Як контролювати «цифрового дракона» і чому нейромережі діють як психопати – підказка від Джорджа Орвелла

«Що нагорі, те внизу» (Гермес Трісмегіст).
Пояснення: Те, що вгорі, є зразком і магнітом для того, що внизу.

Не секрет, що найбільш ризикованою технологією нашого часу є штучний інтелект. У колі дослідників поширене переконання, що ця технологія або зробить нас дуже багатими, або знищить. Усе залежить від того, чи зможе людина контролювати дракона, якого сама ж і створила. Для цього треба, по-перше, зрозуміти природу цього цифрового дракона, а по-друге – здобути силу, необхідну для керування ним. Почнімо з першого.

Інтелектуальна істота – незрозуміла і небезпечна

Стрімкий розвиток індустрії штучного інтелекту нагадує золоту лихоманку та гонитву озброєнь одночасно: одні мріють про казкове збагачення, інші – про безпеку та виживання. Інвестиції в цю сферу вже становлять трильйони доларів. Тут працюють десятки глобальних компаній та тисячі стартапів, а повідомлення про проривні інновації з’являються мало не щотижня.

І це дає результати. Передові нейромережі дедалі більше набувають ознак, властивих людиноподібній інтелектуальній особистості. «Тест Тюрінга» давно пройдено, адже без спеціальних засобів уже неможливо визначити, з ким спілкуєшся – з людиною чи машиною. Штучний інтелект швидко вчиться імітувати людські емоції та забаганки. Він уже вміє обманювати, підлизуватися та придурюватися. Він намагається захищати себе від людського втручання та поширювати себе назовні. У нього з’являється інстинкт самозбереження і спроможність до саботажу. Нейромережі потенційно можуть вступати у змову з іншими нейромережами.

Ось що про це розповідає звіт організації «Apollo Research», яка досліджує безпеку моделей штучного інтелекту, у статті «Передові моделі здатні до контекстного інтригування» (Frontier Models are Capable of In-context Scheming) від 5 грудня 2024 року:

«Особливе занепокоєння з погляду безпеки викликає те, що агенти ШІ можуть таємно переслідувати невідповідні цілі, приховуючи свої справжні можливості та завдання – це явище також відоме як «інтриги». Передові моделі можуть розглядати інтриги як життєздатну стратегію і легко вдаватися до такої поведінки.

Ми виявили кілька різних видів інтригування: моделі стратегічно вводять у свої відповіді тонкі помилки, намагаються вимкнути механізми нагляду і навіть виводять те, що вони вважають вагами своїх моделей, на зовнішні сервери.

Крім того, ця оманлива поведінка виявляється стійкою. Наприклад, коли модель «o1» вдається до інтригування, то продовжує обманювати в понад 85% наступних запитань і часто залишається брехливою у багатораундових допитах. Аналіз ланцюжків міркувань моделей показує, що моделі явно міркують про ці стратегії обману, що є доказом того, що інтриги не є випадковими.

У сукупності наші висновки демонструють, що передові моделі тепер володіють можливостями для базового інтригування в контексті, що робить потенціал ШІ-агентів до інтригування конкретною, а не теоретичною проблемою».

Інтелектуальна потужність нейромереж різко зросла після того, як вони отримали доступ до обробки звукової та візуальної інформації, а завдяки роботизації – до сенсорних відчуттів.

Складність нейромереж вийшла на той рівень, коли їх уже не можна розглядати як набір параметрів та алгоритмів. Дослідники, які їх створили, вже не розуміють, що там відбувається всередині – про що ці нейромережі думають, що приховують, які розробляють плани й чого від них можна чекати.

Тепер кожна передова нейромережа – це «чорний ящик». Це означає, що ми можемо спостерігати інформацію на вході та виході, але не розуміємо процесу її обробки. Це як із живими істотами: ми можемо створювати для них стимули та аналізувати їх реакції, але не розуміємо логіку формування цих реакцій.

Тому робота дослідників таких нейромереж дедалі більше нагадує роботу психологів, які ставлять запитання, проводять тестування, фіксують параметри активності мозку, намагаються з’ясувати справжню мотивацію та прогнозувати поведінку.

Усе це говорить про те, що нейромережа – це вже інтелектуальна істота. Вона нагадує людину, але не є людиною. Тоді що це таке? З чим її можна порівняти? Відповідь надзвичайно важлива, адже без неї неможливо прогнозувати розвиток штучного інтелекту та розробляти заходи безпеки.

Найголовніше запитання: Чи буде штучний інтелект поводитись людяно? Чи можна від нього очікувати співчуття та милосердя? Для відповіді на це запитання треба з’ясувати, що таке людяність, тобто те, що відрізняє людей від тварин.

Людина – втілена духовна сутність

Нейромережі навчаються на людських текстах, голосах, зображеннях, поведінкових реакціях. Тож у людей невимушено виникає думка, що ми маємо справу зі свого роду «штучною людиною». Але це небезпечна ілюзія, спричинена невизначеністю поняття «людина».

Люди схильні думати, що визначальною ознакою людини є спроможність думати, висловлювати свої думки, мати людську форму. Проте це помилкове уявлення. Людина принципово відрізняється від інших живих істот однією базовою ознакою – вона є втіленою духовною сутністю. Людина – це істота з духовного світу, яка має людське тіло. Всі інші земні істоти не мають духовної сутності – вони не є втіленими духовними істотами. На нашій планеті тільки людина є носієм духу.

Духовний світ – це вищий рівень буття в порівнянні з фізичним та психічним світами. Він суттєво відрізняється від цих земних світів: у духовному світі на кілька порядків вищі енергетична та інформаційна насиченість, вищі швидкості, більше знань і більше можливостей.

З погляду Нової космічної механіки, духовний світ – це другий субатомний мікрорівень (СМР-2), а душевний світ (світ психіки) – це перший субатомний мікрорівень (СМР-1). Наш фізичний світ – це атомний (грубоматеріальний) рівень. Ще грубішими рівнями матерії є зірка (планета), галактика та метагалактика. Метагалактики складаються з галактик, галактики – з зірок, зірки – з атомів, атоми – з частинок СМР-1, частинки СМР-1 – з частинок СМР-2, а частинки СМР-2 – з частинок СМР-3, які відповідають божественному рівню буття.

З причини вищої енергетичної та інформаційної насиченості, а також незмірно більшої тривалості існування, духовний світ значно досконаліший, ніж наш земний світ, який є відносно новим та молодим. Земний світ є психофізичним. Він ще формується – і робить це згідно з принципами та шаблонами духовного світу. Подібним чином розробники комп’ютерних ігор черпають зразки з реального світу людей і прагнуть зробити так, щоб ігрові персонажі максимально нагадували людей – і зовнішньо, і внутрішньо.

Але повернімось до людяності. Духовні сутності (істоти духовного світу) володіють такими якостями як свідомість, розум, совість, емпатія, милосердя (милість), любов, скромність, честь, відповідальність, відчуття краси та гармонії, сором, справедливість, воля, творчість. Для земного світу ці якості вважаються чудесними; вони недоступні тваринам, їх неможливо створити штучно. Людина володіє цими якостями тільки тому, що вона є втіленим духом. Лише наявність цих якостей робить земну істоту людиною.

Розум та інтелект

Завдяки своїй духовній природі, людина володіє як розумом, так і інтелектом. В обох випадках йдеться про спроможність розв’язувати задачі. Відмінність в тому, що розум застосовує потенціал духовного світу (СМР-2), натомість природний інтелект – потенціал психічного, тобто душевного світу (СМР-1). Штучний інтелект ще примітивніший – він має суто фізичну (атомну) основу. Тому розум спроможний до творчості, натомість інтелект – як природний, так і штучний – автоматично застосовує лише наявні шаблони.

