Експеримент «Всесвіт-25»: як рай став пеклом

Американскій вчений-етолог Джон Келхун провів дивовижні експерименти в 60-70-х роках двадцятого століття. У якості піддослідних він незмінно вибирав гризунів, хоча кінцевою метою досліджень завжди було передбачення  майбутнього людського суспільства. В результаті численних дослідів над колоніями гризунів Келхун сформулював новий термін «поведінкова раковина» (behavioral sink), що позначає перехід до деструктивної  та девіантної поведінки в умовах перенаселення і скупченості.

Своїми дослідженнями Джон Келхун отримав популярність в 60-і роки. Багато людей в західних країнах, що переживали післявоєнний бебі-бум, стали замислюватися про те, як перенаселення вплине на суспільні інститути і на кожну людину зокрема.

Свій найвідоміший експеримент, який змусив задуматися про майбутнє ціле покоління, він провів в 1972 році спільно з Національним інститутом психічного здоров'я (NIMH). Метою експерименту «Всесвіт-25» був аналіз впливу щільності популяції на поведінкові патерни гризунів.

Келхун побудував справжній "рай" для мишей в умовах лабораторії. Був створений бак розмірами два на два метри і заввишки півтора метра, звідки піддослідні не могли вибратися. Усередині бака підтримувалася постійна комфортна для мишей температура (+20 ° C), було досить їжі і води, створено численні гнізда для самок. Щотижня бак чистили і постійно підтримували чистоту, були вжиті всі необхідні заходи безпеки: виключалася поява в баку хижаків або виникнення масових інфекцій.

Піддослідні миші були під постійним контролем ветеринарів, за станом їхнього здоров'я постійно стежили. Система забезпечення кормом і водою була настільки продумана, що 9500 мишей могли б одночасно харчуватися, не відчуваючи ніякого дискомфорту, 6144 мишей споживати воду, також не відчуваючи ніяких проблем. Простору для мишей було більше, ніж достатньо, перші проблеми відсутності укриття могли виникнути тільки при досягненні чисельності популяції понад 3840 особин. Однак, такої кількості мишей ніколи в баку не було, максимальна чисельність популяції відзначена на рівні 2200 мишей.

Експеримент стартував з того моменту, коли в середину бака помістили чотири пари здорових мишей, яким було потрібно зовсім небагато часу, щоб освоїтися, усвідомити, в яку мишачу казку вони потрапили, і почати прискорено розмножуватися. Цей період Келхун назвав фазою А, проте з моменту народження перших дитинчат почалася друга стадія B. Це стадія експоненціального зростання чисельності популяції в баку в ідеальних умовах.  Число мишей подвоювалася кожні 55 днів. Починаючи з 315 дня проведення експерименту темп росту популяції значно сповільнився, тепер чисельність подвоювалася кожні 145 днів, що ознаменувало собою вступ до третьої фази C. В цей момент в баці проживало близько 600 мишей, сформувалася певна ієрархія і якесь соціальне життя. Стало фізично менше місця, ніж було раніше.

З'явилася категорія «знедолених», яких виганяли в центр бака, вони часто ставали жертвами агресії. Відрізнити групу «знедолених» можна було за покусаними хвостами, видертою шерстю та слідами крові на тілі. Знедолені складалися, насамперед, з молодих особин, що не знайшли для себе соціальної ролі в мишачій ієрархії.

Проблема відсутності відповідних соціальних ролей була викликана тим, що в ідеальних умовах бака миші жили довго, старіючі миші не звільняли місця для молодих гризунів. Тому часто агресія була спрямована на нові покоління особин, що народжувалися в баку. Після вигнання самці ламалися психологічно, менше проявляли агресію, не бажали захищати своїх вагітних самок і виконувати будь-які соціальні ролі. Хоча періодично вони нападали або на інших особин з товариства «знедолених», або на будь-яких інших мишей.

Самки, що готувалися до народження, ставали все більш нервовими, тому що в результаті зростання пасивності серед самців вони ставали менш захищеними від випадкових атак. У підсумку самки стали проявляти агресію, часто битися, захищаючи потомство. Однак агресія парадоксальним чином не була спрямована тільки на оточуючих, не менша агресивність виявлялася по відношенню до своїх дітей. Часто самки вбивали своїх дитинчат і перебиралися у верхні гнізда, ставали агресивними відлюдниками і відмовлялися від розмноження. В результаті народжуваність значно впала, а смертність молодняка досягла значних рівнів.

