Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави.
Мадам Фіке, тобто російська імператриця Катерина ІІ, добре влаштувавшись на троні, почала цікавитися історією Московії. Зважте, на той час у 60-ті та 70-ті роки 18 століття цілісної історичної імперської науки не існувало.
Десь у 1692 році боярин Лизлов Андрій Іванович написав першу цілісну історію під назвою "Скифська історія". Та московська влада заборонила її навіть друкувати. Хоча вона ходила серед знаті у рукописному варіанті. Уже в кінці 40-х років 18-го століття Татіщев Василь Микитович написав книгу "Історія Російская з самих дрєвніх врємен". Та її теж заборонили, визнавши шкідливою. Згодом навіть рукописи Татіщева були знищені. Багато хто з істориків вважають, що ті рукописи прибрала до своїх рук сама Катерина. Нагадаю, що ще за Петра І вийшов Указ з повелінням звезти до Москви геть усі архіви та першодруки. Катерина ІІ перевидала той указ, але вже з погрозами за невиконання. Отож, всі архіви України-Русі були пограбовані вщент і вивезені до Москви. Щось подібне було вчинено і з архівами інших народів, що тоді входили до російської імперії.
У 1884 році було видано щоденник, що називався "Памятниє запіскі АВ Храповіцкого статс-сєкрєтаря Імпєратріци Катєріни ІІ" (В.О.Ключевскій). За цим щоденником Катерина ІІ 4 грудня 1783 року видала Указ, яким повеліла створити "Комісію для составлєнія запісок о дрєвнєй історії, прєімущєствєнно Росії" под начальством і наблюдєнієм графа АП Шувалова". Читаємо з цього Указу "... назначіть до 10 чєловєк, коториє совокупнимі трудамі составілі би полєзниє запіскі о дрєвнєй історії, прєімуществєнно же касающієся Росії, дєлая краткіє випіскі із дрєвніх рускіх лєтопісєй і інозємних пісатєлєй по ізвєстному (Катирині ІІ — А. К. ) своєобразному плану. Еті учьониє составляют "собраніє" , но їх ізбіраєт Шувалов... і прєдставляєт імпєратріце. Мєжду члєнамі етого собранія должно бить трі ілі четирє чєловєка, нє обрємєньонних другімі должностямі ілі достаточно досужіх, чтоби трудітся над етім поручєнним ім дєлом, получая за етот труд особоє вознаграждєніє. Собраніє будєт состоять под височайшим покровітєльством. Начальствуюшій над нім прєдставляєт Імпєратріце труди собранія, коториє с єйо дозволєнія пєчатаются в вольной тіпографії..."
Там є дуже багато цікавих записів. Один з них зроблено 24 вересня 1791 року. "Позван, і часть врємєні читалі мнє Россійскую Історію. Тут єсть прімєчаніє о Татарах і іх сілє прі нашествії іх на Русь. Жизнь святого Алєксандра Нєвского, без чудєс".
Страшне свідчення. Катерина ІІ та Храповицький знали про існування іншої версії життя Олександра Невського. Але нам повідали саме ті "чудєса". Не стану приводити десятки таких свідчень.
23 червня 1791 року. "Прінялісь за Російскую історію; говорілі со мной о Нєсторє. Я (Храповицький) nous l’avons vri en original"/ Тобто з французької – МИ ЙОГО БАЧИЛИ В ОРИГІНАЛІ. Сподіваюсь, ви пам"ятаєте, що Нестор написав "Повість врем’яних літ".
На сцену фальшування спливає одна особа – Герард Фрідріх Міллєр – російський професор історії, запрошений до Москви ще Пєтром І. Він був винятково догідливою особою всім царям, а особливо Катерині ІІ. Саме Міллєр за наказом Катерини ІІ з 1773 по 1784 рік об’їхав всі міста та монастирі, вишукуючи та звозячи до Москви та С. Петербургу давні руські архіви та золотоординські стародруки.
Про це фальшування писати можна безкінечно, але ми маємо розуміти, що саме Катерині ІІ треба бути «вдячним» за сотні літописів, які з’явилися за часи її правління. Саме М.М. Кармазін пише про те, що саме за Катерини ІІ з’явилися сотні літописів, такі як Пушкінський (Лаврентієвський), Троїцький, Іпатіївський, Хлєбніківський, Кенігсберзький, Ростовський, Воскресенський, Львівський, Архівський тощо. І саме Катерині ІІ ми маємо бути вдячні за остаточну втрату "Повісті врем’яних літ" Великого Нестора.
