Шістдесят п’ять мільйонів років тому земля здригнулася від оглушливого ревіння. Вогняна куля з довгим шлейфом диму розірвала небо над Центральною Америкою. Завмерли перелякані джунглі й савани крейдяного періоду. Навіть тупуваті трицератопси, чий крихітний мозок був придавлений кістяним коміром та рогами, підняли очиці догори... Біля Мексиканської затоки куля вдарилася в землю, і прогримів вибух. Його сила дорівнювала усій енергії ракетно-ядерного арсеналу сучасності. Закипіли і вийшли з берегів океани. Вибухова хвиля змела гірські хребти. Хмара пилу на довгі місяці закрила Сонце для усієї планети, перетворивши тропічну спеку на крижану зиму. Загинуло три чверті живих істот, зокрема всі динозаври.
Такими були наслідки зустрічі з астероїдом (з грецької – «подібний до зірки»), крихітною планетою завбільшки у десять кілометрів, вагою до 1000 мільярдів тонн. Слідом жахливої зустрічі деякі вчені вважають кратер на півострові Юкатан, діаметром близько 170 кілометрів...
Вічна загроза з космосу
Космос між великими планетами зовсім не порожній. У ньому блукають загадкові згустки каміння й криги – комети, які, наближаючись до Сонця, відрощують велетенські газові хвости. Повільно пливуть хмари космічного пилу. Зі швидкістю, що набагато перевищує швидкість наших ракет, носяться своїми орбітами кам’яні та металеві брили. Їх мільйони. Можливо, це – уламки таємничої планети Фаетон, яка з невідомих причин розпалася колись між Марсом та Юпітером....
Дрібні «камінці», зустрівшись з Землею, згорають мальовничим зоряним дощем, більші залишають яскраві вогняні траси і теж зникають. Важкі брили, втративши у польоті більшу частину маси, долітають до земної поверхні. Їх називають метеоритами. Нарешті, дрейфують у космосі цілі гори і навіть острови – астероїди! Той, що знищив динозаврів, далеко не рекордсмен за розмірами та вагою. Малі планети, удостоєні власних імен, – Юнона, Паллада, Веста, – сягають сотень кілометрів у діаметрі. А суперастероїд Церера лише втричі менший від Місяця!..
Місяць потопив Атлантиду?
До речі, про Місяць. Є астрономи (наприклад, Ханнес Альвен), котрі вважають, що й він був колись самостійною малою планетою, але Земля захопила його в полон. Астероїд-велетень пройшов лише поблизу нашої планети; вона «відбулася» припливом заввишки з Монблан, народженням нових гірських масивів, зміною форми материків... Потім земна гравітація, наче аркан, наздогнала й утримала Місяць. Відтоді він слухняно світить уночі та підіймає невеличкі припливи...
Дехто з дослідників переконаний, що саме наближення Місяця зруйнувало легендарну Атлантиду. Але відомий польський атлантолог Людвик Зайдлер вважає інакше. На його думку, великий населений острів у Атлантиці зазнав удару колосальної космічної брили. Це відбулося 9541 року до н.е. (схожу дату вказує грецький філософ Платон, який першим написав про Атлантиду). Німецький учений М. Віссинг з точністю, властивою його нації, вказує, що астероїд-руйнівник вагою 2000 мільярдів тонн впав... 5 червня 8499 року до н.е. близько першої години дня!
Є гіпотеза, що саме бомбардування з Космосу призвело до появи дугоподібних гірських поясів: Гімалаїв та Альп, Карпат, Перуанських Андів... Можливо, і магнітні аномалії, найбільші поклади руди виникли внаслідок падіння в прадавні часи металевих астероїдів. А кратери?
Їх на Землі сотні, найстарішим близько чотирьох мільярдів років. В Україні, у Вінницькій області, мільйони років тому метеорит лишив провалля завглибшки до 700 метрів, завширшки сім кілометрів. Тепер лише з великої висоти можна побачити схований шарами ґрунту, замаскований полями й лісами Іллінецький кратер...
Зустріч відкладено до 2028-го...
Зараз серед усіх наявних астероїдів спостерігачі виділяють категорію міні-планет, котрі можуть рано чи пізно опинитися біля Землі. За підрахунками, серед них близько 2100 тіл діаметром більш як кілометр і 320 тисяч брил, чий поперечник перевищує сто метрів. Зіткнення з першими може призвести до глобальних катаклізмів, з другими – до місцевих, як-от загибель великих міст. Але з цієї їх кількості орбіти точно вирахувані лише для... семи відсотків великих астероїдів і для однієї десятої відсотка (!) малих. Причому навіть відомі шляхи космічних «бомб» можуть змінитися під дією тяжіння інших небесних тіл...
Відносно великий астероїд, на кшталт того, що знищив динозаврів чи втопив Атлантиду, може зіткнутися з Землею лише один раз на мільйон років. Зустріч з «каменем» завбільшки в десятки метрів відбувається один раз на сто років. Можливо, земляни пережили таке побачення 30 червня 1908 року поблизу річки Тунгуски... Відтоді доля нас милувала, хоча й не без тривожних ситуацій. 14 червня 1968 року (майже ювілей Тунгуського вибуху!) астероїд Ікар пройшов лише за сім мільйонів кілометрів від Землі, – це вже небезпечне зближення. Наприкінці 1937 року астероїд Гермес «підкрався» до нас на 800 тисяч кілометрів, – дві відстані до Місяця! Ще ближче пролетіла навесні 1989 року безіменна стометрова брила, якої було б досить, аби лишилася яма на місці Парижа...
У Центрі малих планет Міжнародної астрономічної спілки шість років тому зробили моторошне відкриття. Астероїд, що дістав назву 1997XF 11, вийшов на траєкторію, котра призведе до зіткнення його з Землею 26 жовтня 2028 року! Щоправда, за пізнішими даними, шлях цього зайди проляже десь за 50 тисяч кілометрів від нас. Але ж, як знаємо, орбіту може спотворити чужа гравітація...
Пофарбований астероїд – безпечний!
Однак настала нова, технічна доба, і людству є що протиставити вічній мовчазній загрозі з неба. Про те, як поступово складається всеземна система протиастероїдного захисту, розповів нам в обсерваторії Національного університету ім. Тараса Шевченка, біля найстарішого у країні телескопа, знавець малих планет та їх витівок доктор фізико-математичних наук, астроном Віталій Кручиненко. До речі, в цій системі і теоретично, і практично бере участь Україна: зокрема, спеціальні прилади обсерваторії в селі Лісники під Києвом призначені саме для стеження за небезпечними астероїдами...
Якщо зіткнення вдасться передбачити заздалегідь, його, в принципі, можна буде відвернути. Сподіватимемося, що перед лицем найбільшої в історії небезпеки ядерні держави матимуть досить здорового глузду, щоб спільно атакувати нападника термоядерними залпами. Навряд чи, як у відомому фільмі «Армагеддон», вдасться розтрощити малу планету на шматки. Але змінити потужними вибухами її курс – цілком реально... Існують більш мирні, хоча й досить чудернацькі проекти. Наприклад: пофарбувати астероїд, що наближається, у два контрастні кольори. Один бік – чорною фарбою, другий – білою... Відповідно, чорний бік нагріється від Сонця, білий – охолоне. Виникне нерівновага; летюча гора почне «блукати», – дивишся, й зверне з орбіти! Хотілося б лише знати, яка команда малярів здійснить таку роботу... Чи не варто заздалегідь відкрити всепланетні курси космічних фарбувальників?
