Гадаю, слід трохи відділити мухи від котлет, тобто уточнити, про яке безсмертя ми сперечаємось. Якщо про безсмертя людського духу - Славу, здобуту великими перемогами над Хаосом, подолання часу і простору через нащадків та нові перевтілення, etc - це природній і шляхетний потяг людини на шляху до Боголюдства. Тимчасова фізична оболонка - наше тіло - ну ніяк не може бути вічним, інакше воно втратить свої головні функції. Звичайно, рекомендується дбайливо до нього ставитись, якщо хочеш встигнути у цьому житті зробити якнайбільше добрих справ. Але зробити метою свого життя продовження терміну користування тілом... На мій погляд, це і сумно і смішно одночасно. Наше життя не було б таким прекрасним, якби ми не знали, що обов'язково колись помремо. Ми не змогли б побачити і відчути в повній мірі красу і гармонію навколишнього світу, якби були вічними. Ми б страшенно знудилися від того безсмертя. Тому в старих міфах окремі боги іноді починали заздрити простим смертним і в пошуках справжньої насолоди навіть пробували самі стати смертними, здійснити зворотній перехід. Це як спогади про дитинство, в яке неможливо повернутись нікому, навіть Богочоловікові.

Мій досвід мені підказує, що це все дуже неоднозначно. Як правило, чим більше в людини часу, тим менше вона встигає зробити корисних справ. А за відносно короткий час можна так набратись... розуму... :-)).

А хто здійснив переклад українською?