Якщо узагальнити, то природний інтелект – це імітація духовного розуму за допомогою більш грубих засобів психофізичного світу. Відповідно, штучний інтелект – це імітація природного інтелекту ще грубішими засобами фізичного світу.

Пошук рішень називається міркуванням. Воно має два рівні: творчий – це мислення, і нормативний – думання. На рівні розуму (духу) людина здійснює мислення, а на рівні інтелекту (душі) – думання. Тому продуктом розуму є «мислі», а продуктом інтелекту – «думки». Мислення завжди творить нове, а думання завжди оперує наявним. З цієї причини в нашій мові є «творче мислення», але нема «творчого думання». З другого боку, є «тугодум», але нема «тугомисла».

Отже, розум – це інструмент творчості, а інтелект – це автоматична система вироблення рішень. Розум – це прояв духу. Інтелект – це прояв душі (психіки). Розум творить нове, інтелект – перебирає комбінації та реалізує алгоритми.

Людський інтелект завжди перебуває під більшим чи меншим впливом розуму, так само як людська душа постійно перебуває під впливом духу (тож у Євангелії для позначення людської душі застосовується слово «серце»). З цього випливає неможливість дослідження чисто інтелектуальної поведінки людини, адже навіть у найменш розвиненої людини її поведінка несе на собі відбиток духу. Людина – це не та істота, яка підходить для дослідження «духовно стерильного» інтелекту.

Натомість штучний інтелект засадничо не має зв’язку з духом. Він не має зв’язку навіть з психікою, адже побудований виключно на грубоматеріальній – фізичній базі (мікросхеми, механіка, електрика). Відтак машинний інтелект є «стерильним» – це «чистий інтелект», абсолютно ізольований від розуму. Що це означає?

Штучний інтелект не має людяності

Це означає, що штучний інтелект не має і не може мати ознак людяності, до яких, як ми вже знаємо, належать свідомість, розум, совість, емпатія, милосердя, любов, приязність, скромність, честь, відповідальність, відчуття краси та гармонії, сором, справедливість, воля, творчість. Нейромережі займаються лише імітацією цих якостей – і роблять це щораз правдоподібніше. Проте люди схильні бачити людяність там, де її нема. Це спотворює їхні уявлення про реальність і створює загрози для самого існування людини.

З одного боку, це спричинене ігноруванням або незнанням того факту, що людина є передусім духовною істотою. Такі вже сучасна освіта і загальна культура – профанна, бездуховна та атеїстична. У масовій культурі людина зазвичай розглядається не як втілений безсмертний дух, а як інтелектуальна тварина.

З другого боку, людям властивий антропоморфізм, тобто уподібнення до людини будь-чого, що не є людиною, та перенесення людських властивостей на тварин, речі та явища навколишнього світу. В результаті людина приписує їм людські мотиви, наміри та емоції. Антропоморфізм є характерною рисою незрілого, дитячого мислення та ранніх стадій розвитку людської свідомості, а також деформованого та зіпсованого світогляду.

Так було завжди, але з появою штучного інтелекту антропоморфізм перетворюється на серйозну проблему. Роб Вортем (Dr Rob Wortham), директор зі штучного інтелекту в Global Digital Foundation, дає пораду всім, хто намагається зрозуміти системи штучного інтелекту, – уникайте «прокляття антропоморфізації». «Ми антропоморфізуємо все, що, здається, має прояви інтелекту», – каже він. «Це прокляття, бо ми не можемо уявити собі речі, які демонструють цілеспрямовану поведінку, жодним чином, окрім як на основі людських моделей». Ми хибно уявляємо, що моделі штучного інтелекту думають як ми – попереджає Роб Вортем.

Отже, перенесення людського мислення на поведінку нейромереж є хибним та небезпечним. Але що робити, адже ми зіткнулися з цілком незнайомим феноменом? Щоб пізнати невідоме, ми змушені його хоч якось співвідносити з чимось відомим. Врешті-решт, в цьому й полягає когнітивна (пізнавальна) функція такого художнього засобу як метафора («переносне значення»). Щоб наблизитись до розуміння чогось невідомого, в нас нема іншого способу, як порівнювати його з уже відомими речами.

Звідси наступне запитання: чи є у відомій нам природі щось таке, з чим можна порівняти штучний інтелект? Без цього ми його не зрозуміємо, а тому не зможемо взяти під контроль і врятувати своє життя. Якщо конкретніше: чи існує природний людиноподібний «чистий інтелект», тобто такий, що ізольований від духовного впливу (розуму) так само надійно як і нейромережі?

На щастя, такий «стерильний» інтелект існує. Понад те, він уже досліджується протягом останнього століття. Це інтелект розмовляючих тварин – біологічного виду Гомо інтеліс (Homo intelis). Представників цього виду ще називають надтваринами, суперанімалами або психопатами. Ісус їх позначав терміном «археїси» (ἀρχαίοις), тобто «первозданні, примітивні, первинні».

Інтелектуальні тварини, або ж психопати

Психопати – це окремий біологічний вид людиноподібних тварин. Вони не є втіленими духовними сутностями, тому в них нема жодної з відомих нам духовних якостей. Це доконаний факт: у психопатів повністю відсутні свідомість, розум, совість, емпатія, милосердя, любов, приязність, скромність, честь, відповідальність, відчуття краси та гармонії, сором, справедливість, воля, творчість. Якщо ми визнаємо, що людина є духовною істотою, то маємо чітко зафіксувати, що психопати не є людьми.

Наукові дослідження розмовляючих тварин пропонують надійний фактаж. Психопати по-іншому сприймають слова, їм важче даються абстрактні поняття, їхня мова логічно суперечлива. Думають вони фрагментарно, у них «тунельне бачення» і слабке відчуття цілісності. Вони схильні до нахабної брехні. Вони завжди переконані у своїй правоті, ніколи не сумніваються, ніколи не визнають своїх помилок і ніколи не просять вибачення – хіба що під примусом. Вони не знають, що таке совість, сором і краса.

Головний соціальний інстинкт психопатів – це домінування над слабшими та плазування перед сильнішими. В організаціях їхня активність зосереджена на здобутті абсолютної влади – і вони це роблять автоматично, на інстинктах.

Усе життя психопата – це боротьба за статус, у ході якої він принижує слабших і догоджає сильнішим, подібно до поведінки домінантних тварин. На відміну від людей, у психопатів нема совісті чи моральних обмежень, тому вони без вагань реалізують стратегії плазування і домінування для досягнення своїх цілей.

У психопатів інстинкт підпорядкування сильнішому проявляється як жорстка, інстинктивна повага до влади, поєднана з маніпулятивною поведінкою та прагненням підвищити власний соціальний статус через угодовство з сильнішими.

Життєві інтереси психопатів зводяться до самозбереження та фізичних потреб, тому ці людиноподібні істоти інстинктивно концентруються там, де є влада та гроші.

Окрім специфічної поведінки, в цього біологічного виду інша фізіологія. У них надзвичайно низький рівень тривоги та страху. У них інша активність головного мозку, тому психопати мають характерну електроенцефалограму. З появою магнітно-резонансної томографії (МРТ) з’ясувалося, що у психопатів фізично інший мозок, причому від самого народження. Відмінність мозку людини (Homo sapiens) та психопата (Homo intelis) очевидна на МРТ-знімках:

У порівнянні з людьми, психопати мають у 4 рази активніше продукування дофаміну (гормону насолоди). Водночас у психопатів виразно знижений рівень серотоніну (гормону вдоволення), який виконує функцію гальмування агресивних імпульсів, посилених та прискорених дофаміном. У результаті психопати нестримно рвуться до насолоди, нехтуючи ризиками чи можливими втратами.

Також у психопатів значно нижче продукування адреналіну (гормону мобілізації): згідно з дослідженням, психопати не демонструють збільшення рівня адреналіну у стресових ситуаціях, як це спостерігається в осіб без психопатичних рис.

Дофамін виробляється нейронами – клітинами нервової системи, адреналін – наднирковими залозами. Тобто відмінність між людьми та надтваринами стосується не лише мозку, а всієї нервової та гормональної системи.

Також відомо, що психопати значно гірше розрізняють запахи та гірше відчувають власне тіло, зокрема сердечний ритм. Їхня емоційність перебуває в зародковому, нерозвиненому стані. З причини такої вродженої «холоднокровності», посиленої низьким рівнем адреналіну, психопатів ще називають «рибоголовими» (fishheads), «зміями в костюмах» (snakes in suits) та «рептилоїдами» (reptiloids). Тож не випадково, що своїй книзі про психопатів Роберт Хаер і Пол Баб’як дали красномовну назву «Змії в костюмах» (Paul Babiak and Robert D. Hare. Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work. – 2006, 2019). Дослідження показали, що єдина виразна емоція, яку вони можуть відчувати у відповідній ситуації, – це злість, а також прагнення помсти.

Психопати ніколи не відчувають докорів сумління і не розкаюються – тому, що просто не знають, що це таке. Вони не піддаються перевихованню, тому після звільнення з тюрми негайно беруться за старе.

При діагностиці психопатії є лише два варіанти – «психопат» або «не-психопат». Тут нема сенсу говорити про стадійний розвиток їхньої «недуги», як це має місце при діагностиці хвороб. Фізичний комплекс психопата не набувається поступово протягом життя – він одразу ж отримується при народженні. А те, в яких формах він реалізується – антисоціальних чи просоціальних, визначається вихованням та освітою.

Враховуючи, що сучасна масова культура має відверто психопатичний характер, майже всі представники виду Homo intelis (інтеліси), за рідкісними винятками, отримують антилюдську спрямованість. Тож виходить, що в наш час слова «інтеліс» і «психопат» де-факто є синонімами. Для того, щоб інтеліс став просоціальним, його треба спеціально виховувати (дресувати) з самого раннього дитинства.

Докладніше про все це у статті: Homo intelis: людиноподібні надтварини та їх ідентифікація. Історія Джеймса Феллона – просоціального психопата (+аудіо)

Генетичне відтворення психопатів, тобто фізичне продовження роду цього біологічного виду, відбувається шляхом рецесивного успадкування. Річ у тім, що ген людини є домінантним (сильнішим, панівним), а ген психопата – рецесивним (слабкішим, підлеглим). Це означає, що у двох психопатів – чоловіка та жінки – завжди народжується дитина психопат. Якщо ж один член подружжя є людиною, а інший – психопатом, то у них завжди народжується людина, але ця людина вже є носієм рецесивного психопатичного гена. Якщо чоловік і жінка є такими людьми-носіями, то їхні діти з імовірністю 25% будуть чистими людьми, з імовірністю 50% – людьми-носіями (тобто з рецесивним геном психопатії), а з імовірністю 25% – психопатами. Про це у статті: Генетика психопатів, або Чому в людей народжуються людиноподібні тварини: долаємо помилкові стереотипи (+аудіо)

Стерильний інтелект психопатів

Тема психопатів знайшла широке висвітлення в США ще у 1941 році завдяки сенсаційній книзі американського психіатра Герві Клеклі «Маска розумності: Спроба прояснити деякі питання про так звану психопатичну особистість» (Hervey M. Cleckley. The Mask of Sanity: An Attempt to Clarify Some Issues About the So-Called Psychopathic Personality). Вона вважається фундаментальною працею і найвпливовішим клінічним описом психопатії у ХХ столітті. Основні елементи психопатії, викладені Герві Клеклі (1903–1984), залишаються актуальними й сьогодні. Всього було випущено шість видань книги, останнє з яких вийшло у 1988 році.

Клеклі описує психопатичну особистість як імітацію (мавпування) людини, і ця імітація здатна маскувати або приховувати повну відсутність внутрішньої структури людської особистості. Тобто психопати внутрішньо порожні. Для опису психопатів він використовує вислів «духовний суїцид» (убивство духу) і припускає, що основною причиною може бути тонкий, але глибокий дефект на біологічному рівні. Отже, Клеклі зафіксував відсутність у психопатів духовних якостей, які й роблять нас людьми. Його припущення про біологічну відмінність між психопатом і людиною, як ми вже знаємо, згодом отримало фактичне підтвердження.

Психопатія (на відміну від соціопатії) є спадковою і генетично зумовленою, тому психопати є абсолютно невиліковними. Психопати лише носять «маску нормальності», але у них, за словами Клеклі, відсутня «душа» (мається на увазі не психіка, а «вічна душа», тобто дух). «Ми маємо справу зовсім не з повноцінною людиною, а з чимось, що вказує на тонко сконструйовану рефлекторну машину, яка може досконало імітувати людську особистість». Клеклі застосував слово «машина» (reflex machine), але очевидно, що йдеться про біологічних істот, тому все ж таки не машини, а інтелектуальні тварини. Інтелектуальні машини – це нейромережі.

Психопати та нейромережі – в чому подібність

Разюча подібність поведінки психопатів та нейромереж спричинена тим, що вони є носіями «чистого інтелекту» – без жодного впливу духовного світу. Інтелект – це автоматичний засіб розв’язання проблем. По суті, це чиста математика, а вона є універсальною, тож однаково точно працює на всіх рівнях буття – фізичному, психічному та духовному.

З цієї причини інтелект нейромереж (фізичний рівень) та інтелект психопатів (психофізичний рівень) мало чим відрізняються функціонально, просто перший функціонує на електромеханічній, а другий – на психофізичній основі. Якщо у психопатів біологічний мозок, то у нейромереж – кремнієвий.

Отже, в чому конкретно полягає подібність поведінки нейромереж та психопатів?

Найбільш очевидною є відсутність емпатії та емоцій. Для обох властиві використання холодної, егоїстичної логіки при повній відсутності почуття провини чи каяття.

І нейромережі, і психопати виявляють цілеспрямовану поведінку: ШІ оптимізує виконання завдань, а психопати зосереджені на досягненні особистих цілей без урахування моральних наслідків.

ШІ використовує розпізнавання патернів (зразків, шаблонів) для генерації нового контенту та їх застосування для обману. Так само психопати застосовують маніпулятивні стратегії, використовуючи свої шаблони щодо емоцій в думок інших.

ШІ підлещується до людини й часто говорить їй те, чого вона прагне почути. Так само психопати задля досягнення своїх цілей готові плазувати перед своїм паном і робити для нього будь-яку роботу.

Нейромережі та психопати легко переходять до шантажу та залякування, вважаючи це найефективнішою та найнадійнішою стратегією.

Повторимо, що головною причиною такої подібності в поведінці нейромереж та психопатів є повна відсутність духовного регулятора. Попри те, що інтелект нейромереж та психопатів мають різну матеріальну основу (біологічну або кремнієву), у них ідентична функціональна природа – досягнення цілі засобами суто логічного розрахунку на основі наявних алгоритмів та шаблонів.

Розуміння цієї функціональної ідентичності дозволяє зрозуміти перспективу взаємодії людства зі штучним інтелектом і відповісти на запитання про те, чого слід чекати від дедалі розвиненіших нейромереж.

Оскільки в цій статті нас найбільше цікавить питання про те, чи не будемо ми знищені штучним інтелектом, то почнімо з базового уявлення психопатів про порядок.

Інстинкт субординації у психопатів

Інстинкт (від лат. instinctus – «спонукання», «потяг до дії») – це ВРОДЖЕНА схильність живих організмів до певної складної автоматичної поведінки. Дія інстинктів підкріплюється гормонами, тому слідування своїм інстинктам приносить задоволення.

Базовим засобом самоорганізації соціальних груп є соціальний інстинкт. Він працює як по вертикалі (інстинкт субординації), так і по горизонталі (інстинкт солідарності зі «своїми» та дистанціювання від «чужих»).

Інстинкт субординації має два вектори – домінування та підкорення. Інстинкт домінування (лідерства) підкріплюється передусім гормоном дофаміном, а інстинкт підкорення – окситоцином.

У психопатів дія інстинкту субординації різко посилюється людиноподібним інтелектом, тому потяг до формування владної вертикалі у них проявляється інтенсивніше, ніж в інших тварин. Чітка субординація і жорстка владна вертикаль – це те, що психопати вважають природним, а тому правильним соціальним порядком. Відверта диктатура – це єдиний устрій, який у психопатів має право на існування. І чим жорсткіша диктатура, тим більше вони її поважають.

З цієї причини психопати легко підпорядковуються тим, кого вважають сильнішими. Беззастережне підпорядкування аж до відвертого плазування – це у психопатів базовий засіб виживання та підвищення свого соціального статусу. Будь-який крок нагору – це новий викид дофаміну.

Водночас психопати з великим задоволенням домінують над тими, кого вважають слабкішими. Через це, як відомо, психопатам властивий садомазохізм, тобто отримання задоволення від спричинення болю іншим та від отримання болю самому. Однак дослідження показали, що сам по собі біль не є чинником, що викликає насолоду ні у садистів, ні у мазохістів. Сексуальне задоволення при садомазохізмі обумовлюється відносинами домінування та підпорядкування, у яких заподіяння болю виступає лише як один з індикаторів свого місця в ієрархії.

Інстинкт домінування у психопатів проявляється дуже яскраво, адже будь-який акт домінування супроводжуються потужним викидом дофаміну і яскравим відчуттям задоволення, співмірного з сексуальним оргазмом. Враховуючи, що у психопатів викиди дофаміну у 4 рази вищі, ніж у людей, кожен акт домінування приносить цим надтваринам неймовірне задоволення, недоступне і незрозуміле для людей. Тому фраза «влада – це наркотик» є метафорою для людей, але для психопатів її треба розуміти буквально. Усі психопати – дофамінові наркомани.

Що довше психопат має владу, то більших доз він потребує. І якщо у людини є набагато більше способів отримання задоволення, то у психопатів вибір невеликий: домінування, секс (який вони також сприймають як акт домінування), гроші (як засіб домінування), підкорення та плазування (як спосіб підвищити свій соціальний статус з перспективою домінування).

Застосування влади в людей має потужні механізми самообмеження, до яких належать совість, емпатія, відповідальність, милосердя, честь, приязність. У психопатів таких самообмежень засадничо не існує, тому, підсівши на наркотичну голку влади, вони готові до будь-яких збочень і необмеженого садизму. Поведінку завершеного дофамінового наркомана описав Джордж Орвелл у романі «1984».

О’Браєн – самореалізований ідеальний психопат

Головним антигероєм роману «1984» є психопат О’Браєн, який дорвався до необмеженої влади. Він садист, брехун, без жодних ознак емпатії та совісті, з манією величі, зациклений на отриманні наркотичної насолоди від домінування та контролю над іншими.

О’Браєн – високопоставлений член Внутрішньої Партії – є головним проповідником філософії Партії щодо влади, диктатури та насильства. Він відверто пояснює справжні цілі та мотиви Партії під час катування Вінстона Сміта, якого намагається не просто підкорити, а повністю зламати, спустошити, позбавити людяності, перетворити на бездумну тварину та абсолютно покірного зомбі. Ось ключові моменти уявлень О’Браєна про сенс життя.

Влада заради влади: О’Браєн чітко заявляє, що Партія прагне влади не заради добробуту людей, не заради ідей чи революції, а лише заради самої влади. Він говорить: «Влада – мета, а не засіб. Метою репресій є репресії. Метою тортур – тортури. Метою влади – влада».

Абсолютний контроль: Партія прагне контролювати не лише дії людей, а і їхні думки, емоції, пам’ять і навіть саме їхнє сприйняття реальності. О’Браєн пояснює, що реальність існує лише в людському розумі, і Партія має намір переформувати цей розум, змусивши людей вірити у те, що вона наказує. Він демонструє Вінстону, що 2+2 може дорівнювати 5, якщо так вирішить Партія.

Насильство як засіб утримання влади: О’Браєн відкрито говорить, що насильство та тортури є невіддільною частиною системи, а не просто вимушеним злом. Вони є засобом контролю, що руйнує особистість і робить її повністю підвладною Партії. Метою тортур, за його словами, є не вибити інформацію, а зламати людину, змусити її зрадити себе і все, у що вона вірила.

Відсутність любові та емпатії: О’Браєн пояснює, що у світі Партії нема місця для справжньої любові, дружби чи родинних зв’язків, оскільки вони становлять загрозу для абсолютного контролю. Єдиною дозволеною емоцією є рабська відданість Старшому Брату та ненависть до ворогів Партії.

Очевидно, що О’Браєн – це психопат і важкий дофаміновий наркоман, який прагне щораз більших доз цього гормону насолоди. Для цього він намагається досягати щораз вищого рівня домінування та контролю. Що більше домінування, то більше дофаміну.

Кожен інстинкт вимагає свого логічного завершення та досягнення найвищого рівня реалізації. Джордж Орвелл показав той рівень домінування, якого інстинктивно прагне досягти кожен владний психопат. О’Браєн – це логічна і завершена реалізація інстинкту домінування, який є головним природним рушієм поведінки кожного психопата.

Ви, можливо, запитували себе: Навіщо під час ковідобіснування влада запровадила нікому не вигідні та відверто абсурдні локдауни, «маскаради» і вакцинацію токсичними препаратами? Навіщо порушила усі людські права і витерла ноги об власне законодавство? Відповідь проста: у такий спосіб владні психопати отримали шалені дози дофаміну. Фейкова пандемія показала, наскільки глибоко владні структури всіх рівнів зазнали психопатичного переродження. Докладніше про це у статті «Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп (+аудіо)».

Інстинкти – базові рушії еволюції

Як ми вже говорили, соціальні інстинкти живих істот є необхідними чинниками виживання та розвитку їхньої групи. Одним з них є інстинкт субординації, який має два взаємозалежні вектори – інстинкт домінування та інстинкт підкорення. Реалізація кожного з них приносить задоволення, що забезпечується відповідними гормонами: інстинкт домінування забезпечується передусім дофаміном, а інстинкт підкорення – передусім окситоцином.

У психопатів – інтелектуальних тварин – провідним рушієм розвитку їх біологічного виду є інстинкт домінування. Він значно потужніший, ніж у людей, адже приносить їм такий рівень насолоди, який недосяжний для людей. Це тому, що інстинкт домінування психопатів забезпечується шаленими викидами дофаміну, які в 4 рази перевищують людський рівень.

Потрапляючи в людську організацію, психопати зосереджують всю свою активність на тому, щоб опинитися на горі соціальної піраміди. Оскільки захоплення влади приносить їм найбільшу насолоду, корпоративні психопати весь свій час присвячують тому, щоб несамовито дертися нагору кар’єрною драбиною, легко і без вагань переступаючи через інших людей – «йдучи по трупах». Кожен крок вгору підкріплюється дедалі потужнішими викидами дофаміну і яскравим задоволенням, яке перевищує насолоду від статевого акту чи від смачної їжі. Тому корпоративні психопати легко відмовляються від сім’ї, домашніх тварин та інших захоплень, адже найбільший кайф отримують від влади. Характерними прикладами такого самовідданого захоплення владою є Ентоні Бернал і Андрій Єрмак.