Сміх сміхом, а система захисту міцніє. Національні служби астероїдного попередження все краще координують свої дії. Спостереження ведуться і з земної поверхні, і з супутників. Починаючи з 1971 року вже понад десяток автоматичних апаратів відправлено до загрозливих астероїдних роїв, таких, як планетки Аполлон, Амур, Атон з їх дрібним оточенням. А невдовзі японський корабель вирушить до астероїда Нерей, візьме там проби ґрунту і 2006 року повернеться з ними додому.
Отже, у космічній нашій долі, як і в земній, все тепер залежить від вміння діяти злагоджено, попри всі розбіжності, пам’ятаючи, що планета в нас одна і вона не повинна загинути…
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Якщо завтра наблизиться астероїд...
Світ:
03012806w.jpg
Вічна загроза з космосу
Космос між великими планетами зовсім не порожній. У ньому блукають загадкові згустки каміння й криги – комети, які, наближаючись до Сонця, відрощують велетенські газові хвости. Повільно пливуть хмари космічного пилу. Зі швидкістю, що набагато перевищує швидкість наших ракет, носяться своїми орбітами кам’яні та металеві брили. Їх мільйони. Можливо, це – уламки таємничої планети Фаетон, яка з невідомих причин розпалася колись між Марсом та Юпітером....
Дрібні «камінці», зустрівшись з Землею, згорають мальовничим зоряним дощем, більші залишають яскраві вогняні траси і теж зникають. Важкі брили, втративши у польоті більшу частину маси, долітають до земної поверхні. Їх називають метеоритами. Нарешті, дрейфують у космосі цілі гори і навіть острови – астероїди! Той, що знищив динозаврів, далеко не рекордсмен за розмірами та вагою. Малі планети, удостоєні власних імен, – Юнона, Паллада, Веста, – сягають сотень кілометрів у діаметрі. А суперастероїд Церера лише втричі менший від Місяця!..
Місяць потопив Атлантиду?
До речі, про Місяць. Є астрономи (наприклад, Ханнес Альвен), котрі вважають, що й він був колись самостійною малою планетою, але Земля захопила його в полон. Астероїд-велетень пройшов лише поблизу нашої планети; вона «відбулася» припливом заввишки з Монблан, народженням нових гірських масивів, зміною форми материків... Потім земна гравітація, наче аркан, наздогнала й утримала Місяць. Відтоді він слухняно світить уночі та підіймає невеличкі припливи...
Дехто з дослідників переконаний, що саме наближення Місяця зруйнувало легендарну Атлантиду. Але відомий польський атлантолог Людвик Зайдлер вважає інакше. На його думку, великий населений острів у Атлантиці зазнав удару колосальної космічної брили. Це відбулося 9541 року до н.е. (схожу дату вказує грецький філософ Платон, який першим написав про Атлантиду). Німецький учений М. Віссинг з точністю, властивою його нації, вказує, що астероїд-руйнівник вагою 2000 мільярдів тонн впав... 5 червня 8499 року до н.е. близько першої години дня!
Є гіпотеза, що саме бомбардування з Космосу призвело до появи дугоподібних гірських поясів: Гімалаїв та Альп, Карпат, Перуанських Андів... Можливо, і магнітні аномалії, найбільші поклади руди виникли внаслідок падіння в прадавні часи металевих астероїдів. А кратери?
Їх на Землі сотні, найстарішим близько чотирьох мільярдів років. В Україні, у Вінницькій області, мільйони років тому метеорит лишив провалля завглибшки до 700 метрів, завширшки сім кілометрів. Тепер лише з великої висоти можна побачити схований шарами ґрунту, замаскований полями й лісами Іллінецький кратер...
Зустріч відкладено до 2028-го...
Зараз серед усіх наявних астероїдів спостерігачі виділяють категорію міні-планет, котрі можуть рано чи пізно опинитися біля Землі. За підрахунками, серед них близько 2100 тіл діаметром більш як кілометр і 320 тисяч брил, чий поперечник перевищує сто метрів. Зіткнення з першими може призвести до глобальних катаклізмів, з другими – до місцевих, як-от загибель великих міст. Але з цієї їх кількості орбіти точно вирахувані лише для... семи відсотків великих астероїдів і для однієї десятої відсотка (!) малих. Причому навіть відомі шляхи космічних «бомб» можуть змінитися під дією тяжіння інших небесних тіл...
Відносно великий астероїд, на кшталт того, що знищив динозаврів чи втопив Атлантиду, може зіткнутися з Землею лише один раз на мільйон років. Зустріч з «каменем» завбільшки в десятки метрів відбувається один раз на сто років. Можливо, земляни пережили таке побачення 30 червня 1908 року поблизу річки Тунгуски... Відтоді доля нас милувала, хоча й не без тривожних ситуацій. 14 червня 1968 року (майже ювілей Тунгуського вибуху!) астероїд Ікар пройшов лише за сім мільйонів кілометрів від Землі, – це вже небезпечне зближення. Наприкінці 1937 року астероїд Гермес «підкрався» до нас на 800 тисяч кілометрів, – дві відстані до Місяця! Ще ближче пролетіла навесні 1989 року безіменна стометрова брила, якої було б досить, аби лишилася яма на місці Парижа...
У Центрі малих планет Міжнародної астрономічної спілки шість років тому зробили моторошне відкриття. Астероїд, що дістав назву 1997XF 11, вийшов на траєкторію, котра призведе до зіткнення його з Землею 26 жовтня 2028 року! Щоправда, за пізнішими даними, шлях цього зайди проляже десь за 50 тисяч кілометрів від нас. Але ж, як знаємо, орбіту може спотворити чужа гравітація...
Пофарбований астероїд – безпечний!
Однак настала нова, технічна доба, і людству є що протиставити вічній мовчазній загрозі з неба. Про те, як поступово складається всеземна система протиастероїдного захисту, розповів нам в обсерваторії Національного університету ім. Тараса Шевченка, біля найстарішого у країні телескопа, знавець малих планет та їх витівок доктор фізико-математичних наук, астроном Віталій Кручиненко. До речі, в цій системі і теоретично, і практично бере участь Україна: зокрема, спеціальні прилади обсерваторії в селі Лісники під Києвом призначені саме для стеження за небезпечними астероїдами...
Якщо зіткнення вдасться передбачити заздалегідь, його, в принципі, можна буде відвернути. Сподіватимемося, що перед лицем найбільшої в історії небезпеки ядерні держави матимуть досить здорового глузду, щоб спільно атакувати нападника термоядерними залпами. Навряд чи, як у відомому фільмі «Армагеддон», вдасться розтрощити малу планету на шматки. Але змінити потужними вибухами її курс – цілком реально... Існують більш мирні, хоча й досить чудернацькі проекти. Наприклад: пофарбувати астероїд, що наближається, у два контрастні кольори. Один бік – чорною фарбою, другий – білою... Відповідно, чорний бік нагріється від Сонця, білий – охолоне. Виникне нерівновага; летюча гора почне «блукати», – дивишся, й зверне з орбіти! Хотілося б лише знати, яка команда малярів здійснить таку роботу... Чи не варто заздалегідь відкрити всепланетні курси космічних фарбувальників?
Сміх сміхом, а система захисту міцніє. Національні служби астероїдного попередження все краще координують свої дії. Спостереження ведуться і з земної поверхні, і з супутників. Починаючи з 1971 року вже понад десяток автоматичних апаратів відправлено до загрозливих астероїдних роїв, таких, як планетки Аполлон, Амур, Атон з їх дрібним оточенням. А невдовзі японський корабель вирушить до астероїда Нерей, візьме там проби ґрунту і 2006 року повернеться з ними додому.
Отже, у космічній нашій долі, як і в земній, все тепер залежить від вміння діяти злагоджено, попри всі розбіжності, пам’ятаючи, що планета в нас одна і вона не повинна загинути…
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта