«Орки» – так дуже часто називають армію РФ та взагалі росіян як таких в українській публіцистиці й у соціальних мережах. Витоки цієї назви наче зрозумілі: масштабні кіноепопеї за мотивами романів британського письменника Джона Толкіна подивилися мільйони глядачів нашої країни.

Ну, а хтось читав самі романи, які спершу з’явилися в низці російських перекладах різної якості та відповідності оригіналу, а потім уже і в українських (втім, книга про подорож Більбо з гномами до гори Еребор, про дракона і битву п’яти військ українською мовою вийшла друком ще у середині 1980-х).

Отож орками російських загарбників назвали не випадково – всі їхні дії недвозначно відповідали настановам служників Абсолютного Зла у книгах Толкіна і фільмах за його романами.

Але, як нерідко буває, це ще не все. Виявляється, у «великій російській культурі» ще наприкінці 1990-х з’явилося ототожнення росіян з орками. Власне, то було самоототожнення зі звитяжними орками, які протистояли зловмисному і підступному Заходу. Ідеться про роман Кіріла Єськова «Останній кільценосець» (1999), який перевертає світ Толкіна догори дриґом.

Думаю, більшості добре відомі романи Толкіна та фільми за ними, а от роман Єськова навряд чи комусь відомий, хоча на початку 2000-х він був перевиданий у Харкові. Тож дозволю собі звернутися до його сюжетів.

Орки (орокуени) у Єськова – не печерні жителі, а степові та пустельні кочовики, а тролі – то племена людей-горців. Гобітів же взагалі не існує – то вигадка гондорців, які прагнули показати себе «білими та пухнастими», а своїх ворогів – демонізувати та сфальшувати пам’ять про них.

Усе інше у романі «Останній кільценосець» підпорядковане заявленій парадигмі – «поганий» Захід (ельфи та союзні їм люди) і «хороший» Схід. Мордор – осердя всесвітнього зла у Толкіна – стає у Єськова передовою технологічно розвиненою державою, а країни Заходу – відсталими феодальними королівствами, які в усьому копіюють ельфів і за взірець мають застійне ельфійське Замор’є («безсмертні землі» у Толкіна). Ба більше: Мордор у Єськова – то «Кузня світу», найбільш політично, промислово і науково розвинена держава Середзем’я, де є парламент, університет, заводи та фабрики, де вчені впритул підійшли до використання електрики і пари, де почали створювати літальні апарати, в тому числі з необмеженою дальністю польоту…

Ясна річ, що Захід в особі Білої ради магів на чолі з екстремістом Гандальфом, який відтіснив від влади прагматика Сарумана, і частина людей під проводом самозванця-авантюриста Арагорна та безумного войовника Еомера прагне зруйнувати Гондор і винищити його населення, передусім світочів прогресу – назгулів. А ельфи тим часом нав’язують «золотій молоді» інших країн свою культуру й орієнтацію на заокеанські цінності… І так далі, і таке інше.

Не треба думати, що роман Єськова був такою собі химерною літературною вправою, зробленою для забавки. Ні, письменник цілком свідомо спробував деконструювати в очах більш-менш освіченої російської аудиторії (а йшлося про десятки тисяч читачів) світ Толкіна, який є складовою демократичної світової культури. Єськов став одним із тих, хто руйнував слабкі спроби європейської інтеграції Росії та, відповідно, європеїзації російської культури. І не випадково роман одержав літературну премію вже після приходу Путіна до влади – він цілком уписався у політичну домінанту.

Нинішня позиція Кіріла Єськова навряд чи може бути названа відверто шовіністичною та прокремлівською. У своєму «Живому журналі» він дозволяє собі обережну іронію щодо найбільших ідіотизмів офіційної пропаганди, проте загалом не виходить за межі того дискурсу, який Ярослав Гашек влучно назвав «обстоюванням поміркованого прогресу в межах чинної законності».

Ну, а яка у РФ «законність», добре відомо, чи не так? А у тієї вельми специфічної читацької спільноти, у якої на рівні підсвідомості відклалося, що орки – це дуже добре, це ті, хто вміє протистояти клятому Заходу, інвективи українських публіцистів щодо «орків-убивць» викликають тільки задоволення… Так, цих персонажів не так багато, проте, по-перше, йдеться про так-сяк освічену публіку, яка займає ті чи інші посади, по-друге, роман Єськова – один із сотень «високохудожніх» творів, у яких оспівується боротьба з осоружним Заходом, по-третє, ототожнення росіян з орками було схвально сприйняте й підтримане колегами-літераторами ще на початку «ери Путіна», і це не слід забувати, коли сьогодні йдеться про «велику російську культуру».

Більше про цей феномен у статті: Чому росіяни ототожнюють себе з орками і Мордором – «Svenska Dagbladet» (Швеція)