В Україні розгортається реформа системи шкільної освіти. Менеджер креативних освітніх проектів громадської спілки «Освіторія» Олена Северенчук розповідає Platfor.ma про реформування середньої освіти, роль приватних шкіл і національну премію Global Teacher Prize Ukraine.
Сучасні школярі абсолютно всім відрізняються від тих, що були, наприклад, 20 років тому, до цифрової революції. І дорослим нарешті потрібно це збагнути. І заради збереження власних нервових клітин прийняти факт, що «як раніше» вже не буде ніколи.
Нічого робити з цим поколінням не потрібно, потрібно щось робити з собою, як це не боляче внутрішньо прийняти.
Сучасні діти значно вільніші, розкутіші, безпосередніші. Вони народилися поруч із мобільними телефонами, планшетами та смартфонами.
Їхні мами відправляли друзям і родичам світлини своїх новонароджених чад іще 13-14 років тому за допомогою MMS, тепер – за допомогою телеграм/месенджера/вотсап/вайбера.
Вони вміють збільшувати-зменшувати екран вже в один рік, у два – користуватися камерою та грати у застосунки, у три – завантажувати відео на YouTube. Їм не потрібно сидіти чотири години у бібліотеці та шукати цінну інформацію, вона в них під руками щосекунди. Відповідно, і швидкість обробки цієї інформації значно вища.
Добре це чи погано, – яка різниця? Це факт.
Так, у них кліпове мислення, вони не можуть довго концентруватися на матеріалі, лонгріди, як правило, закриваються ще до того, як прочитується перше речення. Вони радше запитають поради у Google, аніж у вчителя чи тата й мами, вони мультитаскери і можуть одночасно робити уроки, листуватися з друзями та жувати бутерброд.
Слухайте, так давайте йти через їхні сильні боки, а не слабкі! І тоді конфліктів поколінь точно буде менше.
Не варто вимагати від дитини покоління-Z посидючості та концентрації на математиці протягом години, для неї це просто нереально. Це так само, як для її бабусі, можливо, навчитися користуватися електронкою. Проте бабусю всі толерують, бо у неї ж вік й усе таке, а дитину – не хочуть. Де логіка, де справедливість?
1 вересня 2018 року в Україні буде розпочато впровадження реформи Нової української школи. Якщо коротко, то це перехід від школи, орієнтованої на отримання знань, до компетентісного підходу в навчанні. Одним із компонентів реформи є впровадження нових стандартів освіти.
Сьогодні старшокласники подекуди мають до 22-х предметів. Давайте чесно: чи реально адекватно працювати з такими обсягами інформації?
Який сенс у предметах, між якими практично немає зв’язків? Чи правильно вивчати хімію, біологію, фізику окремо?
Чому б не створити комплексний курс літератури замість окремо світової та української?
А яка мета вивчення історії? Невже у тому, аби запам’ятати купу дат та імена полководців? Навіщо, якщо все знає Google і ми можемо дістати фактично будь-яку інформацію за кілька секунд? І подвійне «навіщо?», якщо, знаючи дати, ми не розуміємо, чому сталося саме так, як можна було уникнути негативних наслідків.
Новий стандарт об’єднує предмети в блоки: математична освіта, мовно-літературна, іншомовна, мистецька, громадянська та історична, природнича тощо. Усього десять блоків. Але найбільша цінність у тому, що він ґрунтується на компетентнісному підході та нарешті враховує той факт, що ми живемо в XXI сторіччі, де важливо бути креативним, уміти критично мислити, працювати в команді.
Не можна казати, що всю концепцію створили виключно ми. У той же час неправильно стверджувати, що це копія принципів освіти якоїсь іншої країни. Жодна, навіть найбільш вдала система, не буде працювати в іншій державі на 100%, бо є різниця в менталітеті та культурі.
Тому це симбіоз світових та українських практик, без яких ми не можемо обійтися, адже світ з кожним роком стає все більш відкритим і ми повинні орієнтуватися на виховання громадян світу.
Які реальні результати вже сьогодні й що можна «помацати»? Наприклад, ми відмовилися від старих хрестоматій і міністерство разом із видавництвом «Старого Лева» випустили нові збірки для 1-2 та 3-4 класів з новим контентом і сучасними письменниками, які пишуть про сьогоднішні реалії, зрозумілі дітям, а не про білочок, які ділять на деревах горішки.
Для уряду пріоритетною є реформа вищої педагогічної освіти. Власне, вищої освіти загалом. Майбутні вчителі орієнтуються на чинні стандарти та програми, відповідно, з упровадженням Нової школи, зміниться й програма у вишах.
Та це крапля в морі, насправді. Нам потрібно реформувати взагалі всю систему підготовки вчителів. І першочергово потрібно думати про те, яким чином залучати у професію таланти, чого їх навчати, скільки років, як перейти із затеоретизованої площини до практичної.
Наша освітня система, на жаль, ніяк не присутня у світі. Нині всі говорять про розвинені країни Азії, начуті про фінську систему (десь, щоправда, уявлення утопічні, та все ж), Канаду та Британію, Америку, хоч їхні системи багато за що можна критикувати, Польщу, яка, утім, усе ж повертається до точки, з якої стартувала 20 років тому, Грузію з її кардинальними кроками. Про освіту в Україні ніхто нічого не знає, нашим випускникам важко адаптуватися за кордоном, їм незрозумілі базові речі, які об’єднують найпровідніші системи світу.
Який вигляд має стандартний урок у стандартній школі? «Опитати - виставити оцінки – пояснити новий матеріал – відпустити додому» вже не працює. У розвинених країнах мінімум теорії – максимум практичної роботи.
Тому, перейшовши до нової системи, учитель уже не буде виконувати функцію лектора та «карателя». Він стане швидше ментором, який координує процес та показує різні шляхи. Я все чекаю, коли нарешті й батьки, і сам учитель, і діти зрозуміють, що вчитель давно вже не є носієм цінної та нікому більше не відомої інформації і він має викласти її дітям, які сидять у рівненьких рядах зі складеними руцями.
Неможливо визначити єдину проблему освіти в Україні, вона комплексна. Це й застарілі стандарти, і кадровий голод та демотивований учитель, і недостатнє фінансування, і неналежний стан приміщень… Як результат – низька якість надання послуги, особливо в сільській місцевості, де вчитель фізкультури викладає разом математику, а у вільний час ще й крутить дискотеку в сільському клубі.
На вирішення проблем освіти в сільській місцевості спрямована реформа децентралізації. Концептуальні зміни передбачені реформою Нової української школи, складовими якої є і вмотивований учитель, і фінансова автономія шкіл. Насправді, уперше за роки незалежності в освіті почалися фундаментальні зміни по усіх фронтах.
Ми, як правило, звикли отримувати все «тут і зараз», а з освітою так не буває. Потрібно трішки зачекати для того, аби побачити реальні результати. Правда, «почекати» – це я не про ще 20 або 30 років, у нас їх просто немає, це той випадок, коли потрібно кардинально і не чекаючи. Та все ж і за рік-два результатів ми ще не побачимо.
Наскільки в НУШ враховані можливості мережі? Інтернет – це всього лише платформа для розміщення величезних обсягів інформації. І про доцільність чи недоцільність використання інформації з цієї платформи не йдеться вже давно. Без інтернету ми навряд чи вже могли б функціонувати.
Онлайн-курси – інше питання. Це одна з форм отримання та опрацювання інформації, і якщо вам особисто такий формат «заходить» – чому б і ні? Проте навряд чи вони можуть бути повноцінною заміною офлайн-освіті, принаймні масово. Це чудовий допоміжний засіб. Наприклад, при «перевернутому» навчанні, підготовці до ЗНО, або якщо цікаво почути альтернативну думку, щось поглибити і так далі.
Для того, аби здобувати виключно онлайн-освіту, потрібно мати шалену мотивацію. Там же ніхто не дає «чарівного копняка», ніхто не контролює. Coursera, до речі, зараз працюють над системою менторства, щоб усе-таки за студентом, який проходить курс, була закріплена людина, яка б моніторила процес. Таким чином вони хочуть підвищити відсоток тих, хто проходить курс від початку й до кінця. Це не є самоціллю, оскільки часто людина реєструється заради однієї-двох лекцій, які її цікавлять, не маючи на меті завершувати курс, та все ж із проблемою низького відсотку проходження курсів будуть працювати.
Приватна школа – це не питання того, варто чи ні. Це питання потреби клієнтів, тобто дітей і батьків. Так, саме клієнтів, оскільки освіта – це послуга. І ми мусимо до такого підходу звикати.
Немає сенсу говорити про якусь конкуренцію між приватними та державними школами в Україні, адже 98% шкіл – державні. І сьогодні я бачу насправді унікальну штуку.
Можу назвати з десяток приватних шкіл, які абсолютно безкоштовно відкривають доступ до всіх своїх інновацій школам державним. Середня освіта сьогодні потребує максимальної синергії, а не конкуренції (на відміну від вишів, до речі). Є кілька шкіл, які, маючи експертизу, заснували навчальні центри для освітян. З цією самою метою і «Освіторія» п’ять місяців тому відкрила хаб, де ми проводимо тренінги, майстер-класи, новокав’ярні для всіх, хто прагне змін та іншості.
Та як би там не було, а така критична маса не в змозі змінити 470 тис. українських учителів. Нам потрібна загальнодержавна програма із залученням громадських організацій та міжнародних експертів, які працюють у цій площині.
Премія The Global Teacher Prize Ukraine – це продовження того, чим «Освіторія» займалася у попередні роки, особливо враховуючи, що наша цільова аудиторія – це саме освітяни.
У першу чергу її місія – це підвищення престижу професії, а головним завданням є залучення до участі якомога більшої кількості яскравих викладачів, які мислять нешаблонно, не чекають змін «згори» та, звісно ж, мріють, надихають і змінюють.
Участь у премії доступна кожному шкільному вчителю-практику. Зробити це можна самостійно, заповнивши заявку на сайті globalteacherprize.org.ua, або якщо хтось інший номінує вас на премію. Після реєстрації ми надсилаємо учасникам лист-привітання й анкету. На цьому етапі це єдина вимога, тому важливо ретельно продумати відповідь на кожне запитання.
Призовий фонд національного етапу конкурсу становить 100 тис. грн, а також рік безлімітного навчання від громадської спілки «Освіторія» та допомога з правильним заповненням анкет на участь у світовому конкурсі Global Teacher Prize.
П’ять фіналістів у березні 2018-го поїдуть на Global Education and Skills Forum до м.Дубай, де відбудеться церемонія нагородження переможця світової премії. І хто знає, раптом серед топ-10 кращих учителів світу будуть й учасники з України.
Крига скресла – реформа набирає обертів, бо час того вимагає.
Коментарі
:)
:)
Стаття оптимчстична...
А тепер прочитайте, що відбувається насправді, і що думають про це люди.
#ВсеБудеДобре!
Бойовик, з'їдаючи в кущах смажену яєшню, вгледів профіль ґрунтознавця.