Ну а повернувшись до "Історії Скіфі" відзначимо, що у бібліографії А. Лізлов не послався на жодний "Русскій лєтопісний свод", бо він тоді не знав про їх існування.
Між іншим, і Пьотр І також не знав про існування "Русскіх лєтопісних сводов" , бо звертався до українця Феофана Прокоповича, аби той написав хоч якусь "Історію Росії"
Нижче наводжу ще один приклад фальшування.
Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? "Повість временних літ", Лаврентієвський список 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції:
"Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив"язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями".
Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції:
"...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем"
У примітках додано:
"Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному (?) це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються".
Таким чином, курсив – це "добавлене чи виправлене". Замітимо також: древнє слово "теті" перекладено "колотити", хоча загалом "колотити" має у староруській приблизну відповідність зі словом "таті", та й слово "таті" означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев"яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс. А якщо детальніше розібратися, то древнє "теті" має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів.
Далі, у сучасній редакції добавлено слово "взвоз", якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як "везти". Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.
Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне. Після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі).
Дуже цікаво, якби Володимир справді вирішив знищувати і посрамляти богів, глумитися над ними, то як він так "мудро" вибрав ті ж води Дніпра, які наступного дня слугували б знаряддям залученням до християнської віри, хрещення?
Можуть заперечити на це: "Хрещення дерев’яного ідола – неможливо!" Дамо відповідь: таке було і не тільки у нашій землі; більш того, такий обряд регулярно проводять і зараз. У Відичній Індії на Новий рік ставлять ідола на пагорбі біля річки, а за деякий час (між святами Желі та Стрибога (7-19.01) витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку. А ідол цей не хто небуть, а Індра, якому тисячоліття вклоняються у Індії. То що це, систематичне глумління?
Періодичне віддання дерев’яного зображення бога воді чи вогню – це дуже древній Відичний обряд. Цей обряд має залучати увагу віруючого до того, що Зображене вище і довговічніше череди своїх конкретних священних зображень, бо його природа коріниться не у властивостях матеріалу, а в Природі Бога Єдиного. Цим розумінням Відизм і відрізняється від язичництва.
Коли на Русі ще до Володимира вибирали місце, де на річці ставити місто, то за водою пускали дерев’яне зображення бога (частіше Перуна – покровителя аристократії) і починали будувати там, де його приб’є до берега. "Де бог вибере", казали люди.
Ось що пише Київський Синопсис про дерев’яне зображення Перуна, яке князь Володимир пустив плисти по Дніпру. Люди, що стояли уздовж берега кричали "Видибай", що означало – випливай і подбай про нас. І бог насправді виплив, і це місце сприйняли настільки святим, що там побудували Видубицький монастир, у найстарішій Михайлівській церкві якого ви можете і зараз побачити зображення зірки Господа Ра, хреста Господа Дажбога та Всевидючого ока - Господа Пана і ще раз пересвідчитися, що наші пращури володіли знаннями Відо-Вістичного Православ’я і вміло користувалися ними.
Благочестивий відо-вістичний закон про священні зображення дожив і до наших днів. Ось що писав про звичаї старообрядців письменник В. Солоухін у документальному романі "Чаша". "Ікони, що вже дуже старі, старовіри знищують двома способами: або пускають за водою у річку, або спалюють".
Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями.
Виникає питання, чому ж спеціалісти – історики завжди "добавляють та виправляють" так, що на загал складається гіпнотично стійке зображення протиставлення різних ступеней однієї релігії? Ми не хотіли б приписати тут комусь упередженність чи несумлінність. Причина, гадаю, у іншому. Отже, літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з ХІІ століття мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Саме таку вставку ми бачимо зразу ж після наведеного раніше Лаврентієвського літопису. "Великий Ти, Господи, і чудні справи Твої! Вчора ще був у пошані у людей, а сьогодні у нарузі". За змістом та стилем ці фрази ніяк не вписуються у хроніку. Це не що інше, як цитата з проповіді про Страсті Христові! Дуже вдало придуманий прийом. Приписаний ніби благочестивий фрагмент не викличе підозру в підробці у християн. Прямо нічого не сказано, а між тим дії Володимира у результаті присутності зразу за їх описом зазначеної фрази асоціюються саме з поруганням. Тому далі поступово вже само собою буде "добавлено чи виправлено" все, що "недостатнє" у цьому сенсі.
