Почнімо з того, що в часи Третього Райху слово «соціалізм» вживалося у первинному значенні – як солідаризм. Про це у статтях:

• Термін «соціалізм» первинно означав те ж саме, що й «солідаризм», поки його не спотворили комуністи
• Національний солідаризм, скорочено – націоналізм: виправлення імен

Німецький націонал-соціалізм був етапом розвитку ідеї досконалого суспільства. У кінці 19-го  – на початку 20-го століття вона набула поширення під назвою «солідаризм». Як пише авторитетний дослідник солідаризму Володимир-Юрій Данилів, «ідея солі­дар­ності не нова, в тій чи іншій формі вона існувала ще в добу античності. Це поняття було добре відоме і римській юриспруденції. У новіші часи цією проблемою серйозно займа­лися французькі філософи. Франція стала батьківщиною модерного вчення солідарності. У цій країні в 1907 році вперше було вжито термін “солідаризм”. Селестін Шарль Альфред Буґле[1] у своїй праці “Le Solidarisme” заклав основу ідеї солідаризму, яку він вивів з принципу солідарності”[2].

Цю думку підтверджує відомий український економіст, політолог і культуролог Олександр Шморгун: «Ця соцiально-економiчна течiя набула особливого поширення у Францiї, де її найвiдомiшими представниками були Шарль Жид, Емiль Дюркгейм, Леон Буржуа. Вони надали своїм iдеям солiдне теоретичне обгрунтування. Зокрема, можна назвати такi працi: Дюркгейм “Про розподiл суспiльної працi” (1893), Буржуа “Нарис фiлософiї солiдарностi” (1902), Ейхталь “Соцiальна солiдарнiсть та її новi формули” (1903), Бугле “Солiдаризм” (1907), Флеран “Солiдарнiсть” (1907)».[3] У межах цього напрямку, продовжує автор, не тiльки розвивалися основнi принципи соцiального партнерства мiж працею i капiталом, а також економiчної кооперацiї, але й розв’язувалася проблема досягнення суспiльної злагоди, системної рiвноваги суспiльства з ринковою економiкою.

Тож ідеї солідаризму для Німеччини не були великою новиною. З подібними ідеями виступали вже німецькі державні соціалісти, головним виразником яких можна вважати Адольфа Вагнера («Загальне або теоретичне вчення про народне госпо­дарство», 1876): «Для державних соціалістів немає суттєвого антагонізму між класами та індивідами однієї нації. Навпаки, їх згуртовує моральна солідарність, яка стоїть куди вище за економічну. Її можна побачити у спільності мови, звичаях і соціальних інституціях. Державу слід розглядати як орган цієї моральної солідарності. Для неї всі громадяни рівні; вона повинна дбати про всіх”[4].

Найрадикальнішу спробу створити «державу для всіх» згодом здійснили німецькі націонал-соціалісти: «Гітлер силовими методами запровадив класовий мир між працею і капіталом, між роботодавцем і робітником. В ім’я усієї нації націонал-соціалізм різко обмежив капітал в його економічному егоїзмі та правах і не вагався перепідпорядковувати його можливості загальним інтересам суспільства, гарантуючи навзамін капіталові класовий мир і спокій, а робітникам навзамін за їхні сумирність, сумління і працю – високу платню і високі стандарти споживання, медичне обслуговування, соціальний захист та право на безперешкодне здобуття протягом усього життя такої освіти і в такому обсязі (і все це коштом держави), якого той чи інший індивід бажав.

Замолоду німець коштом суспільства вчився і шукав себе, а вивчившись і знайшовши своє місце в суспільстві – служив йому, щоб мати гідну забезпечену старість і повагу. Класовий мир було встановлено насамперед завдяки тому, що нацизм спромігся без експропріації власності банкірів та підприємців запрягти їх до спільного національного воза разом із тими, кого вони, і то виключно у власних інтересах, так довго визискували, неначе кровно чужих.

Унормувавши апетити капіталістів, відібравши частину їхнього паю на оплату праці робітників і службовців, націонал-соціалізм догодив одразу двом богам, яким молився: і соціаліз­мові, і націоналізмові. Без зруйнування основ господарчого і культурного життя нації були досягнуті справедливе виробництво і перерозподіл матер­іаль­них благ (що відповідало доктрині соціалізації суспільства) і водночас – партнерство всередині нації шляхом співпраці усіх верств на загальнонародний інтерес (що відповідало вищим інтересам нації як основи доктрини націоналізму»[5].