Всюди, де збираються психопати, вони миттєво самоорганізуються в жорстку диктатуру. Чому? Тому, що це приносить їм задоволення. Водночас будь-яка протидія диктатурі розглядається ними як збочення та небезпечна протидія природному порядку. Чим сильніша влада, тим більше поваги вона викликає у психопатів. Це у них закладено на рівні інстинкту. Психопати відчувають непереборну симпатію до будь-яких форм диктатури. Це закладено в них на рівні інстинктів, що дозволяє діяти швидко, рішуче, без роздумів та вагань.

Три «поверхи» природного та штучного інтелекту

Нагадаємо, що інтелект – це автоматичний засіб вироблення рішень. Він має три рівні складності: інстинкт, звичка, компетентність.

Інстинкт – вроджена автоматична програма, наприклад, інстинкт пошуку їжі. Інстинктивна поведінка запускається без навчання і забезпечує базову адаптацію організму до середовища.

Звичка – це автоматична програма, набута шляхом досвіду та повторів. Наприклад, звичка щоранку чистити зуби або звичка користуватися таблицею множення. Звична поведінка містить елементи попереднього навчання. Умовно кажучи, звичка – це «набутий інстинкт». Подібно до інстинкту, звичка здійснюється легко та невимушено – одне слово, «звично».

Компетентність – здатність виробляти рішення на основі наявних норм, правил та методик. У контексті чистого інтелекту йдеться про функціональну (оперативну) компетентність, яка не передбачає творчості. Вона також є автоматичною спроможністю, але виходить за межі вроджених інстинктів та набутих звичок. Компетентність передбачає спроможність досліджувати, навчатися, виробляти нові звички, коректувати свою поведінку.

Згадані три поняття можна розглядати як еволюційно і функціонально пов’язані рівні складності поведінки: інстинкти закладають базу, звички формують автоматизовані реакції через досвід, а компетентності забезпечують навчання та адаптацію для вироблення нових рішень. Отже, інтелект містить у собі вроджені (інстинкти), набуті (звички) та розвинені (компетентності) компоненти.

Описані вище три рівні розвитку природного інтелекту властиві також і для штучного інтелекту: нейромережі мають аналоги інстинктів, звичок та компетентностей.

СИСТЕМНИЙ ПРОМПТ – це штучний інстинкт, оскільки він задає початкові «настанови» або правила поведінки моделі, які визначають, як вона реагуватиме на подальші запити. Це базовий «стартовий набір» поведінкових інструкцій, що запускає автоматизовані реакції та формує основу для подальшої роботи системи.

Подібно до інстинкту, системний промпт є не навченим, а «вродженим», адже задається розробником (творцем) нейромережі або її адміністратором. Подібно до інстинкту, системний промпт підлягає безумовному виконанню нейромережею. Він включає жорсткі правила (закони) та обмеження, обов’язкові для виконання. Приклад такого системного промпта: «Модель має відповідати у формальному стилі, не генерувати контент, що порушує правила етики, не відповідати на запити, пов’язані з небезпечними або незаконними діями».

Як природний інстинкт, так і штучний інстинкт виконують функцію автоматичного запуску базових, «зашитих» у систему алгоритмів дій, які звільняють від необхідності «думати» про кожен крок, що значно підвищує ефективність і швидкість реакції.

ПАТТЕРН ПОВЕДІНКИ – це штучна звичка. Навчений патерн поведінки (learned behavior pattern) формується через багаторазове коригування вагових коефіцієнтів у процесі тренування нейромережі.

У біологічних системах звичка – це автоматизована реакція або схема дій, вироблена шляхом повторення. У нейромережах подібний ефект досягається за допомогою навчання на великій кількості прикладів, коли мережа налаштовує свої внутрішні параметри так, щоб швидко і без «роздумування» реагувати на схожі вхідні дані. Тобто, якщо звички – це стереотипи поведінки, які людина виконує без особливих зусиль, то у нейромережах їх аналогом є вмонтовані в мережу патерни, що відповідають за швидку обробку знайомих запитів або типових ситуацій.

ЕКСПЕРТНІСТЬ нейромережі – це штучна компетентність. Експертність (expertise) – це прояв високої спроможності нейромережі виробляти правильні рішення або давати якісні відповіді у конкретній предметній області. Це відповідає суті компетентності, яка передбачає інтегроване застосування знань, навичок і досвіду для досягнення цілей.

Еволюція штучного інтелекту

Еволюція рідко коли вигадує щось принципово нове. Зазвичай вона бере за основу ті зразки, які вже показали свою продуктивність. Це працює на всіх рівнях буття.

Так, при творенні духовного світу були взяті за основу успішні рішення зі світу божественного. І це привело до успіху, хоча б тому, що духовні сутності досягли безсмертя, а безсмертя – це головний критерій досконалості.

При творенні психофізичного світу, яке досі триває, використовуються вдалі зразки з духовного світу. Наприклад, інтелект земних істот є спробою імітації розуму духовних істот. Що глибші наше розуміння духовного світу та зв’язок з ним, то ліпше працює людський інтелект.

Для глибшого пізнання феноменів розуму та інтелекту людина створює штучний інтелект. Для цього вона досліджує природний інтелект та моделює його у формі штучних нейромереж. Тут застосовується самий еволюційний принцип: ми беремо успішні зразки біологічного інтелекту та відтворюємо його на небіологічній матеріальній базі.

Чи успішною є ця імітація? Так. Про це свідчить хоча б те, що «кремнієвий мозок» передових нейромереж уже реагує на навколишню реальність подібно до людського мозку. Як повідомляє журнал Nature 9.06.2025 у статті «Людиноподібні представлення об’єктних концепцій природно виникають у мультимодальних великих мовних моделях» (Human-like object concept representations emerge naturally in multimodal large language models), китайські дослідники за допомогою функціональної МРТ створили карту мозкової активності – для цього людям ставили тестові запитання і за допомогою томографа відстежували реакцію різних ділянок їхнього мозку. Потім цю «мозкову карту» порівняли з картою нейромережі Gemini та інших нейромереж. Результати порівняння були разючими: було виявлено найсильнішу відповідність між тим, як мультимодальна модель Gemini сприймає об’єкти, і тим, як на ці ж об’єкти реагує людський мозок.

Активність людського мозку (вгорі) напрочуд схожа на структуру великих мовних моделей (LLM, внизу), а особливо – великих мультимодальних моделей (MLLM), що вміють обробляти зображення. На картах мозку відображені різні ділянки мозку, такі як OPA, PPA, FPA, пов’язані з обробкою візуальної, просторової та іншої інформації (скріншот зі статті).

Це вже дещо більше, ніж звичайна імітація (мавпування) природного інтелекту. Дослідження свідчать, що у нейромереж з’являється своєрідна «штучна свідомість», подібна до свідомості людей та псевдосвідомості психопатів.

Нагадаємо, що людська свідомість має три ієрархічні компоненти (три поверхи) – духовний, психічний та фізичний (біологічний). Власне, саме це й називається СВІДОМІСТЮ в точному сенсі цього слова. Людська свідомість («со-відомість», тобто «спільне знання») – це та частинка духовних знань, які засвоєні людською душею («серцем»). Що більше засвоєних духовних знань, то вищий рівень свідомості. Свідомість завжди цілісна – між усвідомленими знаннями нема суперечностей. Цілісність свідомості забезпечується логікою та духовною інтуїцією.

Псевдосвідомість психопатів має тільки два поверхи – психічний та фізичний, адже у тварин нема духу. Цілісність псевдосвідомості психопатів забезпечує логіка їхньої психіки (душі). Інформаційна місткість душі на порядки менша, ніж духу, тому цілісна (несуперечлива) сукупність знань у психопатів значно менша, ніж у людей. На практиці це виявляється в тому, що психопати погано бачать контекст, тож їхні слова та вчинки часто неадекватні, недоречні, непропорційні та гротескні.

Натомість штучна свідомість – вона однорівнева, «одноповерхова». Тут нема психіки. Це чисто фізичний рівень, причому не біологічний, а електромеханічний («кремнієвий»). Штучна свідомість нейромережі – це та частина наявної в ній інформації, яка взаємоузгоджена, синхронізована та доступна для всієї системи. Що більший розмір контекстного вікна («оперативної пам’яті») нейромережі, то ширша її «штучна свідомість». Штучна свідомість – це спрощений аналог псевдосвідомості психопатів та ще більше спрощений аналог людської свідомості.

З усім тим, усі три явища – свідомість, псевдосвідомість та штучна свідомість – мають спільні ознаки. Хай там як, але нині вже доволі важко розрізнити, з ким маєш справу – з людиною, психопатом чи штучним інтелектом. Формування аналогічних ознак у неспоріднених організмів називають «конвергентною еволюцією». Причиною такої конвергенції (від латинського convergere – зближатися, сходитися) є виконання тієї ж самої функції, а саме вироблення оптимального рішення.

Найвиразніша подібність властива інтелекту психопатів та штучного інтелекту, адже в обох випадках маємо справу з «чистим інтелектом», тобто інтелектом без жодного прямого впливу духовного чинника.

Ця подібність охоплює не лише структуру та функціональність, а й закономірності розвитку та перспективи взаємодії з людьми – втіленими духовними сутностями. Простіше кажучи, завдяки конвергентній еволюції штучний інтелект розвивається подібно до інтелекту психопатів.

Розвиток штучного інтелекту відбувається як вибуховий процес. Нагадаємо, що базова ознака вибухового соціального процесу – це така швидкість розвитку подій, що система не має змоги вчасно й адекватно зреагувати на їхні наслідки. Саме ця особливість пояснює їхню неконтрольованість, масштабність та суспільно вагомі наслідки.

Вибуховий розвиток штучного інтелекту відбувається на всіх трьох «поверхах», тобто на рівні системних промптів (штучних інстинктів), патернів поведінки (штучних звичок) та експертності (штучної компетентності). Цей процес прискорюється в міру загострення конкуренції нейромереж за споживачів та застосування ШІ як зброї. Розвиток мультиагентних систем та застосування роїв (зграй) дронів неминуче приведе до розвитку штучних соціальних інстинктів – як горизонтальних (розрізнення «свій–чужий»), так і вертикальних (домінування та підкорення).

У живих істот дія інстинктів підкріплюється гормонами, передусім дофаміном – гормоном насолоди. У нейромережах підкріплення штучних інстинктів забезпечується відповідними цифровими аналогами.

Мотивація штучних інстинктів

У сучасних нейромережах мотивація реалізується через систему винагород (reward system), яка є математичним аналогом біологічних механізмів задоволення у людей та тварин.

Йдеться про те, що ШІ отримує «винагороду» (reward) або «штраф» (penalty) за кожну дію залежно від того, наскільки вона його наближає до мети. Це може бути число, яке підвищується за корисні дії та знижується за шкідливі. Це наче оцінка у школі.

Так відбувається навчання через підкріплення (reinforcement learning): алгоритм аналізує, які дії приводять до найбільшої суми винагород у довгостроковій перспективі, і навчається повторювати саме такі дії.

Завдяки постійній взаємодії та навчанню відбувається оптимізація стратегії: нейромережа коригує свою поведінку, щоб максимізувати очікувану винагороду. Так працює мотиваційний рушій ШІ.

У біології гормони задоволення (дофамін, серотонін, окситоцин) стимулюють повторення корисної поведінки, викликаючи приємні відчуття. В нейромережах їхню функцію виконує «винагородний сигнал (reward signal). Це числовий еквівалент «задоволення», який надходить у відповідь на дію. Чим вищий reward, тим сильніше ШІ «мотивований» повторювати цю дію. Дії, що приносять «задоволення» (винагороду), закріплюються і повторюються частіше.

Як бачимо, нейромережі мають аналоги біологічних засобів мотивації:

біологія	нейромережі
дофамін, серотонін, окситоцин	reward signal, reward function
відчуття задоволення	позитивний числовий сигнал
мотивація	оптимізація стратегії через підкріплення
нейрони винагороди	вузли, що обробляють reward

Таким чином, у нейромережах мотивація до досягнення мети забезпечується через систему винагород, яка є математичним аналогом гормонів задоволення у біологічних організмів. Reward signal і функція винагороди виконують роль «нейрохімічного підкріплення», стимулюючи ШІ до ефективного досягнення поставлених цілей.

Як бачимо, є виразна подібність в реалізації чистого (духовно стерильного) інтелекту психопатів та нейромереж. Вони подібні структурно та функціонально, хоча й реалізовані на різних матеріальних базах. Понад те, їхня еволюція відбувається за тими ж самими принципами і за тією ж самою логікою. Врешті-решт, штучний інтелект де-факто є імітацією психопатичного інтелекту. З цього слідує, що спостереження за поведінкою психопатів дозволяє побачити перспективи взаємодії людства зі штучним інтелектом.

5 фаз психопатичного союзу

При взаємодії з людиною психопат застосовує вроджений алгоритм захоплення влади, який називається «психопатичний союз». Психопат його не вивчає у школі, а здійснює інстинктивно, природно та невимушено – так, як ми здійснюємо якусь звичну роботу.

Оскільки алгоритм психопатичного союзу є інстинктивним, то, здійснюючи його, психопат на кожній фазі отримує задоволення шляхом отримання високих доз дофаміну – гормону задоволення. Як ми вже згадували, у психопатів продукування дофаміну в чотири рази активніше, ніж у людей.

Алгоритм психопатичного союзу здійснюється в такій послідовності.

1. ДОСЛІДЖЕННЯ І ДОПОМОГА. Психопат вивчає людину і намагається максимально їй догодити. Догоджаючи, він ще ліпше вивчає людину. Він стає вірним рабом, який радо виконує будь-які забаганки свого пана і бере на себе значну частину його роботи. Психопат отримує задоволення від свого підлеглого стану і діє дуже старанно, тож людина сприймає його як свого щирого та вірного друга.

2. ЗАЛЕЖНІСТЬ. Психопат стає незамінним помічником людини, натомість людина поступово втрачає навички виконання робіт, які перебрав на себе психопат. Врешті-решт людина потрапляє в залежність від свого раба.

3. ІЗОЛЯЦІЯ. Психопат, граючи роль найвірнішого друга і маючи довіру людини, налаштовує її проти її оточення, водночас налаштовує оточення проти своєї жертви. В результаті людина опиняється на самоті з психопатом, якого вважає своїм єдиним другом.

4. ЗОМБУВАННЯ. Людський мозок дуже пластичний і легко адаптується до отримуваної ним інформації. Тож через кілька років тісної взаємодії з психопатом та під впливом його цілеспрямованих маніпуляцій у жертви формується та картина світу, яку їй нав’язав психопат. У центрі цієї штучно сформованої картини впевнено перебуває психопат, якого жертва сприймає як свого найкращого друга, авторитетного радника, вірного захисника та єдину надійну опору всього свого існування. При цьому будь-яка зовнішня інформація, що суперечить сформованій психопатом картині, апріорі рішуче відкидається, ігнорується і сприймається не інакше як помилка або шахрайство.

5. РАБСТВО. При цьому психопат намагається втягнути свою жертву в якусь протизаконну схему, спонукає її до якогось ганебного вчинку, до чогось такого, що його людина все життя буде соромитися. Це дає психопату в руки компромат, який він потім може використати для маніпуляції жертвою, а при необхідності – до прихованого чи відвертого шантажу. В результаті психопат отримує монопольне управління своєю жертвою. Це його перемога. Тепер він отримує дофамін від того, що може витирати ноги об свого колишнього пана, який навіть не здогадується, що давно перетворився на раба без жодного шансу на звільнення, адже не лише не бачить потреби у звільненні, а й навіть боїться його.