Прикладів подібних вставок, дії яких нагадують сучасне нейролінгвістичне програмування, можна навести ще багато. Інформаційна диверсія проводилася і продовжує проводитися за всіма правилами, наслідки "ходів" прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення Русі досягли, чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і до нині. А духовно слабка нація не може побудувати економічно розвинутого суспільства, суспільства для людей, не може створити державу, яка має бути побудована на принципах любові та етики.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Як насправді відбулося хрещення Русі князем Володимиром
Світ:
Спецтема:
Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави.
07081501e.jpg
Мадам Фіке, тобто російська імператриця Катерина ІІ, добре влаштувавшись на троні, почала цікавитися історією Московії. Зважте, на той час у 60-ті та 70-ті роки 18 століття цілісної історичної імперської науки не існувало.
Десь у 1692 році боярин Лизлов Андрій Іванович написав першу цілісну історію під назвою "Скифська історія". Та московська влада заборонила її навіть друкувати. Хоча вона ходила серед знаті у рукописному варіанті. Уже в кінці 40-х років 18-го століття Татіщев Василь Микитович написав книгу "Історія Російская з самих дрєвніх врємен". Та її теж заборонили, визнавши шкідливою. Згодом навіть рукописи Татіщева були знищені. Багато хто з істориків вважають, що ті рукописи прибрала до своїх рук сама Катерина. Нагадаю, що ще за Петра І вийшов Указ з повелінням звезти до Москви геть усі архіви та першодруки. Катерина ІІ перевидала той указ, але вже з погрозами за невиконання. Отож, всі архіви України-Русі були пограбовані вщент і вивезені до Москви. Щось подібне було вчинено і з архівами інших народів, що тоді входили до російської імперії.
У 1884 році було видано щоденник, що називався "Памятниє запіскі АВ Храповіцкого статс-сєкрєтаря Імпєратріци Катєріни ІІ" (В.О.Ключевскій). За цим щоденником Катерина ІІ 4 грудня 1783 року видала Указ, яким повеліла створити "Комісію для составлєнія запісок о дрєвнєй історії, прєімущєствєнно Росії" под начальством і наблюдєнієм графа АП Шувалова". Читаємо з цього Указу "... назначіть до 10 чєловєк, коториє совокупнимі трудамі составілі би полєзниє запіскі о дрєвнєй історії, прєімуществєнно же касающієся Росії, дєлая краткіє випіскі із дрєвніх рускіх лєтопісєй і інозємних пісатєлєй по ізвєстному (Катирині ІІ — А. К. ) своєобразному плану. Еті учьониє составляют "собраніє" , но їх ізбіраєт Шувалов... і прєдставляєт імпєратріце. Мєжду члєнамі етого собранія должно бить трі ілі четирє чєловєка, нє обрємєньонних другімі должностямі ілі достаточно досужіх, чтоби трудітся над етім поручєнним ім дєлом, получая за етот труд особоє вознаграждєніє. Собраніє будєт состоять под височайшим покровітєльством. Начальствуюшій над нім прєдставляєт Імпєратріце труди собранія, коториє с єйо дозволєнія пєчатаются в вольной тіпографії..."
Там є дуже багато цікавих записів. Один з них зроблено 24 вересня 1791 року. "Позван, і часть врємєні читалі мнє Россійскую Історію. Тут єсть прімєчаніє о Татарах і іх сілє прі нашествії іх на Русь. Жизнь святого Алєксандра Нєвского, без чудєс".
Страшне свідчення. Катерина ІІ та Храповицький знали про існування іншої версії життя Олександра Невського. Але нам повідали саме ті "чудєса". Не стану приводити десятки таких свідчень.
23 червня 1791 року. "Прінялісь за Російскую історію; говорілі со мной о Нєсторє. Я (Храповицький) nous l’avons vri en original"/ Тобто з французької – МИ ЙОГО БАЧИЛИ В ОРИГІНАЛІ. Сподіваюсь, ви пам"ятаєте, що Нестор написав "Повість врем’яних літ".
На сцену фальшування спливає одна особа – Герард Фрідріх Міллєр – російський професор історії, запрошений до Москви ще Пєтром І. Він був винятково догідливою особою всім царям, а особливо Катерині ІІ. Саме Міллєр за наказом Катерини ІІ з 1773 по 1784 рік об’їхав всі міста та монастирі, вишукуючи та звозячи до Москви та С. Петербургу давні руські архіви та золотоординські стародруки.
Про це фальшування писати можна безкінечно, але ми маємо розуміти, що саме Катерині ІІ треба бути «вдячним» за сотні літописів, які з’явилися за часи її правління. Саме М.М. Кармазін пише про те, що саме за Катерини ІІ з’явилися сотні літописів, такі як Пушкінський (Лаврентієвський), Троїцький, Іпатіївський, Хлєбніківський, Кенігсберзький, Ростовський, Воскресенський, Львівський, Архівський тощо. І саме Катерині ІІ ми маємо бути вдячні за остаточну втрату "Повісті врем’яних літ" Великого Нестора.
Ну а повернувшись до "Історії Скіфі" відзначимо, що у бібліографії А. Лізлов не послався на жодний "Русскій лєтопісний свод", бо він тоді не знав про їх існування.
Між іншим, і Пьотр І також не знав про існування "Русскіх лєтопісних сводов" , бо звертався до українця Феофана Прокоповича, аби той написав хоч якусь "Історію Росії"
Нижче наводжу ще один приклад фальшування.
Що говорять хроніки, які дійшли до нас про хрещення Русі? "Повість временних літ", Лаврентієвський список 1377 р.? Ось цікаве для нас місце у сучасній редакції:
"Володимир повелів опрокинути ідолів – одних порубати, а інших спалити. Перуна ж він наказав прив"язати до хвоста коня і волочити його згори Боричівим узвозом до Ручая і приставив дванадцять мужів колотити його палицями".
Ніби-то картина справжнісінької наруги. Але давайте подивимося на цей текст, як він відтворений у справжній редакції:
"...повеле кумири іспроверщи, ови ісещи, а другія огневі придати. Перуна ж повеле прив’язати коневі к хвосту і влещи з гори по Боричеву на Ручай, 12 мужа пристиви теті жезлем"
У примітках додано:
"Усі добавлені чи виправлені слова виділяються курсивом. Пропущені слова (в основному (?) це слова, помилково повторені писцем) не зумовлюються".
Таким чином, курсив – це "добавлене чи виправлене". Замітимо також: древнє слово "теті" перекладено "колотити", хоча загалом "колотити" має у староруській приблизну відповідність зі словом "таті", та й слово "таті" означає убивати, різати, розбійничати. Значить, 12 мужів за наказом князя мали різати (убивати) дерев"яного ідола дерев’яними ж палицями? Повний нонсенс. А якщо детальніше розібратися, то древнє "теті" має досить точне значення – шанувати як батька та матір, надавати почесті. Саме тому сьогодні: тато – батько, тьотя – сестра матері, тесть – батько дружини, теща – мати дружини (нажаль, цими перекладами займалися не українці). Таку шану насправді віддавали зображенням богів: русичі завжди сприймали богів, як своїх пращурів.
Далі, у сучасній редакції добавлено слово "взвоз", якого не має у оригіналі. Той, хто не знає української перекладає його як "везти". Але будь-який українець знає, що узвозом називається схил, гора. А на Боричивім узвозі якраз і знаходився Пантеон дванадцяти Богів. Літопис же констатує: дерев’яні зображення богів були витягнуті із землі, перевезені Боричевим узвозом (чи перевезений тільки один Перун, що сприймався на Русі як покровитель князівської влади та бойової сили княжої дружини (бо кмети – дружинники – наслідували Синам Грома Гіперборії) і у супроводі почесного ескорту волхвів (жезл – укр. патериця, відзнака волхвів), доставлений до Ручая.
Що зберегла Північна Традиція про це? Відомо наступне. Після витягування зображення богів відбувся турнір витязів і було запалено священний вогонь. Зображення були на колісниці провезені перед капищем Рода, якому віддавали почесті не тільки як Першопочатку, Джерелу, але і як Порогу, Великій Межі. Далі вони були охрещені у Дніпрі, куди були доставлені через Ручай у супроводі 12 волхвів аж до самих Порогів (символічно до Великої Межі).
Дуже цікаво, якби Володимир справді вирішив знищувати і посрамляти богів, глумитися над ними, то як він так "мудро" вибрав ті ж води Дніпра, які наступного дня слугували б знаряддям залученням до християнської віри, хрещення?
Можуть заперечити на це: "Хрещення дерев’яного ідола – неможливо!" Дамо відповідь: таке було і не тільки у нашій землі; більш того, такий обряд регулярно проводять і зараз. У Відичній Індії на Новий рік ставлять ідола на пагорбі біля річки, а за деякий час (між святами Желі та Стрибога (7-19.01) витягують це дерев’яне зображення і кидають у річку. А ідол цей не хто небуть, а Індра, якому тисячоліття вклоняються у Індії. То що це, систематичне глумління?
Періодичне віддання дерев’яного зображення бога воді чи вогню – це дуже древній Відичний обряд. Цей обряд має залучати увагу віруючого до того, що Зображене вище і довговічніше череди своїх конкретних священних зображень, бо його природа коріниться не у властивостях матеріалу, а в Природі Бога Єдиного. Цим розумінням Відизм і відрізняється від язичництва.
Коли на Русі ще до Володимира вибирали місце, де на річці ставити місто, то за водою пускали дерев’яне зображення бога (частіше Перуна – покровителя аристократії) і починали будувати там, де його приб’є до берега. "Де бог вибере", казали люди.
Ось що пише Київський Синопсис про дерев’яне зображення Перуна, яке князь Володимир пустив плисти по Дніпру. Люди, що стояли уздовж берега кричали "Видибай", що означало – випливай і подбай про нас. І бог насправді виплив, і це місце сприйняли настільки святим, що там побудували Видубицький монастир, у найстарішій Михайлівській церкві якого ви можете і зараз побачити зображення зірки Господа Ра, хреста Господа Дажбога та Всевидючого ока - Господа Пана і ще раз пересвідчитися, що наші пращури володіли знаннями Відо-Вістичного Православ’я і вміло користувалися ними.
Благочестивий відо-вістичний закон про священні зображення дожив і до наших днів. Ось що писав про звичаї старообрядців письменник В. Солоухін у документальному романі "Чаша". "Ікони, що вже дуже старі, старовіри знищують двома способами: або пускають за водою у річку, або спалюють".
Ось вам і поругання ідолів, ніби-то очевидне у древньому тексті, але загримоване різними додатками та виправленнями.
Виникає питання, чому ж спеціалісти – історики завжди "добавляють та виправляють" так, що на загал складається гіпнотично стійке зображення протиставлення різних ступеней однієї релігії? Ми не хотіли б приписати тут комусь упередженність чи несумлінність. Причина, гадаю, у іншому. Отже, літописи (тобто копії, що послідовно знімаються з метою розмноження та збереження інформації) починаючи вже з ХІІ століття мають вставки у оригінальні тексти. Інформаційну війну винайшли не сьогодні. Досить тільки переіначити декілька слів у ключових документах, і цим буде закладено фундамент духовного протиріччя, які на загал обов’язково приведуть до заколотів та ослаблення держави. Саме таку вставку ми бачимо зразу ж після наведеного раніше Лаврентієвського літопису. "Великий Ти, Господи, і чудні справи Твої! Вчора ще був у пошані у людей, а сьогодні у нарузі". За змістом та стилем ці фрази ніяк не вписуються у хроніку. Це не що інше, як цитата з проповіді про Страсті Христові! Дуже вдало придуманий прийом. Приписаний ніби благочестивий фрагмент не викличе підозру в підробці у християн. Прямо нічого не сказано, а між тим дії Володимира у результаті присутності зразу за їх описом зазначеної фрази асоціюються саме з поруганням. Тому далі поступово вже само собою буде "добавлено чи виправлено" все, що "недостатнє" у цьому сенсі.
Прикладів подібних вставок, дії яких нагадують сучасне нейролінгвістичне програмування, можна навести ще багато. Інформаційна диверсія проводилася і продовжує проводитися за всіма правилами, наслідки "ходів" прораховуються набагато вперед. Ті, хто бажав ослаблення Русі досягли, чого хотіли. Різні рівні одної релігії були протипоставлені, як ворожі. Це привело до духовної слабкості держави, що ми бачимо і до нині. А духовно слабка нація не може побудувати економічно розвинутого суспільства, суспільства для людей, не може створити державу, яка має бути побудована на принципах любові та етики.
Інше дослідження в цьому напрямку: Русь аріанська і Хрещення варнових богів Русі.
---------------------------------------
В тему:
Тотальна війна
Євангеліє наполовину сфальсифіковане?
Послання кризовому людству
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта