість не кожний патріот є націоналістом. Патріотизм загальнонародний, націоналізм – елітарний.

Патріотизм емоційний, націоналізм – раціональний. Англійський історик Ілія Кедорі писав, що патріотизм належать загалом до сфери почуттів, тоді як націоналізм – це суто ідеологічний феномен. «Патріотизм, – зауважує вчений, – відданість певній країні, групі чи інститутам, готовність захищати їх, – це почуття відоме всім людям; те ж саме можна сказати й про ксенофобію, тобто відразу до іноземця, чужинця, небажання приймати його до своєї групи». Ані ксенофобія, ані патріотизм не потребують теоретичного підґрунтя і відповідної політики. Націоналізм, на відміну від них, – це цілісна доктрина, яка веде до певного типу політики, – пише історик.

Через власну аморфність і емоційність, патріотизм може бути всяким – правильним і збоченим, правим і лівим, поміркованим і екстремальним, гнучким і фанатичним. Натомість націоналізм – це завжди правий рух: він збалансований, раціональний і продуктивний як сама природа.  

Отже, п’ята ознака націоналізму – доктринальність, тобто наявність доктрини, вчення. Націоналізм володіє цілісною і гармонійною системою принципів, поглядів, уявлень, ідей, концепцій, моделей.

Ідеологія – це систематизований світогляд, пристосований до практичного використання. Відтак ідеологія націоналізму виростає з певного типу світогляду і, відповідно, має метафізичний (релігійний) компонент. Тому націоналізм завжди ідеалістичний і релігійний.

Підсумок

Фактично, ми логічно вивели ознаки, без яких ідеологія не може вважатися націоналізмом. Якщо дуже стисло, то кожну ознаку можна виразити одним словом:

1. Природовідповідність: слідування законам природи.

2. Самобутність: плекання власної ідентичності.

3. Елітарність: плекання власної еліти і соціальна різноманітність.

4. Динамізм: прагнення стати кращими, сильнішими, прогресивнішими.

5. Доктринальність: цілісне політичне вчення з метафізичним фундаментом.   

Лише при наявності усіх цих 5 ознак політичну силу можна вважати націоналістичною. Якщо хоча б одна ознака відсутня – це не націоналізм, а щось інше (патріотизм, лібералізм, етатизм, язичництво тощо).  

Розуміння п’яти обов’язкових ознак націоналізму дозволяє об’єктивно аналізувати політичні програми і реальну практику політичних рухів.

Попередня стаття: Азбука націоналізму: народ, етнос, нація

Image

Wardruna - Algir - Stien Klarnar

Обговорення цієї статті: