Що це за гра?

Публічна аналітика розглядає саміт Трамп–Путін як антагоністичну гру. Так називають поєдинки між двома гравцями, які мають прямо протилежні інтереси. Математики це називають іграми з нульовою сумою, бо в них коли один щось відбирає, то другий втрачає, а в сумі виходить нуль.

Ну і хто переміг – Трамп чи Путін? Аналітики губляться і висувають протилежні здогадки або говорять, що «нічого не відбулося». Звісно, десь за півроку, стежачи за розвитком, ми зможемо отримати більш-менш задовільне пояснення. А чи можна це з’ясувати прямо сьогодні?

Можна. Але за умови, якщо розглядати цей саміт як неантагоністичну гру, тобто гру-співпрацю, або гру з ненульовою сумою. Її сенс у тому, що Трамп і Путін обмінялися послугами, тож кожен отримав те, що бажав.

Що отримав Путін?

З цим найпростіше. Очевидно, що Путін отримав репутаційний виграш. Особливо це стосується росіян, які переконалися, що їхній президент ще ого-го! Хоча перед цим, на тлі західних санкцій і зниження рівня життя, почали поширюватися сумніви в правильності його курсу. Популярність серед росіян Путіну необхідна для збереження влади: навіть у диктатурах можна правити лише за наявності масової підтримки.

Отже, Путін отримав те, чого потребував, а Трамп йому підіграв, – тому й поводився на прес-конференції з підкресленою лагідністю. Це багатьох здивувало, навіть заговорили про те, що на президента США є «убивчий компромат».

Насправді ми спостерігали нехитру виставу, в якій Трамп підіграв Путіну і дозволив йому отримати те, чого той бажав. Можливо, це короткочасний, тактичний виграш, проте він дуже важливий для президента РФ. Врешті-решт, Путіна вважають непоганим тактиком, але слабким стратегом.  

Що отримав Трамп?

Судячи з того, що на прес-конференції говорили про Сирію, Іран і безпеку Ізраїлю, відбулась домовленість про обмеження активності Ірану в цьому регіоні. Принаймні, ізраїльські оглядачі вважають цей саміт дуже позитивним.  

Іран з його ядерною програмою є головною загрозою інтересам США на Близькому Сході. Припинення розробки Іраном ядерної зброї – одна з головних передвиборчих обіцянок Трампа.

Навіть якщо Путін не виконає свою обіцянку щодо Ірану, сам факт її проголошення допоможе США посилити тиск на Іран і обмежити його ядерні амбіції.     

«Друге дно» саміту: НАТО і Євросоюз

Не секрет, що країни Західної Європи не бажають витрачатися на свою безпеку в рамках НАТО, натомість прагнуть вільно торгувати з Росією, без жодних санкцій. Заклики США збільшити оборонні витрати викликають у них роздратування і саботаж, особливо зі сторони Німеччини.

Трамп намагається вирішити цю проблему. Своїми заявами і натяками він дав зрозуміти: якщо Західна Європа не бажає «дружити проти Росії», то США будуть дружити з Росією проти Західної Європи. І це справило враження. Так, 15 липня міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас застеріг Трампа від таких домовленостей з Путіним, які потребували б принести в жертву інтереси західних партнерів.

Демонстративно приязні стосунки між Трампом і Путіним під час саміту посилюють психологічний тиск на західноєвропейських членів НАТО в напрямку виконання ними своїх зобов’язань. Неявно оголошена на саміті дружба США і РФ проти Ірану підштовхує європейські компанії, які ще вагаються, згорнути свою участь в іранських проектах.

«Третє дно»: Континентальний блок

Найбільшою загрозою для США є формування Континентального, або  Євразійського блоку. Про цю загрозу ще 20 років тому застерігав Збігнєв Бжезінський. Він писав: «Існує також можливість – хоча й малоймовірна, але її не можна повністю виключити, – серйозного перегрупування сил в Європі, що полягає або у таємній німецько-російській змові, або в утворенні франко-російського союзу... Сукупна євразійська могутність значно перекриває американську» («Велика шахівниця», 1997). Ця «малоймовірна можливість» уже реалізується в найгіршому для США варіанті, а саме в утворенні осі Париж–Берлін–Москва–Пекін. Якщо вона остаточно сформується, то це кінець США не тільки як світового лідера, а й як цілісної держави.  І американці це знають.

