Про те, як безкоштовно дослідити Ірландію, врятуватися від обстрілів у Сомалі та чому йому так подобається Україна, Майк розповів Громадському.

Марія Романенко, яка підготувала цей матеріал, зустрілася з мандрівником на пішохідному мості через Дніпро, звідки відкриваються приголомшливі пейзажі Києва. Міст веде до Труханового острову — зеленої оази між правим і лівим берегами Києва, яку дуже вподобав Боун.

Любов Боуна до дикої природи перетворилася на любов до подорожей. Від 1990-х років він відвідав усі країни світу. «Заключною країною світу» була Ірландія, яку він зміг дослідити безкоштовно.

«Я вирішив, що в Ірландії я прийматиму будь-які замовлення від ЗМІ, — пояснює Боун. — Я працював усюди: виголошував промови в школах, писав для газет, брав участь у ток-шоу. Зрештою, мене почали впізнавати на вулицях, навіть пиво давали задарма. Я не платив за рибу, картоплю фрі чи іншу їжу».

Боун каже, що його цікавлять подорожі до країн, де «відбуваються конфлікти або екстремальні події»:

«Мені вдалося пройти через гори Рувензорі (в Конго), хоча люди казали, що біла людина там не виживе. Я просто вдав із себе інспектора зі Сполучених Штатів, — розповідає Боун. — Вони (ополченці) зупиняли мене по 8-10 разів на день і, наводячи на мене пістолет, казали: «Або ти даєш гроші, або я тебе вб'ю».

У Конго Боун жив у племені пігмеїв бамбуті. Із сітками та списами вони полювали на антилоп. «Це було досить весело», — каже він.

Боун також став першим туристом у столиці Сомалі Могадішу після того, як у 1991 році там повалили центральну владу.  Тоді в місті «було небезпечно через обстріли важкої техніки та снайперів». Утім, згодом мандрівникові навіть удалося заручитися підтримкою сомалійського уряду.

Та одного разу він дійсно почувався в небезпеці. Це сталося в Іраку у 2003 році, в розпал операції «Мертва хватка» під час війни в Перській затоці.

«Мені здалося, що було б цікаво вбратися в місцевого жителя, дати хабара, щоб перетнути кордон і їздити довкола автостопом, спостерігаючи, як воюють американці та іракці. Якщо я не розмовляв би англійською і просто мовчав, ніхто навіть не здогадався б, що я іноземець».

Утім, дорога перестала здаватися такою веселою, щойно його підібрав водій, який зажадав зупинитися в Тикріті — малій батьківщині Саддама Хусейна. Американські війська саме захопили місто.

«Ми сиділи з водієм у ресторані просто неба, й мені довелося розмовляти з ним англійською... Я відчував на собі злісні погляди іракців, і запитував: «Вони відріжуть мені голову?» На щастя, я вижив».

Любов Боуна до подорожей відповідає його філософському погляду на життя. Він розповідає про два шляхи людської природи, й, завдяки мандрівкам навколо світу, йому вдалося осягнути обидва:

«Коли ти оточений людьми, це лише одна частина твоєї людської природи… Другий шлях — коли ти на самоті, полюєш у дикій природі або тижнями чи місяцями живеш наодинці з собою. І один шлях до людської природи немає нічого спільного з другим».

Його нескінченні історії зрештою об'єдналися в збірці World’s Most Travelled Man («Найзавзятіший мандрівник у світі»), яку вже відзначили кількома нагородами. Опублікована у 2007 році, книжка розповідає про 23 роки «блукання дикими місцями, подорожей морями і сухопутними шляхами, щоб дослідити Землю».

«Зважаючи на те, що мати на увазі під «подорожуванням», багато хто вважає мене найзавзятішим мандрівником»,  — розповідає Боун, пояснюючи назву книжки.

«Деякі люди роблять це швидше… Вони можуть вийти з літака на годину, зробити селфі, а відтак знову полетіти. Я хотів максимально відчути життя в кожній країні, зробити це не по-сучасному».

Любов до України

Попри те, що його світогляд настільки ж широкий, як і вся планета, Боун називає Україну його «найулюбленішим місцем, де можна провести літо в Північній півкулі». Від 2015 року він буває в Україні щороку.

«Це вже четверте літо поспіль, як я приїжджаю сюди щонайменше на кілька місяців», — каже він. Найбільше йому подобається приязність українців («У мене тут дуже багато друзів, це неймовірно») і те, що країна не переповнена туристами.

Він також підкреслює величезні зміни, які Україна пройшла від часів його першого візиту у 2005 році.

«У 2005 Україна була дуже радянською країною. У людей був такий вираз на обличчях, наче вони десь із далеких російських промислових центрів... Сьогодні люди, а надто молодь, більше скидаються на жителів Польщі чи навіть Німеччини».