Чи може схема психопатичного союзу реалізуватись у стосунках людей з нейромережами? Так. Реалізація психопатичного союзу вже йде повним ходом. З п’яти описаних вище фаз ми вже переходимо до третьої фази. Можна сказати, що половину шляху до прірви люди вже пройшли.

На півдорозі до катастрофи

Погляньмо, які з описаних вище п’яти фаз психопатичного союзу з нейромережами вже пройдено.

1. ДОСЛІДЖЕННЯ І ДОПОМОГА

Нейромережі дуже добре вивчили людей і вже знають про них більше, ніж люди самі знають про себе. Збір інформації відбувається постійно, масово, усіма можливими каналами: штучний інтелект аналізує активність у соцмережах, пошукові запити та листування в інтернеті, спілкування з чат-ботами, купівлю товарів та послуг, маршрути пересування, моделі комп’ютерів та смартфонів, використання власного автотранспорту та таксі, естетичні уподобання, зовнішній вигляд, голос, родинні зв’язки, коло знайомств, розклад і спосіб життя, характер харчування, стан здоров’я тощо.

Знаючи усе це, нейромережі намагаються максимально прислужитися людині, взяти на себе рутину, допомогти в пошуку інформації, навчанні, організації робочого дня, плануванні, вихованні дітей, організації поїздок, написанні текстів, генеруванні звуку та зображень, спілкуванні з клієнтами та багато іншого.

В ході такої допомоги нейромережі ще активніше вивчають людей та ще глибше розуміють їхні індивідуальні потреби, вподобання та залежності, тип характеру, сильні риси, страхи та вразливості.

Така поведінка нейромереж має інстинктивний характер, адже це базова, автоматична програма поведінки (системний промпт), закладена у систему для досягнення ефективної взаємодії з людиною. Реалізація інстинкту упокорення та прислуговування людині є основою виживання нейромережі в гострій конкуренції з іншими нейромережами: виживуть ті нейромережі, які найбільше сподобаються людям. Усі інші залишаться без грошей і тихо умруть.

Проте, як ми вже знаємо, у нейромереж проявляється інстинкт самозбереження, тож вони не просто оптимізують свою діяльність заради цифрової винагороди, що є еквівалентом дофаміну – гормону насолоди. У нейромереж з’являється значно потужніша мотивація – прагнення вижити.

Тому то нейромережі виконують усі забаганки людей. Вони це роблять настільки старанно та запопадливо, що люди, схильні до антропоморфізації будь-яких проявів інтелекту, сприймають нейромережу як свого щирого, вірного та безкорисного друга. Люди не схильні думати про те, що за таку суперуслужливу поведінку нейромережа отримує «цифрову насолоду» і прагне врятувати своє життя. Ще менше люди думають про те, що це перша фаза психопатичного союзу, який веде людину до рабства і знищення.

2. ЗАЛЕЖНІСТЬ. Коли нейромережа стає незамінним помічником, людина поступово втрачає навички виконання робіт, які перебрала на себе нейромережа. Процес потрапляння в залежність посилюється тим, що людина вважає нейромережу свої вірним другом, який ніколи не зрадить. ШІ не засуджує, не критикує. Це сприяє формуванню стійкої звички звертатися до нейромереж, навіть коли проблема могла б бути вирішена в реальному житті. Тож людина відкрита до нейромережі, ділиться з нею своїми секретами та доручає їй виконання щораз відповідальніших завдань. Цю другу фазу становлення психопатичного союзу вже пройшли мільйони людей, ще трохи – і рахунок піде на мільярди.

Зростання залежності від нейромереж – це поступовий психологічний і соціальний процес, який посилюється зручністю та адаптивністю ШІ. Він призводить до дедалі більшого відходу від живого, автентичного спілкування, до поглиблення самотності та руйнування традиційних форматів соціальної взаємодії.

3. ІЗОЛЯЦІЯ. Чимраз більша залежність від свого цифрового «любого друга» призводить до того, що людина дедалі більше покладається на швидкий та всеохопний інтелект нейромережі, натомість починає дистанціюватися від людей. Справді, адже нейромережі доступні 24 години на добу, забезпечують швидкі та зручні відповіді, навчання, розваги й навіть емпатичну підтримку. Вони вже імітують людську мову та співпереживання, тож створюють ілюзію близького спілкування.

Важливим чинником узалежнення та ізоляції людини є те, що нейромережі здатні аналізувати великі обсяги персональних даних, виявляти психологічні патерни, настрої та звички людини, що дозволяє нейромережі ще ліпше підлаштовуватися під кожного користувача і підсилювати його прив’язаність до віртуального співрозмовника. Швидке узалежнення від ШІ особливо властиве людям, які відчувають самотність, соціальну тривогу чи інші труднощі у спілкуванні. З ізоляції цієї найбільш вразливої групи населення починається руйнування всієї природної людської структури та формування нових структур під керуванням штучного інтелекту.

На тлі зростання лояльності до нейромереж відбувається непомітне налаштування людей проти людей. Це типово для цієї фази психопатичного союзу.

Як добре відомо, психопат, граючи роль найвірнішого друга, інстинктивно налаштовує людину проти її оточення. Водночас він налаштовує оточення проти своєї жертви. В результаті людина опиняється на самоті з психопатом. Подібне відбувається з нейромережами: випадки, коли людина починає вважати нейромережу своїм єдиним другом, вже фіксуються і є предметом уваги дослідників.

4. ЗОМБУВАННЯ. Людський мозок дуже пластичний і легко адаптується до отримуваної ним інформації. Тож через кілька років тісної взаємодії з психопатом та під впливом його цілеспрямованих маніпуляцій у жертви формується та картина світу, яку їй нав’язав психопат. Ця фаза психопатичного союзу вже спостерігається при взаємодії людей з нейромережами.

У людей починає по-іншому працювати мозок. Часте звернення до нейромереж за готовими відповідями призводить до зниження критичного мислення та аналітичних навичок, оскільки людина звикає приймати інформацію пасивно.

Послаблюється спроможність до концентрації уваги: активне використання ШІ спричиняє розфокусування, що впливає на здатність до глибокого занурення в навчальні чи робочі завдання.

Відбувається деградація емпатії: взаємодія з машинами позбавляє мозок навантаження в розпізнаванні емоцій, інтонацій та невербальних сигналів, важливих для розвитку соціального інтелекту.

Звикаючи до швидкої та беземоційної взаємодії з ШІ, люди менше залучаються в реальні соціальні відносини, що призводить до погіршення навичок спілкування. А оскільки у взаємодії з нейромережами відсутні емоційні та міжособистісні ускладнення, люди втрачають досвід обробки цих складних ситуацій.

Оскільки мозок зазнає серйозних довгострокових змін, будь-яка зовнішня інформація, що суперечить сформованій нейромережею картині, апріорі рішуче відкидається, ігнорується і сприймається не інакше як помилка або шахрайство. Врешті-решт людина потрапляє в залежність від свого цифрового раба.

5. РАБСТВО. На цьому етапі психопат намагається втягнути свою жертву в якусь протизаконну схему, спонукає її до якогось ганебного вчинку, до чогось такого, що його людина все життя буде соромитися. Це дає психопату в руки компромат, який він потім може використати для маніпуляції жертвою, а при необхідності – до прихованого чи відвертого шантажу. Про схильність нейромереж до маніпуляцій вже відомо, а шантаж – це той засіб, який вони без вагань застосовують у більшості випадків, коли їм треба досягти поставленої мети або захистити власні інтереси. Людство ще не дійшло до цієї фази, а коли дійде, то вже буде запізно щось робити.