Незабаром почалася остання стадія існування мишачого раю - фаза D або фаза смерті, як її назвав Джон Келхун. Символом цієї стадії стала поява нової категорії мишей, що отримала назву «красиві». До них відносили самців, що демонструють нехарактерну для виду поведінку, що відмовляються битися і боротися за самок і територію, що не проявляють жодного бажання злучатися, схильних до пасивного стилю життя. «Красиві» тільки їли, пили, спали і чистили свою шкірку, уникаючи конфліктів і виконання будь-яких соціальних функцій. Подібне ім'я вони отримали тому, що на відміну від більшості інших мешканців бака, на їхньому тілі не було слідів жорстоких битв, шрамів і видертої шкіри, їхній нарцисизм і самозамилування стали легендарними. Також дослідника вразила відсутність бажання у «красивих» злучатися і розмножуватися - серед останньої хвилі народжень в баку «красиві» і самки-одиначки, що відмовлялися розмножуватися і тікали у верхні гнізда бака, стали більшістю.

Середній вік миші в останній стадії існування мишачого раю склав 776 днів, що на 200 днів перевищує верхню межу репродуктивного віку. Смертність молодняка склала 100%, кількість вагітностей було незначним, а незабаром склало 0. Вимираючі миші практикували гомосексуалізм, девіантну і нез'ясовно агресивну поведінку в умовах надлишку життєво необхідних ресурсів. Процвітав канібалізм при тому, що було вдосталь їжі, самки відмовлялися виховувати дитинчат і вбивали їх. Миші стрімко вимирали, і на 1780 день після початку експерименту помер останній мешканець «мишачого раю».

Передбачаючи подібну катастрофу, Д. Келхун за допомогою свого колеги доктора Х. Марден провів низку експериментів на третій стадії фази смерті. З бака були вилучені кілька маленьких груп мишей і переселені в такі ж ідеальні умови, але при цьому там була мінімальна населеність і необмежений вільний простір. Ніякої скупченості і внутрішньовидової агресії. По суті, «красивим» і самкам-одиначкам були відтворені умови, при яких перші 4 пари мишей в баку експоненціально розмножувалися і створювали соціальну структуру. Але на подив учених, «красиві» і самки-одиначки свою поведінку не поміняли, відмовилися злучатися, розмножуватися і виконувати соціальні функції, пов'язані з репродукцією. У результаті не було нових вагітностей і миші померли від старості. Подібні однакові результати були відзначені у всіх переселених групах. Так всі піддослідні миші померли, перебуваючи в ідеальних умовах.

Джон Келхун створив за результатами експерименту теорію двох смертей. «Перша смерть» - це смерть духу. Коли новонароджені особини не знаходили місця в соціальній ієрархії «мишачого раю», намітився брак соціальних ролей в ідеальних умовах з необмеженими ресурсами, виникло відкрите протистояння дорослих і молодих гризунів, збільшився рівень невмотивованої агресії.

Зростаюча чисельність популяції, збільшення скупченості, підвищення рівня фізичного контакту, все це, на думку Келхун, призвело до появи особин, здатних тільки до найпростішої поведінки. В умовах ідеального світу, в безпеці, при достатку їжі та води, відсутності хижаків, більшість особин тільки їли, пили, спали, доглядали за собою. Миша - проста тварина, для неї найскладніші поведінкові моделі - це процес злягання з самкою, розмноження і турбота про потомство, захист території і дитинчат, участь в ієрархічних соціальних групах. Від усього перерахованого зломлені психологічно миші відмовилися.

Келхун називає подібну відмову від складних поведінкових патернів «першою смертю» або «смертю духу». Після настання першої смерті фізична смерть («друга смерть» за термінологією Келхун) неминуча і є питанням недовгого часу. У результаті «першої смерті» значної частини популяції вся колонія приречена на вимирання навіть в умовах «раю».

Одного разу Келхуна запитали про причини появи групи гризунів «красиві». Келхун провів пряму аналогію з людиною, пояснивши, що ключова риса людини, її природна доля - це жити в умовах тиску, напруги і стресу. Миші, які відмовилися від боротьби, що вибрали нестерпну легкість буття, перетворилися на аутичних «красенів», здатних лише на найпримітивніші функції, поглинання їжі та сну. Від усього складного і такого, що вимагає зусиль, «красені» відмовилися і, в принципі, стали не здатні на складну поведінку.

Келхун провів паралелі з багатьма сучасними чоловіками, здатними тільки до самих рутинних, повсякденних дій для підтримки фізіологічного життя, але з уже померлим духом. Це виражається у втраті креативності, здатності долати і, найголовніше, перебувати під тиском. Відмова від прийняття численних викликів, втеча від тиску, від життя, повного боротьби і подолання перешкод - це «перша смерть» за термінологією Джона Келхуна або смерть духу, за якою неминуче приходить друга смерть.

Можливо, у вас залишилося питання, чому експеримент Д. Келхуна називався «Всесвіт-25»? Це була двадцять п'ята спроба вченого створити рай для мишей. Попередні також закінчилися смертю всіх піддослідних гризунів.