За словами англійського дослідника націонал-соціалістичної рево­лю­ції Яна Кершоу (одного з найбільших світових авторитетів з цього питання), позиція німецьких націоналістів «сприяла ліквідації елітності, основаній на походженні і багатстві. Натомість нова еліта – людей рівних можливостей, найкращих, сильних, здібних, тих, які досягли успіху завдяки особистим рисам, – мала зайняти належне їй місце»[6]. «Встановилася динаміка, яка нестримно рухала процес в напрямку сталої, прискореної політики сильного ризику. ...Гітлерівський аргумент стрімкого ривка на тлі неприпустимої альтернативи застою і остаточного занепаду міг мати успіх». «Укріпившись при владі, нацизм відзначався динамізмом, який помітно відрізняв його від інших існу­ючих правих авторитарних режимів – фашистських чи напівфашистських. Невга­мовна енергія, прискорення подій, кумулятивний радикалізм гітлерівського правління не йшли ні в яке порівняння з режимом, наприклад, Муссоліні в Італії, не говорячи вже про авторитарну владу Франко у профашистській Іспанії. На жодному з етапів держава Гітлера не втрачала рушійної сили...”[7]. Ось так виглядає активний, творчий націоналізм.

Для більшості читачів це може виглядати неймовірним: Гітлер настільки послабив державну бюрократичну машину, що згаданий вище Ян Кершоу охарактеризував це як управлінський хаос і навіть як «розпад держави»[8]. Головними чинниками консолідації нації та організованих дій стали пасіонарна ідеологія і особистість фюрера. Всі ініціативи, що вписувалися в націонал-соціалістичну ідеологію, мали повну свободу розвитку. Все, що не відповідало цій ідеології, було пригнічене, знищене або витіснене на периферію.

За Гітлером стояли широкі маси народу: «Одностайність щодо гітлерів­ської держави панувала від самого початку існування Рейху і тривала аж до середини війни»[9]. Важливими чинниками такої масової підтримки режиму стали ліквідація безробіття, підвищення рівня життя широких мас, запровадження класового миру між працею і капіталом, високий рівень охорони здоров’я, доступність якісної освіти.

Цілеспрямована політика сприяння материнству і дитинству виражалася в таких заходах, як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм кращих санаторіїв у мальовничих куточках Німеччини, створення груп підтримки жінок та ін. Цікаво, що при націонал-соціалізмі пройшла наймогутніша у світі кампанія проти паління, оскільки німецькі вчені представили перші докази шкідливих властивостей нікотину[10].

Активістам і прихильникам нинішнього екологічного руху корисно знати ім’я свого батька-засновника. Ним був Вальтер Дарре – міністр продовольства і сільського господарства Третього Райху з 1933 року, профе­сіонал найвищого класу[11]. Цій темі присвячена спеціальна праця Анни Брам­вель[12]. «У ній автор розглядає націонал-соціалізм і особисто В. Дарре як праотців сучасного екологічного руху “зелених”»[13].

«Гітлер і його радники проводили довгі години за обговоренням необхідності переходу всієї країни на вегетаріанство у відповідь на нездоровий спосіб життя, якому сприяв капіталізм», – розповідає єврейський дослідник Джона Голдберг (Jonah Goldberg) у розділі «Все, що ви знаєте про фашизм, невірно» своєї книги-бестселера «Ліберальний фашизм»[14].

«Генріх Гіммлер був дипломованим захисником прав тварин і затятим апологетом природного зцілення. Рудольф Гесс, заступник Гітлера по партії, був прихильником гомеопатії і лікувальних засобів з трав. 

У Дахау перебувала найбільша дослідна лабораторія альтернативної та натуральної медицини, яка виробляла свій власний органічний мед.

Нацистські кампанії проти куріння та ініціативи в галузі охорони здоров’я в значній мірі випередили сучасні рухи проти «помийної їжі» (junk food – презирливе назва дешевого громадського харчування типу Макдональдса), маргарину і тому подібного.

В одному з посібників для Гітлерюгенда сказано: «Харчування – не приватна справа!» Це, по-суті, мантра, що відтворюється державними органами охорони здоров’я в наш час.

Зацикленість нацистів на натуральних продуктах харчування та особистому здоров’ї кожного німця цілком відповідає їхній моделі світобачення. Багато нацистів були переконані, що іудохристиянство, яке закликає людину підкорити природу, а не жити в гармонії з нею, і капіталізм, сприяючий відходу людей від їх природного середовища існування, є змовою, націленою на підрив здоров'я німецької нації.

Органічні продукти харчування нерозривно пов’язувалися з тим, що нацисти називали питаннями «соціальної справедливості» – пише Джона Голдберг.

Усенародна підтримка дозволяла націонал-соціалістичному режиму обходитись мінімальним репресивним апаратом. Наприклад, «у 1937 році в Дюссельдорфі – місті з майже півмільйонним населенням – налічувалося лише 126 офіцерів гестапо. В Ессені (650 тисяч чоловік) – 43 офіцери, у Вюрцбурзі – 22 при загальній кількості населення у Нижній Франконії 840 тисяч чоловік»[15].