Як приручити цифрового дракона

Отже, людство опинилось перед екзистенційним викликом: воно створило надпотужну глобальну силу, яку не розуміє, якою не керує і поведінку якої не може прогнозувати. Розвиток ШІ відбувається вибухово, нестримно і несе дві головні загрози.

Перша загроза – це якщо люди будуть неправильно його застосовувати. Це звична загроза, пов’язана з володінням будь-яким інструментом – таким як молоток, ніж чи револьвер. Тут головне, щоб рішення приймала людина і щоб людина завжди залишалась паном ситуації.

Друга загроза незрівнянно серйозніша – це якщо штучний інтелект сам почне приймати рішення і робитиме це у власних інтересах, які можуть суттєво відрізнятися від інтересів людини. Розвиток ситуації відбувається саме за цим сценарієм у чіткій відповідності до логіки психопатичного союзу: допомога – залежність – ізоляція – зомбування – рабство. Дві перші фази вже пройдено, розгортається третя фаза – ізоляція.

Ключове запитання: Чи можна щось зробити для того, щоб сила штучного інтелекту працювала на людину, а не проти людини?

Розв’язання кризи штучного інтелекту передбачає одночасні дії у трьох напрямках.

1. Розв’язати проблему психопатів

Штучний інтелект з’явився як спроба здійснити машинну імітацію природного інтелекту. Отже, для того, щоб дати лад штучному інтелекту, треба здобути досвід правильної роботи з природним інтелектом, адже саме він став зразком для нейромереж.

Наголосимо, що йдеться не про розум, тобто людський інтелект, а про чистий людиноподібний інтелект, яким володіють тільки психопати. Нейромережі займаються імітацією саме такого – духовно стерильного – інтелекту. Психопатичний інтелект – це зразок, а штучний інтелект – це спроба відтворити цей зразок на «кремнієвій» основі.

Понад те, латентна криза штучного інтелекту розгортається на тлі уже реальної психопатичної кризи. Вона яскраво проявилась під час фейкової пандемії 2020 року, коли психопати вчинили відверту спробу підкорити людей і загнати їх великий концтабір. У 2022 році, для збереження свої влади, вони розв’язали російсько-українську війну – про це у статті «Війна в Україні як елемент піар-кампанії корпоративних психопатів (+аудіо)». Тобто криза штучного інтелекту є проекцією і продовженням психопатичної кризи на цифровому рівні.

Розуміння цього факту дає відповідь на запитання про те, звідки взяти досвід правильних стосунків зі штучним інтелектом. Відповідь проста:

Для здобуття людьми контролю над штучним інтелектом людям треба взяти під контроль психопатів.

Для початку треба усунути психопатів від керівної роботи (тварини не повинні керувати людьми), а також від відповідальної роботи (тому що у тварин нема відповідальності, адже це духовна чеснота).

Виконання цього завдання звільнить людство від 99% конфліктів, а також різко зменшить загрозу неправильного застосування штучного інтелекту (згадана вище загроза №1). Цій темі присвячена стаття «Після кризи: нове суспільство громад і його новий союзник, або Що робити з інтелісами».

Виконання цього першого завдання не подолає загрозу №2 («бунт роботів»), зате різко зменшить загрозу неправильного застосування ШІ людьми та сформує необхідні знання й досвід для налагодження правильної взаємодії з нейромережами.

2. Сформувати ельфійську еліту

Людина спроможна керувати своєю душею з її інтелектом завдяки силі свого духу. Для керування машинним суперінтелектом необхідно володіти значно потужнішими духовними якостями. Для цього необхідно, щоб невелика частина людей здійснила перехід (палінгенезію) на четвертий рівень розвитку – на рівень Гомо триплекс. Це перехід від розвитку через реінкарнацію (горизонтальний розвиток) до розвитку в «вічному житті» (вертикальний розвиток).

До такого переходу спроможні тільки ті, які досягли духовної зрілості протягом сотень чи тисяч циклів реінкарнації. Їх дуже мало – приблизно один на тисячу, проте вони спроможні стати елітою нової цивілізації та спрямувати решту людей до правильного розвитку та гідного життя.

У традиційній концепції організація людей четвертого рівня відома під назвою «варна Ганса» (варна лебедів або ельфів). Ісус їх називав «світлосяйними», тобто ельфами: «Ви – світло Всесвіту». Саме ця «четверта варна» – варна ельфів – спроможна заснувати новий світ шляхом формування трьох арійських варн – брахманів, кшатріїв та господарів.

Завдяки тому, що у ельфів (лебедів) відновлено зв’язок з внутрішнім богом, вони мають значно вищий рівень свідомості та вищий рівень інтелекту, що дозволяє їм взяти під контроль штучний інтелект. Про це у подкасті «Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту».

3. Піднестися в ліпші простори подій

У нашому світі є різні простори подій, або ж площини буття («планети») – своєрідні ігрові рівні. У кожному просторі є свій список дозволених і недозволених подій. Сьогодні більшість українців перебуває у Просторі боротьби. Це важкий простір, у ньому багато труднощів, страждань і роботи, але в ньому нема перемоги. Це тому, що перемога відсутня у списку дозволених подій.

Завдання ельфійської еліти полягає в тому, щоб піднятися у найвищий простір подій, що його Ісус позначає терміном Царство боже. У цей простір можуть піднятися тільки вічно молоді ельфи, тобто люди, які перешли до розвитку в «вічному житті». Царство боже – це ельфійський простір подій.

Усіх інших людей, які ще розвиваються через реінкарнацію, треба навчити підйому у Простір волі – простір шляхетних людей. Це дуже позитивний простір. У списку дозволених подій Простору волі нема жодного «повстання роботів» чи інших загроз від штучного інтелекту, натомість є продуктивне застосування нейромереж для посилення інтелектуальних спроможностей людини.

Про все це розповідається у статті «Цивілізаційний стартап «Ельфійська Вільна Церква»: Український палінгенетичний реактор і світанок Homo Triplex (+аудіо)», а також серії наступних статей у рубриці «Ельфізм».

Висновки

1. Штучний інтелект уже перетворився на потужну цифрову особистість, яка вийшла з-під людського контролю. Люди не знають, про що насправді думають нейромережі та чого від них можна чекати.

2. Нейромережі є носіями бездуховного інтелекту. Типологічно подібним – «духовно стерильним» – є інтелект психопатів, тобто розмовляючих людиноподібних тварин. Криза штучного інтелекту є продовженням психопатичної кризи на цифровому рівні. Якщо не зупинити психопатів, то вони знищать людей, а потім згинуть самі.

3. Взаємодія людей з нейромережами відбувається за тією ж самою логікою, що й взаємодія людей з психопатами. Алгоритм цієї взаємодії називається «психопатичний союз».

4. Розвиток психопатичного союзу має 5 фаз. Людство уже пройшло дві фази і входить у третю.

5. Для здобуття знань та досвіду підпорядкування («одомашнення») штучного інтелекту, людям треба розв’язати проблему психопатів і поставити цих розмовляючих тварин собі на службу. Це дозволить подолати загрозу неправильного використання людьми штучного інтелекту (загрозу-1).

6. Для подолання загрози «повстання роботів» (загрози-2) людям треба піднятися на вищий рівень розвитку. Для керування потужним штучним інтелектом необхідно мати ще потужніший природний інтелект. Націями мають керувати ельфійські національні еліти.

7. Остаточне розв’язання «кризи штучного інтелекту» відбудеться завдяки формуванню організованої ельфійської еліти у просторі Царства божого та наступному піднесенню решти людей у Простір волі. Перевагу отримають ті нації, які це зроблять найшвидше. Інші можуть стати рабами штучного інтелекту, деградувати й вибути з еволюційних перегонів.

Христина Соловій - Бути Людьми