Континентальний блок формується на вартостях ультраіндустріальної формації. Нагадаю, що сучасна індустріальна формація – це соціальна мегамашина, основана на масовому виробництві та масовому споживанні. Ідеологічною основою «індáстріалу» є етатизм (соціалізм, комунізм, соціал-демократія), тобто негласне панування владної верхівки над маніпульованими аморфними натовпами. Неминучими наслідками етатизму є придушення середнього класу і соціальний паразитизм. А що таке ультраіндастріал? Це той же індастріал, але посилений інформаційними технологіями, засобами автоматичного стеження та контролю. Континентальний блок – це нове рабовласництво. Не важко побачити, що саме в цьому напрямку рухаються Китай і РФ. 

Протилежністю описаним тенденціям є рух до постіндустріальної формації. Ознаками постіндáстріалу є відродження різного типу громад, ліквідація паразитичних процесів, економічна та енергетична самодостатність людини, індивідуалізована освіта, формування держави знизу догори, прагнення до природовідповідності.

Головним діячем постіндастріалу є середній клас, який набуває ознак творчого класу. Ідеологічною основою постіндастріалу є націоналізм з такими його різновидами як консерватизм, традиціоналізм, республіканізм, національний солідаризм. Постіндастріал виступає в ролі еволюційної тези, а ультраіндастріал – антитези.

Перемога на виборах Дональда Трампа прискорила рух США в напрямку постіндустріального переходу. Трампа активно підтримав середній клас. Важливо, щоб постіндустріальна цивілізація сформувалася раніше Континентального блоку. Саміт в Гельсінки зменшує шовіністичний чад в Росії і сповільнює її дрейф до Китаю. Це дає виграш у часі для постіндустріальних перетворень в США і цілому світі.

«Третє дно» зустрічі в Гельсінкі полягає в тому, що в обмін на тимчасову стабілізацію влади Путіна, США отримують стратегічний виграш часу в розгортанні постіндустріального проекту.

Ключову роль у цьому проекті відіграє Україна. США життєво зацікавлені в тому, щоб Україна стала сильним, самостійним, активним геополітичним гравцем. Чому? Тому що тільки така Україна спроможна заснувати Співдружність Міжмор’я – і відсікти Євросоюз від злиття з Росією та Китаєм в антиамериканський Континентальний блок. З цієї причини США не «здадуть» Україну.

Криза публічної аналітики

Висловлювання переважної більшості політичних оглядачів щодо саміту в Гельсінкі справляє дуже сумне враження. В умовах швидких глобальних перетворень ці люди просто не розуміють, що відбувається. А все тому, що для розуміння подій в системі необхідно вийти в надсистему. Тоді, як говорив Гельвецій, «знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів».

Це ще один позитивний момент саміту: аналіз присвячених йому експертних оцінок дозволяє виявити адекватних аналітиків і відділити їх від невігласів чи пропагандистів. Одразу можна викреслювати зі списку експертів тих авторів, які вважають Дональда Трампа «некомпетентним», «зрадником», «ідіотом»... Вони вперто не бажають бачити навіть те, що за півтора року рейтинг Трампа виріс у півтора рази, економіка ожила, а рівень безробіття досягнув абсолютного для історії США мінімуму.  

Практичні результати перших двох рівнів саміту Трамп-Путін зможемо побачити протягом півроку. Для цього стежимо за Іраном, НАТО, Євросоюзом.

Третій – цивілізаційний – рівень для свого проявлення потребує більше часу: тут стежимо за Китаєм і Росією та їхнім спільним перетворенням на тоталітарний «ультраіндустріальний мурашник». Індикатором фактичного альянсу ЄС-РФ буде реалізація «Північного потоку-2» або її відсутність. 

До постіндустріальної України

На саміті тема України була центральною. Щодо неї Трамп і Путін просто визнали, що стоять на діаметрально протилежних позиціях. Про це прямо сказав Путін, коли говорив про Крим. Пізніше держсекретар США Майк Помпео додав, що розбіжність поглядів стосується також сходу України.

Все це означає, що війна за Гартленд триває. Головним союзником України в цій війні є США. Головним противником є Росія.

Провідним гравцем у цій війні має стати Україна. Для цього вона має здійснити постіндустріальний перехід, по суті – перенародитися. Для системного перетворення потрібна нова українська еліта. Але звідки її взяти?

Еліта формується під ідею, під стратегічну мету. Яка мета, така й еліта. Тому нині найголовнішою справою у війні за Гартленд є формування проекту постіндустріальної України і розробка стартап-культури для його реалізації.