Противники режиму, а також злочинці, гомосексуалісти, повії, жебра­ки та інші «расово неповноцінні елементи» потрапляли «на перевихо­вання» до місць позбавлення волі: «Порівняно зі станом на 31 липня 1933, коли майже 27 тисяч чоловік було відправлено до місць ув’язнення, взимку 1936–1937 років кількість утримуваних у концентраційних таборах знизилась орієнтовно до 7500 чоловік»[16].

Відразу ж впадає в око, що наведені дані не йдуть в жодне порівняння з приблизно 10 мільйонами ув’язнених радянського ГУЛАГу, де на важких роботах людина витримувала в середньому 3–4 місяці. В одній лише Київській області і в частинах Київського військового округу за період з 8.07.1938 по 8.08.1938 р. (тобто за один місяць) було заарештовано 67 200 осіб[17].

«Посилаючись на свідчення Геральда Пельхау – в’язничного свяще­ника, який у 1963 році випустив книгу “Порядки в середовищі переслі­дуваних”, – дослідники подають таку статистику виконаних у Німеччині смертних вироків: «У 1933 р. були страчені 53 чол., у 1934-му – 97, у 1935-му – 81, у 1936-му – 85, у 1937-му – 99, у 1938-му – 215». За даними міністерства юстиції, наведеними на тій же сторінці, кількість страчених виглядає так: «...У 1937-му р. були страчені 86 чол., у 1938-му – 99, у 1939-му – 123»[18]. При цьому треба зважити на те, що справи всіх цих людей розглядалися в су­дах, їх засуджували до страти і вироки виконувалися у встанов­ле­ному законом порядку»[19].

На тлі 99-ти розстріляних нацистами в 1937 році виглядає шо­ку­ючою кількість розстріляних у тому ж 1937 році одним лише капітаном держбез­пе­ки Матвєєвим: за 5 днів він особисто, іноді з участю помічника – коменданта Алафера, розстріляв 1111 осіб – в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення[20].

«У Радянській республіці за час з 1917 по 1920 р. радянська влада знищила 2 мільйони чоловік. У 1929–1936 р. знищено 16 мільйонів сільського населення (в основному куркулів і частину середняків)... У 1941–1945 р. – 10 мільйонів чоловік, в основному в’язні ГУЛАГа, але й у результаті чисток чимало. У 1950–1954 р. знищено 450 тисяч чоловік. Окрім двох війн, від одних тільки громадянських розбратів і безладь, від одного внутрішнього політичного й економічного знищення за підрахунком професора статистики І. А. Курганова ми втратили 66 мільйонів чоловік”[21].

Динамізм німецького націоналізму привів до небаченого злету науки і технологій. Тому вже з перших годин приходу союзників на територію агонізуючого Третього Райху розпочалося безпрецедентне, надзви­чайно активне, масштабне і методичне полювання за науково-виробничими секретами та їхніми носіями. «На території нацистської Німеччини й окупованих  держав були знайдені широко відомі ракети “Фау-1” і “Фау-2”, а також  менш відомі теплові ракети “земля–повітря”, звукові торпеди, передові електричні субмарини “U-XXI” і “U-XXIII”, реактивні винищувачі “Ме-262”, літаки з ракетними двигунами, швидші за “мессершмітти”, моделі реактивних літаків з вертикальним  злетом,  креслення  атомної  бомби.  Тому не дивно, що між союзниками і СРСР точилася затята боротьба за оволодіння безцінною технічною документацією, а також за німецьких учених та інженерів»[22].

Що стосується ракетно-космічних технологій, то у цій галузі на­ці­о­нал-соціалістична Німеччина далеко випередила весь світ. Центральною фігурою тут був Вернер фон Браун[23], який у 1937 році (тобто у 25-річному віці) став співкерівником військового ракетного дослідницького центру. Всього за шість років (неймовірно короткий термін навіть для розробки якісного артилерійського снаряду) під його керівництвом було створено «зброю відплати» – ракету V-2 (Фау-2).

На початку травня 1945 року фон Браун і більшість його співробітників здалися в полон американській окупаційній владі. Після прибуття в США разом із більш ніж сотнею кращих інженерів штурмбанфюрер СС професор доктор фон Браун, гауптштурмфюрер СС Рудольф і генерал-лейтенант вермахту Дорнбергер стали працювати в науково-дослідних і конструкторських бюро Пентагону.

Фон Браун очолив службу проектування і розробки озброєння армії США (до 1955 року діяла заборона на згадування його імені у пресі). Уже в 1945 році компанія «Конвеєр» виготовила ракету МХ-774, де замість одного були встановлені чотири двигуни «Фау». У 1951-му лабораторія фон Брауна розробила балістичні ракети «Редстоун» і «Атлас», що могли нести ядерні заряди. У 1960-му фон Браун став одним з керівників НАСА і першим директором Центру космічних польотів ім. Маршалла в Хантсвіллі.  

Ось такий він, справжній нацизм. Продовження: Справжній нацизм: принципи ідеальної держави для всіх.

Image